Конкурентоспроможність національної економіки
Тригуб О.В. Становлення та розвиток ринку лізингових послуг в Україні
Сьогодні особливо гострою для більшості вітчизняних підприємств є проблема технічного переоснащення виробничого процесу, впровадження новітніх технологій, виробництва конкурентоспроможної продукції, що можливо лише з умов використання сучасного обладнання. Це вимагає залучення значних інвестицій. Як показує зарубіжний досвід, ефективним інструментом довгострокового фінансування капіталомістких проектів може бути фінансовий лізинг.
У вітчизняній науковій літературі суттєвий вклад у розробку теоретичних та методологічних засад лізингової діяльності внесли роботи М. Голованенка, Ю. Гринчук, Г. Купалової, С. Науменкової, Т. Овчаренко, Г. Сенькович та ін. Значну увагу проблемам розвитку фінансового лізингу приділяють і зарубіжні вчені, а саме: В. Газман, О. Кошкін, Д. Портер, X. Розен, О. Федулова, Т. Філософова та В. Шабашев.
У роботах цих вчених досліджується фінансовий лізинг у напрямку збільшення обсягу інвестиційних ресурсів вітчизняних підприємств, розглядається специфіка надання лізингових послуг у вітчизняній та зарубіжній практиці, аналізуються перспективи подальшого розвитку лізингової діяльності в Україні. При цьому практично залишилися поза увагою науковців і потребують окремого дослідження питання необхідності підвищення рівня конкурентоспроможності лізингових компаній на вітчизняному ринку кредитних послуг у контексті активізації їх участі в інвестиційному процесі.
Становлення лізингового бізнесу в Україні відбувалося в декілька етапів. Для першого етапу розвитку фінансового лізингу (90-ті рр. XX ст.) характерним є формування інституційно-правового середовища надання лізингових послуг. При цьому, держава намагалася зосередити увагу новостворюваних лізингових компаній на обслуговуванні підприємств стратегічно важливих галузей економіки.
На початкових етапах становлення лізингу в Україні конкурентна боротьба, більшою мірою, стосувалася впливу на вибір потенційним клієнтом інструменту фінансування задоволення своїх потреб в основних засобах — лізингу чи звичайного банківського кредиту.
Перші суттєві ознаки конкуренції на ринку лізингових послуг з’явилися лише у 2004-2007 роках після прийняття Верховною Радою України нової редакції закону про лізинг, визначивши загальні правові та економічні засади фінансового лізингу [1]. Лізингодавці стали конкурувати один з одним з приводу того, хто запропонує найбільш вигідні умови фінансування лізингової угоди. Лише за 2005-2007 рр. у вартісному виразі обсяг нових договорів фінансового лізингу збільшився в 20 разів. А у 2007 р. питома вага нових договорів становила 83,6% у загальному портфелі лізингових угод [2].
У 2008-2009 рр. українські лізингодавці зіткнулися з цілою низкою нових для себе проблем. Кумулятивний ефект від кризи ліквідності в банках, скорочення обсягів внутрішнього і зовнішнього фінансуванню, різке погіршення платіжної дисципліни лізингоотримувачів, реалізація масштабних валютних ризиків в країні обумовили скорочення активності ринку лізингових послуг за 2 роки у шість разів (рис. 1). Наслідки фінансово-економічної нестабільності спонукали лізингодавців у наступні роки відволіктися від нарощування обсягів бізнесу та зосередитися на управлінні ризиками наявного лізингового портфеля.
На сьогоднішній день вітчизняний ринок лізингових послуг ще не зміг повністю відновитися після спаду та досягнути до кризових показників 2007 р. Так, у III кварталі 2012 р. питома вага лізингу в інвестиціях в основний капітал становила 1,24%, що на 1,1 п. п. менше, ніж у 2007 р. [2, 3]. Це дуже малий показник у порівнянні із зарубіжними країнами. Так, у 2011 р. у країнах ЄС питома вага лізингу в інвестиціях в основний капітал в середньому була на рівні 20,8% [4].
Іншим важливим показником, за допомогою якого характеризують рівень розвитку ринку лізингу у тій чи іншій країні є співвідношення вартості укладених договорів фінансового лізингу та ВВП. Станом на 30.09.2012 р. значення цього показника становило лише 6% на противагу найвищому показнику в історії становлення й розвитку українського ринку лізингових послуг — 9% у 2007 р. [2, 3].
Беручи до уваги зазначену вище динаміку, можна сказати, що вітчизняний ринок лізингових послуг має великий потенціал розвитку.
Свідченням цього є також подовження строків лізингового обслуговування. Так, станом на 30.09.2012 р. 56,2% у структурі лізингового портфелю становили угоди строком від 5 до 10 років. В Україні наявний тісний зв´язок між лізинговими компаніями-лідерами ринку та банками. Останні часто виступають засновниками лізингових компаній, що значно полегшує проблему залучення довгострокових ресурсів для фінансування лізингових інвестиційних проектів. Як і у зарубіжній практиці, в Україні найбільшими споживачами лізингових послуг сьогодні є підприємства транспортної галузі (близько 60% угод). В умовах обмеження доступу населення до банківського автокредитування це відкриває значні можливості для зміцнення лізинговими компаніями своїх конкурентних переваг на ринку.
Отже, проведений вище аналіз становлення та розвитку ринку лізингових відносин в Україні дає можливість стверджувати, що сьогодні є об’єктивна необхідність у розширенні участі лізингових компаній в інвестиційному процесі. У вітчизняного ринку лізингового обслуговування є величезний потенціал. Для його ефективного використання необхідно розробити програми лізингового фінансування підприємств стратегічно важливих галузей економіки; налагодити тісну співпрацю лізингодавців із виробниками різноманітної техніки та устаткування, що користується значним попитом на ринку; узгодити напрями співпраці з банками та страховими компаніями. Щоб процес розвитку лізингових відносин у нашій країні не уповільнювався, потрібно забезпечити прозору та справедливу конкуренцію між ключовими економічними суб’єктами.