Військова служба за контрактом (соціальний вимір)
3.4. Збройні сили країн Балтії, Республіки Білорусь, Республіки Молдова
Збройні Сили Литви. Організаційно Збройні Сили Литви складаються з Сухопутних Військ (СВ), Воєнно-морських Сил (ВМС), Протиповітряної Оборони (ППО), добровільних сил охорони краю (територіальні війська) і цивільної оборони (ЦО), а також частин і установ центрального підпорядкування. 29 березня 2004 року Литва офіційно стала членом НАТО.
На думку деяких військових експертів, армія Литви - найбільш боєздатна армія з трьох балтійських республік на сьогоднішній день. У сухопутних військах підрозділи оснащені бронетранспортерами (німецькими й американськими), безвідкатною зброєю і мінометами (в основному шведськими та німецькими). Незважаючи на те, що в литовців немає танків, вони купили в американців на 10 млн доларів найсучасніші американські протитанкові ракетні комплекси Javelin . А „Стінгерів” придбали на 18 мільйонів - це приблизно 150 протиповітряних зенітних ракетних комплексів типу російських „Игла”, які дуже ефективні проти вертольотів і бойових літаків. Із стрілецької зброї, яку має в своєму розпорядженні литовська армія, необхідно вказати радянські автомати Калашникова і 40 тисяч автоматичних і снайперських гвинтівок М-14, подарованих США. Литовській стороні був переданий шведський радар PS -239, який буде розташований в Ніде, на Куршській косі, біля кордону Калінінградської області. Міністерство оборони Данії подарувало в листопаді 2000 року 234 цифрові диски з докладними картами Балтії. Збір даних, їх обробка і запис на один диск обходиться приблизно в 1 мільйон доларів.
Елітними силами в Литві вважають мотопіхотну бригаду „Гележінас вілкас” („Залізний вовк”). Саме на базі цієї частини протягом 4 років буде створена бригада швидкого реагування. Ця бригада до 2006 року повністю відповідатиме всім стандартам НАТО і братиме участь в його операціях.
До цивільного потенціалу, який можна використовувати на користь Міністерства оборони можна віднести: центр лазерних досліджень вільнюського університету, інститут напівпровідникової фізики, інститут оборонних технологій каунаського технологічного університету [1, 2].
У Литві найбільші в Прибалтиці регулярні збройні сили. На три з половиною мільйони жителів Литви приходиться регулярна армія з 13 тисяч солдатів і офіцерів. До регулярних частин слід додати і 11,3 тисяч особового складу з різних воєнізованих формувань. Армія Литви майже наполовину вкомплектована контрактниками. Постійно зростає кількість жінок- військовослужбовців. У литовській армії сьогодні 222 жінки, з яких 6 у військовому званні майор і 72 в званні підполковник.
У республіці існує загальний військовий обов’язок, відповідно до цього в армію повинні призиватися всі без виключень. Але реально такого не відбувається. Це пов’язано з невеликою потребою в солдатах - армії необхідно трохи більше 4,5 тисяч призовників, у той час коли Литва має чималі людські ресурси (можна разом призвати близько 60 тисяч юнаків). Звідси багато відстрочень і звільнень. Юнаки, які навчаються, звільняються від призову незалежно від того, де вони вчаться - в середній школі або в технікумі. Якщо людина одружена і має дитину, може не піти в армію. Я кщ о вона є сільськогосподарським працівником, має землею і на ній працює, а її відрив від господарства завдасть сім’ї збитку - вона теж не призивається. Але разом з тим налічується багато добровольців. Тому існують дуже жорсткі обмеження по здоров’ ю.
На сьогоднішній день кількість бажаючих служити в армії більше за кількість необхідних їй призовників. Призов проводиться чотири рази на рік. Служба 12 місяців. Призовний вік з 19 до 27 років. Рядовий солдат одержує 87 лат, його сім’я звільняється від податків. У солдата повне державне забезпечення, а в разі звільнення та відпустки він одержує ще і пайкову за всі дні відсутності в частині. Держава виділяє близько 13 літ на добу на харчування воїна. Увечері у п’ ятницю він виїжджає додому, вранці в понеділок повинен стояти в строю. Крім того, він здає у фінансову частину свій квиток, автобусний або залізничний, і йому оплачується проїзд в звільнення туди й назад [3].
У Литві на оборону виділяється 2 % ВВП, що відповідає вимогам стандартів НАТО. Військовий бюджет країни складає 200 млн доларів.
