Кабінет Міністрів України (Уряд України) - вищий орган виконавчої влади, який очолює всю її систему. „Таким чином, Кабінет Міністрів є центром виконавчої влади, своєрідним штабом організації виконавчо-розпорядчої діяльності всіх органів виконавчої влади, хоча чинне законодавство і не вживає такого терміну. Не вживає нова Конституція України і поняття “глава виконавчої влади”, яке до моменту її прийняття (28 червня 1996 р.) містилося в попередній Конституції (цей пост, одночасно з постом глави держави, займав Президент України). Отже, можна абсолютно точно стверджувати, що український законодавець — Верховна Рада України - відмовився через певні причини від застосування цього терміну, а по-друге, що повноваження, які повинен виконувати глава виконавчої влади, розділені між Президентом України і Прем’єр-міністром України, який очолює Уряд. Це - особливість української моделі “двоїстого” центру виконавчої влади.

Правовий статус Кабінету Міністрів України визначений Конституцією та рядом інших законодавчих актів, які містять закріплення окремих його повноважень. Згідно зі ст.114 Конституції, до складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри.

Прем’єр-міністра України призначає Президент України за згодою більше, ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.

Персональний склад Кабінету Міністрів України призначає Президент України за поданням Прем’єр-міністра України. Указом Президента України від 14 грудня 1996 р. № 1228/96 “Про склад Кабінету Міністрів України” визначено, що до складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр, перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр- міністри (за напрямками діяльності) і 29 міністрів, тобто разом 34 особи. Раніше склад Кабінету Міністрів України був визначений Указом Президента України від 25 січня 1992 р. № 98 “Про зміни в системі центральних органів державної виконавчої влади”, за яким його чисельність становила 33 особи, у тому числі 26 міністрів.

З часу державної незалежності України в діяльності Уряду з´явилась ще одна новація, якою Україна зробила черговий крок до осягнення зарубіжного досвіду і сучасної системи державного управління - він почав діяти на основі ним же зробленої і схваленої Верховною Радою України програми. Першим, хто започаткував таку систему діяльності, був призначений 13 жовтня 1992 р. Прем’єр-міністр Л. Д. Кучма, який 18 листопада 1992 р. виступив у Верховній Раді України з проектом економічних реформ, який одержав її схвалення. З програмами дій Уряду свого часу виступали і Є. К. Марчук і П. І. Лазаренко. Ст.114 нової Конституції України встановлює, що Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Прем’єр-міністр України входить із поданням до Президента України про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів.

Основною формою роботи Кабінету Міністрів України є періодичні засідання, на яких обговорюють питання і приймають рішення відповідно до наданих йому повноважень.

Постановою від 8 липня 1993 р. № 523 було затверджено Тимчасовий регламент засідань Кабінету Міністрів України і Положення про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписують Прем’єр-міністр України і міністр Кабінету Міністрів України.

Наприклад, Кабінет Міністрів України постановою “Про обов’язкові медичні огляди деяких категорій населення” від 5 серпня 1994 р. № 532 затвердив Перелік категорій населення, які проходять обов’язкові медичні огляди. Відповідними постановами Уряду затверджені порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, перелік платних послуг, які надають у державних закладах Міністерства охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти, порядок надання медичної допомоги іноземним громадянам та багато інших питань державного управління.

Сучасні вимоги до здійснення державного управління вимагають його проведення на науковій основі із застосуванням цільового і комплексного підходу. Реалізуючи державну політику в галузі охорони здоров´я, Кабінет Міністрів України розробляє і здійснює через Міністерство охорони здоров’я України і державну систему охорону здоров’я цільові й комплексні соціально-економічні, медико-санітарні та оздоровчо-профілактичні програми, які фінансують з Державного та місцевих бюджетів. Однак слід зазначити, що єдиним механізмом створення і реалізації цих програм є Міністерство охорони здоров´я України як урядовий орган і очолювана ним національна система охорони здоров´я. Таким чином, процес ініціювання створення таких програм є двостороннім - як з боку Кабінету Міністрів України шляхом доручень міністерству підготувати проект тої чи іншої програми, так і підготовки різних пропозицій з боку самого Міністерства до Кабінету Міністрів України. Саме тому від активної позиції Міністерства залежить і формування, а потім і реалізація всієї соціальної політики Уряду, зокрема, політики в галузі охорони здоров´я.

