Конкурентоспроможність національної економіки
Стеченко Д.М., Жигалкевич Ж.М. Актуальність регіонального кластероутворення
Інноваційна політика кластероутворення досить поширена у вигляді ініціатив регіональної стратегії або заходів з підтримки локальної системи виробництва. З появою політичних ініціатив відповідно зростає інтерес до факторів, які впливають на успіх застосування кластерної політики. При розробці стратегій інноваційної політики регіонального кластероутворення заслуговує на увагу вивчення прикладів успішних практик і оцінювання їх застосування до конкретних регіонів.
Інноваційна політика регіонального кластероутворення розглядається в межах її «життєвого циклу» або стадій розробки від початкового задуму до оцінки виконання, зокрема:
- дослідження регіональної економіки з метою вибору і визначення цілі кластерів та методології, використання для ідентифікації і відбору цільових кластерів;
- вивчення наявної нормативно-правової бази з точки зору принципів кластероутворення;
- розробка інноваційної політики кластероутворення у виді програм заходів з підтримки розвитку регіонального кластероутворення;
- моніторинг і оцінка виконання інноваційної політики кластероутворення в регіоні;
- окреслення критичних факторів успіху — вивчення успішних практик і виявлення локальних факторів, що вливають на регіональне кластероутворення.
Відсутність єдиного визначення кластера і множина інтерпретацій кластерної концепції зумовило різноманіття практичних підходів до регіонального кластероутворення. Інноваційна політика регіонального кластероутворення охоплює ключові аспекти інших секторів економіки, таких як промислова політика, інноваційна і технологічна політика, політика регіонального розвитку тощо.
Інноваційна політика регіонального кластероутворення може мати різні форми:
- окрема політика з чітко визначеною стратегією і виділеним бюджетом, яка охоплює ряд промислових секторів і різні аспекти розвитку кластерів;
- політика, що сфокусована на деяких аспектах розвитку кластерів, такі як мережеві взаємодії середовища бізнесу, або між бізнесом і дослідницькими організаціями;
- політика, яка є елементом інших стратегій економічного розвитку. Наприклад, у Східній Швеції підтримка розвитку кластерів є одним із напрямів місцевої Угоди про регіональний розвиток, у Лімбурзі це програма регіональної інноваційної стратегії;
- загальна ціль в серії інших неузгоджених заходів, націлених на конкретну галузь, наприклад, в Арві Велі, Франція, де місцеві та національні заходи націлені на розвиток металорізальної промисловості в регіоні.
Аналіз регіональних кластерів є першою стадією розробки інноваційної політики кластероутворення. Він проводиться в два етапи. На першому етапі регіональна економіка досліджується на предмет існування працюючих або потенціальних кластерів. На другому етапі здійснюється детальне обстеження можливостей диверсифікованого розвитку виявлених кластерів, для яких необхідно розробляти політику підтримки.
У межах інноваційної політики кластероутворення домінуюча увага надається учасникам процесу виробництва товарів і послуг також суб’єктам інноваційної діяльності. При використанні кластерних утворень формуються, в тому числі і горизонтальні мережі в яких здійснюється співробітництво великих і малих фірм, що діють на ринку одного й того ж продукту або належних до однієї промислової групи.
Сучасні кластери, як правило, є мережами з включенням різноманітних фірм, що спеціалізуються на конкретних ланках у ланцюжку створення конкретного кінцевого продукту. Отже, ще одна ознака кластера в загальній моделі виробничо-технологічних та інших взаємодій суб’єктів господарювання, а саме чітко виражений фактор інтегрованого продукту або послуги. Нерідко цей принцип практично інтерпретується як необхідна функція лідера інвестора, що «вибудовує» кластер на основі заново створених, діючих і реструктурованих підприємств, у тому числі й з числа суб’єктів малого підприємництва.