У даний час реалізуються плани розвитку збройних сил, створюються нові структури. Литва має намір протягом 2005 - 2014 років реорганізувати збройні сили для забезпечення не тільки захисту суверенітету країни, але й потреб НАТО і ЄС [4].
У Литві створена система підготовки офіцерів і унтер-офіцерів, яка цілком відповідає західним стандартам. Бути військовим в Литві дуже престижно. У військові навчальні заклади існує дуже великий конкурс. Наприклад, у військову академію конкурс деколи доходить до 16 чоловік на місце навіть після проведення професійного відбору [5].
Сейм Литвы у 2005 році прийняв закон, за яким з 2006 по 2011 рік намічене скорочення військової структури країни та кількості військових. За проектом намічається, що до 2011 року в Литві буде 17 120 військових обов’язкової та професійної служби, добровольців та інших військових з іншого активного резерву, з них військових професійної служби - до 8 420, генералів і адміралів - до 10, полковників і морських капітанів - до 42, полковників- лейтенантів і командорів - до 140, майорів і командорів-лейтенантів - до 360; військових обов’язкової служби - до 2 000; юнкерів - до 200; військових добровольців і військових активного резерву - до 6 500. Загальна гранична кількість цивільних держслужбовців, що служать у системі оборони, до 2011 року може скласти до 200 чоловік [6].
Що стосується переходу до професійної армії, то ця тенденція спостерігається у усіх трьох арміях Балтії. До поступового переходу на контрактну службу схиляється й Литва, де сейм недавно вирішив довести до 2008 року кількість військовослужбовців з нинішніх 22 до 17 тисяч, з яких тільки дві тисячі будуть рекрутами. Держсекретар Міністерства оборони Повілас Малакауськас вважає, що Литві з усіх боків вигідніше мати професійно підготовлену армію [4].
Сьогодні, починаючи з сержанта, всі військовослужбовці в армії - контрактники. І всі водії - професіонали. Вони управляють транспортними засобами, які потребують прав водіїв категорії С або Е, а їх у призовників бути не може. З професіоналами укладається контракт на п’ять років. Рядовий одержує 1200 літ, сержант - 1800. На професійну військову службу не приймаються люди без середньої освіти. Існує можливість кар’єрного зростання. Рядовий-контрактник може стати сержантом. Сержант теж може зробити кар’єру в армії, стати унтер-офіцером. Але треба прослужити 13 - 14 років. За такої вислуги його оклад буде більший, ніж у капітана, але трохи ме нши й, ніж у майора. Окрім цього необхідно вчиться. Після сержантської школи - сержант, потім старшина, потім чотири ступені унтер-офіцера. А в школі сержантів - чотири ступені навчання, молодший командир в цілому вчиться більше трьох років [3].
Населення Литви позитивно ставиться до переходу збройних сил на принцип добровільного комплектування. Про це свідчать дані опитування населення, проведеного в грудні фірмою ЯАІТ. Як п иш е газета ЬієШуоб /іпіоя, за те, щоб у Литві була тільки професійна армія, виступають більше третини респондентів (38,1 %). За професійну армію виступили 43 % чоловіків, що брали участь в опитуванні. Таку модель збройних сил схвалюють більшість жителів великих міст з вищою освітою у віці 35 - 54 років. Молодь призовного віку (більше 40 %) висловилася за нинішню модель формування армії, коли існують і професійні військові і призовники. У цілому цю модель ЗС підтримують 32,6 % опитаних усіх віків. Лише 18,7 % опитаних переконані, що кращою моделлю є обов’язкова військова служба. Ще 7,9 % вважають, що Литві взагалі не потрібна армія [7].
Керівництво Литви найважливішою складовою військового реформування вважає вирішення проблем соціальної захищеності військовослужбовців, матеріального стимулювання молоді за допомогою обов’язкового державного страхування. Система соціального захисту багато в чому схожа з подібною системою, що діє в Латвії [8]. Грошове утримання бригадного генерала 3500 літ (еквівалент - тисяча євро), лейтенант - 1600, капітан - 2200, полковника - 3000. Розмір офіцерського окладу - це середня для Литви зарплата. Розмір грошового утримання залежить не від посади. Усім офіцерам в однаковому званні незалежно від посади встановлені рівні оклади. Певних посадових окладів немає взагалі. Але є вислуга років у званні. Система така ж, як в інших арміях: від лейтенанта до старшого лейтенанта офіцер служить три роки, потім до капітана - знову три роки, до майора - чотири роки і щорічно його заробітна платня збільшується до того моменту, коли офіцер повинен одержати чергове звання. Якщо з якихось причин це не відбувається, грошове утримання перестає зростати. Це означає, що людина досягла своєї межі.
