Конкурентоспроможність національної економіки

Прушківська Е.В. Неоіндустріалізація як процес оновлення вторинного сектору економіки

Глобальна економічна криза сколихнула увесь світ, не оминула і економіку України. Навіть більше того, змусила замислитись вчених, політиків над концепцією економічного розвитку національної економіки.

Експортосировинний тип розвитку, який спостерігався в Україні протягом десятиліття вичерпав себе із-за падіння зовнішнього попиту на металургійну продукцію. Інвестиційно-інноваційний тип розвитку національної економіки потребує формування диверсифікованої структури, в основі якої будуть високотехнологічні галузі. У середньостроковій і довгостроковій перспективі розвиток цих галузей дозволить знизити залежність національної економіки від сировинної спрямованості експорту та забезпечить технологічний прорив у структурі промислового виробництва. Глибокі структурні зрушення на користь наукомістких галузей промисловості можливі шляхом нової індустріалізації країни.

Проблеми реіндустріалізації, нової промислової революції, неоіндустріалізації широко обговорюються як в країнах з розвиненою ринковою економікою (США, ЄС, Японія), так і в країнах, які розвиваються та в країнах пострадянського простору (Росія, Україна, Казахстан). У 2012 р. опублікована робота американського вченого П. Марша «Нова промислова революція: споживачі, глобалізація, кінець масового виробництва». Це дослідження викликало резонанс у науковому та політичному світі. Учений висловлює точку зору, що економічна модель, в якій американці та європейці купують китайські товари на гроші, позичені у всього світу, «догорає на очах всієї планети». На порядку денному нова модель, яка передбачає блискуче економічне майбутнє розвиненим країнам» [1].

Цивілізаційний рух суспільства передбачає процеси деіндустріалізації, тобто зменшення питомої ваги вторинного сектору і домінування третинного сектору Як зазначає український вчений А. Чухно рух до постіндустріального суспільства відбувається «...не через вигадану деіндустріалізацію, а завдяки науково-технологічному прогресу, структурній перебудові матеріального виробництва, зростанню продуктивності праці, скороченню занятості з одночасним переміщенням робочої сили у сферу послуг, швидкому зростанню та удосконаленню цієї сфери» [2, с.47]. Тобто процеси деіндустріалізації передбачали формування постіндустріального суспільства на основі високотехнологічних галузей. У розвинених країнах цей процес до 90-х рр. XX століття відбувався таким шляхом. На основі цього підходу формувалася «економіка знань», тобто розвиток четвертинного
і п’ятиринного секторів. Але процеси глобалізації внесли зміни. Зокрема, основне промислове виробництво було перенесено в треті країни.

Для України постіндустріальне суспільство - це суспільство, яке потрібно вибудувати на основі високих технологій, тому на початкових етапах його формування необхідним є процес неоіндустріалізації. Це не повернення до нижчого цивілізаційного руху, а за принципами гегелівської філософії «крок назад для руху вперед». Використовуючи принципи його філософії «теза - антитеза - синтез» до розуміння явищ, можна пояснити «неоіндустріалізацію» таким чином, «індустріалізація - деіндустріалізація - неоіндустріалізація» .

З економічної точки зору «неоіндустріалізація» - це явище, що сприяє новому розвитку продуктивних сил на основі високотехнологічних та наукомістких процесів виробництва, підґрунтям якого є інституціональне середовище. Неоіндустріалізацію можна розглядати не тільки як явище, а і як процес, який має певну мету, методи, темпи, джерела та соціально- економічні наслідки, які потребують подальшого ґрунтовного дослідження.

Деіндустріалізація - це об’єктивний процес, який відбувається внаслідок зменшення частки вторинного сектору у загальній структурі. У постіндустріальних країнах процеси деіндустріалізації відбувалися шляхом формування високотехнологічних галузей вторинного та третинного сектору і відповідно збільшення зайнятості у третинному секторі, а також шляхом «виносу» промислового сектору в нові індустріальні країни, яке здетонувало структурні диспропорції в національних економіках. Глобальна криза поглибила ці процеси і змусила по-новому подивитись на роль промисловості в національній економіці.

