Конкурентоспроможність національної економіки

Чорнодід І.С. Підходи до визначення конкурентоспроможності країни

Проблема забезпечення конкурентоспроможності країни як чинника зростання багатства націй історично була чи не найпершою в економіко- теоретичних дослідженнях і періодично актуалізувалася представниками різних напрямків економічної думки. У результаті дослідники виокремлюють шість історичних етапів у розвитку даної проблеми з домінуючою для кожного з них теорією та визначальними критеріями:

1-й етап (ХУІІ-ХУІІІ ст.) теорія меркантилізму - нагромаджене багатство (золото) держави; 2-й етап (ХУІІІ ст.) теорія абсолютних переваг - абсолютні витрати виробництва;

2- й етап (ХІХ ст.) теорія відносних переваг - відносні витрати виробництва;

3- й етап (початок XX ст.) еволюційна теорія - інновації та підприємництво;

4- й етап (20-60-ті рр. XX ст.) теорія співвідношення факторів - відмінність у факторах виробництва і їх ефективне застосування; 6-й етап (90-ті роки XX ст.) теорія конкурентних переваг - продуктивність у використанні факторів на різних стадіях конкурентоспроможності.

При визначенні конкурентоспроможності важливо розставити головні акценти, на які звертають увагу науковці - представники різних напрямків, шкіл та етапів розвитку економічної науки (Табл. 1).

Таблиця 1. Методологічні підходи до визначення конкурентоспроможності економіки країни

Автори

Теорія/підхід

1

2

А. Монкретьєн і Т. Мен

теоріямеркантилізму, 1615р., 1630 р.

А.Сміт, Д. Рікардо

теорія абсолютних переваг, 1776 р.; теорія порівняльних переваг (1817 р.)

Дж. Мілль

теорія взаємного попиту

М. Вебер

соціальнатеорія, 1904 р.

И.Шумпетер

еволюційна теорія, у якій ключове значення мають інновації, 1911 р.

Е.Хекшер та Б. Олін

теорія співвідношення факторів виробництва, 1933 р.

М. Портер - Інститут розвитку менеджменту (ІМБ) (Лозанна, Швейцарія)

теорія міжнародної конкуренції, 1989 р.

А. Сливоцький

теорія міграції капіталу, 1995 р..

А. Брандербургер, Б.Нейлбаф

теорія співробітництва конкурентів, 1996 р.

Д. Белл, В. Іноземцев, Дж.Несбіт, А. Тофлер

інноваційно-інвестиційна парадигма глобальної конкурентоспроможності; 1992-1994 рр.

Фахівці Міжнародний Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ)

теорія стадій економічного розвитку національних економік залежно від характеру та джерел економічного розвитку;

2006 р.

Г. Хамел, К. Прахалад, В. Рамасвамі

теорія глобального випередження конкурентів та унікальної цінності, відповідно: 1990, 2001, 2004 рр.

Антонюк Л.Л.

інтегральний підхід (узагальнене відображення стану економіки за тією чи іншою системою показників), 2006 Р.

Воротін В.Є.

теорія ефективності національного виробництва, адаптованого до змін світової та внутрішньої кон’юнктури; 2002 р.

Ю. Полунєєв

соціально-інституціональний підхід; 2011 р.

Тараненко І.В.

конкурентоспроможність як здатність до саморегулювання, самовідтворення, вдосконалення згідно з пріоритетами сталого розвитку і національного добробуту, національної безпеки та ефективної взаємодії з суб’єктами міжнародного економічного середовища;

2009 р.

Антонюк Л.Л., Вишнякова І.В., Воротін В.Є., Яремко Л.А. , А. Ткачук, І.В.Толкованов, І. С.Марковський

багаторівневий ієрархічний підхід до формування конкурентоспроможності; 2007-2011 р.

Д. Депперу, Д. Саратто

двофакторна класифікація ( як рушійна сила підприємницької діяльності та як результат використання конкурентних переваг); 2005 р.

Фахівці Європейської Економічної Комісії (Комітет з економічного співробітництва та інтеграції)

інноваційний підхід, спрямований на інвестиції в людський капітал, а також в інфраструктуру і прикладні НДПКР; 2010 р.

За даними таблиці 1.1 можна зробити висновок, що теоретичні підходи щодо визначення конкурентоспроможності економіки країни не змінювалися кардинально, а постійно доповнювалися з метою висвітлення головних чинників та механізмів її забезпечення під впливом розвитку продуктивних сил, удосконалення системи соціально-економічних відносин, рівнів формування конкурентних переваг та головних цінностей, важливих для суспільства на кожному етапі міжнародних економічних відносин.

