Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
§1. Школа і педагогічна думка в США у XIX ст.
Протягом майже всього XIX ст. розвиток північних і центральних штатів Америки здійснювався під гаслом “за американську свободу”. Її ідея асоціювалася з поняттям особистої незалежності і самостійності кожного громадянина. Для цього періоду було характерним, коли 14-15- річні підлітки залишали сім’ї, які не мали можливості забезпечити їх матеріально чи дати освіту, щоб діти могли вступити в самостійне життя. Саме тому громадська думка покладала великі надії на участь молоді в розвитку національного добробуту. З метою формування і розвитку у молоді моральності, інтелекту і соціальної активності виникло питання про необхідність створення державної системи освіти, оскільки існуюча на той час школа була переважно привілеєм багатих і вже не відповідала зростаючим потребам держави, яка мала надзвичайно багаті природні ресурси і великі території вільних земель, що потребували освоєння і раціонального використання їх активними і достатньо освіченими громадянами.
Заклики поліпшення освіти з метою процвітання держави діячів американського Просвітництва, гостра необхідність в освічених людях в умовах швидкого розвитку всіх галузей економіки вимагали створення системи освіти. Одним з найважливіших положень при розробці концепції нової школи була вимога її доступності для всіх і єдині права на навчання. Найважливішим здобутком XIX ст. можна вважати прийняття в 70-х роках у СІНА після майже столітньої боротьби громадськості закону про введення безкоштовної освіти.
Проблема удосконалення організації і змісту шкільної освіти особливо гостро постала в період промислового перевороту в СІЛА у 1820-1860 pp., коли в розповсюдженій по всій країні у 1830 р. заяві Комітету ремісників Філадельфії наголошувалося про недопустимість того, що народ, який отримав право вибирати уряд, користуватися владою, бути творцем власної долі, залишався неосвіченим. Без поширення освіти, заявляли вони, не може бути справжньої свободи. Ґрунтовна освіта повинна бути засобом виховання твердого характеру, моральності і розумної волі. Практично в усіх пропозиціях, спрямованих на створення національної системи освіти, висувались ідеї підготовки молоді до життя, навчання її видам діяльності, необхідних для життя, і пов’язана з цим необхідність розширення навчальних предметів практичного циклу - математики, хімії, природознавства, мінералогії та ін.
Починаючи з 30-х років, поширення набули так звані трудові школи, покликані до життя широким суспільним рухом за введення ручної праці в систему шкільного навчання. Ця ідея була породжена новими течіями в європейській педагогіці, зокрема діяльністю Й.Песталоцці та Ф.Е.Фелленберга, які прагнули поєднати навчання з продуктивною працею. І в американських штатах ще в більших обсягах почали відкриватися школи, де навчання поєднувалося як з сільськогосподарською, так і з промисловою працею. Навчання в цих школах було розраховане на три роки з тим, щоб частина учнів отримала підготовку до вступу в коледж (середню школу), а інша частина - до роботи на виробництві.
Прихильники поєднання навчання з підготовкою до участі у продуктивній праці були переконані в тому, що тільки така система освіти відповідає вимогам природного розвитку людини, формує її розум динамічним, характер незалежним, моральні устої міцними. У 1833 р. в штаті Індіана були вжиті заходи щодо створення педагогічної академії для підготовки вчителів праці для громадських шкіл, а в штаті Нью-Йорк один з підприємців надав у розпорядження учнів трудових шкіл свої фабрики й земельні угіддя для проходження там практики.
Помітну роль у реалізації ідеї поєднання навчання з продуктивною працею в Америці відіграв англійський соціальний утопіст Р.Оуен, який відкрив там колонію під назвою “Нова Гармонія”, до роботи в якій залучив відомих учених з різних країн. Серед них були й американські спеціалісти Вільям Маклюр (1763-1840) та Йосип Неф (1770- 1845), який у свій час був співробітником Й.Песталоцці. Вони розробляли конкретні методики поєднання фізичної і розумової праці учнів у школі.
У середині XIX ст. державна система народної освіти в СІЛА мала триступеневу структуру: початкову школу для дітей від 6 до 14 років, середню - для дітей від 14 до 18 років і вищу.
Кошти на утримання шкіл надходили переважно за рахунок податків з населення, їх не вистачало ні на придбання обладнання, ні на виплату зарплати вчителям. Мали місце труднощі в організації самого процесу навчання. Тривалість навчального року, особливо в сільськогосподарських регіонах, була незначною. Оскільки діти одночасно працювали і навчалися, то забезпечити систематичність відвідування ними занять у школі було надто важко.
Згідно з законодавством школа повинна була стати інституцією, покликаною зменшити відмінності в соціальному статусі учнів. Реалізація цього завдання була можливою за умови високої підготовки учителів і правильної організації навчального процесу. Широко розповсюджена в Америці на початку XIX ст. Ланкастерська система взаємного навчання поступово усувалася, оскільки не виконувала визначених школою серйозних завдань. Особлива увага зверталася на рівень знань учнів. Критерієм підготовки дитини до переходу в середню школу слугувало добре оволодіння читанням і письмом. Крім освітніх завдань, школа повинна була виконувати й моральні завдання виховання молоді, зокрема шляхом раціональної організації вільного від навчання часу дітей. В обов’язки вчителя входило поєднання шкільних занять з самостійною роботою учнів. На самоосвіту відводилося не менше двох годин на день. Учні могли займатися самостійно як вдома, так і в школі, отримуючи консультації вчителів.
