Військова служба за контрактом (соціальний вимір)

4.1. Особливості соціального відтворення українського війська в умовах демократизації суспільства

Зміни військово-політичної обстановки у світі, розвиток військової науки та військового мистецтва, зміни соціальної ситуації в Україні викликали необхідність проведення військової реформи. Головною метою реформування Збройних Сил України є створення на основі вимог XXI сторіччя боєздатних збройних сил, які будуть спроможні якісно виконувати покладені на них завдання, ефективно функціонувати в демократичному суспільстві, відповідати економічним можливостям держави щодо їх забезпечення. У 2015 році планується мати невеликі за чисельністю, але високоякісні збройні сили. Це передбачає їх оснащення сучасними ОВТ, високий рівень підготовки особового складу, всебічне забезпечення, готовність до спільних дій у складі багатонаціональних сил у всьому спектрі можливих операцій. Збройні сили зразка 2015 року будуть гнучкими, матимуть високу мобільність (не тільки тактичну, але й стратегічну) та будуть здатними до реагування на будь-які надзвичайні ситуації. При цьому на Збройні Сили України покладаються такі основні завдання:

1. Відбиття нападу агресора з повітря, суші і моря та недопущення вторгнення угрупувань його військ на територію держави.

2. Ліквідація (локалізація, нейтралізація) збройного конфлікту у разі його виникнення та створення умов для стабілізації обстановки.

3. Посилення охорони і захист державного кордону, захист повітряного простору України в особливий період до початку збройної агресії.

4. Посилення охорони державного кордону та виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу України у разі залучення ЗС до заходів надзвичайного стану.

5. Надання допомоги центральним і місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування в проведенні пошукових та аварійно- рятувальних робіт під час ліквідації надзвичайних ситуацій.

6. Участь у міжнародному військовому співробітництві та міжнародних миротворчих операціях, надання військової допомоги іншим державам.

7. Забезпечення захисту від терористичних посягань на об’єкти ЗС, підготовка та застосування сил і засобів у разі терористичного акту в повітряному просторі і територіальних водах та участь у проведенні антитерористичних операцій.

У центрі військової реформи як об’єкт реформування, а також як суб’єкт- виконавець перебуває людина. Без її активної професійної участі про будь-які перетворення не може бути мови. Величезні можливості, закладені в людині, як відомо, самі собою не трансформуються у високі показники бойової готовності армії та флоту. Для того, щоб вони не залишалися нереалізованим потенціалом, необхідно ефективно користуватися створеною у збройних силах системою забезпечення соціального відтворення армії, привести її у відповідність із сучасними вимогами. Соціальне відтворення військовослужбовця є найважливішою складовою соціального відтворення населення. Сьогодні актуальність проблеми соціального відтворення як соціального процесу не тільки не знизилася, але навпаки навіть зросла [1; 2]. Багато дослідників відзначають як найважливіший поворот новітніх досліджень сучасної соціології перенесення центру уваги з вивчення соціальних структур на соціальні процеси [3, с. 112].

Ми розуміємо соціальне відтворення населення як усвідомлену цілеспрямовану діяльність членів суспільства щодо підтримки своєї цілісності й стійкості, забезпечення найбільш сприятливих умов для свого існування та розвитку, для розвитку відносин з іншими спільнотами.

Відтворення соціальних суб’єктів є процесом еволюції всієї системи соціальних відносин. Воно охоплює всі прояви життя суспільства та виражається в безперервному функціонуванні соціальної структури, соціальних інститутів, соціальних норм і цінностей в рамках конкретно-історичної формації. Відтворюючи своїх членів, суспільство відтворює свою структуру, у тому числі політичну, науково-технічну, економічну і т. д.

Соціальне відтворення може бути: простим (відтворення спільнот тієї ж чисельності і незмінних соціальних якостей), розширеним (за умови зростання чисельності нових поколінь і досягнення вищого рівня розвитку їх соціальних якостей), звуженим (зменшення чисельності нових поколінь і зниження рівня їх прогресивних якостей).

Соціальне відтворення неможливо уявити повною мірою без урахування трирівневої будови суспільних зв’язків і відносин. Перший рівень - це матеріальні відносини, другий рівень - соціальні, людські (і ніякі інші). Відносини першого й другого рівнів об’єднані тим, що це відносини реальної, практичної життєдіяльності. Базуючись один на одному, ці рівні є підставою для переходу з одного порядку суспільних відносин до іншого. Третій рівень - духовні взаємозв’язки, відносини на рівні свідомості, інтелекту, освоєння духовного та інтелектуального досвіду людства. Це якісно інший, вищий по відношенню до перших двох, рівень суспільних взаємозв´язків і відносин, хоч і тісно пов’язаний з ними.

Досвід здійснення успішних військових реформ арміями світу показує, що пріоритетним напрямом в перетвореннях повинна бути реформа системи відтворення людського чинника, процесу соціального відтворення в умовах збройних сил. Соціальне відтворення збройних сил у сучасних умовах України є надзвичайно актуальним і складним завданням, яке органічно містить в собі множину політичних, економічних, соціальних, культурно-духовних, психологічних чинників [4, с. 211].

Реформа збройних сил висуває як пріоритетні напрями питання соціального відтворення професійних військовослужбовців. Зміна принципів комплектування збройних сил, професіоналізація військової праці потребують

створення адекватної змінам системи соціального відтворення професійних військовослужбовців, що розуміється як умова успішного проведення військової реформи, яка відбувається. При цьому система соціального відтворення професійних військовослужбовців - це не тільки збереження або збільшення кількісних характеристик особового складу, але і збереження та підвищення його якісних характеристик.

Як показує світова практика реорганізації збройних сил в сучасних умовах ринкових відносин, недооцінка значення соціального відтворення професійних військовослужбовців, так само як і підміна його неринковими методами, негативно позначається на бойовій готовності армії та флоту. Система забезпечення соціального відтворення професійних військовослужбовців повинна реалізувати найбільш раціональне та всебічне задоволення їхніх матеріальних і духовних потреб, стимулювати військову службу і разом з іншими чинниками забезпечувати виконання завдань, що стоять перед збройними силами.

У соціальному відтворенні професійних військовослужбовців, на нашу думку, треба виділити чотири групи чинників:

• характер та зміст військово-професійної діяльності;

• військову освіту;

• систему кадрового менеджменту;

• соціальну інфраструктуру.

У соціальному відтворенні людини одне з провідних місць відводиться питанню характеру праці, яка виражає основні соціальні аспекти трудової діяльності. Стан праці, рівень її розвитку є одним з основних показників умов життєдіяльності людей, їх соціального відтворення.

Серед широкого різномаїття чинників, що прямо або побічно впливають на соціальне відтворення військовослужбовця в умовах збройних сил, поза сумнівом, найважливішими є характер і зміст його військово-професійної діяльності. Зміст військової служби - це така характеристика військової діяльності, яка враховує розподіл діяльності за військовим фахом, фізичну та інтелектуальну напругу, ступінь самостійності військовослужбовця. Основною характеристикою змісту служби є наявність можливості професійного та особистого розвитку військовослужбовця. Кількісними показниками виступають показники виконання планів бойової підготовки. Інтегральною характеристикою досягнутого рівня змісту праці та її якості служить ступінь професійної кваліфікації кадрів та її матеріалізація в навчально-бойових завданнях, що виконуються. Вдосконалення характеру та змісту військово- професійної діяльності проводиться за двома напрямками:

• вдосконаленням бойової підготовки військовослужбовців;

• матеріально-технічним забезпеченням Збройних Сил України.

