Конкурентоспроможність національної економіки

Шегда A.B. Основні підходи до управління конкурентоспроможністю підприємства

Розвиток індустріального і особливо постіндустріального виробництва об’єктивно призвели до тотального перевищення пропозиції відносно можливостей платоспроможного попиту переважної більшості населення як окремих місцевостей, регіонів так і країн. Тому підвищений інтерес науковців і практиків до проблеми конкурентоспроможності підприємства та управління нею цілком логічний і прагматично виправданий. У даному випадку, вихідною категорією є конкуренція (в перекладі з латинського - зіштовхуюсь), під якою розуміється процес боротьби між певними суб’єктами ринку, образно кажучи, за гаманці покупців. Конкуренція примушує виробника (підприємця) постійно шукати нові або вдосконалювати існуючі види продукції, а відтак змінювати техніко- технологічну базу виробництва з метою задоволення потреб споживачів з врахуванням існуючої пропозиції на ринку. Відповідно поняття конкурентоспроможність взагалі і підприємства зокрема є похідною від поняття конкуренція. Існуючі визначення конкурентоспроможності підприємства переважно ґрунтуються на теорії конкурентної переваги розробленої відомим фахівцем М. Портером. Конкурентоспроможність підприємства може бути виявлена лише на ринку відносно інших підприємств, що випускають однорідну або подібну продукцію. Характеристика конкуренції та похідних від неї понять достатньо повно представлена в науковій літературі, зокрема [2, 3, 4, 6].

Управління конкурентоспроможністю підприємства, ми розглядаємо як зовнішню (ринкову) форму прояву ефективно-діючої системи управління внутрішньо організаційними процесами виробництва. Відповідно підходи до управління конкурентоспроможністю підприємства є конкретизацією відповідних підходів до управління підприємством на рівні випуску товарної продукції, яка на ринку формально засвідчує свої споживчі характеристики під час акту продажу - купівлі. Коротко зупинимося на підходах до управління підприємством, завдяки яким його керівництво може забезпечувати бажаний рівень конкурентоспроможності.

В управлінні підприємством найбільш важливими та актуальними в сучасних умовах є наступні підходи щодо його здійснення, а саме: системний, синергетичний, цільовий, процесний, ситуаційний, рефлексивний.

Згідно системного підходу підприємство розглядається як система (підсистема) управління та система процесів (основних, допоміжних) постійно взаємодіюча із зовнішнім середовищем функціонування підприємства. Для ефективного функціонування підприємству, як правило, необхідні такі підсистеми, як закупки, виробництво, продажі, фінанси тощо.

Розглядаючи підприємство як відкриту систему, ми вивчаємо його в нерозривному зв’язку із зовнішнім середовищем функціонування. Зовнішнє середовище підприємства характеризується невизначеністю, складністю та динамічністю і є сукупністю змінних, які знаходяться за його межами і не є сферою безпосереднього впливу з боку його менеджменту.

Характерною рисою системного підходу є визнання факторів зовнішнього середовища та відповідно визнання того, що успіх підприємства залежить не тільки від його зусиль, але й від комбінації та характеру впливу факторів зовнішнього середовища.

Синергетичний підхід науковці розглядають як розвиток системного підходу стосовно складних систем [1, с. 76-79]. На їхню думку, врахування синергетичних закономірностей дозволяє замінити традиційні уявлення про управління, згідно яких ефект від управлінського впливу однозначно і лінійно залежить від величини зусиль (більше зусиль - більший результат). З точки зору управлінської діяльності найбільш важливі та можуть бути корисними такі закономірності їх розвитку: розвиток складних підприємств доцільно здійснювати на основі виявлення їх власних тенденцій розвитку та використання останніх для досягнення поставлених цілей; в періоди нестабільності навіть незначні управлінські впливи можуть суттєво впливати на розвиток усього підприємства. Тобто ефективне управління складно організованими підприємствами можливе лише при здійснені управлінського впливу, узгодженого з сутністю їх внутрішніх тенденцій.

Цільовий підхід ґрунтується на баченні, формулюванні місії та трансформації їх в систему стратегічних, тактичних й оперативних цілей і задач, взаємопов’язаних за ресурсами, термінами і виконавцями. Концепція управління за цілями ґрунтується на двох передумовах: по-перше, на розумінні того, що головним призначенням менеджера є раціоналізація господарських операцій. По-друге, на ідеї двоїстості завдань управління: з одного боку, менеджери завжди повинні турбуватися про економічні результати, а з іншого - думати про довгострокові наслідки рішень, які приймаються, оскільки гонитва за сьогоденною вигодою може підірвати позиції фірми в майбутньому. Звідси, центральною проблемою є з’ясування того, яким чином управляти бізнесом, щоб прагнути не стільки до постійної максимізації прибутку (наявність прибутку є показником конкурентоспроможності підприємства на ринку) скільки до одночасного його забезпечення та довгострокового успіху компанії. Тому завдання раціонального керівника полягає у збалансованості різноманітних цілей підприємства. Виходячи з даної концепції можна зробити висновок, що управління підприємством повинне розпочинатися з виробки цілей і потім переходити до формування процесу їх досягнення на основі певного кола повноважень і обов’язків керівників усіх рівнів.