Інноваційна політика стимулювання кластероутворення використовує різні підходи до ідентифікації промислових кластерів. У більшості випадків промислові виробництва, що входять в кластери, групуються з урахуванням міри міжгалузевої циркуляції продукції, знань і включаючи:
- потоки технологій, зумовлені придбанням продуктів і проміжних товарів в інших галузях, а також взаємодією між їх виробниками і користувачами;
- технічна взаємодія, що виражена в патентуванні, освоєнні патентів, використанні наукових результатів у декількох суміжних виробництвах, а також у спільних дослідницьких проектах;
- мобільність персоналу між сегментами кластера з метою поширення кращих досягнень управління.
Інновація у даному випадку є складовою функцією від широкого ряду і взаємодій між різними економічними агентами. Серед необхідних умов слід виділити науку, підприємництво в нових і малих фірмах, відкритість стосовно нових ідей з боку керівництва організації, інтелектуальний капітал і нематеріальні активи, венчурний капітал. Інновація підпадає під дію специфічних проблем, що стоять перед кожним окремим виробництвом, і може випробувати на собі вплив різних комбінацій конкуренції та кооперації.
Дослідники промислової трансформації наголошують, що всі кластери в тій чи іншій мірі сприяють інноваційному розвитку. Як правило, концепція кластерів охоплює всі напрямки інноваційного процесу:
- нова теорія економічного росту зазначає важливість зростаючої віддачі на рівень накопичених знань, що базуються на інвестиціях у нові технології і людський капітал;
- еволюційна економіка і економіка промисловості визначають, що цей процес накопичення знань залежить від попереднього шляху розвитку, нелінійний, створений взаємодіями комерційних і некомерційних організацій і різних інститутів;
- інституційна економіка підкреслює важливість організаційних нововведень всередині фірми і органів влади при розробці та координації інститутів і процедур, що задіяні в управлінні більш складними взаємозалежностями так як економічний ріст зумовлює зростання завдань і виробничих методів;
- соціологія інновацій виділяє важливу роль довіри в зниженні витрат, що є результатом посилення спеціалізації, роль інституційного і культурного різноманіття у підтримці креативності, роль нефінансового стимулювання і товарообмінних угод в інноваційних мережах.
Отже, кластери сприяють прискоренню інноваційного процесу, а деякі з них спеціалізуються на виконанні даної задачі. Саме ця ідея лежить в основі концепції інноваційної політики кластероутворення, яке проявляється в усіх процесах. За їх допомогою фірми організовують і розвивають власну діяльність, виробляють продукцію і здійснюють їх збут. Вони сприяють розвитку в суб’єктів господарської діяльності таких переваг, як сприйнятливість до інновацій, раціоналізація бізнесу, випереджальне зростання продуктивності.
Вважається, що кластери мають значну здатність до нововведень в силу наступних причин:
- фірми-учасники кластера здатні більш адекватно і швидко реагувати на потреби покупців;
- членство в кластері полегшує доступ до нових технологій, що використовуються підприємствами на різних напрямках господарської діяльності;
- до інноваційного процесу включаються постачальники і споживачі, а також підприємства інших галузей;
- у результаті міжфірмової кооперації зменшуються витрати на здійснення НДДКР;
- фірми в кластері знаходяться під інтенсивним конкурентним тиском, який посилюється можливістю постійного порівняння власної господарської діяльності з роботою аналогічних компаній.
Компанії всередині кластера не лише краще уявляють собі потреби локального ринку, але завдяки тісним зв’язкам з іншими кластерними компаніями швидше взнають про застосування нових технологій, наявності нового устаткування, нових концепцій послуг і маркетингу. З´являється можливість координації зусиль і фінансових коштів виробників і постачальників у процесі відпрацювання нових технологій і виходу їх на ринок. У межах кластера стає найбільш помітною перевага у порівнянні з вертикально-інтеграційними компаніями, де процес інновацій ускладнений в зв’язку з необхідністю відволікання значних коштів для підтримки поточного виробництва і технологій, що вже задіяні.