Литовським військовим, службовцям на контрактній основі запропоновано об’ єднатися в професійну асоціацію, яка покликана захищати права та інтереси військових, а також стане посередником у відносинах з Міністерствомоборони республіки й урядом Литви. Така пропозиція надійшла від Президента Європейської асоціації військових (Н ЖО МІЬ ) Баук Снойп (Ваик Бпоер). До Європейської асоціації військових входять 22 держави. Незважаючи на те, що Литва є членом ЄС і НАТО, подібної асоціації в ній немає. На думку депутатів Сейму, асоціація військових стане черговим кроком до появи в Литві повністю професійної армії [9].
Збройні Сили Латвії. Збройні Сили Латвії (ЗСЛ) складаються з наземних і морських сил, а також національної гвардії [10]. До 2008 року планувалося розділити країну на вісім військових округів, а також створити бригаду матеріально-технічного забезпечення. 29 березня 2004 року Латвія офіційно стала членом НАТО, за членство в якому планується щорічно платити по 3 мільйони доларів.
В оборонній концепції Латвії, яка створена за шведсько-фінською моделлю, говориться, що при озброєному нападі на країну мобілізується вся нація (близько 50 000 бійців). Оборона будуватиметься на взаємодії територіальних і мобільних з’єднань. Територіальні сили утворюють оборонну мережу, в якій „заплутається” ворог.
Сьогодні Армія Латвійської Республіки комплектується і за призовом, і за контрактом. Особовий склад поділяється на кадровий (офіцери) і змінний (солдати-строчники та резервісти). У 2005 році кількість рекрутів була значно меншою ніж добровольців. Існує проблема якісного стану призовного контингенту. Так, в Латвії 84 % призовників в 2005 році були визнані непридатними до військової служби. У 2004 році медичні комісії обстежили близько 6,5 тисяч призовників, але майже 5,5 тисяч з них були визнані непридатними. Причому половину з них відрахували внаслідок психічних хвороб або відставання у розвитку. Аналогічна картина в країні спостерігалася і в попередні роки [11].
У 2006 році Латвія планувала відмовитися від обов’язкової військової служби і почати набір на добровільній основі. Це передбачено планом розвитку Національних Збройних Сил на найближчі три роки, які затверджені урядом країни.
Питання переходу Збройних Сил Латвії на принцип добровільного комплектування перебувають в центрі уваги не тільки Міністерства оборони республіки, але й її керівництва.
Заслуховуючи доповідь міністра оборони Гирта Валдіса Крістовськіса в 2003 році, більшість членів уряду підтримала перехід Латвії до повністю професійної армії. Подавши доповідь про відмову від обов’язкової служби, міністр оборони вказав, що хоче, щоб уряд тільки обговорив можливість відмовитися від обов’язкової військової служби (ОВС), але міністри сприйняли ідею створення професійної армії з великим ентузіазмом. Прем´єр-міністр Ейнар Репше доручив главі Міноборони підготувати проекти нормативних актів і економічні розрахунки для повної професіоналізації військової служби. За залишення обов’язкової служби не виступив ніхто з міністрів. Хоча деякі з них указували на позитивну роль ОВС в інтеграції суспільства, в цілому члени уряду були за швидкий перехід до професійної армії. У заслуховуванні доповіді на засіданні уряду вказується, що зараз зі усіх службовців в Національних Збройних Силах (НЗС), за винятком нестройових земессаргів, солдати ОВС складають 27 %. Щороку на ОВС призиваються в середньому 1600 молодих людей, з них 5 - 7 % щорічно залишаються на надстрокову службу. Витрати на утримання і навчання солдатів ОВС щорічно складають приблизно 3,4 млн латів. Додаткові витрати на навчання солдатів офіцерами та інструкторами і використовувану в ОВС інфраструктуру та озброєння складають майже 5,5 млн латів. У ці витрати входять витрати на утримання управлінь і центрів призову на військову службу, зарплати офіцерів та інструкторів, зношування екіпіровки та озброєння, відновлення інфраструктури. Середні витрати на одного військовослужбовця професійної служби на рік складають 6400 латів, тоді як військовослужбовець обов´язкової військової служби обходиться державі в 1800 латів на рік. Міністерство оборони указує, що в результаті відмови від ОВС це фінансування і людські ресурси будуть направлені на підвищення боєготовності НЗС [12].