Цільовий підхід забезпечує єдиний напрямок в діяльності системи управління підприємством, ефективне використання ресурсів на шляху досягнення поставлених цілей. Будь яка управлінська діяльність розпочинається з цілепокладання і переходить до визначення шляхів досягнення цілей. Уся діяльність системи управління підприємством, його структурних підрозділів і окремих осіб повинна сприяти досягненню цілей.

Під процесним підходом до управління діяльністю підприємства, який є певною мірою складовою системного підходу, розуміється орієнтація діяльності підприємства на бізнес-процеси, а системи управління спрямовані на управління як кожним бізнес-процесом окремо, так і всіма бізнес процесами. На думку дослідників конкурентоспроможності підприємств доцільність використання процесного підходу до управління конкурентоспроможністю підприємства зводиться до наступного.

  • По-перше, всі підсистеми підприємства можуть бути відображені на рівні окремих процесів.
  • По-друге, споживча вартість продукції яку виробляє підприємство, створюється саме в процесах, де по суті і формується (створюється) конкурентоспроможність як окремої продукції, так і підприємства в цілому.
  • По третє, саме процеси перетворення вхідних ресурсів у продукцію є основою конкурентоспроможності підприємства.
  • По-четверте, аналіз окремих виробничих процесів дозволяє виявити й проаналізувати проблеми у забезпеченні конкурентоспроможності як продукції так і підприємства в цілому [2, с. 42-43].

Перевагою процесного підходу до управління підприємством є можливість за його допомогою здійснювати постійний контроль над зв’язками окремих процесів та їх взаємодією в межах системи процесів.

Ситуаційний підхід виник як відповідь на питання: яка зі змінних організації або її оточення є основною, особливо важливою? [5, с. 18-20].

Відповідно до цього підходу не існує якийсь один, кращий з усіх способів управління підприємством. Різноманітність факторів як на підприємстві, так і в навколишньому середовищі свідчить про дію «закону ситуації». Керівник повинен мати знання, що б йому давали змогу приймати рішення, виходячи з конкретної ситуації. Ситуаційний підхід - це скоріше спосіб мислення, який стосується організаційних проблем та їх рішень. Мистецтво управління полягає в тому, щоб знайти найбільш значущі змінні у даній конкретній ситуації і вибрати, розробити способи, використання яких вплинуло б на ефективність досягнення цілей підприємства.

Рефлексивний підхід до управління конкурентоспроможністю підприємства передбачає цілеспрямовану організацію рефлексивних впливів, спрямованих на об’єкт управління з метою посилення конкурентного становища підприємства на ринку. Рефлексивний вплив - це такий інформаційний вплив в якому враховується рефлексія прийняття рішення суб’єктом, наякого він спрямований [6, с. 76-81, 91-98, 127].

Управління є безперервним процесом пошуку та вирішення реальних і потенційних проблем, що є перепонами ефективного функціонування та розвитку підприємства, виявлення нових перспектив і можливостей. Компетентність будь-якого керівника визначається його здатністю приймати адекватні проблемі рішення та організовувати їх реалізацію.

Мистецтво управління визначається здатністю керівника (менеджера) приймати адекватні проблемі рішення щодо її вирішення та організовувати своєчасне та ефективне їх виконання.

Список використаних джерел

  1. Муллахметов Х.Ш. Современные подходы и концепции в практике управлиния предприятием/ Менеджмент в России и за рубежом. - 2011. - № 6 . - с. 76-82.
  2. Лепейко Т.І. Процесний підхід до управління конкурентоспроможністю підприємства: монографія / Лепейко Т.І., Котлик A.B. - X.: Вид. ХНЕУ, 2012. - 316 с.
  3. Пейс Р.Парадигмы конкурентоспособности / Р. Пейс, Э Стефан (пер. с англ.; под ред. Петракова). - М.: Экономика, 1995. - 236 с.
  4. Піддубник І.О., Піддубна Л.І. Теорія конкурентоспроможності: предметно-методологічні аспекти розвитку / Економіка розвитку. - 2007. - № - с.102-106.
  5. Кредісов А.І. Історія вчень менеджменту: Підручник для вищих навч. заклад. - K.: Знання України, 2001. - 300 с.
  6. Мальчик М.В. Рефлексивное управление конкурентоспособностью промышленных предприятий: моногр. Ин-т эк. и пром. - Донецк, Ровно. - 2010. - 304 с.