Удосконалення бойової підготовки військовослужбовців забезпечується шляхом внесення змін у систему організації бойової підготовки, форм і методів проведення занять. Перш за все, головні зусилля слід зосереджувати на максимальному залученні до занять особового складу, інтенсифікації навчального процесу, індивідуалізації форм проведення занять, зменшенні витрат на професійну підготовку через використання тренажерів, на обмеженні тривалих польових виходів, застосуванні сучасних технологій обслуговування бойової підготовки та бойової техніки. У методиці навчання перенести головний акцент з монологічних форм на діалогічні та постійний контроль знань, закріплення вмінь та навичок.

Важлива увага приділяється розробленню програм професійної підготовки військовослужбовців, які за своїм змістом і спрямованістю надають змогу здійснювати підготовку військово навченого, професійно підготовленого особового складу. Не менше значення має визначення строків підготовки та перелік військово-облікових спеціальностей, за якими проводитиметься підготовка з урахуванням їх призначення для проходження військової служби, а також реформування системи підготовки та порядку проходження військової служби сержантами і старшинами з метою створення професійного сержантського і старшинського складу.

Удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил України передбачає приведення матеріально-технічної бази навчальних частин у відповідність зі змістом професійної підготовки військовослужбовців контрактної служби з урахуванням проведення їх практичної підготовки, постійного вдосконалення навчально-матеріальної бази бойової підготовки, підтримання відповідного технічного стану озброєння та військової техніки (поточне утримання та ремонт озброєння та військової техніки, які обумовлені підвищеною експлуатацією під час бойової підготовки); підтримання об’ єктів інфраструктури військових частин на рівні, що забезпечує вдосконалення бойової підготовки та високий рівень бойової готовності; забезпечення цивілізованих умов виконання службових обов’язків, занять з бойової підготовки (створення кімнат обігріву) або при виконанні службових обов’язків у варті та добовому наряді, а також занять з фізичної підготовки (наявність гарячого душу, сушарень).

Підготовка військ (сил) до виконання покладених на них завдань є безумовним пріоритетом діяльності збройних сил, саме рівень їхньої підготовки є показником ефективності військового управління, критерієм раціональності використання оборонного бюджету, визначальним чинником рівня суспільної довіри до збройних сил, а також критерієм авторитету України у сфері міжнародної безпеки. Високий рівень бойової підготовки є показником ефективної системи соціального відтворення в умовах збройних сил.

До останнього часу система підготовки військ (сил) залишалася фактично незмінною, будувалася за зразком Радянської армії та зводилася до багаторазового повторення циклів одиночної підготовки військовослужбовців і злагодження дій підрозділів і військових частин. Як правило, підготовка здійснювалася з використанням бойової техніки та потребувала значних ресурсів. За відсутності належного фінансування та матеріально-технічного забезпечення така система виявилася низько ефективною, що негативно позначилося на рівні підготовки військ (сил). Зміст програм професійної та командирської підготовки не враховував еволюцію форм і способів збройної боротьби, змін у характері збройних конфліктів, що сталися у світі останніми роками. Практично не зазнала змін матеріально-технічна база підготовки військ. Були відсутні тренувально-моделюючі комплекси, засновані на сучасних комп’ютерних технологіях. Наявне полігонне обладнання і тренажери фактично вичерпали технічний ресурс експлуатації й не забезпечували виконання в повному обсязі програм підготовки військ (сил).

Протягом 2005 року в організацію підготовки військ були внесені кардинальні зміни. Незважаючи на обмежені можливості фінансування, Міністерство оборони змогло перерозподілити наявні матеріальні ресурси та спрямувати їх насамперед на підготовку підрозділів Об’єднаних сил швидкого реагування (ОСШР). Це дало позитивні результати у вигляді значного підвищення показників бойової підготовки у видах збройних сил:

у Сухопутних військах військовими частинами та підрозділами ОСШР програми вогневих стрільб і водіння бойових машин виконані на 100 %, стрибків з парашутом - на 115 %; середній наліт на один екіпаж армійської авіації зріс в ОСШР у 2,3 разу (із 40 годин у 2004 р. до понад 90 годин у 2005 р.), в Основних силах оборони - у 1,3 рази (з 17 годин до майже 24 годин відповідно);
у Повітряних Силах наліт на екіпаж зріс в ОСШР у 1,5 рази (з 56,5 годин до майже 86 годин), в Основних силах оборони - в 1,2 рази (з 18,5 годин до 23 годин); у підготовці льотного складу поновлене виконання тактичних прийомів і способів дій у складі авіаційних ланок та ескадрилій, чого не було протягом останніх років;
у Військово-Морських Силах плани бойової підготовки виконані в сухопутній складовій на 100 %, кораблями, катерами та підрозділами зі складу ОСШР - на 90 %;
час навчань з виходом у море підвищився на кораблях зі складу ОСШР в 1,1 рази (з 23 діб до 25 діб), зі складу Основних сил оборони - в 1,5 рази (з восьми діб до 12 діб); середній наліт на екіпаж морської авіації зі складу ОСШР зріс у понад 6,7 рази (з близько 10 годин до 67,5 годин); особлива увага надається також забезпеченню сумісності частин і підрозділів зі складу ОСШР із силами НАТО для участі в спільних операціях.

Головним заходом підготовки військ (сил) у 2005 р. стало проведення за участю Президента України - Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України комплексного оперативно-тактичного навчання з Об’ єднаними силами швидкого реагування „Реакція-2005”. У навчанні взяли участь понад 6 500 військовослужбовців і 590 одиниць озброєння та військової техніки, зокрема понад 100 танків, бойових машин піхоти (БМП) та бронетранспортерів (БТР), 20 літаків, 12 вертольотів, дев’ять кораблів.

Практичне виконання завдань навчання здійснювалося одночасно на різних полігонах Збройних Сил України. На Житомирському загальновійськовому полігоні опрацьовувався комплекс тактичних і льотно- тактичних завдань; в акваторії Чорного моря та на морському десантному полігоні „Опук” відбулися тактичні навчання з практичною висадкою повітряного та морського десантів; на Києво-Олександрівському авіаційному полігоні - льотно-тактичні навчання; на загальновійськовому полігоні „Широкий Лан” - тактичні навчання аеромобільних і парашутно-десантних підрозділів. Навчання дало можливість опрацювати нові форми та способи застосування Об’єднаних сил швидкого реагування, оцінити їх ефективність, визначити напрями вдосконалення підготовки військ (сил).

Враховуючи уточнені завдання збройних сил, пов’язані з сучасними особливостями їхнього застосування (для протидії терористичним акціям, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і техногенних катастроф), а також скорочення терміну строкової військової служби до 12 місяців і переведення збройних сил на принцип контрактного комплектування, в систему підготовки військ (сил) внесені необхідні зміни. Уже на сьогодні її зміст визначається за новою схемою і передбачає один цикл навчання тривалістю 11 місяців у навчальному році.

З початку 2006 навчального року значна увага надається індивідуальній фаховій підготовці солдат і сержантів, за рахунок чого вони зможуть швидше адаптуватися до дій у складі підрозділів, а також підготовці невеликих підрозділів (відділення, взвод, рота). Тактичні навчання підрозділів (відділення, взвод, рота) будуть проводитися один раз на рік по завершенні етапів злагодження. Кількість тактичних навчань з усіма типами підрозділів буде зменшена практично вдвічі.

Тактичні навчання бригад з бойовою стрільбою будуть проводитися один раз на 3 - 5 років, а з кожним батальйоном - один раз на рік. У новій системі підготовки суттєво переглянуті процедури як планування заходів, так і оцінки рівня підготовленості особового складу. Командирам поступово надаватимуться більш широкі права у плануванні підготовки підлеглих, виборі тематики занять і форм їх проведення. Вищі штаби визначатимуть лише спрямованість підготовки військових частин, загальні завдання та напрями, а також надаватимуть методичну допомогу.

Командирам буде надано також право оцінювати підготовку підрозділів протягом року та самостійно вносити корективи до планів їх підготовки.