За ініціативою оборонного відомства на початку 2003 року було проведено опитування громадської думки з питання введення контрактної служби. Його результати показали, що 66 % населення Латвії підтримують створення професійній армії, і лише 22 % хотіли б, щоб НЗС ґрунтувалася на загальному військовому обов’язку. Міністерство запропонувало два варіанти термінів повної відмови від ОВС. Один варіант передбачав протягом трьох років — до 31 грудня 2006 року — ввести прискорену модель переходу до професійної армії. Другий варіант припускав відмовитися від ОВС протягом дев´яти років — до 31 жовтня 2012 року. Переваги цього варіанта полягають в поступовому і збалансованому розвитку НВС [13].
У тому ж році в Латвії підрахували, що один солдат строкової служби обходиться щомісячно в 209,5 лата (близько 400 доларів), включаючи харчування за 54 лата, екіпіровку, побутові послуги та страховку. Професійна армія з приблизно 7 500 бійців за британським прикладом з грошовим утриманням, наприклад, на 20 % більше за середню зарплату в країні - ненабагато дорожче. До того ж, усі три балтійські держави мають зобов’язання перед НАТО, членами якої вони є. Наприклад, надавати певну кількість військовослужбовців до сил швидкого реагування альянсу і для проведення різних операцій і місій НАТО. Натовські начальники вважають за краще посилати в „гарячі точки” професіоналів і спочатку брали активну участь у створенні Збройних Сил Латвії. Вони ж зіткнулися з тим, що з початком створення Національних Збройних Сил в 1990-ті роки країни Балтії зустрілися з серйозними труднощами в комплектуванні військ кваліфікованими і добре підготовленими військовими кадрами. Тому з урахуванням території цих держав, цілей і завдань, які їм відводяться в стратегії альянсу, саме радники з Вашингтона та Брюсселя рекомендували країнам Балтії мати професійну армію: один раз добре навчив - і користуйся. Вони ж, власне, наполягають і на термінах переходу до неї. На сьогодні на цьому „фронті” країни Балтії на вимоги НАТО зробили вже достатньо багато. Так, в січні 2005 року в литовській армії, офіційно призовній з терміном служби, що залишається, в 12 місяців було лише 1,6 тисячі призовників [14].
До 1 січня 2007 року планувалося, що латвійська армія буде повністю переведена на професійну основу. У цьому напрямі проводиться активна робота. Начальник Рекрутського центру Національних Збройних Сил республіки Валеріан Супе заявив, що на службу в майбутню професійну армію Латвії вже вишикувалася черга: молодь привертає можливість заробити. Є достатньо великі соціальні гарантії. Крім того, починаючи з 2006 року, дев’ятнадцятирічні молоді люди одержуватимуть по 270 латів на руки, що в Латвії є достатньою зарплатою. У свою чергу, 24 листопада 2005 року на обов’язкову військову службу в національні збройні сили строком на рік були покликані останні 160 чоловік [15].
У даний час в Латвії кількість бажаючих поступити на професійну військову службу перевищує кількість вакантних посад у військових частинах. Потенційним військовим доводиться стояти в черзі. За перші дев’ять місяців інтерес до служби в армії проявив 681 кандидат, 417 з яких вступили на професійну військову службу, а 264 подали заявки на навчання в Національній академії оборони. Зараз до складу НВС входить більше 4700 солдатів професійної служби, зокрема 820 жінок. Обов’зкову службу проходять 1 077 солдатів [16].
Велика увага в Латвії приділяється питанням соціального захисту військовослужбовців. Керівництво республіки найважливішою складовою військового реформування вважає рішення проблем соціальної захищеності військовослужбовців, матеріальне стимулювання молоді до військової служби і їх упевненості в завтрашньому дні не тільки за себе, але й за своїх близьких.
Щоб армію поважали, треба привернути туди гідних людей. Але вони прийдуть, тільки якщо відчуватимуть, що про них піклуються і їх поважають. І держава не жаліє для цього коштів.
