Конкурентоспроможність національної економіки

Піменова О.В. Інституційні засади конкурентного господарювання в аграрному секторі

В умовах переходу сільського господарства до сталого самовідновлювального розвитку актуальним постає питання щодо вибору конкурентоспроможної форми господарювання для України, яка забезпечувала б збалансоване поєднання економічної, соціальної та екологічної сфер. Становлення й розвиток формальних і неформальних інститутів в Україні дає підстави для дослідження інституційного забезпечення форм господарювання в аграрному секторі економіки України. Розвиток сільського господарства вимагає від усіх існуючих інститутів сприяти конкурентному господарюванню. Пріоритетним у формуванні інституційного середовища на сучасному етапі в аграрних реформах має стати визначення оптимального співвідношення форм власності та організаційно-правових форм господарювання. Це спонукатиме суб’єктів господарювання до ефективної, прозорої та конкурентної поведінки, що визначатиме форми і способи отримання доходів. Адже саме підприємницька активність має здатність динамічно пристосовуватись до змін на ринку. Тому важливим для України стає створення інституційного середовища, яке б забезпечувало оптимальне поєднання економічних, соціальних та екологічних чинників

Особлива роль у розвитку інституційного забезпечення господарювання сільського господарства та в еколого-економічних процесах належить неформальним інституціям. Серед неформальних інститутів в аграрному секторі можна виділити селянські традиції, звичаї, правила поведінки, моральні установки, філософію господарювання, стереотипи тощо. Саме неформальні інституції сприяють сталому (від нім. Nachhaltigkeit - самовідновлювальний) розвитку як галузі, так і окремого сільськогосподарського підприємства чи господарства.

Новий економічний словник за редакцією Азриліяна дає визначення поняття «розвиток» як процес закономірної зміни, перехід з одного стану в інший, більш досконалий, а також перехід від старого якісного стану до нового, від простого до складного, від нищого до вищого. А економічний розвиток означає абсолютну та відносну зміну мікроекономічних показників, які характеризують стан економіки країни в часі та протягом тривалого періоду [1, с. 702].

«Теорія економічного розвитку» була розроблена Й. Шумпетером у 1937 р., де у поняття «розвиток» вчений включає виготовлення нового, ще невідомого споживачам, блага або створення нової якості того чи іншого блага; впровадження нового, тобто певній галузі промисловості ще невідомого, методу (способу) виробництва, в основі якого необов’язково лежить нове наукове відкриття і який може входити також до нового способу комерційного використання відповідного товару; освоєння нового ринку збуту, тобто такого ринку, на якому досі певна галузь промисловості певної країни ще не була представлена, незалежно від того, існував цей ринок раніше чи ні; отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів, певним чином незалежно від того, існувало це джерело раніше, чи просто не приймалось до уваги, або вважалось недоступним, або його тільки необхідно було створити; проведення відповідної реорганізації, наприклад забезпечення монопольного положення (через створення тресту) або підрив монопольного положення іншого підприємства [2, с. 159]. Феномен економічного розвитку Й. Шумпетер вбачає саме в підприємницькій функції і поведінці господарських суб’єктів, які є його носіями [2, с. 159-168].

Діяльність суб’єктів господарювання, в тому числі підприємців, в сільському господарстві обумовлена специфікою галузі, зокрема посиленої залежності від природних ресурсів. В цьому зв’язку особлива роль належить інститутам з одного боку, а з іншого - удосконалення інституційного середовища забезпечить сталий розвиток сільського господарства.

Поняття «сталий розвиток» з’явилось у середені 80-х років XX ст. в доповіді Комісії Брунтланд (комісії по навколишньому середовищу) щодо необхідності переходу до самодостатнього цілеспрямованого розвитку, який отримав назву «сталий розвиток». Підхід, який був задекларований в «Програмі дій» в 1993 році Комісією Брунтланд отримав підтримку більшості країн на конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку в Ріо-де-Женейро та був закріплений в документах конференції на «Порядку денному 21 століття». Сталий - визначається як розвиток, який задовольняє потреби теперішнього часу та не ставить під загрозу спроможність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби.

Сталий розвиток в сільському господарстві - це розвиток, який відображає окремі важливі економіко-екологічні та соціальні аспекти (рис.1.1), а саме:

- розвиток, який не створює додаткових витрат наступним поколінням;

- розвиток, який забезпечує раціональне та екологобезпечне господарювання й високоефективне використання природних ресурсів;

- розвиток, який забезпечує просте відтворення виробничого потенціалу на перспективу;

- розвиток, при якому людство живе тільки на проценти з природного капіталу( коли розумна людина намагається зберегти основний капітал та жити на проценти з нього);

- розвиток, який забезпечує матеріальний, соціальний та духовний прогрес суспільства;

- розвиток, який забезпечує економічне зростання галузі без виснаження, деградації та забруднення довкілля.

Перехід до моделі сталого розвитку передбачає нову філософію господарства, де важливу роль відіграє ведення господарства на засадах органічного та екологічного господарювання, де господар бережно ставиться до навколишнього середовища, раціонально використовує природні ресурси. Філософія господарства як неформальна інституційна структура може бути обґрунтована по аналогії з екологічною та соціально-економічною мораллю. Людина зі всіма її особливостями та неформальними нормами включена в якості елемента в природну систему. Інтереси збереження природи Є ДЛЯ людини-господаря пріоритетними, вищими у порівнянні з економічними, політичними та іншими егоїстичними інтересами. Тут має місце неформальний мотив гуманності по відношенню до природи. Філософія господарства передбачає нерозривний зв´язок людини з природою, нове буття людини, де господарство - не лише матеріальне, а й явище духовного життя.

Важливу роль у забезпеченні сталого розвитку економіки та галузі зокрема відіграє формально-неформальна інституційна структура, тобто економічне та екологічне виховання тощо. Культурні традиції, релігія, інститути власності впливають на вибір не тільки форми господарювання, а також ставлять підприємця перед вибором господарювати чи займатись агробізнесом.

Досвід розвинених країн світу, зокрема Франції та Німеччини свідчить, що в сільському господарстві найраціональнішими і ефективними вважаються такі форми господарювання, що зберігають робочі місця для селян, виступають одночасно і власниками і працівниками, упереджують надмірну експлуатацію природних ресурсів та антропогенне навантаження на ґрунти, не допускають істотного зниження їх відновлювальних та відтворювальних можливостей. Тому законодавство цих країн жорстко контролює концентрацію великих масивів сільськогосподарських угідь та не допускає таких форм господарювання у сільському господарстві, які не забезпечують збалансованого дотримання економічної, соціальної та екологічної складових. У цьому зв’язку офіційна політика Уряду зорієнтована на підтримку фермерського типу господарювання, який виконує економічні, соціальні та екологічні функції, що й забезпечує сталий розвиток сільського господарства.

В системі еколого-економічних та соціальних процесів особлива роль належить удосконаленню інституційної бази, зокрема державі як основному інституту в системі народного господарства, сільського господарства, природокористування та охорони навколишнього середовища. Ця роль щодо спонукання сільськогосподарських товаровиробників до сталого розвитку реалізується шляхом унормування вимог до організації сільськогосподарського виробництва.

Список використаних джерел

  1. Новый экономический словарь/ Под ред. А.Н. Азрилиана. - 3-є изд. - М.: Институт новой экономики, 2009. - 1088 с.
  2. Шумпетер Й. А. Теория экономического развития/ Й. А. Шумпетер. - М., 1982. - 445с.