Конкурентоспроможність національної економіки

Гражевська Н.І. Глобалізаційні детермінанти конкурентоспроможності національних економік

Післякризове відновлення світової економіки, пов’язане із зміною напрямів та інтенсивності міжнародних фінансових потоків, розподілу світових ринків між традиційними та новими центрами економічного зростання, обумовлює суттєву модифікацію конкурентних вимог, з якими стикаються національні економіки на зовнішніх і внутрішніх ринках. Глобальна фінансово-економічна криза певною мірою зрівняла стартові позиції держав на етапі посткризового розвитку, послабивши конкурентні переваги розвинених країн у зв’язку із загостренням проблем бюджетних дефіцитів та суверенної заборгованості. їхній подальший розвиток визначатиметься спроможністю знайти відповіді на низку викликів структурного, технологічного й організаційного характеру, що сформувалися під впливом сучасних глобальних потрясінь.

На думку старшого економіста СЕФ та керівника дослідження Global Competitiveness Report М. Д. Хану, посткризові часи змінили міжнародну конкуренцію: з одного боку, загострилася боротьба за свій «шматок хліба», пов’язана з торговим протекціонізмом, маніпулюванням валютним курсом, регулюванням потоків капіталу, підтримкою національних виробників, з іншого - багато країн, що раніше відставали, отримали шанс зробити ривок уперед. При цьому головним трендом, що знайшов відображення у Звіті про глобальну конкурентоспроможність СЕФ за 2012-2013 pp. є посилення трьох типів розривів, а саме:

1) між розвиненими країнами, які продовжують займати верхні рядки рейтингів індексу глобальної конкурентоспроможності, та країнами, що розвиваються, що значно від них відстають;

2) між окремими країнами в регіональних межах. У Європі, наприклад, різний рівень конкурентоспроможності південних, східних та північних країн став однією з головних причин кризових проблем у зоні євро;

3) всередині окремих країн. Прикладом можуть бути США, які мають сильні позиції в рейтингу за рівнем розвитку бізнесу та інновацій та одночасно характеризуються зниженням показників ефективності інститутів і макроекономічного середовища [2].

Слід взяти до уваги, що глобалізація світогосподарського розвитку зумовила трансформацію теорії конкурентних переваг, викликавши переоцінку ролі та значення зовнішніх і внутрішніх факторів, що визначають рівень конкурентоспроможності окремих країн, за такими важливими напрямами:

1) усвідомлення того, що глобалізація інформаційного простору та інформаційна планетарна інтеграція, змінюючи інфраструктуру та механізм функціонування ринку, істотно впливають на конкурентоспроможність національних економік. На думку сучасних дослідників, за умов всеосяжної інформатизації швидкість мислення та дій економічних агентів перетворюються на провідні чинники їхньої мобільності, ефект прискорення втілюється в реальні економічні цінності та функціональні переваги, що підвищують конкурентоспроможність суб’єктів господарювання, стимулюючи їх до нового прискорення [1, С.12].

2) розуміння того, що очікувана хвиля нових технологічних змін посилює роль інновацій у конкурентоспроможному розвитку національних економік. Зазначений аспект знайшов відображення в підвищенні питомої ваги інноваційного фактору в методиках оцінки рівнів конкурентоспроможності національних економік (до 30%). Досвід країн-лідерів у рейтингу глобальної конкурентоспроможності СЕФ за 2012-2013 рр. засвідчує, що необхідною передумовою їхнього успішного розвитку є високий рівень інвестування в дослідження і розробки, особливо з боку приватного сектору; наявність ефективних науково-дослідних установ; інтенсивне співробітництво в галузі інноваційних досліджень між університетами та бізнесовими структурами; наявність дієвої системи захисту прав інтелектуальної власності тощо;

3) визнання того, що посилення нестійкості глобальної економіки підвищує роль та значення інституційної системи, здатної створювати і підтримувати конкурентне середовище, забезпечуючи сприятливі умови для розвитку конкурентоспроможних національних виробників. На думку сучасних дослідників, нині країни конкурують не стільки в виробничо- технологічній сфері, скільки у виборі інституційних структур та інституційних стратегій для моделі національного розвитку, здатної стимулювати господарський прогрес та забезпечувати підвищення добробуту населення.

Зазначений підхід знайшов відображення в дослідженнях фахівців СЕФ, які трактують глобальну конкурентоспроможність як сукупність інституцій та політику, що визначає рівень продуктивності та добробуту населення, а також потенціал зростання національної економіки [6]. При цьому світова фінансово-економічна криза продемонструвала важливість розвитку не лише державних інститутів, але й фінансового аудиту та стандартів бухгалтерської звітності, а також прозорості фінансової діяльності компаній, необхідних для підтримання довіри та впевненості інвесторів і споживачів [2].