Кожен військовий в Латвії підлягає обов’язковому державному страхуванню. Якщо військовослужбовець дійсної строкової служби загинув при виконанні службових обов’язків або протягом року після звільнення помер унаслідок поранення або через хворобу, отриману при виконанні службових обов’язків, членам його сім’ї виплачується одноразова допомога. За військовослужбовця-призовника рідні одержать не менше 50 тисяч латів (83,5 тисячі доларів) і по 2,5 тисячі латів (4,2 тисячі доларів) кожному утриманцю. Загиблий професіонал обійдеться державі у розмірі 120 окладів грошового утримання за останній місяць і не менше 2,5 тисяч латів кожному утриманцю. При цьому поховання військовослужбовця, загиблого або померлого при виконанні службових обов’язків або внаслідок причин, пов’язаних з військовою службою, проводиться за рахунок держави з виділенням засобів на встановлення надгробного пам’ятника єдиного зразка. Якщо у військовослужбовця під час служби або протягом року після звільнення з дійсної служби виявлена інвалідність унаслідок поранення (каліцтва, контузії) або хвороби, одержаної при виконанні службових обов’ язків, то додатково до встановлених законом компенсацій і допомог одноразово виплачуються значні суми. Так, інваліду 1-ї групи - 50 окладів грошового утримання за останній місяць служби, 2-ї групи - 40 окладів і 3-ї групи - 20 окладів. Крім того, за втрату працездатності інвалідам щомісячно сплачується компенсація відповідно у розмірі 50 латів (83 долари США), 40 латів (67 доларів) і 20 латів (33 долари).
Передбачене грошове відшкодування і за отримання травм, що не призвели до інвалідності, але були одержані при виконанні службових обов’язків. Військовослужбовцю, який при виконанні службових обов’язків одержав поранення (травму, контузію) або важке захворювання, для амбулаторного лікування і для одужання надається оплачувана додаткова відпустка на строк до шести місяців на підставі висновку центральної медичної експертизи. При цьому керівництво країни усвідомлює, що відсутність або невиконання яких-небудь соціальних гарантій з боку держави для військовослужбовців, що звільняються з військової служби у зв’язку з проведенням організаційно-штатних заходів або внаслідок поранень або інвалідності, значно знижує престижність армійської служби і ставить під загрозу плани поступового переходу від загальної військової повинності до системи контрактного комплектування національних армій.
Тому, наприклад, у разі загибелі або поранень офіцерів і солдатів балтійських армій, скажімо, в Косово, Іраку або Афганістані військове відомство без затримок, в повному об’ємі і навіть демонстративно виплачує всі встановлені страхові засоби і виконує свої зобов’язання перед рідними загиблого або пораненого.
Особливу увагу в країнах Балтії приділяють вирішенню житлових проблем військовослужбовців. У солдатів строкової служби умови мешкання комфортні: упорядковані гуртожитки з телевізорами, інтернетом.
Військовослужбовці, які не мають житла, одержують допомогу в розмірі, що дозволяє покрити витрати, необхідні для найму квартири і задоволення інших сімейно-побутових потреб. У Латвії для офіцерів активно діє житлова іпотека на основі пільгових кредитів. Старші офіцери можуть розраховувати на 9,18 % річних при отриманні кредиту в національній валюті, на 5,89 % - в доларах США і 6,31 % - в євро. Молодшому офіцерському складу процентна ставка встановлена вище, ніж старшим офіцерам, - 10,86 % в латах, 6,89 % - в доларах і 7,31 % - в євро. Під забезпечення кредиту офіцерам пропонується закласти своє зареєстроване в „Земельній книзі” нерухоме або інше застраховане майно. Термін кредиту складає до 15 років, а щомісячні виплати по ньому не повинні перевищувати 40 % доходів сім’ї. А з гарантіями Міністерства оборони навіть сержант на одержаний в банку кредит зможе купити собі квартиру або дім.
При переїздах до нового місця служби військовослужбовцю повністю компенсуються дорожні витрати і видається значна підйомна допомога. При цьому якщо, наприклад, дружина військового з переїздом лишається без роботи і не одержує допомоги з безробіття або пенсії, військовослужбовцю виплачується щомісячна компенсація у розмірі 10 % його місячного окладу. Раз на рік оплачуються витрати, пов’язані з проїздом військовослужбовця та членів його сім’ї до місця проведення відпустки. Кадровим військовослужбовцям щорічно надається оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, а льотчикам, плавскладу ВМС і саперам, задіяним на вибухових роботах, - 40. У латвійській армії через кожні п’ять років безперервної дійсної служби щорічна відпустка військовослужбовця збільшується на три дні, але не більшє ніж на 15 днів в цілому.