Підсумкова перевірка військ (сил) буде проводитися не два рази на рік, як це було раніше, а один раз - наприкінці навчального року, в жовтні. При цьому просування по службі командного складу безпосередньо залежатиме від рівня підготовки підпорядкованого підрозділу.

Нова система бойової підготовки вже пройшла перевірку у з´єднаннях, залучених до експерименту з переходом до 100 % комплектування військовослужбовцями за контрактом, і підтвердила свою ефективність. Це дало змогу чітко визначити основні показники підготовки військ (сил) у цілому на 2006 - 2011 рр.

Одночасно із запровадженням нової системи підготовки військ (сил) був започаткований експеримент з комплектування окремих посад резервістами та їхньої підготовки за відповідними спеціальностями безпосередньо у військових частинах - практика, що широко використовується в країнах НАТО. Наприклад, у підрозділах Повітряних Сил до такої категорії резервістів належатимуть колишні льотчики з цієї ж частини, для відновлення льотних навичок яких необхідно значно менше часу. За таким самим принципом за необхідністю можуть бути вкомплектовані підрозділи миротворчих контингентів і транспортної авіації.

Передбачені також значні зміни в системі підготовки органів управління вищих ланок. Для цього вже розроблені перспективні плани їх підготовки з урахуванням положень Державної програми на 2006 - 2011 рр. Розробляється система підготовки майбутнього Об’ єднаного оперативного командування, спрямована на досягнення здатності керувати міжвидовими угрупованнями військ (сил) і на забезпечення сумісності з відповідними органами управління НАТО.

З цією метою планується передбачити в системі професійної підготовки органів військового управління Збройних Сил України всіх рівнів, а також внести до навчальних планів вищих військових навчальних закладів і курсів підвищення кваліфікації офіцерів вивчення штабних процедур, прийнятих у країнах НАТО.

Крім того, передбачається запровадження нової методики підготовки офіцерів до роботи в багатонаціональних штабах шляхом їхньої участі в багатонаціональних навчаннях, навчанні на курсах офіцерів багатонаціональних штабів, курсах військової термінології НАТО, а також на курсах іноземних мов.

У процес підготовки військ (сил) передбачається поступово впроваджувати форми та методи навчання, що ґрунтуються на застосуванні комп’ютерних технологій (комп’ютерні командно-штабні навчання (воєнні ігри), дистанційне навчання слухачів вищих військових навчальних закладів). Для цього у видах Збройних Сил України створюватимуться центри імітаційного моделювання для проведення комп’ ютерних навчань, а в підрозділах і військових частинах планується обладнати сучасними тренажерами всю навчальну базу.

Передбачено, з метою заощадження коштів, оптимізувати систему полігонів збройних сил і вдосконалити порядок її використання. Для зменшення навантаження на командирів шляхом звільнення їх від функцій забезпечення заходів бойової підготовки підрозділів (до батальйону включно) за замкнутим циклом на базі існуючих полігонів створюватимуться спеціалізовані навчальні центри. Починаючи з 2006 р., на полігоні поблизу м. Житомира планувався експеримент зі створення центру, де буде замкнутий цикл навчання підрозділів (до роти включно).

У цілому виконання запланованих заходів з удосконалення підготовки військ (сил) забезпечить досягнення належного рівня їх боєздатності: злагодженості органів управління, з’єднань, військових частин і підрозділів, готовності до виконання покладених на них завдань, підвищення можливостей дій у складі багатонаціональних миротворчих контингентів, сумісності зі штабами, військовими частинами та підрозділами збройних сил країн НАТО.

Робота із вдосконалення військово-професійної діяльності не буде повною, якщо не приділяти відповідної уваги до можливості військовослужбовця отримати винагороду за результати його військово- професійної діяльності, тобто до матеріального стимулювання професійної військової служби. Стимулювання військової служби передбачає залучення до військової діяльності через задоволення потреб, інтересів та реалізації мотивів військовослужбовця.

Вплив на військовослужбовця здійснюють зовнішні спонукання та елементи трудової ситуації. До них належать чинники, що визначають рівень грошового забезпечення, організацію, зміст та характер військово-професійної діяльності. Природно, що ступінь впливу цих чинників багато в чому залежить від того, наскільки вони значущі для конкретної особи. Для кожної конкретної групи військовослужбовців необхідно створювати свою систему стимулів. У такому разі під стимулюванням розуміють вплив на трудову поведінку військовослужбовця через створення особистісно-значущих умов, що спонукають його діяти певним чином. На жаль, на цей час відсутні дійові механізми такого стимулювання, що не дає можливості залучати на військову службу за контрактом найбільш освічених і підготовлених громадян та утримувати у лавах Збройних Сил України протягом тривалого часу кваліфікованих військовослужбовців. З цієї причини військова служба за контрактом є привабливою лише для тих громадян, які не мають фахової підготовки або мешкають у місцевостях, де існують проблеми з працевлаштуванням. Тому перехід до професійної армії повинен супроводжуватися створенням ефективної системи стимулювання молодих людей до служби у збройних силах.

Необхідно розробити відповідну політику стимулювання військової служби, яка повинна стати важливою ланкою у реформуванні Збройних Сил України. Вдосконалення стимулювання військової служби, на нашу думку, слід здійснювати за такими головними напрямками: добір на військову службу, комплектування видів та родів військ, підвищення рівня професійної підготовки, забезпечення соціального захисту військовослужбовців, стимулювання розвитку певного виду військової діяльності у відповідних умовах тощо.

Система стимулювання молодих людей до служби у збройних силах включає в себе такі елементи, як підсистеми матеріального та морального стимулювання. Підсистема матеріального стимулювання передбачає таку систему оплати праці, грошової винагороди, яка дає військовослужбовцям можливість підвищити рівень своїх доходів завдяки більш якісної та ефективної праці. Реальне грошове забезпечення молодших офіцерів не забезпечує необхідного придбання матеріальних благ, достатніх для відновлення фізичної та інтелектуальної здатності до військово-професійної діяльності та утримання сім’ї в несприятливих умовах розміщення військового підрозділу. Найважливішим моментом матеріального забезпечення соціального відтворення в умовах збройних сил має бути наявність грошового забезпечення, достатнього не тільки для покриття витрат на відновлення функціонуючої робочої сили, а й для утримання і виховання необхідної для відтворення суспільства кількості дітей.

Важливо пам’ятати, що матеріальне стимулювання не є єдиним шляхом підвищення ефективності військово-професійної діяльності. Світовий досвід вказує, що моральне стимулювання має не менш важливе значення, аніж матеріальне. Сучасні військові командири та начальники мають відповідний арсенал засобів морального стимулювання, їхні права щодо заохочення та покарання військовослужбовців чітко визначені статутами Збройних Сил України. Але статути розроблялися в часи існування переважно примусового принципу комплектування збройних сил. Система заохочень та покарань створювалась для призовника і на той час була ефективною. Сучасний військовослужбовець за життєвим досвідом, рівнем освіти, сімейним станом зовсім інша людина, тому система заохочень та покарань для нього повинна відрізнятися від тієї, що була створена для призовника. Отже, розробка нових положень статутів Збройних Сил України щодо морального стимулювання військової служби є актуальним напрямком роботи. Сучасній армії потрібні нові статути з чітко прописаною та збалансованою системою покарань та заохочень.

Сьогодні проводиться активний пошук шляхів матеріального та морального стимулювання військовослужбовців. Частіше за все перевага віддається матеріальним методам стимулювання. На нашу думку, і це підтверджують результати соціологічних досліджень, найбільш перспективним напрямком є комбіновані методи, які поєднують елементи як матеріального, так й морального стимулювання.

