Конкурентоспроможність національної економіки

Голованенко М.В. Економічна безпека як фактор сталого розвитку економіки України

В умовах високої нестабільності ринкового середовища все більшої актуальності набувають дослідження проблем та перспектив забезпечення сталого розвитку, які враховують широкий спектр загроз: від екологічних до техногенних та соціально-економічних. При цьому важливим аспектом забезпечення сталого розвитку є реалізації концепції економічної безпеки, що є критично важливою для України, яка виявилася в сфері впливу потужних західних та східних сусідів.

Серед найбільш авторитетних дослідників проблеми економічної безпеки можна виділити роботи Л.І. Абалкіна [1], О.І. Ілларіонова [2], В.І. Мунтіяна [3], В.К. Сенчагова [4] та інших. Цікавим є саме визначення поняття "економічна безпека", яке наводиться в роботах різних авторів. Так, можна звернутися до визначення О.І. Ілларіонова, який інтерпретує економічну безпеку як сукупність економічних, політичних та правових передумов, які забезпечують у довгостроковій перспективі виробництво максимальної кількості економічних ресурсів на душу населення найбільш ефективним способом [2].

У контексті дослідження проблеми економічної безпеки важливо виділити такі два її аспекти, як енергетична та продовольча безпека. Вказані дві сфери останнім часом стали викликати усе більшу зацікавленість не лише як об´єкт наукового дослідження, але і як сфера функціонування для спекулятивного капіталу та як інструмент геополітики. Для аргументації цього твердження можна процитувати роботу X. Тоффлера, Е. Тоффлера, де вказується: "... Центр технології та політики національної безпеки

вашингтонського Університету національної оборони рисує картину світу, де «сільськогосподарські лани будуть мати те ж значення, що й нафтові»" [5]. Якщо на даний момент це все ще виглядає як віддалена перспектива, але вже навіть зараз це не сприймається як фантастика. У всякому разі, лани рапсу, що використовується як сировина для виробництва біодизелю, вже стали реальністю.

Варто підкреслити, що обидва вказані аспекти безпеки - і енергетичний, і продовольчий, - є ключовими для вирішення проблеми забезпечення сталого розвитку економіки України. Щоправда, станом на даний момент характер їх впливу діаметрально протилежний.

Так, проблема забезпечення енергетичної безпеки, незважаючи на її декларативно пріоритетний статус, так і залишилася невирішеною. Сутність проблеми пов´язана з вкрай високою енергоємністю економіки України, і особливо "індустріальних флагманів" її експорту - металургії та хімічної промисловості. Домінування зазначених галузей у структурі промислового виробництва України частково зумовлено тим "спадком", який було отримано нею ще від радянської економіки. Оскільки, дійсно, нові великі металургійні або хімічні підприємства за роки незалежності побудовані не були. Були правда, реалізовані ряд проектів реконструкції та модернізації в металургії, в тому числі й спрямовані на підвищення енергоефективності підприємств даної галузі. Однак радикально ситуацію це не виправило, загальний рівень енергоємності промислової продукції залишається досить високим.

При цьому структура промисловості України мала тенденцію до погіршення навіть порівняно з радянським періодом. Оскільки галузі з більш високою доданою вартістю продукції, такі як машинобудування, пережили набагато більш глибокий спад, ніж, наприклад, металургія. Факторами конкурентоспроможності металургії була наявність власної рудної бази, виробничих потужностей, дешевої й досить кваліфікованої робочої сили, а також енергоресурсів за цінами, порівнянними із середньосвітовими (а в деякі періоди - і нижче). І ще один важливий чинник - мінімальний рівень вхідних бар´єрів на зовнішні, зокрема, західні ринки. Оскільки уряди західних країн, будучи невмотивовані розвивати екологічно шкідливі виробництва, обмежували протекціонізм по відношенню до внутрішніх виробників такого роду галузей.

Однак, останнім часом конкурентні переваги української металургії нівелюються подорожчанням енергоресурсів і підвищенням інтенсивності конкуренції через вплив на ринок азійських виробників металопродукції.

Серед українських економістів зустрічається й така думка, що слід дистанціюватися від металургійної галузі, залишивши її вирішувати свої проблеми самостійно. Однак такий підхід ґрунтується на недостатньо комплексній оцінки ролі гірничо-металургійного комплексу як в економіці, так і в соціальній сфері України. Для більш точної оцінки втрат від падіння металургійного виробництва слід керуватися не просто показниками кінцевої продукції металургії або кількістю безпосередньо зайнятих у цьому виробництві робітників, а даними міжгалузевого балансу. У цьому випадку оцінки рівня втрат вийдуть на зовсім інший рівень. Тому поточним пріоритетом економічної політики України залишається забезпечення енергетичної складової економічної безпеки.

