Конкурентоспроможність національної економіки

Филюк Г.М. Гармонізація конкурентної і промислової політики як фактор підвищення конкурентоспроможності національної економіки

Забезпечення конкурентоспроможності національної економіки є одним із пріоритетних завдань економічної політики держави. Проблема підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки дедалі більше загострюється по мірі розвитку глобалізаційних процесів. Україна залишається аутсайдером світового рейтингу загальної конкурентоспроможності.

Як відомо, за рівнем конкурентоспроможності Україна у міжнародних рейтингах займає дуже низькі позиції. За оцінкою «World Competitiveness Yearbook» Україна з 46 місця у 2007 р. спустилася до 56 місця в 2012 р. в щорічному рейтингу конкурентоспроможності країн світу. Україна залишилася позаду таких країн як Естонія (31 місце), Казахстан (32 місце), Польща (34 місце), Литва (36 місце), РФ (48 місце) [1].

Серед причин такої ситуації можна виділити:

- високий ступінь зношеності основних засобів у промисловості (у різних галузях - 75-80 %), темпи старіння яких перевищують темпи їх оновлення, що впливає на якість вітчизняної продукції;

- процес детехнологізації та деіндустріалізації вітчизняної економіки, який все ще продовжується: якщо у 1990 р. промисловість України мала істотну частку на рівні четвертого технологічного укладу і рухалася в напрямі п’ятого, то сьогодні вона перебуває між третім і четвертим технологічними укладами з тенденцією сповзання до третього [3, с. 40];

- наявність структурних диспропорцій в економіці, її висока матеріале- та енергоємність, сировинно-експортна спрямованість вітчизняного виробництва;

- обсяг експорту високотехнологічних товарів у загальному обсязі експорту товарів становить менше, ніж 3%;

- незначна частка вітчизняного виробництва товарів кінцевого споживання, призначених для задоволення потреб внутрішнього ринку, їх недостатньо висока якість та обмеженість асортименту продукції, а також висока собівартість вітчизняної продукції порівняно з імпортними аналогами;

- значна кількість державних та галузевих програм розвитку, які не завжди можуть бути повністю профінансовані з державного бюджету, що негативно впливає на ефективність їх реалізації; тощо.

На думку українських науковців, конкурентоспроможною слід вважати таку економіку, яка у своєму розвитку забезпечує: 1) підтримку зростаючих життєвих стандартів; 2) досягнення (збереження) таких позицій у світовій економіці, коли національні товари, роботи, продукція і послуги успішно реалізуються на внутрішньому та міжнародних ринках [2, с. 434].

Якісно новий етап у реформуванні економічної політики в Україні в напрямі підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки вимагає теоретичного переосмислення, зокрема, питань, які стосуються узгодження промислової та конкурентної політик.

Під конкурентною політикою будемо розуміти сукупність методів, способів та інструментів, спрямованих на створення й захист ефективної конкуренції на національних і на глобальному ринках, на сприяння розвиткові конкурентних відносин, на підвищення конкурентної культури суспільства. Промислову політику найчастіше трактують як стратегію розвитку і підвищення ефективності промислового виробництва, підвищення конкурентоспроможності окремих галузей, секторів, підприємств і продукції порівняно із зарубіжними аналогами, з метою забезпечення довгострокового сталого економічного розвитку.

Проблема співвідношення конкурентної та промислової політик не нова, вона перебуває у центрі уваги як теоретичних дискусій, так і практики функціонування різних державних органів. Існують дві діаметрально протилежні думки: з одного боку, визнається домінуюча роль промислової політики як провідного фактора прискорення темпів економічного зростання, а конкурентна політика вважається деструктивною, оскільки створює додаткові й нерідко непотрібні обмеження для ринкової діяльності фірм; з другого боку, промислова політика, спрямована на підтримання окремих агентів ринку (надання різних пільг), тлумачиться як фактор, який позбавляє ринкових суб’єктів стимулів до збільшення ефективності виробництва, а конкурентній політиці, навпаки, відводиться ключова роль у стимулюванні конкурентних взаємодій [4, с. 195— 196]. Ці дві позиції відображають суперечливість і об’єктивні складності, пов’язані з досягненням оптимального балансу між двома видами впливу держави на поведінку ринкових агентів. З огляду на це, основне завдання полягає в тому, щоб знайти гармонійне поєднання конкурентної та промислової політик для забезпечення більш загальних цілей сталого економічного зростання.