Серед соціальних інститутів, що беруть участь у відтворенні соціально- значущих якостей людини, одне з центральних місць належить освіті [5, с. 18].

Специфіка виконання інститутом освіти функції соціального відтворення, а також місце і роль даного інституту в суспільстві тісно пов´язані з соціально- економічними, політичними, культурними та ідеологічними процесами, характерними для суспільства, в якому цей інститут функціонує. Разом з тим слід враховувати інертність і консерватизм самої системи освіти.

Компонентами системи освіти виступають установи, що здійснюють освітню діяльність для досягнення поставленої мети, тобто формування знань, умінь і навиків, обумовлених як суспільними потребами, так і потребами соціальних груп, верств населення, окремої особи. До основних формалізованих видів освіти відносять: загальну освіту, професійно-технічну, середню спеціальну, вищу освіту й підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів.

Соціальне відтворення професійних якостей військовослужбовців проходить під час підготовки військових фахівців в установах військової освіти.

Початкова підготовка. Система підготовки військових фахівців та військової освіти, яка створена в Україні, є складовою частиною державної системи освіти, інтегрованою з нею на засадах єдиної законодавчої та нормативно-правової бази. Сьогодні існує ступенева система безперервного навчання військових фахівців, що забезпечує підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації солдатів, сержантів (старшин) і офіцерів для Збройних Сил України.

Початкова підготовка всього молодого поповнення зосереджена у видових та міжвидових навчальних центрах. До курсу початкової підготовки буде входити 6 тижнів основної підготовки, а також 10 тижнів поглибленої та спеціалізованої підготовки (механізована, бронетанкова, інженерна тощо).

Навчальні центри, на відміну від інших компонентів системи підготовки військових фахівців, є основним інститутом соціального відтворення військових фахівців первинної ланки. Діяльність навчальних центрів піддається загальнозначущому аналізу з урахуванням інтегрування її в загальнодержавну систему освіти, а також з урахуванням стану і тенденцій розвитку загальної та військової освіти за кордоном. У цих центрах є багато невикористаних або недостатньо використаних резервів для вдосконалення підготовки військових фахівців як важливого чинника підвищення боєздатності збройних сил.

Система підготовки військових фахівців у навчальних центрах - складна система, яка об’ єднана метою та завданнями навчання та виховання військових фахівців, має чітку організацію навчання та органи управління, які до неї відносяться. Структура системи підготовки військових фахівців для Збройних Сил України відповідає принципам безперервної освіти, безперервної підготовки військових фахівців і містить у собі такі її різновиди: первинну військову професійну підготовку курсантів вищих військових навчальних закладів [6]; професійну військову підготовку; підвищення кваліфікації, яке здійснюється на курсах різного призначення в міру просування по службі; командирську підготовку.

Основу системи підготовки військових фахівців у навчальних центрах безумовно складає професійна військова підготовка. У ній реалізується військова освіта за програмою молодшого спеціаліста, якій відповідає кваліфікація молодшого спеціаліста за фахом. У цій своїй частині система підготовки військових фахівців найбільш повно інтегрується в загальнодержавну систему освіти.

Навчальним центрам належить основна роль у бойовій виучці військових фахівців підрозділів та частин. Роль навчальних центрів у підвищенні рівня бойової готовності збройних сил визначається через удосконалення рівня польової виучки особового складу та бойової злагодженості обслуг (відділень, екіпажів) підрозділів і частин, які складають 40 - 45 % від загальної ефективності усіх заходів. Система підготовки має цільове спрямування орієнтуватися на повне використання навчально-виховного процесу і підтримання необхідного рівня знань протягом усієї служби військовослужбовця в збройних силах. Цей рівень досягається концентрацією всього навчального часу на ті дисципліни й предмети, що формують військового професіонала. Підготовка спеціалістів у навчальних центрах визначається: рівнем професійної підготовки; безумовним виконанням усім особовим складом вимог Конституції України, законів України, військової присяги, військових статутів, наказів і директив МОУ, начальника Генерального штабу Збройних Сил України, заступника МОУ - Командувача Військ ППО України; продуманим плануванням та високою організацією навчально-виховного процесу; повним та якісним виконанням програм бойової підготовки; повною вкомплектованістю постійним особовим складом; систематичним удосконаленням знань, практичних навичок і методичної майстерності офіцерів, прапорщиків, сержантів; постійним запровадженням передового досвіду та передових методів у практику навчання та виховання; наявністю озброєння, техніки й сучасної навчально-матеріальної бази для забезпечення навчального процесу та підтримання її у справному стані; широким використанням у навчальному процесі навчально-тренувальних засобів навчання; організацією та підтриманням внутрішнього порядку в суворій відповідності з вимогами статутів Збройних Сил України.

Основна мета професіональної підготовки молодших спеціалістів - навчити їх воювати. Це обумовлюється високими бойовими характеристиками сучасної зброї та високою ефективністю (більше 40 -70 %) ураження військ та об’єктів під час нанесення перших ударів на початку бойових дій. Застосування чинника раптовості - основного способу розв’язування війн потребує підтримання у військах (силах) високої бойової готовності та виучки особового складу підрозділів, частин і з’єднань, грамотних і чітких дій особового складу збройних сил, які неможливі без всебічної високої військової підготовки особового складу та постійного підтримання її на потрібному рівні.

У навчальних центрах навчають умінню проявляти ініціативу, формують високу цілеспрямованість в підготовці, надають більш глибокі знання з основ ведення бойових дій. Разом з тим треба всебічно вдосконалювати знання та вміння бойових обслуг зі спеціальних питань бойового застосування озброєння й техніки, розвивати організаторські та практичні навички спеціалістів, уміння правильно застосовувати теоретичні знання на практиці. Це завдання здійснюється конкретно з урахуванням особливостей виду збройних сил та роду військ. У навчанні та вихованні спеціалістів для збройних сил виходять з необхідності прищеплення військовослужбовцю впевненості в тому, що всі, без винятку боки й аспекти підготовки до відбиття агресії й ведення війни повинні бути підпорядковані єдиній меті - розгрому ворога та досягненню перемоги.

Військовий повинен діяти за правилом: якщо віддано наказ, треба виконати його. Ніякі труднощі не повинні впливати на його волю, сковувати ініціативу в здійсненні маневру силами та засобами, пошуку адекватних складових обстановки, доцільних рішень, способу нав’язування противнику свого варіанта бою, збереження резервів.

Перехід до професійної армії, створення моделі „Збройні Сили України - 2010” потребують нових підходів до процесу формування особового складу та збільшення частки професійних військовослужбовців, здатних ефективно використовувати складну військову техніку, більш раціонально діяти у бойових умовах. Основним напрямом підвищення військового професіоналізму є забезпечення відповідного рівня професійної підготовки усіх категорій військовослужбовців. Тому головною метою системи підготовки військових фахівців у навчальних центрах є професійна підготовка курсантів до виконання службових функцій на посадах призначення. Основний кінцевий психологічний результат навчання полягає в ступені особистісно-професійної готовності курсантів до продуктивного вирішення професійних завдань.

Навчальні центри, школи видів і родів військ є найважливішою складовою частиною в системі первинної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки військових фахівців, що має своєю головною метою надання майбутнім військовослубовцям первинної військової, військово-професійної та військово-спеціальної підготовки.

Проведені дослідження дозволяють зробити висновок про те, що всебічне вдосконалення підготовки військових фахівців у навчальних центрах є одним з вирішальних джерел підвищення якісного стану та бойової готовності збройних сил, і до того ж не потребує великих додаткових матеріальних витрат. Тому підвищення якості підготовки військових фахівців у навчальних центрах необхідно вважати вищим державним завданням сучасного етапу оборонного будівництва. Для його вирішення необхідно зосередити зусилля на трьох основних напрямках.