Так, наприклад, 23 серпня 1995 р. тодішній Міністр охорони здоров´я України Є. Короленко звернувся до Прем’єр-міністра України Є. К. Марчука з листом “Про розвиток галузі охорони здоров´я”, в якому обґрунтував необхідність прийняття і забезпечення реалізації і фінансування державних програм, проекти яких були підготовлені в апараті міністерства:

- планування сім´ї;

- первинної медичної допомоги;

- боротьби з туберкульозом і венеричними захворюваннями;

- зниження втрат працездатного населення, насамперед чоловіків;

- профілактики інфекційних хвороб;

- здоров´я громадян, які постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС.

Уряд розглянув пропозиції міністерства і затвердив своїми постановами ці державні програми, які в результаті доопрацювання здобули назву “національних”. Першою серед них стала Національна програма планування сім´ї, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 1995 р. № 736.

Зміна в червні 1996 р. складу Уряду, а відтак і Міністра охорони здоров´я України, а ним став відомий гігієніст і організатор охорони здоров´я академік АМН України А. М. Сердюк, - призвела до необхідності уточнення програми реформування галузі, розробки нової Концепції реформування системи охорони здоров´я України, підготовки і прийняття ряду урядових постанов з цих питань.

У лютому 1997 р. Кабінет Міністрів України, заслухавши доповідь Міністра охорони здоров´я України, обговорив це питання на своєму засіданні, схваливши, в основному, пропозиції міністерства, але відправивши їх на доопрацювання. У міру їх доопрацювання Кабінет Міністрів України приймав відповідні постанови з цих питань, зокрема:

- Про впорядкування діяльності аптечних закладів та затвердження Правил роздрібної реалізації лікарських засобів” від 12 травня 1997 р. № 447;

- Про державний контроль якості лікарських засобів” від 12 травня 1997 р. № 448;

- Про створення Державної акціонерної компанії “Ліки України” від 7 липня 1997 р. № 707 та ін.

Виняткове значення для організації охорони здоров’я має прийнята Кабінетом Міністрів України постанова від 28 червня 1997 р. № 640 “Про затвердження нормативів потреб у стаціонарній медичній допомозі в розрахунку на 10 тисяч населення”.

Надзвичайно важливим положенням нової Конституції є те, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом. Офіційну (державну) реєстрацію вказаних правових актів проводить Український державний центр правової інформації при Міністерстві юстиції України. Реалізація цього положення на практиці, в значній мірі, сприяє ефективному застосуванню і виконанню чинного законодавства.

Особливістю української моделі організації виконавчої влади є відсутність самостійних владних повноважень у Прем’єр-міністра України. За Конституцією України, його роль зведена до формування пропозицій щодо персонального складу Кабінету Міністрів України (їх призначає Президент), формування програми діяльності Уряду (її затверджує Верховна Рада України) і, нарешті, здійснення керівництва Кабінетом Міністрів. У цьому варіанті формування владної організації Уряду України постать Прем’єр-міністра в умовах реального існування “двоїстого” центру виконавчої влади є, по-перше, несамостійною, а по-друге, доволі слабкою, особливо якщо статус керівника українського уряду порівняти зі статусом керівників урядів інших країн з президентсько-парламентською формою правління (Франція, Росія).