У Латвії для кадрових військовослужбовців встановлено 8 годин робочого часу на день при п’ятиденному 40-годинному робочому тижні, якщо це дозволяють умови несення служби. Кількість робочого часу кадрового військовослужбовця, що припадає на один день (безперервне виконання службових обов’язків), не повинна перевищувати 12 годин. Підсумований облік робочого часу не застосовується в умовах надзвичайного та військового положення, при несенні служби в наряді та при проведенні навчань. Передбачені й „бойові” виплати, до яких відносяться доплати за участь в міжнародних операціях. Так, наприклад, офіцер в естонському контингенті в Іраку одержує додатково до своєї зарплати 1 620 доларів США, а литовський сапер в Афганістані, що бере участь в роботах з розмінування вибухонебезпечних предметів, - ще й щомісячну грошову винагороду в розмірі 360 доларів. При цьому всі збитки, заподіяні майну військовослужбовця при виконанні ним службових обов’язків, відшкодовуються повністю з державного бюджету.
У латвійській армії за вислугу 20 років і більше військовослужбовцю призначається пенсія у розмірі 80 % щомісячного грошового утримання. При розрахунку останнього враховується середньомісячна сума окладу за останні п’ ять років до звільнення зі служби, в яку входять посадовий оклад, оклад по військовому званню і доплата за вислугу років. За кожен рік вислуги більше 20 років розмір пенсії збільшується на 2 %. Мінімальна ж пенсія при вислузі не менше 10 років не повинна бути меншою, ніж допомога з державного соціального забезпечення [14].
Збройні Сили Естонії. Регулярні Збройні Сили Естонії складаються з сухопутних військ, авіації та військово-морських сил. Міноборони у разі загрози готове поставити в стрій 80 тисяч резервістів. За планами Міністерства в мирний час загальна чисельність кадрових військових в силах оборони не повинна перевищувати 6805 чоловік, з яких 3 тис. військовослужбовців перебуватимуть у розпорядженні Міноборони і 3 тис. 797 у підпорядкуванні прикордонного і рятувального департаментів МВС [18].
Вже зараз ця країна з населенням в 1,3 млн чоловік витрачає на свою армію значно більше за сусідів - 104 млн доларів.
В Естонії кількість професіоналів і рекрутів в армії та на флоті приблизно однакова. Призивається на строкову військову службу лише невеликий відсоток від загальної кількості призовників. З 8 - 10 тисяч призовників на службу йдуть лише близько 1000. Існує свого роду конкурс. Беруть тільки тих, хто відповідає високим фізичним стандартам. Служба відкриває цілий ряд перспектив, особливо при відборі на державну службу. Стати офіцером, не відслуживши строкову службу, неможливо. З майже 5 тисяч військовослужбовців регулярних сил оборони строкову службу протягом 8, а для окремих фахівців 11 місяців сьогодні проходять більше 2,4 тисяч чоловік.
За станом на 1 лютого 2005 року в силах оборони Естонії служили 984 жінки, з них 414 кадрові військовослужбовці. Це складає 16 % від загальної кількості кадрових військових. Жінки вчаться у Вищій військовій школі, беруть участь в іноземних місіях в Афганістані та Косові, керують відділом Генерального штабу і зразково виконують свої повсякденні службові обов’язки. Усього в силах оборони служить 65 жінок-офіцерів, 265 унтер-офіцерів і 82 жінки-солдати. Зараз найвище військове звання у жінок — майор. Його мають командир Центру здоров’я Сил оборони Меріке Йохансон, Тійа Симер і Керсті Леа з Генерального штабу Сил оборони. Крім того, в Силах оборони служить 570 жінок-держчиновників або службовців на підставі трудового договору. У Кайтселійте служить і працює 93 жінки, з них 9 кадрових військових [17].
Серйозна увага приділяється підготовці національних військових кадрів. У Тарту з 1999 року діє об’єднаний військовий коледж ВаМеІеоІ, в якому свої знання поповнюють офіцери штабів країн Балтії. Більшість викладачів - представники НАТО. Окрім цього, щорічно десятки офіцерів і кадетів країн Балтії навчаються у відповідних вузах в Лондоні, в Римі та США.
