Конкурентоспроможність національної економіки
Вірченко В.В. Еволюція теоретичних уявлень про зміст та джерела економічних відносин у галузі авторського права
На сьогодні інтелектуальна діяльність є не лише сферою реалізації людського потенціалу, а й основоположним джерелом соціально-економічного прогресу нації. Об’єкти інтелектуальної власності використовуються у різних сферах господарської діяльності, забезпечують виробництво інноваційної продукції, сприяють розвитку сфери послуг та підвищенню рентабельності підприємницької діяльності. Але так було не завжди. Лише в останні десятиріччя за умов становлення постіндустріального суспільства відносини інтелектуальної власності перетворилися на важливу складову соціально-економічного базису суспільства, а об’єкти інтелектуальної власності отримали статус визначального фактору суспільного виробництва. Виникнення, розвиток, ускладнення та урізноманітнення інтелектуальної діяльності відбувалося разом із еволюцією людської цивілізації.
Спочатку інтелектуальна діяльність розглядалася лише як реалізація творчого та інтелектуального потенціалу людини, засобом урізноманітнення дозвілля людини та культурного життя суспільства. Крім того, сфера послуг, де основоположна роль належала саме інтелектуальній діяльності, вважалася непродуктивною у господарському сенсі. Нарешті у епоху просвітництва, коли прискорення науково-технічного прогресу та підвищення ролі інтелектуальної діяльності вже неможливо було ігнорувати відбувається зародження права інтелектуальної власності. Таким чином, як свідчить світова історія, поряд із розвитком інтелектуальної діяльності, відбувався генезис права інтелектуальної власності, а також поступова еволюція теоретичних уявлень його зміст та джерела. Аналіз і врахування історичних тенденції розвитку теоретичних уявлень про зміст та джерела відносин авторського права є надзвичайно актуальним, оскільки дозволяє скоригувати сучасну систему нормативного-правового та державного регулювання відносин інтелектуальної власності в Україні. Особливий інтерес для України становить дослідження шляхів удосконалення нормативно-правового поля у галузі інтелектуальної власності, адже проблема зростання кількості правопорушень у зазначеній галузі і до тепер знаходить прояв у рамках вітчизняної економіки.
Першою в історії генезису авторського права є концепція привілеїв, яка виникла у XV ст. Зазначений період визначався двома тенденціями. По- перше, змінюється суспільна думка щодо змісту, значення та результатів фізичної праці. Відбувається поступовий відхід від влади релігійних догматів, згідно з якими, наприклад, після вигнання із Едему на Адама було накладене прокляття у вигляді обов’язку працювати. Також відбувається перегляд сформованої ще за античних часів у працях Платона та Аристотеля концепції зневаги до фізичної праці. Значну роль у цьому процесі відіграють здобутки видатних митців епохи відродження Мікеланджело Буонарроті та Леонардо да Вінчі. Внаслідок переходу від феодалізму до капіталістичного виробництва ремісники отримують свободу, їх праця перестає бути в очах суспільства ганебною, а результати їх творчої діяльності набувають ознак продуктів творчої діяльності. По-друге, у період відродження все помітнішим стає негативний вплив цехів та гільдій на швидкість науково - технічного прогресу.
З метою стимулювання науково-технічного прогресу, звільнення ремісників від влади цехів монархи країн Європи почали надавати авторам та винахідникам привілеї. Привілеї були різними за змістом. Одні мали дозвільний характер - тобто надавали виключні права на використання твору. Інші - дозвільний і забороняючий, вони не лише надавали виключні права певній особі, а і забороняли усім іншим дані права використовувати. Окремі привілеї звільняли від влади цехів певні території. Наприклад у Франції королівський привілей 1602 р. звільнив від контролю цехів усіх промисловців, що розташовували свої майстерні у Луврській галереї. Об’єднувало їх те, що вони надавалися за рішенням монарха добровільно і у формі його особливої милості - англ. «Our special Grace, certain Knowledge and mere Motion». Тобто автори, що хотіли отримати привілей, зверталися до монарха і просили його про милість, а не вимагали захистити їх виключні права, що ще раз підкреслює факультативний характер привілею. У своїх письмових зверненнях до монарха, винахідники зображували себе не як працівників, що мають право на винагороду, а як порядних та корисних державі людей, яким потрібно допомогти. Крім того, привілеї були надзвичайно різними за змістом, монарх за власним бажанням визначав мотиви видачі, тривалість, об´єм і умови дії.