Особливої актуальності зазначені проблеми набувають в умовах трансформаційної економіки України, яка нині втрачає традиційні конкурентні переваги, пов’язані з інтенсивним нарощуванням низькотехнологічного і сировинного експорту за умов заниженого обмінного курсу гривні, дешевої робочої сили та економії на розвитку соціальної сфери

[3, с. 61-62]. Як відомо, в рейтингу глобальної конкурентоспроможності СЕФ за 2012-2013 рр. Україна піднялася на дев’ять позицій (73 місце серед 144 країн), та перейшла зі списку факторно-орієнтованих економік у перелік економік, орієнтованих на ефективність [6]. Це означає, що пріоритетними для конкурентоспроможності нашої країни стають висока технологічна готовність, якісна вища освіта, ефективність ринків праці, товарів та фінансових ринків. Однак у випадку з Україною дві з чотирьох базових складових, ключових ще на першій стадії, а саме: інститути і

макроекономічна стабільність, до цього часу залишаються дуже слабкими. На думку фахівців, їх ігнорування буде в подальшому стримувати прогрес за іншими складовими конкурентоспроможності національної економіки [2].

Йдеться про пасивну роль держави в реформуванні економіки; домінування політики над економікою в процесі прийняття життєво важливих для суспільства рішень, що призводить до пріоритету приватних інтересів окремих осіб над суспільними інтересами; високий ступінь бюрократизації та корупції; слабкість фінансової системи; нерозвиненість внутрішнього ринку; низький рівень доходів населення тощо. Достатньо зауважити, що за Індексом умов ведення бізнесу наша країна нині знаходиться на 137 місці серед 185 країн світу; за Індексом сприйняття корупції - на 144 місці серед 176 країн; за Індексом економічної свободи - на 161 місці з-поміж 177 країн [5]. При цьому аналіз індикаторів Європейського інноваційного табло засвідчує, що нині Україна перебуває в останній за рівнем інновативності групі наздоганючих країн зі значенням Європейського інноваційного індексу 0,23 та відстає за цим показником від «країн-лідерів» приблизно у 3 рази (Швеція - 0,68), «країн-послідовників» - у 2 рази (Великобританія - 0,48), країн «помірних інноваторів» - 1,6 рази (Норвегія - 0,35) [4, с. 11-12].

При цьому врахування модифікації конкурентних переваг країн світу в умовах посилення нестійкості глобальної економіки викликає необхідність трансформації конкурентної політики та консолідації зусиль держави, бізнесу і суспільства в напрямі активно-інноваційній модернізації національної економіки. Конкурентна самоідентифікації України в сучасному глобальному середовищі повинна базуватися на прогресивних структурних зрушеннях на інноваційній основі; концентрацій матеріальних, фінансових та інтелектуальних ресурсів на реалізації пріоритетів інноваційно-інвестиційного розвитку; інтеграції у світовий науково- технологічний простір; розвитку секторів, пов’язаних з нагромадженням людського капіталу, насамперед освіти та охорони здоров’я; зміцненням соціального капіталу і прогресивно-неформальних інститутів колективізму, довіри до держави, відкритості та толерантності до модернізаційних інновацій.

Список використаних джерел

  1. Базилевич В.Д. Концеитуалізація мегатрендів економічного розвитку в контексті глобальних викликів сучасності // Парадигмальні зрушення в економічній теорії XXI ст.: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2012. - 454 с.
  2. Маргарета Дрзеник Хану. Скрытый резерв. Почему Украина не выдерживает конкуренции со стороны своих соседей? // «Инвестгазета». - №45, 20 ноября 2012.
  3. Про внутрішнє та зовнішнє становще України в 2012 році. Щорічне Послання президента України до Верховної Ради країни. - К.: НІСД, 2012. - С. 61-62.
  4. Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізацій них викликів. Проект [Електронний ресурс]. - Режим доступу: blogs. kpi.kharkov. ua/News/file.axd?file=2009%2F6%2Fstrategia.
  5. Украина в мировых рейтингах [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://inve-trade.eu/ru/investments/article/information/10-investment/16- ukraine-in-global-rankings.html.
  6. The Global Competitiveness Report 2012-2013 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: // World Economic Forum www3.weforum.org/.../ WEFGlobal CompetitivenessReport_2012-13.