Конкурентоспроможність національної економіки

Масюк Ю.В. Формування конкурентної стратегії суб’єкта підприємницької діяльності

У сучасних умовах успіх в конкурентній боротьбі на вітчизняному та зарубіжних ринках визначається здатністю суб’єкта підприємницької діяльності розвивати наявні і формувати нові конкурентні переваги, розробляти і реалізовувати ефективну конкурентну стратегію, що дозволяє зайняти більш вигідну конкурентну позицію.

Незважаючи на важливість зазначеної тематики проблеми стратегічного менеджменту в контексті підвищення конкурентоспроможності підприємницьких структур часто розглядається без необхідного аналізу та узагальнення, що не сприяє розвитку методичної бази. Зарубіжні методики часто оцінюються не критично і не завжди належним чином адаптуються до умов України.

Існує два підходи до обрання стратегії:

- користуючись методом аналізу відхилень від цілей підприємство має обрати таку стратегію із можливих, яка найкраще відповідатиме його цілям у майбутньому. Цій стратегії буде відповідати відповідний рівень стратегічної конкурентоспроможності підприємства;

- виходячи із наявної стратегії і конкурентних переваг підприємство має обрати таку стратегію із можливих, яка найкраще відповідатиме його теперішнім цілям.

Існують різні підходи до класифікації конкурентних стратегій. Підхід, який запропоновано М.Портером, базується на визначенні підприємством типу конкурентної переваги і підходить до вузькоспеціалізованих підприємств. Класифікація конкурентних стратегія розглядається тільки в контексті конкурентного середовища, а досягнутий результат обумовлюється вибором стратегії для забезпечення конкурентної переваги та виконання позиціонування. Згідно із підходом М.Портера на зміст конкурентної стратегії впливають:

- конкурентні переваги, що формуються на основі більш низьких витрат та диференціації продукції;

- частка ринку на яку зосереджене підприємство.

Класифікація конкурентних стратегій за способом формування конкурентних переваг, яка запропонована А.Ю. Юдановим дозволяє пояснити спосіб становлення і розвитку підприємства, завоювання ним лідируючих позицій на тривалий термін. Вона виходить із того, що кожне підприємство унікальне і його поведінка на ринку характеризується визначеною, тільки йому одному властивою комбінацією стратегічних ідей. Проте існує щонайменше чотири основних типи стратегій конкурентної боротьби, кожна з яких орієнтована на різні умови економічного середовища і ресурси, що знаходяться в розпорядженні підприємства. За основу береться так званий біологічний підхід до класифікації компаній і відповідних конкурентних стратегій, згідно з яким останні можна поділити на чотири види:

  1. Віолентна, характерна для великих компаній, що здійснюють масове виробництво продукції середньої якості при низьких витратах виробництва, випереджаючи конкурентів за рахунок серійності виробництва і ефекту масштабу.
  2. Патієнтна, яка полягає в пристосуванні до вузьких сегментів широкого ринку шляхом спеціалізованого виробництва продукції з унікальними характеристиками. Таким характеристикам відповідає нішова стратегія для реалізації ексклюзивних товарів високої якості.
  3. Комутантна, що полягає в пристосуванні до умов попиту місцевого ринку, заповненні ніш, за тими чи іншими причинами не зайнятих віолентами і патієнтами. Це стратегія пристосування, задоволення мінливих, короткочасних потреб споживачів.
  4. Експлерентна, що означає вихід на ринок із новим (інноваційним) продуктом і захоплення частини ринку, тобто досягнення переваг за рахунок інновацій і нових ринків.

Щодо типу стратегічної поведінки був зроблений висновок про те, що тільки стратегія «розвідника», за класифікацією Р. Майлса і Ч. Сноу, надає значиме вплив на результати діяльності нової фірми. Даний результат теж представляється досить логічним, так як тип стратегічної поведінки «розвідник» орієнтований на інноваційність та креативність, постійне оновлення продукції та моніторинг ринку. Такий тип поведінки, природно, є досить характерним для молодих компаній і, ймовірно, має сприяти зростанню обсягу продажів компанії. «Аналітик» намагається підтримувати стабільний, обмежений асортимент продуктів або послуг, але стежить і за інноваціями в своїй галузі. «Реакционер» взагалі не має чітко визначеної конкурентної стратегії.

Отже, класифікації стратегій, запропонованих М. Портером, і Р. Майлсом / Ч. Сноу отримали наукову підтримку, але жодна з них, на наш погляд, повною мірою не відображає складність реальних умов підприємницької діяльності. Наприклад, компанія «захисник» може дотримуватися як стратегії низьких витрат, так і стратегії диференціації.

Терентьєв A.A. об’єднав два підходи до класифікації стратегій, що забезпечує більш повну відповідність реальним умовам підприємництва та виділив шість типів конкурентних стратегій, практичне значення з яких мають п’ять:

1) стратегія «розвідника».

2) стратегія «аналітика», що передбачає розвиток за рахунок низьких витрат.

3) стратегія «аналітика», що передбачає вихід на нові ринки за рахунок диференціації.

4) стратегія «захисника» з фокусуванням на підтримці стабільної конкурентної позиції, заснованої на низьких витратах.

5) стратегія «захисника» з фокусуванням на підтримці стабільної конкурентної позиції, заснованої на диференціації ринків і продуктів.

Позиція «реакціонера» не враховується, зважаючи на відсутність у компаній цього типу стратегії розвитку як такої.

Стратегії 1-3 характерні для нових і активно розвиваються ринків. Стратегії 4-5 застосовуються при роботі на зрілих ринках.

Подальше поглиблення класифікації проводилось за рахунок включення в неї класифікаційних ознак, що містяться в класифікації стратегій за способом формування конкурентних переваг. Так, стратегія «аналітика» може бути віолентною і патіентною, причому кожна з них може бути орієнтована як на забезпечення лідерства по витратах, так і лідерства за рахунок диференціації. Стратегія «захисника» також може бути віолентною і патіентной. Перша може бути орієнтована на забезпечення лідерства по витратах або лідерства за рахунок диференціації, а друга - на облік змін на ринку як на головне джерело конкурентної переваги.

Отже, вважаємо, що класифікація конкурентних стратегій суб’єкта підприємництва, що об’єднала в єдиний комплекс найбільш важливі класифікаційні ознаки, які використовуються у вітчизняних та зарубіжних методиках стратегічного менеджменту дозволяє досягти більш високої точності і достовірності стратегічного планування підприємницької діяльності і тим самим підвищити конкурентоспроможність підприємницької структури.