Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
§1. Рух за реформу шкільної справи в кінці XIX ст.
Для провідних країн Західної Європи та США кінця XIX ст. характерним був такий стан суспільно-економічних відносин, який потребував науково-технічного переозброєння промисловості й удосконалення соціальних інституцій. За цих умов постала гостра потреба узгодження існуючої школи і системи освіти з вимогами економічного і соціально-культурного розвитку цих країн. Стало очевидним, що стара школа не сприяла розвитку у дітей активності й самостійності мислення, не готувала до застосування отриманих теоретичних знань на практиці. Розвиток промисловості потребував підготовки кваліфікованих робітників, які були б здатні освоїти нове обладнання, швидко переходити від здійснення однієї операції до іншої. Суперечності між станом шкільної освіти і новими економічними умовами викликали появу педагогічних рухів, що вимагали реформування школи на усіх її ступенях.
Найважливішими віхами в історії школи були: утворення в останній третині XIX ст. національних систем народної освіти, пошуки напрямків та шляхів реформування самої школи. Характерним було посилення централізації управління і фінансування шкіл, продовження термінів початкової освіти, утворення проміжних між початковою та середньою ланкою додаткових шкіл, що стали врешті тупиковими професійними навчальними закладами.
У кожній з національних систем освіти виникали і свої проблеми: у США - різке відставання сільської школи від міської, не відповідали вимогам часу навчальні плани і програми середньої школи; в Англії - децентралізація народної освіти, переповненість масових шкіл, надмірний утилітаризм початкової освіти, традиціоналізм класичної середньої освіти; у Німеччині - збережені догматизм і вербалізм у змісті та методах навчання, інтенсивне втручання церкви у справу народної освіти; у Франції - помітне відставання від інших західноєвропейських країн у галузі розвитку професійної освіти. Але загалом перед усіма цими країнами стояло одне й те ж завдання - узгодити школу з економічними та політичними вимогами епохи.
Пошуки шляхів перебудови школи здійснювалися в атмосфері дискусій з проблем людини, її виховання та освіти. В орбіту суспільного інтересу поряд з традиційними об’єктами вивчення - школи та сім’ї - почало входити вивчення трудової діяльності учнів, дозвілля, особистих відносин. Це були зовнішні фактори, що впливали на зміну характеру шкільної практики. Але існували ще й фактори, пов’язані з розвитком педагогічної науки, - запровадження під впливом позитивізму нових методів дослідження педагогічних проблем, зростання тенденції до диференціації галузей педагогічного знання, загострення взаємної критики представників різних філософсько-педагогічних напрямків.
Численні концепції та течії в суспільно-педагогічній думці кінця XIX ст., що прагнули докорінної зміни характеру діяльності школи, часто зводяться до загального поняття “реформаторська педагогіка” або “рух нового виховання”. Найпомітнішими з них були “теорія вільного виховання”, “теорія трудової школи”, “школа дій”, “соціальна педагогіка”, “прагматична педагогіка” та інші. Важко класифікувати усі ці течії, оскільки в їх концепціях були й загальні ідеї, і специфічні особливості, притаманні кожній з них. Крім того, існувала плутанина в термінології, що збереглася й донині, одна й та ж теорія представлялася в різних інтерпретаціях, що створювало ілюзії нових підходів. Однак, головна ідея, що поєднувала педагогів- реформаторів, полягала в тому, щоб зробити школу місцем підготовки самостійних, ініціативних, підприємливих людей, що вміють творчо використовувати отримані в школі знання в практичній діяльності.
В умовах кінця XIX ст. повсюдно зростала участь державних органів в управлінні та зміні характеру діяльності загальноосвітньої школи. У кінці століття майже в усіх розвинених країнах Європи і Америки були видані закони про обов’язкову початкову освіту. Один з авторів законодавчого акта про освіту в Англії Г.Фостер висловив загальну стурбованість урядів усіх розвинених на той час країн, стверджуючи, що, якщо вони приречуть своїх робітників на безпросвітність і не забезпечать їм відповідної підготовки до професійної діяльності, то тоді, незважаючи на будь-які зусилля та енергію, ці країни будуть переможені у світовій конкуренції.
Виховання людей нового типу, розв’язання суперечностей між вузькою спеціалізацією та загальним розвитком учнів, необхідність розвитку творчого потенціалу особистості учня і підвищення ефективності навчального процесу в умовах зростання контингенту обов’язкової школи висували перед педагогічною теорією невідкладне завдання - пошуку шляхів раціональної перебудови шкільної системи, перегляду мети, завдань, змісту, методів і організації освіти, виховання та навчання. Проблема модернізації змісту освіти та методів виховання викликала бурхливі суперечки як серед представників класичної та природничо-наукової освіти, так і серед тих, хто намагався поєднати обидва ці напрямки. Педагогічна проблематика виявилася в центрі суспільних дискусій тієї епохи. Для вирішення актуальних проблем педагогіки того часу потрібні були нові теоретичні підходи, кваліфіковані спеціалісти, серйозна переоцінка попереднього розвитку педагогічної теорії та освітньої практики. Захоплення ж новими філософськими концепціями обумовлювало різноманітні підходи у самому реформаторському русі у сфері педагогіки і шкільної практики.