Вищі військові навчальні заклади (ВВНЗ). Сьогодні навчання військових фахівців здійснюється у понад 60 вищих військових навчальних закладах і військових навчальних підрозділах цивільних вищих навчальних закладів. На кінець 2005 р. чисельність особового складу в системі військової освіти становила понад 31 тис. осіб (або 11 % загальної чисельності збройних сил), у т.ч. понад 3 000 науково-педагогічних працівників (з них докторів наук - 164, кандидатів наук - 1 209).

Вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів України готують офіцерів тактичного, оперативно¬тактичного та оперативно-стратегічного рівнів. Випускники військових навчальних закладів України здобувають освіту та професійну підготовку за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів України мають досвідчений склад наукових та науково-педагогічних працівників, який здійснює підготовку військових фахівців з використанням сучасних педагогічних та інформаційних технологій. У більшості з них функціонує система підготовки наукових і науково- педагогічних кадрів. Уточнення завдань збройних сил, скорочення їхньої чисельності та зміна структури зумовлюють скорочення потреби у військових фахівцях і потребують змін у їх підготовці та спеціалізації, що, в свою чергу спричиняє необхідність суттєвих змін і в самій системі військової освіти. З метою вдосконалення системи військової освіти й приведення її у відповідність до нових завдань і структури збройних сил Державна програма на 2006 - 2011 рр. передбачає, зокрема, скорочення мережі військових навчальних закладів та об’єднання їхніх можливостей з можливостями цивільних навчальних закладів.

Так, наприкінці 2011 р. у складі збройних сил планується мати 12 військових навчальних закладів і факультетів загальною чисельністю близько 10 тис. посад (7 % загальної чисельності збройних сил), у т.ч. близько 7 000 військовослужбовців та 3 000 цивільних працівників [6, с. 55].

Одночасно з удосконаленням системи військових навчальних закладів скорочується державне замовлення на підготовку військових фахівців. Зокрема, у 2005 р. на навчання до військових навчальних закладів було прийнято близько 1 200 курсантів, що вдвічі менше за чисельність випуску того ж року, але відповідає потребам збройних сил в офіцерських кадрах на 2009 - 2010 рр. та забезпечує необхідну ротацію офіцерського складу на період до 2015 р.

При використанні можливостей цивільних навчальних закладів планомірно запроваджується практика підготовки військових фахівців тактичного рівня за схемою „чотири роки - студент, один рік - курсант”, що дозволяє зменшити щорічні витрати Міністерства оборони на підготовку молодших офіцерів на 57,8 млн грн. Зараз за цією схемою навчаються близько 1 230 осіб.

Починаючи з 2006 р. термін підготовки фахівців оперативно-тактичного рівня з двох років скорочений до одного, як це практикується в більшості країн НАТО, а до вимог щодо рівнів освіти, визначених для офіцерів батальйонної, бригадної та корпусної ланок, будуть внесені суттєві зміни. Наприклад, командири бригад повинні мати оперативно-стратегічний рівень освіти, а командири батальйонів - оперативно-тактичний.

З метою покращання системи відбору кандидатів на навчання у військових навчальних закладах у 2005 р. за рішенням колегії Міністерства оборони у м. Яворів Львівської області відбувся експеримент із зовнішнього оцінювання Головною відбірковою комісією якості освіти та професійної придатності кандидатів на навчання у військових навчальних закладах та проходження військової служби.

Планувалося проводити підготовку офіцерів батальйонної та бригадної ланок управління на курсах підвищення кваліфікації, що працюватимуть при Національній Академії оборони України. Система підготовки офіцерів на цих курсах впроваджується з 2006 р. з метою забезпечення необхідного рівня їхніх теоретичних знань і практичних навичок перед призначенням на вищі посади та при тривалих строках перебування на одній посаді. Передбачалося також навчання офіцерів як у Національній академії оборони України, так і у вищих військових навчальних закладах родів військ. Крім того, кожен офіцер за період служби буде декілька разів проходити підготовку на відповідних курсах. Ця норма закріплена в директиві Міністра оборони України від 30 грудня 2005 р. „Про вдосконалення системи підвищення кваліфікації офіцерського складу та державних службовців Збройних Сил України”, де чітко визначені, зокрема, терміни та періодичність навчання, а також навчальні заклади, що здійснюють підвищення кваліфікації.

3 2006 р. значно збільшена кількість офіцерів, які отримують військову освіту у вищих навчальних закладах країн НАТО. Підвищується якість відбору офіцерів для такого навчання. Відбір відбувається винятково на конкурсній основі, кандидати затверджуються вищою атестаційною комісією Міністерства оборони.

Дипломи визнаних зарубіжних вищих військових навчальних закладів мають в Україні офіційний статус, а осіб, які закінчили ці заклади, з 2005р. вже не направляють на навчання до Національної Академії оборони для отримання ними дипломів магістра. Це стало кроком до визнання разом з країнами НАТО єдиних стандартів освіти оперативно-тактичного та оперативно-стратегічного рівнів, що забезпечують зазначені навчальні заклади.

Кінцевою метою реформування системи військової освіти є створення сучасної, економічно доцільної та науково обґрунтованої системи підготовки висококваліфікованих військових фахівців за спеціальностями, потрібними збройним силам та іншим військовим формуванням України. За якістю підготовки фахівців вона відповідатиме стандартам країн НАТО.

До проблем військової освіти, які не вдалося вирішити за попередні роки ,відносяться: кількість військових навчальних закладів (понад 60) значно перевищує потребу, чисельність їхнього особового складу становить 11 % загальної чисельності збройних сил. Напрям вирішення проблеми: зменшення до кінця 2011 року кількості військових навчальних закладів і факультетів у складі Збройних Сил до 12 з чисельністю особового складу близько 7 % загальної чисельності збройних сил.

Важливою складовою частиною соціального відтворення в умовах збройних сил є відтворення її соціальної структури. Професійно-кваліфікаційна складова частина відтворення соціальної структури визначає характер соціально-групової диференціації збройних сил. Відтворення соціальної структури передбачає відтворення військовослужбовця як представника конкретної соціальної групи, якості якого визначаються характером військової діяльності, за приналежністю до видів збройних сил, родів військ, або за організаційно-територіальною ознакою.

До моменту початку військово-професійної діяльності військовослужбовець є відповідним чином підготовленим. Надалі може здійснюватися або просте, або розширене відтворення цього військово- професійного потенціалу. Просте відтворення військово-професійного потенціалу військовослужбовця є можливим у тому випадку, коли протягом певного періоду часу не змінюється його приналежність до певної військової посади, освітнього та кваліфікаційного рівня, і він продовжує виконувати службові обов’язки одного і того ж змісту і рівня складності.

У цьому випадку не тільки відсутнє переміщення військовослужбовця з однієї соціально-професійної групи в іншу, але не відбувається і його соціального розвитку як суб’єкта професійної діяльності.

Розширене відтворення військово-професійного потенціалу військовослужбовця передбачає його перехід з однієї посади на іншу, підвищення освітнього або кваліфікаційного рівня, що реалізується в першу чергу через його освітню, кваліфікаційну та посадову мобільність. Просування за цими напрямками розвитку військово-професійного потенціалу військовослужбовця в ідеалі повинно здійснюватися паралельно. Освітній і кваліфікаційний розвиток та посадове просування повинні здійснюватися односпрямовано та одночасно, в цьому випадку здійснюється перехід на нову військову посаду. Оптимальним є таке співвідношення: освітня мобільність повинна перевищувати їхню кваліфікаційну мобільність, яка у свою чергу повинна бути вищєю за посадову мобільність. На жаль, аналіз процесів відтворення соціальної структури збройних сил показує, що оптимальне співвідношення освітньої, кваліфікаційної і посадової мобільності не завжди має місце. У перспективі слід прагнути до більшої односпрямованості освітньої мобільності, кваліфікаційної мобільності і посадової мобільності військовослужбовця, щоб зростання освітнього потенціалу реалізувалося не тільки в підвищенні тарифних розрядів в рамках даної посади, але і в переході на вищу посаду, що створює умови для відтворення соціальної структури збройних сил.