Помітний внесок у розвиток освіти в країні в середині XIX ст. вніс державний секретар Бюро у справах народної освіти Хорас Манн (1796-1859). З того часу, як зайняв він цю посаду, почалась нова ера суспільного виховання в Північній Америці. Завдяки йому отримала новий імпульс початкова школа. В її методах навчання й організації почали використовуватися ідеї Й.Г.Песталоцці та Ж.-Ж.Руссо, привезені в Штати вчителями, які навчалися у Франції й Німеччині. З ініціативи X.Манна був прийнятий закон, спрямований на створення підзвітних державі навчальних закладів для підготовки вчителів. Програма навчання в них передбачала засвоєння майбутніми вчителями змісту освіти в обсязі початкової школи і методів викладання в ній, а також стажування в школі під керівництвом досвідчених учителів і директорів шкіл.
Розвиваючи ідеї американських просвітителів, Х.Манн прийшов до висновку, що розвиток суспільних відносин і подолання соціальних несправедливостей безпосередньо пов’язано з освітою і вихованням молоді.
У своїх виступах він доводив, що освіта - це не лише чесний і благородний шлях до благополуччя і процвітання, але й засіб набуття особистих доброчинників. До того часу, поки люди не стануть достатньо освіченими, писав він у 1845 р. у черговій щорічній доповіді про стан освіти, всі ми будемо перебувати в полоні злочинності і злиднів, а результати зневажливого ставлення до морального виховання в школі у вигляді дворушництва і нетерпимості мас, безвідповідальності політиків, корупції в уряді ще довго будуть даватися взнаки нащадкам. Без цілеспрямованого морального виховання неможлива жодна соціальна реформа. Для підвищення морального рівня нації необхідно надати більше прав школі і вчителю. Держава ж, у свою чергу, повинна була забезпечити загальну освіту дітей віком від 4 до 16 років з тим, щоб допомогти їм сформуватися фізично, морально й інтелектуально. Саме завдяки діяльності X.Манна в штаті Массачусетс у 1852 р. був прийнятий перший закон про обов’язкову початкову освіту.
У подальшому помітний внесок у розвиток освіти в Америці вніс чорношкірий діяч, який добивався поваги в державі, де безроздільно панували білошкірі. Його ім’я - Букер Тальяферро Вашингтон (1856-1915). Отримавши освіту в Хемптонському інституті на півдні Америки, призначеному для дітей колишніх рабів і попрацювавши після закінчення його два роки в школі, Б.Вашингтон виступив з програмою навчання негрів, доводячи, що єдиним ключем до життєвого успіху для людей його раси може бути повноцінна освіта. Він закликав темношкірих американців не до боротьби за свої права, а до досягнення гармонії в суспільстві шляхом освіти і виховання, які допомагають становленню будь-якої цивілізованої нації. Невдовзі йому вдалося частково реалізувати свої ідеї в тому ж самому навчальному закладі, який він закінчив. Ставши першим темношкірим учителем, Б.Вашингтон організував вечірні заняття для учнів, які вдень працювали на виробництві, одночасно розгорнувши широку просвітницьку роботу серед туземців, намагаючись пояснити їм, що вони також здібні до навчання, як і будь-яка інша раса.
При розробці концепції так званої індустріальної освіти, яка передбачала знання з промислового виробництва й економіки, Букер Вашингтон передбачив особливу необхідність отримання освіти темношкірому населенню, оскільки вона, з одного боку, забезпечить йому виживання, а з другого - гарантує певне співробітництво з білими. Гармонія в наших взаємовідносинах, писав він у книзі “Підводячись з колін рабства”, буде виявлятися пропорційно зацікавленості білих в участі чорного населення як у фізичній, так і в інтелектуальній праці. В ту історичну епоху його соціально- педагогічні ідеї про зближення народів через систему освіти відіграли позитивну роль у стабілізації американської національної політики.
У 60-х роках XIX ст. в Америці вже стали приділяти увагу інтересам, здібностям і бажанням самих учнів при виборі ними того чи того напряму освіти. Університет штату Вірджинія одним з перших надав студентам можливість вільного вибору навчальних предметів у межах вузівської програми. Ґрунтом освітньої політики в середині XIX ст. залишалась ідея школи як інституту соціалізації особистості, згідно з якою виховання трактувалося в широкому розумінні цього поняття, ставало засобом адаптації людини в суспільстві. У цьому зв’язку найбільш серйозним завданням була підготовка висококваліфікованих учителів. Для його вирішення створювалися вищі педагогічні навчальні заклади, відкривалися педагогічні кафедри в багатьох коледжах, почали видаватися педагогічні журнали і методична література.
У зв’язку з відсутністю єдиної освітньої системи в Америці, а також єдиних навчальних планів і програм для народної школи педагогічна громадськість висунула питання про централізацію шкільного управління. Варто відзначити, що вирішення даного питання є актуальним для Америки і на сьогодні.
Незважаючи на те, що шкільні програми США цього періоду були спрямовані на зв’язок школи з життям і забезпечували учням досить широке коло практичних навичок, науковий рівень навчання в школах був досить низьким. Навчання уподібнювалося середньовічному європейському, яке зводилося до вироблення в учнів певних умінь. Вочевидь назрівала необхідність таких перетворень, які дозволили б школі стати тим самим засобом соціалізації, про який так багато говорили в XIX ст. Найважливіші перетворення в шкільній справі, основи яких закладалися ще на початку XIX ст., стали втілюватися в життя лише в кінці його під впливом прагматичної філософії і педагогіки.