Зародження авторського права, що пов’язується із XV-XVI ст., зумовлюється кількома об’єктивними обставинами: бурхливим розвитком книгодрукування завдяки винайденню Йоганесом Гутенбергом друкарського станка у 50-х роках XV ст.; зміною суспільної думки щодо змісту, значення та результатів творчої праці; відходом від влади релігійних догматів, а також активним розвитком системи освіти, яка передбачала використання книг. Розвиток книгодрукування полегшив процес виготовлення примірників літературних творів і, як наслідок, окремі твори почали передруковувати без дозволу їх авторів. Перші спроби правового врегулювання відносин у галузі авторського права були пов’язані із захистом прав книговидавців. Перший привілей на книгодрукування був виданий Венеціанською республікою книговидавцю німецького походження Йоханесу зі Шпаєру в 1469 р. терміном на 5 років. У Німеччині перший привілей у галузі авторського права був виданий у 1501 р. «Кельтському союзу Рейна» і передбачав надання виключних прав на друк збірки творів поетеси Гросвіти з Ґандершайму.
У 1531 р. ум. Базель було ухвалено Статут книговидавців, який надавав видавцяв друкованої продукції правову охорону тривалістю 3 роки і передбачав санкції за порушення становлених статутом норм. У Франції перший привілей у галузі авторського права було надано у 1507 р. композитору та поету Елою де Амервалю на його поєму «Le livre de la deablerie», де він виклав критичний погляд на картину тогочасного життя у формі діалогу між Сатаною та Люцифером [2, c.20]. У XVI ст. м. Париж перетворюється на центр книгодрукування Франції, що визначає потребу у врегулюванні відносин у галузі авторського права. Не дивно, що в 1618 р. королем Людовиком XIII було підписано патентну грамоту, яка врегульовувала та захищала права паризьких книговидавців та торговців книгами. У 1665 р. при Людовику XIV приймається Декрет про привілеї на друк книг, а у 1676 р. - Декрет про заборону копіювання творів образотворчого мистецтва (скульптури).
Наступним етапом розвитку теоретичних уявлень про авторське право стала так звана пропрієтарна концепція або теорія промислової власності. Основні принципи даної теорії сформулював С. Буфлер у своєму виступі на Національних Зборах французького революційного уряду з приводу ухвалення патентного закону. На той час, щоб уникнути аналогій з монопольними правами або привілеями, які ототожнювалися зі Старим режимом, застосували термін право промислової власності. Буфлер обґрунтовував тезу про те, що власник патенту не володіє жодними виключними правами і не створює монополії, адже його право на результат власної інтелектуальної діяльності є природними і беззаперечними, оскільки зумовлюються працею, що належить до головної форми привласнення. Отже, право інтелектуальної власності жодним чином не відрізняється від звичайного речового права [1, с.116]. Буфлер зазначає, що дерево, яке зростає у полі так же само належить власнику землі, які ідея - її автору. Виключні права інтелектуальної власності, на думку Буфлера, є специфічним правом власності і щоб отримати належну правову охорону автор укладає з суспільством певну угоду, після чого отримує патент і набуває певних додаткових майнових прав.
Теорія особистих прав сформована Е. Шмідтом та О. Гірке передбачала, що твір силою творчої праці автора, стає частиною його особистості. Гідність автора порушується, коли результат його діяльності відчужується від нього. Отже, авторське право є особливою формою захисту індивідуальності в усіх її проявах, захисту особистих немайнових прав людини. О. Гірке стверджує, що існує категорія прав, які надають своїм суб´єктам владу над частиною сфери їх власної особи і вони називаються особистими правами. Особисті права відрізняються від права на особу і є тією основою, з якої виникають як публічні, так і цивільні права. Категорію особистих прав він розглядає як самостійний комплекс юридичних інститутів, що займає особливе місце в системі права.
Згідно з положеннями деліктної теорії Д. Джоллі поза законом немає авторського права. При цьому, сам закон спрямований на захист прав автора від посягань третіх осіб. Таким чином, ніякого авторського права взагалі не існує, а є лише делікт. Тому зміст авторського права має негативний характер, що має на меті боротьбу з деліктами. Спеціальні закони, на його думку, встановили лише делікт і не створили жодної цивільної правомочності.
Продовженням досліджень змісту авторського права є рентна теорія А. Шаффле, який зазначає, що авторське право є штучно створеною монополією, що забезпечує авторові ренту, додатковий прибуток. На думку Шаффле, інтелектуальна діяльність не може оплачуватися згідно зі звичайними системами оплати праці. Тому результати інтелектуальної діяльності мають винагороджуватися за рахунок створення штучної монополії, надання автору виключних прав, що уможливлять отримання додаткового прибутку.
Підсумовуючи дослідження, слід зазначити, що у процесі еволюції права інтелектуальної власності науковці висували різні концепції щодо джерел та змісту тих виключних прав, які набуває автор на результати власної інтелектуальної діяльності. Наслідком цього процесу стало формування різних теоретичних конструкцій авторського права, широка різноманітність яких ще раз підтверджує багатогранність, складність та особливість такої категорії, як інтелектуальна власність.
Список використаних джерел
- Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність: підручник [текст] / В.Д. Базилевич. - 2 вид., стер. - К.: Знання, 2008. - 431 с.
- Валлє В.О. Спадок Джеймса І та королеви Анни: охорона інтелектуальної власності у часі й просторі [текст] / В.О. Валлє. - Київ, 2010. - 216 с.