На жаль, протягом усього часу існування Збройних Сил України не вдалося створити оптимальну військово-соціальну структуру [8 - 17].

У 2005 році робота у цьому напрямку активізувалася, була здійснена значна робота з приведення співвідношення між основними категоріями офіцерів до норм, прийнятих у провідних арміях світу.

Відтворення соціальної структури збройних сил з урахуванням принципів оборонної достатності, економічних та фінансових можливостей держави потребує детального аналізу системи кадрового забезпечення та кадрової політики і приведення їх у відповідність до нових функцій і завдань української армії з врахуванням можливостей держави та світового досвіду кадрового менеджменту.

Сучасні вимоги до роботи з кадрами обумовлюють підвищення ролі кадрових служб у використанні творчого потенціалу особистості кожного військовослужбовця та працівника Збройних Сил України і потребують значного поліпшення всієї діяльності щодо управління людськими ресурсами. У свою чергу, це передбачає перехід до комплексного системного формування та проведення кадрової політики у Збройних Силах України. Виходячи з цього, особливої актуальності набуває визначення відповідної військово-кадрової політики, а також функцій і принципів діяльності органів кадрової роботи, що забезпечує комплексний підхід до вирішення проблем оптимального використання кадрів у сучасних умовах. Правильне, доцільне, оптимальне, обґрунтоване визначення функцій і принципів військово-кадрової політики є однією з найважливіших умов забезпечення її необхідної ефективності, дієвості, результативності. Чітке, суворе і послідовне дотримання вказаних принципів надає військово-кадровій політиці необхідної системності й цілеспрямованості, значною мірою забезпечує узгодження дій усіх суб´єктів політики в зазначеній сфері.

Під функціями кадрової політики будемо розуміти найбільш важливі узагальнені завдання, які вирішуються (мають вирішуватися) у Збройних

Силах України. Під принципами кадрової політики будемо розуміти основні правила (вимоги), якими керуються (мають керуватися) суб´єкти військово- кадрової політики (кадрової роботи).

Узагальнюючи підходи й позиції, виявлені в певній кількості публікацій, а також досвід Збройних Сил України, є підстави запропонувати таке.

До функцій кадрової політики в Збройних Силах України належать:

1. Функція цілевизначення. Вона реалізується перш за все визначенням мети і завдань кадрової політики, в яких відображаються загальні суспільно значущі інтереси, в тому числі інтереси Збройних Сил України. Важливе значення має визначення існуючих проблем шляхів та засобів їх вирішення.

2. Функція визначення потреб Збройних Сил України в кадрах з урахуванням усього спектра спеціальностей і спеціалізацій. Реалізація цієї функції ускладнюється високою динамікою організаційно-штатних змін в Збройних Силах України, та якісними змінами у військовій техніці й озброєнні, висуває підвищені вимоги до органів кадрової роботи, усіх органів військового управління.

3. Функція вивчення та оцінки кадрів. Вивчення та оцінка військових кадрів мають бути системними, цілеспрямованими, постійними, базуватися на обґрунтованих науково-методичних рекомендаціях. Ефективна реалізація цієї функції передбачає відсутність суб’єктивізму та максимальну об’єктивність, потребує чіткого визначення пріоритетних якостей особистості військового фахівця. Без чітко налагодженої системи атестування військових кадрів цю функцію ефективно реалізувати неможливо.

4. Функція розстановки кадрів. Її реалізація потребує знання особливостей військових професій, умов діяльності з урахуванням видів Збройних Сил, родів військ, оперативних командувань, органів управління тощо. Необхідно також знати і враховувати об’єктивні витоки вимог до набору певних якостей військового фахівця за великим спектром посад призначення.

5. Прогностична функція. Кількість військових кадрів має бути відповідною потребам Збройних Сил України. Перевищення кількості кадрів, необхідної для військ (сил), може призвести до негативних економічних і соціальних наслідків, а нестача кадрів безумовно викличе зниження боєготовності. Тому дуже важливо бачити перспективу зміни потреб, принаймні на 5 - 6 років вперед як мінімум, передбачати необхідні заходи щодо підготовки кадрів з урахуванням діючих і можливих тенденцій. Оволодіння мистецтвом кадрового прогнозування - одне із завдань кадрових органів, керівних військових кадрів.

Не може бути ефективного планування державного замовлення без високопрофесійного прогнозування кількісно-якісних змін у Збройних Силах України.

6. Освітня (освітньо-професійна) функція. Вона реалізується завдяки функціонуванню військової освіти, системи підвищення кваліфікації. Важливою умовою її ефективності є відповідність освітньо-кваліфікаційних вимог потребам практики і високий науково-педагогічний потенціал військово- навчальних закладів. Зміцнення наукового потенціалу ВНЗ - одне із першочергових завдань кадрової політики.

7. Соціальна функція, яка полягає в соціальній підтримці та захисті військовослужбовців, у створенні умов для їхньої військово-професійної діяльності, визначенні необхідного високого рівня заробітної плати (грошового утримання), соціальних пільг, забезпеченні оздоровлення тощо.

8. Виховна функція. Вона реалізується через формування у військових кадрів певних морально-психологічних і політичних якостей, світоглядних позицій, ціннісних орієнтацій з використанням різноманітних форм і методів. Цьому має дієво сприяти гуманізація і гуманітаризація військової освіти, вдосконалення змісту, форм і методів гуманітарної підготовки у Збройних Силах України. Всебічний розвиток особистості військовослужбовця - одне із важливих і відповідальних завдань роботи з кадрами, кадрової політики.

9. Функція створення кадрового потенціалу, дійсно дієздатного резерву кандидатів для просування по службі та направлення на навчання на основі визначення їх рейтингу за показниками рівня якості військово-професійної діяльності та оцінки рівня їх особистісних якостей.

10. Функція контролю за виконанням положень про проходження служби офіцерським складом та іншими професіональними військовослужбовцями.

11. Функція соціальної адаптації військовослужбовців, звільнених з лав Збройних Сил України у запас або відставку, їхня профорієнтація, перепідготовка та працевлаштування.

Основними принципами військово-кадрової політики є:

1. Принцип дотримання презумпції повної надійності військовослужбовців, їхньої рівноправності незалежно від політичних поглядів. Йдеться про те, що кожна військова людина має право на свободу думок і поглядів, на вираження своєї думки. Внутрішня політична орієнтація військових не може бути перешкодою для кар’єри. У процесі виконання службових обов’язків фахівець має бути вільним від політики. Цей принцип передбачає неприпустимість атестування військовослужбовців у залежності від їхньої політичної орієнтації. Визначальними критеріями посадового зростання та оцінки можуть бути тільки професійна компетентність і високі морально- психологічні якості.

2. Принцип гуманізму, поваги до особистості. Органи військово- державного управління в конкретних обставинах мають будувати свою політику по відношенню до військових кадрів на основі визнання їх вищою цінністю збройних сил. Цей принцип передбачає перш за все таке:

• гарантовану підтримку ініціативи, таланту;

• надання фундаментальної освіти;

• максимальне задоволення інформаційних потреб;

• забезпечення права на дотримання гуманістичних і релігійних традицій;

• створення необхідних умов для військово-професійного зростання, просування по службі у відповідності з особистими заслугами;

• недопущення будь-яких форм маніпулювання свідомістю і поведінкою (військовослужбовець має право знати, заради яких цілей він виконує ті чи інші завдання);

• створення умов для внесення пропозицій з питань військової служби, навіть до вищих інстанцій;

• захист прав, честі й гідності військовослужбовців і членів їхніх сімей;

• гарантію особистої матеріальної (соціальної) і правової захищеності, страхування життя і здоров’я, достойного пенсійного забезпечення після закінчення служби.