Другий ключовий аспект економічної безпеки - продовольча безпека. Під продовольчою безпекою розуміють «збереження стабільності на ринках продовольчих товарів за доступності базових продуктів харчування для усіх країн світу» [6]. У даному контексті слід відзначити два суперечливих моменти. З одного боку - це сприятливі природно-кліматичні умови, які навіть в умовах, що склалися на даний момент, дозволяють Україні виступати в якості постачальника продовольства на світовий ринок. А за більш ефективного використанні природо-ресурсного потенціалу могли б значною мірою нівелювати проблеми для економічної безпеки, пов´язані з дефіцитом енергоресурсів. Але з іншого боку існує також досить істотний фактор, що стримує реалізацію зазначеного потенціалу.

Мова йде про вкрай несприятливу демографічну та соціальну ситуацію, яка склалася в сільській місцевості. Сформована ситуація є результатом досить довгострокових демографічних процесів, і обумовлена вона зміною економічних пріоритетів держави та інерційністю великих соціальних систем. Як відомо, на певному етапі розвитку тоді ще радянського суспільства, виникла задача індустріалізації. Для її вирішення треба було в стислі терміни забезпечити переміщення значних мас трудових ресурсів з сільської місцевості в міста. Це вирішувалося різними засобами, у тому числі й досить негуманними.

Але план по "створенню кадрового резерву пролетаріату" явно перевиконали, тому далі вже виникла обернена задача - утримання молоді в селах. Однак соціальні процеси, ще раз підкреслимо, вельми інерційні. Попри зовнішньо хаотичний характер динаміки вказаних процесів, насправді їм властивий ефект "довготривалої пам´яті". Тому одного разу створивши ідеал того, що успіх у житті (на деяких етапах - і просто фізичне виживання) можна забезпечити лише в місті, далі зломити його вже вкрай складно. Таким чином, досить тривалий час складається тенденція, що найбільш енергійна, працездатна і цілеспрямована частина сільського населення мігрує в міста, створюючи в агарному секторі дефіцит кваліфікованих кадрів (а іноді - взагалі хоч якихось).

Додамо до цього вже не світоглядні, а цілком відчутні і реальні проблеми соціальної інфраструктури в сільській місцевості, зокрема: доступу до якісного медичного обслуговування, можливості отримання якісних освітніх послуг, нормальної транспортної інфраструктури, стабільного енергопостачання. У результаті сформується досить непривабливий образ сільській місцевості як місця для проживання не тільки для молоді, але й для людей різного віку.

Подолання сформованої негативної тенденції втрати аграрного кадрового потенціалу потребує консолідованих зусиль з боку держави, органів місцевого самоврядування, представників аграрного бізнесу, системи освіти. При цьому роль системи освіти також важлива, оскільки чисто адміністративними і навіть економічними методами зазначена проблема не вирішується. Доказом тому є зусилля, спрямовані на вирішення проблеми продовольчої безпеки в останній період існування СРСР. Як відомо, тоді в сільське господарство інвестувалися кошти в обсягах, які в сучасному еквіваленті є недоступними для економіки України. Однак результат досягнутий не був.

Таким чином, для вирішення проблеми забезпечення сталого розвитку економіки України необхідно зосередити зусилля на двох пріоритетних напрямках економічної безпеки - енергетичній та продовольчій безпеці.

Пертий з них потребує значних зусиль на зовнішньополітичній арені або великих інвестиційних вкладень і пов´язаних з цими інвестиційними проектами великих екологічних ризиків. Що ж до продовольчої безпеки, то значний потенціал пов´язаних з нею факторів конкурентоспроможності може бути реалізований взагалі без значних інвестицій, просто за рахунок організаційних заходів, що знімають наявні перешкоди.

Список використаних джерел

  1. Абалкин Л.И. Экономическая безопасность России, угрозы и их отражение // Вопросы экономики. - 1994. - №12. - С. 4-13.
  2. Илларионов А.И. Критерии экономической безопасности // Вопросы экономики. - 1998. - №10. - С. 35-58.
  3. Мунтіян В.І. Економічна безпека України. - К.: КВІЦ, 1999. - 464 с.
  4. Экономическая безопасность России: Общий курс / под редакцией В.К. Сенчагова. 2-е изд. - М.: Дело, 2005. - 896 с.
  5. Тоффлер X. Революционное богатство / Хейди Тоффлер, Элвин Тоффлер. - М.: Профиздат, 2007. - 576 с.
  6. Алтухов А.И. Концептуальные основы обеспечения продовольственной безопасности России /А.И. Алтухов, И.Г. Ушачев. - М.: ГНУ ВНИИЭСХ, 2008. - 176 с.