Конкурентна і промислова політики мають ряд спільних ознак, а саме: 1) мають спільний об’єкт впливу - діяльність фірм на ринках та однакові механізми впливу - створення і зміна правил поведінки на ринку; 2) інструменти сприяють ефективному розміщенню й використанню ресурсів в економіці; 3) завдання - підвищення ефективності галузевого виробництва. У цьому зв’язку їх розглядають як альтернативи одна одній.

З нашої точки зору, конкурентну і промислову політики не можна розглядати як альтернативні, оскільки: по-перше, вони мають ряд істотних відмінних ознак у контексті цільової функції (мети), засобів її реалізації та механізму впливу на економічне зростання (рис. 1.); по-друге, дієву конкурентну політику неможливо представити без промислової, і навпаки. Протиставлення їх одна одній може породжувати конфлікт цілей.

Конфлікт між цілями конкурентної та промислової політик має місце у випадку, наприклад, селективного підтримання окремих підприємств в Україні. Так, фактичні відмінності в оподаткуванні для українських компаній (у тому числі можливість реструктуризувати заборгованість на різних умовах) створюють преференції одним суб’єктам за рахунок інших. Тим самим, між суб’єктами господарювання виникає конкуренція за отримання своєї частки при перерозподілі обмежених ресурсів. Але така конкуренція є антиринковою і не забезпечує зростання економічної ефективності, а навпаки сприяє її зниженню.

Розв’язати конфлікт цілей конкурентної і промислової політик можливо двома шляхами: гармонізації цих політик або переходу до «політики конкурентоспроможності» (competitiveness policy). Термін «політика конкурентоспроможності» - це відносно новий термін, який введений і використовується у зарубіжній науковій літературі та практиці господарювання.

Перший шлях пов’язаний із здійсненням такої системи заходів:

- використання у конкурентній політиці «правила зваженого підходу»;

- перехід від пасивної антимонопольної політики до активної конкурентної політики;

- вибір та використання інструментів промислової політики має здійснюватися з урахуванням впливу результатів на розвиток конкуренції;

- обговорення всіх нормативних документів щодо промислової політики за участю представників антимонопольних органів;

- врахування у нормативних документах, які стосуються конкурентної політики, інтересів промислової політики.

Але, на нашу думку, цей шлях є менш ефективним. Це зумовлено тим, що: по-перше, прийняття тих чи інших рішень вимагає більшого часу на їх узгодження; по-друге, в Україні отримання згоди від антимонопольного відомства багатьма іншими державними структурами розглядається, здебільшого, як чиста формальність. Усвідомлюючи всю важливість і конкурентної, і промислової політик для ефективного розвитку вітчизняної економіки та її конкурентоспроможності, приходимо до висновку про необхідність реалізації другого шляху - переходу до «політики конкурентоспроможності». Політику конкурентоспроможності слід розглядати як комплекс державних заходів та інструментів, спрямований, з одного боку, на підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на глобальному ринку, а з другого - на забезпечення ефективної конкуренції на внутрішньому ринку. Реалізація такого підходу дозволить уникнути непорозумінь при прийнятті рішень, сприятиме досягненню компромісу між конкурентною та промисловою політиками, реалізації стратегії інтеграції України у світове співтовариство та врешті-решт, економії бюджетних коштів.

Список використаних джерел

  1. The World Competitiveness Scoreboard 2012 / Електронний ресурс - Режим доступу: http://immi-to-australia.com/pics/advant/2012_IMD.pdf.
  2. Конкурентоспроможність національної економіки. Монографія / За ред. д-ра екон. наук Б.Є.Кваснюка. - К.: Фенікс, 2005. - 582с.
  3. Концепція економічного розвитку України : Завдання майбутнього. Книга 1 - К.: Клуб «Коло». - 2012. - 60 с.
  4. Влияние конкуренции и антимонопольного регулирования на процессы экономической модернизации в России. / Бюро экономического анализа. - М.: ТЭИС, 2005. - 334С.