3. Принцип демократизації військово-кадрової політики. Цей принцип передбачає:

• гласність, відкритість у військово-кадровій сфері;

• конкурсний відбір на основі альтернативності кандидатур;

• підзвітність і підконтрольність командирів (начальників) з питань здійснення кадрової політики органам офіцерської (військово-професійної) громадськості.

4. Принцип рівних можливостей для професійного і службового зростання, дотримання єдиного статусу військовослужбовця всіма посадовими особами. В основі цього принципу лежить законодавчо закріплене положення про те, що кожний громадянин має право бути допущеним до державної служби. Цей принцип потребує виключення протекціонізму (сімейність, земляцтво, клановість тощо). Потрібно надавати рівні права і можливості в просуванні по службі кожному військовому професіоналу, а гідний він обіймати більш відповідальну посаду чи ні - вирішувати це мають командири (начальники), кадрові органи і громадськість.

5. Принцип формування інтелектуальної військової еліти. При скороченні збройних сил неприпустимо знищувати їхній інтелектуальний потенціал. Неприпустимо, щоб ключові пости займали малокомпетентні люди. Військово- кадрова політика має виходити з того, що керівний пост, відповідальна ділянка служби можуть бути довірені тільки тому, хто дійсно має талант полководця, вченого, керівника, організатора. Армії потрібні здібні, талановиті люди, і військово-кадрова політика має цим піклуватися. У військово-кадровій політиці потрібно добиватися всеохоплюючого переходу від оцінки особистої відданості начальникові до оцінки компетентності й гідності як до головного критерію соціального відбору, який забезпечує успіх у будь-якій сфері діяльності.

6. Принцип права військовослужбовця-професіонала на самовисування. Йдеться про можливість запропонувати свою кандидатуру для обіймання певної вакантної посади, в тому числі й більш високої. Пропонувати свої здібності для виконання конкретних функцій - це право громадянина демократичного суспільства, в тому числі й військового професіонала.

7. Принцип державної законності функціонування військово-кадрової політики. Військово-кадрова робота має бути чітко прописаною на нормативно-правовому рівні, перш за все законодавчому. Без цього важко позбавитися свавілля в кадровій роботі, зловживання службовим становищем тощо.

8. Принцип гармонійного, оптимального співвідношення досвідчених і молодих кадрів. Це важливо для того, щоб не втрачати позитивні традиції та передовий досвід військово-професійної діяльності.

9. Принцип постійного і всебічного стимулювання високоефективної військово-професійної діяльності. Ця робота має носити системний характер. Засоби стимулювання можуть і повинні бути різними: організаційними, матеріальними, моральними. Вони повинні гармонійно вписуватися в соціальний образ країни, збройних сил, в систему потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій і мотивів службової активності військовослужбовців.

10. Принцип наукової (науково-методичної) обґрунтованості змісту, організації та проведення військово-кадрової політики, системи критеріїв оцінки рівня якості підготовки військовослужбовців тощо. Потрібно мати об’єктивні кваліфікаційні характеристики (вимоги) для кожної посади.

11. Принцип постійної та гнучкої взаємодії кадрових органів, керівників усіх рівнів на основі чітко визначених і розподілених їх прав та обов’язків як по вертикалі, так і по горизонталі.

12. Принцип оптимальності організаційно-штатних структур органів управління і кадрової політики. В основі цього мають бути об’єм, складність і динаміка вирішуваних завдань військово-кадрової політики.

На нашу думку, постійне врахування військовими керівниками і кадровими органами запропонованих функцій і принципів є важливою умовою ефективності кадрової політики у Збройних Силах України.

Кадрова робота постійно вдосконалюється, за останні роки вдалося вирішити чимало проблем, але багато ще треба зробити. Проблемою, яку не вдалося розв’язати у роботі з кадрами, є співвідношення кількості посад молодших і старших офіцерів становить 1:1,03 за потреби - 1,5:1. Напрямок розв’язання проблеми - приведення співвідношення посад молодших і старших офіцерів з 1,06:1 у 2006 році до 1,52:1 у 2011 році.

Соціальна інфраструктура є одним з чинників, що здійснюють безпосередній вплив на розвиток і ефективність функціонування суспільного виробництва і на умови повсякденного життя конкретної людини. Забезпечуючи задоволення зростаючих матеріальних, соціальних і духовних потреб людей, соціальна інфраструктура створює умови для соціального відтворення людини, а саме: зростання її кваліфікації, культурного рівня, соціальної активності. Розвиток людини як головної продуктивної сили суспільства безпосередньо спрямовується на соціальне відтворення, тому соціальна система покликана забезпечити разом із задоволенням зростаючих матеріальних і духовних потреб усіх членів суспільства також всебічний і гармонійний розвиток особи. Соціальну інфраструктуру слід розглядати як специфічну підсистему, включену в процес соціального відтворення, яка сприяє формуванню необхідних умов для повноцінного життя.

Соціальна інфраструктура охоплює об’єктивно існуючі елементи й відносини, пов’язані із задоволенням значної частини матеріальних, соціальних і духовних потреб суспільства, окремих його членів і колективів, із забезпеченням відтворення робочої сили працівників, всебічним розвитком особи. Поява соціальної інфраструктури об’ єктивно обумовлена зростанням потреб суспільства, необхідністю комплексного підходу до планування й управління реалізацією соціальних цілей і завдань розвитку суспільства.

При вирішенні завдань розвитку соціальної інфраструктури слід виходити з раціональної структури потреб конкретної соціальної групи. Особливості професійної, кваліфікаційної демографічної структури соціальної групи, характер, зміст і умови її виробничої діяльності обумовлюють специфіку потреб групи в розвитку різних об’єктів соціальної інфраструктури. Так, в армійських умовах при вирішенні завдань військово-професійної діяльності необхідно надавати більше уваги умовам підтримки здоров’я військовослужбовців. У структурі їхніх потреб пріоритетними є потреби в медичному обслуговуванні, в організації відпочинку і занять спортом.

Діяльність системи охорони здоров’я у збройних силах спрямована на забезпечення потреб військовослужбовців, членів їхніх сімей, пенсіонерів Міністерства оборони в медичному обслуговуванні та підтримання рівня здоров’я військовослужбовців на рівні, необхідному для ефективного виконання ними службових обов’язків.

Система охорони здоров’я побудована за територіальним принципом. На цей час збройні сили мають 27 військових шпиталів, у т.ч.: Головний клінічний військовий шпиталь, чотири центральні військові клінічні шпиталі, дев´ять базових військових шпиталів і 13 гарнізонних. У 2005 р. заклади охорони здоров’ я оперативних командувань Сухопутних військ перепідпорядковані Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України, сформовані Західне та Південне регіональні медичні управління, що стало початком створення єдиного медичного простору незалежно від видового та оперативного підпорядкування.

Реформування системи медичного забезпечення спрямовано на створення єдиного медичного простору, об’єднання усіх сил і засобів військової медицини під керівництвом Департаменту охорони здоров’я Міністерства оборони України та їхню реорганізацію у такий спосіб, щоб медичне забезпечення військ (сил) здійснювалося за територіальним принципом, незалежно від їх підпорядкованості.