Сучасні підходи цілком виправдано носять узагальнений, синтезуючий характер. Так, Ю.Полунєєв поняття конкурентоспроможності національної економіки визначає як соціально-економічну категорію, яка залежить від багатьох факторів. Провідна роль серед яких на сьогодні належить підприємницькому та трудовому середовищу; економічній та технологічній інфраструктурі; освіті та професійним навичкам; підприємництву та розвитку підприємств та інновації, що і є засобом забезпечення більш високого та стійкого економічного зростання (через стимулювання інвестицій у нові технології та розвиток інноваційного бізнесу) і підвищення добробуту суспільства [5]. Тараненко І.В. визначає конкурентоспроможність системи «національна економіка» як динамічний стан, обумовлений якісними і кількісними характеристиками зовнішніх та внутрішніх факторів та умов, за якого забезпечується здатність до саморегулювання, самовідтворення, вдосконалення згідно з пріоритетами сталого розвитку і національного добробуту, національної безпеки та ефективної взаємодії з суб’єктами міжнародного економічного середовища [6,с.161]. Жаліло Я.А. наголошує на такій характеристиці, як підтримання всього комплексу параметрів розвитку макроекономічної системи країни на рівні, «.який дає підстави очікувати стабільне та адекватне становище країни у світовій економічній системі, в потоках товарів, капіталів, інформації, інших ресурсів. Враховуються також економічні наслідки неекономічних параметрів соціальної системи: якості державного управління, рівня демократії та законності, освітнього рівня населення, розвитку науки тощо» [3].

Пахомов С.Ю. наголошує на визначенні конкурентоспроможного розвитку країн як «економічного й соціального прогресу на інноваційній основі, стійкість якого забезпечує ефективна національна інституційна система» [4].

А. Гальчинський, В. Геєць, А. Кінах, В. Семиноженко в свою чергу трактують конкурентоспроможність національної економіки як її здатність виробляти і споживати товари і послуги в умовах конкуренції з товарами і послугами, виробленими в інших країнах, при цьому результатом конкуренції повинно бути зростання рівня життя населення при дотриманні міжнародних екологічних стандартів [2, с.109].

У сучасних умовах одним із визначальних чинників забезпечення високого рівня конкурентоспроможності країни виступає інституційна система, її відповідність сучасному рівню та завданням сталого й успішного розвитку економіки. Одним із таких чинників є сильна держава, яка забезпечує формальні механізми функціонування економіки, визначає стратегічні напрямки забезпечення конкурентоспроможності країни, здійснює контролюючі заходи .

Конкурентоспроможність країни характеризує стан суспільних відносин у державі щодо забезпечення умов стабільного підвищення ефективності національного виробництва, адаптованого до змін світової та внутрішньої кон’юнктури на основі розкриття національних конкурентних переваг та досягнення кращих соціально-економічних параметрів.

Конкурентоспроможність країни - це складна синтезована категорія, яка залежить не лише від економічних, але й від політичних, соціальних факторів. При її дослідженні потрібно враховувати характер економічної моделі країни, тип національного господарства, особливості її конкурентного середовища.

Список використаних джерел

  1. Антонюк Л.Л. Конкурентоспроможність національної економіки в умовах глобалізації /Лариса Леонтіївна Антонюк: дис. д-ра наук: 08.05.01 - 2004 / [Електронний ресурс]. -
  2. Гальчинський А., Геєць В., Кінах А., Семиноженко В. Інноваційна стратегія українських реформ. - К.: Знання України, 2002. - 336 с.
  3. Жаліло Я. А. Теоретико-методологічні засади аналізу конкурентоспроможності національної економіки / Я.А. Жаліло. - с.27. - [Електронний ресурс].Пахомов С.Ю. Міжнародна конкурентоспроможність в умовах формування глобальної інституційної системи / С.Ю. Пахомов : дис. докт. екон. наук . - Київ, 2011. - с.3
  4. Полунєєв Ю. Механізм підвищення конкурентоспроможності економіки України в посткризовий період /Юрій Полунєєв. - Економічний аналіз. - 2011. - Вип. 9, част. 3. - с. 242-244.
  5. Тараненко І.В. Модель формування конкурентоспроможності системи «національна економіка» та методика міжкраїнових зіставлень / Європейський вектор економічного розвитку. - 2009. - № 2 (7). - с. 160-169.