Конкурентоспроможність національної економіки
Воротін B.C. Стратегія та конкурентні переваги державної регіональної політики на 2013 рік
В Україні після двох десятиліть активних ринкових перетворень залишаються актуальними питання переходу на регіональний принцип організації господарства, зростає роль регіонального управління на всіх стадіях соціально-економічного розвитку: становлення ринкових відносин, розвиток відповідної інфраструктури, незавершена приватизація державної власності, необхідність забезпечення соціального захисту населення тощо.
Питання розвитку регіональної системи управління окреслюються сучасними проблемами та науковим полем галузі науки «Державне управління», яка розвивається дуже мобільно в Україні.
Вказані процеси обумовлені зміною в розумінні категорії “регіон”. Останній вже не може сприйматися лише як об’єкт державного та регіонального управління, а розуміється як складне та комплексне утворення. Крім того, що регіон перетворюється на суб’єкт макроекономічного управління, він ще стає і суб’єктом, який самоуправляється. Як свідчить світовий досвід, описана тенденція зберігається та посилюється в умовах розвиненої ринкової економіки. Саме тому важливо знати основні властивості регіонального розвитку та їх місце в системі управління державою в цілому. Тільки виходячи із внутрішніх закономірностей регіонального розвитку можливим стає формування відповідних механізмів впливу на соціально-економічні процеси, що розгортаються у межах певної території, для підвищення їх ефективності та віддачі вже у загальнодержавних масштабах. Управління регіональними соціально- економічними процесами є об’єктивною необхідністю, що випливає з намагання перетворити Україну на розвинену європейську країну.
Становлення основоположних засад державного управління як наукової галузі тісно пов´язане із широким використанням ідей та методів системного підходу і системного аналізу. Визначальний вплив на формування мети, завдань і на процес дослідження справили наукові праці, присвячені методології державного управління як системного явища, у тому числі щодо розвитку регіональних і субрегіональних соціально-економічних систем різних рівнів, таких науковців: О.Амосова, В.Бакуменка, З.Варналія, Л.Воротіної, О.Мордвінова, Н.Нижник, О.Лебединської, О.Оболенського, С.Романюка, О.Шевченко та ін.
Однак, зважаючи на незаперечну багатовекторність зусиль багатьох дослідників у розв´язанні проблем загальнодержавного та регіонального соціально-економічного розвитку, не втрачають своєї актуальності питання пошуку дієвих підходів і методів їх вирішення. В сучасних умовах господарювання система державного та регіонального управління формується за умов суттєвого переобтяження зовнішньою та внутрішньою інформацією, обсяги якої стрімко зростають. Зважаючи на те, що її регіональний рівень характеризується конкретизацією поставлених цілей, виникає об´єктивна потреба в пошуку та впровадженні дієвих методів аналізу, які здатні виявити закономірності функціонування об´єктів, передбачити основні тенденції їх поведінки в умовах впровадження нової регіональної політики та вимог зовнішнього середовища.
Крім цього, сучасне управління регіоном просто вимагає від його учасників вирішення не тільки внутрішніх, місцевих проблем (зокрема, задоволення вимог регіональних спільнот до соціальних і екологічних умов життя, демократизації та прозорості діяльності органів влади тощо), але й постійного врахування, узгодження чи протидії зовнішнім глобалізаційним викликам, науково-технічному прогресу, масовій інформатизації, коливанням цін на енергоресурси тощо. Зазначене потребує нестандартних підходів, оцінок і пропонованих рішень з боку науки, і особливо науковців, що займаються реальними проблемами розвитку регіонів.
Вирішення окреслених проблем можливе за консолідації зусиль представників різних галузей науки. Розробка ефективних механізмів управління регіональним розвитком, за умов унікальності кожного регіону, неможлива без дослідження функціонування їх економічних об’єктів, ресурсної бази, історичної самобутності, соціальних взаємин, традицій самоврядності, політичної кон’юнктури. Безперечно, світова та вітчизняна наука володіє прогресуючими здобутками у окреслених напрямах, однак чільне місце займають потреби їх прикладного узгодження та адаптації під специфіку та поточні проблеми окремого регіону. Найбільш результативним шляхом розв’язання даного завдання є використання засад методології системного дослідження.
Сучасні умови розвитку економіки України вимагають ґрунтовної та комплексної оцінки можливостей інтеграції країни до світового господарського простору. Необхідність включення України та її регіонів в систему світового господарства обумовлена тим, що для жодної з країн світу стратегічно невигідне перебування поза глобальними процесами, що визначають напрями та перспективу розвитку світової економіки і людського суспільства в цілому. В той же час кожна країна відіграє в глобальній економіці особливу роль, яка визначається рівнем розвитку її економіки.
Сталий розвиток економіки будь-якої держави потребує сприятливих рамкових умов для бізнесу та активного підключення факторів інновативності в економічне життя, що передбачає посилення конкурентних переваг порівняно з іншими країнами світу і сприяє підвищенню адаптивності економічної системи до зовнішніх збурень. Досвід провідних країн світу вказує на те, що саме активізація механізмів державного управління в напрямі забезпечення економічного розвитку стало рушійною силою даного процесу.
Явища глобальної економіки визначають необхідність вирішення проблеми забезпечення конкурентоспроможності держави шляхом цілеспрямованого управління відповідними процесами, зокрема на регіональному рівні. Ідеологія керованого державного впливу на конкурентоспроможність регіонів поступово стає теоретичним і методологічним фундаментом у науці та практиці регіонального управління.
Відзначимо, що управління конкурентоспроможністю територіальних систем, до яких відносяться і регіони, має міждисциплінарний характер та передбачає міжгалузеве багаторівневе управління, в основі якого цілеспрямоване формування та реалізація конкурентних переваг регіонів, що в кінцевому результаті забезпечує гідні умови життя громадян і сприятливий бізнес-клімат.