На військові шпиталі покладатимуться функції лікувального закладу і органу управління медичним забезпеченням певної території, на якій дислокуються війська. Для організації медичного забезпечення повсякденної діяльності військ створена тісно інтегрована організація рівнів медичної допомоги. При цьому надання медичної допомоги буде організоване в зоні відповідальності за певним рівнем лікувального закладу: Головний військовий

клінічний шпиталь (м. Київ) - високоспеціалізована медична допомога (четвертий рівень); центральні військові шпиталі (всього чотири) -

спеціалізована допомога (третій - четвертий рівень); базові шпиталі (всього три) - спеціалізована і кваліфікована допомога; гарнізонні шпиталі (всього сім) - кваліфікована допомога (другий рівень). За стан медичної допомоги у медичних підрозділах відповідатимуть начальники військових шпиталів. У них будуть всі владні повноваження, які дозволять забезпечувати якісну медичну допомогу в їх зоні відповідальності. Первинна медична допомога буде надаватись у місцях дислокації військ персоналом медичних підрозділів військових частин. Для забезпечення підрозділів, що беруть участь у миротворчих (гуманітарних) операціях, планується мати один мобільний військовий шпиталь, три військоі польові багатопрофільні шпиталі, одну окрему автомобільну санітарну роту.

На лікувально-профілактичному та санаторно-курортному забезпеченні у збройних силах перебуває понад 2,3 млн осіб. Щоденно на стаціонарному лікуванні у військових шпиталях перебуває в середньому близько 6 000 - 7 000 осіб, у т. ч. 3 000 - 4 500 військовослужбовців. Для виконання вимог чинного законодавства України в частині, що стосується медичного забезпечення військовослужбовців і пенсіонерів Міністерства оборони, членів їхніх сімей, а також інших категорій осіб, які користуються правом лікування в закладах охорони здоров’я Міністерства оборони, триває вдосконалення існуючої мережі лікувальних закладів збройних сил. З цією метою військові шпиталі переважно не розформовуються - вдосконалюється їхня організаційно- штатна структура, виходячи із завдань і необхідного рівня надання медичних послуг контингенту, який перебуває на їхньому забезпеченні. Впроваджується ефективна та економічно вигідна форма надання медичних послуг - денні стаціонари, що забезпечують належну якість медичного обслуговування при одночасному скороченні витрат.

У збройних силах також реорганізована, з урахуванням вимог сьогодення, лікувально-реабілітаційна та оздоровча система для особового складу збройних сил і пенсіонерів Міністерства оборони. У 2005 році в санаторіях Міністерства оборони пройшли лікування понад 75 тис. осіб, з яких близько 20 тис. - на пільгових умовах. Систему надання медичних послуг мають практично всі головні види санаторно-курортних закладів (кліматичних, бальнеологічних, грязєвих тощо), що дає можливість проводити їхню спеціалізацію, визначати групи санаторіїв для лікування хворих з основними видами захворювань. Більшість військових санаторіїв є спеціалізованими лікувальними закладами. На цей час санаторно-курортне забезпечення здійснюють такі військові санаторії: санаторії Міністерства оборони України, Територіальний центр курортології та реабілітації „Крим”, Феодосійський військовий клінічний санаторій, Євпаторійський дитячий клінічний санаторій Міністерства оборони України, філія Військово-медичного центру Військово-Повітряних Сил України (м. Судак), Сакський військовий клінічний санаторій, Центральний військовий клінічний санаторій „Хмільник”, Моршинський центральний військовий санаторій, Трускавецький центральний військовий клінічний санаторій, Військовий санаторій МО України „Пуща-Водиця”, Військовий санаторій „Скло”.

Таким чином, система медичного забезпечення збройних сил сприяє виконанню завдань з охорони здоров’я та надання медичних послуг особовому складу збройних сил, а також ветеранам військової служби та іншим категоріям громадян, яким законодавчо надано право на медичне обслуговування в закладах охорони здоров’я Міністерства оборони.

У збройних силах значна увага приділяється розвитку фізичної підготовки і спорту. Для цього використовуються 850 спортивних майданчиків, понад 500 гімнастичних містечок з тренажерним обладнанням, 210 спортивних залів, 78 стадіонів, 27 плавальних басейнів і 15 стрілецьких тирів. Щорічно проводяться спартакіади та змагання з олімпійських та військово-прикладних видів спорту, конкурс на кращу організацію фізичної підготовки та масово- спортивної роботи у військових частинах і військово-навчальних закладах, районні, міські, обласні та республіканські змагання для допризовної молоді.

Про повноцінне соціальне відтворювання не можна вести мову, якщо військовослужбовець не має власного житла. На жаль, забезпечення житлом військовослужбовців є найгострішою соціальною проблемою Збройних Сил України.

Незважаючи на наявність відповідних державних програм забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей, попередні підходи не привели до бажаного результату (табл. 4.1).

Таблиця 4.1. Стан забезпечення житлом військовослужбовців та членів їх сімей

	2000	2001	2002	2003	2004	2005
Будівництво та придбання житла на кінець року, тис. квартир	2,5	3,5	4,4	4,6	2,8	6,5
Чисельність безквартирних військовослужбовців на початок року, тис. осіб	54,1	50,8	48,9	47,1	46,2	44,2

Протягом 2000 - 2004 рр. черга безквартирних військовослужбовців зменшилася лише на 9 900 осіб. У черзі на отримання житла на кінець 2006 року у усіх силових структурах перебувало 79,4 тис. сімей, з них у Міністерстві оборони України - 64,6 тис. сімей, у тому числі 16,4 тис. сімей звільнених у запас або відставку [7].

Для вирішення житлової проблеми для такої кількості сімей військовослужбовців з урахуванням сучасних цін потрібно понад 20 млрд грн., а з урахуванням механізму вирішення цієї проблеми, що діє зараз, потреба у щорічному фінансуванні додатково зростає ще на 4 млрд грн. На жаль, Державний бюджет України таких обсягів фінансування не забезпечує. На фінансування будівництва та придбання житла державним бюджетом України було передбачено на 2006 рік видатків по всім військовим формуванням 1429, 6 млн грн.

Починаючи з 2005 року Міністерство оборони вжило дієві заходи з кардинального покращання стану забезпечення військовослужбовців житлом. У 2005 році вдалося за рахунок цілеспрямованого використання фінансових ресурсів побудувати і придбати 6 537 квартир, що у 2,3 рази більше, ніж у 2004 році (2 811 квартир).

Сьогодні робота триває. Особлива увага зосереджена на створенні фонду службового житла, яким забезпечуватимуться військовослужбовці до досягнення ними вислуги 20 років. На кінець 2009 р. планується забезпечити службовим житлом близько 7 000 військовослужбовців.

Міністерство оборони бачить, що назріла потреба для вироблення нової державної чи національної програми забезпечення житлом військовослужбовців та осіб, звільнених у запас або відставку, з урахуванням прийнятих за останні роки нормативно-правових документів. А проведена Міністерствомюстиції правова експертиза інших законопроектів стосовно грошової компенсації військовослужбовцям за неодержане житло та надання житлових позик військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та деяким іншим особам вказує на необхідність їх повторного розгляду після прийняття Верховною Радою України нової редакції Житлового кодексу України.

У 2006 році Міністерство оборони ініціювало розробку та прийняття Державної програми створення накопичувальної системи забезпечення військовослужбовців житлом. Вона передбачала накопичення коштів на індивідуальних рахунках військовослужбовців (через цільове фінансування Міністерствомоборони, а також особистих внесків військовослужбовців за їх бажанням) у розрахунку, що при досягненні 20 календарних років вислуги військовослужбовець матиме можливість придбати власне житло розміром, що відповідає соціальним нормам, у будь-якому регіоні України. У разі продовження служби більше 20 років кошти на рахунку військовослужбовця накопичуватимуться й надалі, що дозволить йому придбати житло площею, більшою за соціальну норму.

Таким чином, Міністерство оборони планує протягом 2007 - 2011 років повністю вирішити житлову проблему у збройних силах, створити потужний фонд службового житла та надати квартири особам, які звільнятимуться з військової служби.