Для забезпечення роботи Кабінету Міністрів України утворюють організаційний апарат, у складі якого є головні управління, управління, відділи, сектори та інші структурні підрозділи, керівництво яким здійснює Міністр Кабінету Міністрів України (раніше ця посада називалась керуючий справами). Як правило, ці структурні підрозділи створюються за напрямками діяльності Кабінету Міністрів і забезпечують організаційний зв’язок між ним і відповідними міністерствами й відомствами, а також місцевими державними адміністраціями. Кожний із них здійснює “курацію” відповідною галуззю або групою галузей господарства, соціально-культурного чи адміністративно-політичного життя. Наприклад, відділ з питань освіти, культури та охорони здоров´я, як це видно з його назви, здійснює “курацію” відразу трьох галузей соціально-культурної сфери і забезпечує організаційний зв’язок з трьома міністерствами - освіти, культури і мистецтв, охорони здоров´я.

Крім подібних відділів і управлінь у складі апарату Кабінету Міністрів створюють спеціалізовані підрозділи, як, наприклад, експертно-технічний комітет, міжвідомча комісія з питань демонополізації, державна комісія з безпеки дорожного руху та ін. Вказані структурні підрозділи не мають статусу окремих юридичних осіб і лише здійснюють підготовку питань на розгляд Кабінету Міністрів. Правовий статус апарату та його підрозділів визначений відповідними положеннями, які затверджує Кабінет Міністрів України. Так, наприклад, постановою від 9 квітня 1993 р. № 267 було створено Головне управління інформації та зв’язків з пресою і громадськістю Кабінету Міністрів України, а 30 березня 1994 р. створене Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України.

Кабінет Міністрів України організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загальнодержавних програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність у галузі охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також у межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи державної виконавчої влади в галузі охорони здоров’я.

21 квітня 1993 р. Кабінет Міністрів України постановою № 288-93-п затвердив Національну програму імунопрофілактики населення на 1993-2000 роки, а постановою від 15 вересня 1993 р. № 733-93-п утворив Національну Раду з питань безпечної життєдіяльності населення. Однак більшість нормативних актів, які приймає Уряд у галузі охорони здоров’я, стосуються встановлення правового регулювання окремих питань здійснення охорони здоров’я населення, державного управління медичними закладами державної форми власності. Наприклад, постановою від 5 серпня 1994 р. № 532-94п встановлено обов’язкові медичні огляди деяких категорій населення, а постановою від 17 вересня 1996 р. № 1146-96-п визначено порядок надання медичної допомоги іноземним громадянам.

Виняткова роль належить Кабінету Міністрів України у встановленні правового регулювання діяльності закладів охорони здоров’я державної форми власності. Розвиваючи норми законодавчих актів України про охорону здоров’я, Кабінет Міністрів України встановлював тимчасові коефіцієнти розподілу асигнувань на охорону здоров’я з розрахунку на одного жителя (постанова від 5 вересня 1996 р. № 1070-96-п), перелік платних послуг, які надають у державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти (постановою від 17 вересня 1996 р. № 1138-96-п), впроваджував систему медичного страхування на залізницях України (розпорядження від 18 грудня 1995 р. № 773-95-р).

Міністерство охорони здоров’я є хоча й самостійним, проте урядовим органом, і Кабінет Міністрів України здійснює загальне керівництво охороною здоров’я через службову діяльність цього міністерства, яке є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. Приймаючи відповідні постанови, уряд доручає міністерству здійснити відповідні заходи з їх реалізації, “забезпечити виконання”, “організувати” та ін.

Велика роль Кабінету Міністрів України належить у визначенні основних завдань і повноважень його галузевих та функціональних органів, якими є міністерства й державні комітети, зокрема Міністерство охорони здоров’я України. Так, ще 12 серпня 1992 р. постановою № 469 Кабінет Міністрів України затвердив Положення про Міністерство охорони здоров’я України, визначивши граничну чисельність працівників його центрального апарату в кількості 250 одиниць, а також встановив його завдання і повноваження.