В українській економіці процеси деіндустріалізації виникли внаслідок дезінтеграційних процесів між країнами колишнього Радянського Союзу, а також нових інтеграційних процесів, та під впливом ринкових важелів. Сформувалась залежність економіки України від кон’юнктури світових ринків яка проявляється в експорті сировинних продуктів (металів, хімічної продукції, зерна, насіння соняшника) із невисокою доданою вартістю, з одного боку, та імпорту високотехнологічної і інноваційної продукції, з іншого.

Якщо розглядати секторальну структур національної економіки, то вона не надто відрізняється за кількісними параметрами щодо розвинених країн. Зокрема, у 2011 р. пропорції за основними секторами економіки були такими: сільське господарство - 7,7 %; промисловість - 21,8 %; сфера послуг - 68,5 % [3]. Але технологічне відставання тут не відображається. Його від слідкувати можна через зовнішньоекономічну структуру, тобто через експорт та імпорт українських товарів, де значна частка імпорту товарів припадає на високотехнологічні товари, а щодо експорту - то в основному сировинне спрямування.

Вищенаведені структурні пропорції свідчать про рух України до постіндустріального суспільства, тобто кількісні показники відображають ці тенденції, але якісна характеристика структурних пропорцій через співвідношення експорту й імпорту свідчить про необхідність розвитку високотехнологічних галузей, які забезпечують внутрішній та зовнішній попит.

Базовими галузями неоіндустріальних процесів повинні стати високотехнологічні наукомісткі галузі. Оскільки вони сприяють розширенню існуючих та створенню нових ринків збуту, більш ефективному використанню ресурсів, які в свою чергу, потребують інтенсивної інноваційної діяльності, а висока частка доданої вартості в наукомісткій продукції підвищує рівень зайнятості.

Не слід забувати, що крім розвитку галузей високих технологій, необхідним є розвиток людського потенціалу. Ми можемо повторити шлях високорозвинених країн, в яких домінував технократичний підхід, а не людина та її взаємовідносини з природою й суспільством, тобто гуманістичний підхід. На думку А. Задої, реалізація стратегії неоіндустріалізації потребує тривалого часу та зміни цінностей суспільства, які вкоренилися в українському суспільстві протягом останніх двох десятиліть [4].

Слід підсумувати, що неоіндустріалізація є необхідною умовою розвитку вторинного сектору економіки, базовими галузями якої повинні стати високотехнологічні галузі виробництва: авіаційна; ракетокосмічна; радіоелектроніка, обчислювальна техніка та засоби зв’язку; фармацевтична. Ці галузі відкриють нові можливості руху до постіндустріального суспільства, підвищать продуктивність праці (ВВП на одного зайнятого), а також скоротять споживання первинних (природних) ресурсів та покращать екологічні показники навколишнього середовища.

Список використаних джерел

  1. Financial Times Levelling out: emerging markets and the New Industrial Revolution Aug 27, 2012 4:15pm by Peter Marsh / http://blogs.ft.com/beyond- brics/2012/08/27/levelling-out-emerging-markets-and-the-new-industrial- revolution/#axzz24j 1FDDdD.
  2. Чухно А. А. Твори : у 3 т. / А. А. Чухно; HAH України ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка; наук.-дослід. фін. ін.-т при м-ві фін. України. - К., 2006. - Т. 3: Становлення еволюційної парадигми економічної теорії. - 712 с.
  3. Світовий банк [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.worldbank.org.
  4. Задоя А. А. «Новая индустриализация» в контексте стратегических целей Украины // Бюлетень Міжнародного Нобелівського економічного форуму. - 2012. - № 1 (5). - Том 1. - С. 146-154.