Останнім часом значна увага приділяється питанням вдосконалення національної армії. Головною метою цього процесу є приведення структури Сил оборони у відповідність із міжнародним станом, що змінюється, в першу чергу, у зв’язку зі вступом Естонії в НАТО і ЄС. Естонський уряд схвалив План розвитку сил оборони Естонії на 2005 - 2010 роки, основною метою якого є створення мобільної та ефективної армії. „Щорічна програма національної оборони: плани і пріоритети НАТО і ЄС на 2005 рік” - це міжвідомчий документ, що стосується планування і розгляду питань оборони.
Пріоритетним напрямом розвитку оборони Естонії найближчими роками буде поглиблення інтеграції в структури НАТО - про це мовиться в програмному документі розвитку армії [18]. У програмі також передбачається організація крупних військових постачань, поліпшення побутових умов військовослужбовців, продовження міжнародної співпраці, активніша участь в єдиній політиці безпеки й оборони в Європі. В області протиповітряної оборони Естонія повинна розширити свої можливості для патрулювання власного повітряного простору в мирний час, щоб сили ППО країни могли ефективно брати участь в розвитку єдиної мережі НАТО стеження за повітряним простором.
Як відзначив міністр оборони Маргус Хансон, 2005 рік є переломним для Сил оборони Естонії, оскільки у зв’язку зі вступом країни в НАТО і ЄС зміняться й можливості Естонії в області забезпечення безпеки. Початковими документами, пов’язаними з формуванням стратегії оборони Естонії є Основи політики безпеки Естонії, Стратегія військової оборони і План розвитку Сил оборони до 2010 року [18].
План розвитку сил оборони Естонії на 2005 - 2010 роки, створений відповідно до цілей, поставлених при вступі в НАТО в 2004 році, передбачає щорічну участь естонського військового контингенту в міжнародних миротворчих місіях. У 2004 році загальна кількість естонських військовослужбовців у місіях НАТО склала 326 чоловік. Глава естонського уряду неодноразово підкреслював важливість участі естонських солдатів у міжнародних миротворчих місіях. Він вважає, що участь в міжнародних місіях - невід’ємна частина повсякденної роботи військових. Естонія виходить з принципу, що безпека країни починається не тільки біля її кордонів, але набагато далі. Для того, щоб змен ши ти загрозливі Європі і миру ризики, треба реагувати на них там, де виникає необхідність в цьому. Естонія повинна бути готова з 2010 року направляти для участі в місіях до 350 чоловік [19].
Аналіз результатів соціологічних досліджень показує, що 50 % респондентів вітають участь у міжнародних миротворчих операціях естонських військовослужбовців, 41 % вважає це за непотрібне. Серед естонців прихильниками участі Сил оборони в зарубіжних місіях були 54 % і супротивниками - 39 %. З неестонців участь Естонії у військових місіях підтримав 41 % опитаних і проти висловилися 44 %. Лише 38 % учасників опитування погодилися з тим, що парламент повинен продовжити термін місії Сил оборони Естонії в Іраку, і 52 % висловилися проти. З естонців за продовження місії були 42 %, проти - 50 %, серед неестонців - 28 і 56 % відповідно. Опитування було проведене ще до того, як парламент продовжив термін місії Сил оборони Естонії в Іраку [20].
Прем’єр-міністр Естонії Андрус Ансип заявив про необхідність продовження реформ збройних сил і збільшення витрат на оборону. У проекті бюджету на 2006 рік передбачалися витрати на оборону в сумі майже 3 мільярди крон (близько 200 мільйонів євро), що складає 1,7 % від ВВП країни. Відповідно до вимог НАТО перед Естонією стоїть завдання до 2010 року довести витрати на оборону до 2 % від ВВП. Прем’єр вважає, що без НАТО і ЄС довелося б витрачати на оборону в декілька разів більше, а результат був би скромніший [19]. Громадська думка так оцінює необхідність збільшення витрат на оборону: 33 % респондентів висловлюються за збільшення витрат на оборону, 44 % - за збереження їх на нинішньому рівні й 11 % рекомендують скоротити цю статтю державних витрат [20].
29 березня 2004 Естонія офіційно стала членом НАТО. На сьогодні пріоритетом політики безпеки Естонії є участь у виконанні завдань НАТО в Європі, а також ще більш розширена участь в міжнародних операціях. Участь в ініційованих НАТО миротворчих місіях і операціях залишається важливим напрямом політики Естонії.
Відношення до контрактної армії в Естонії дещо відрізняється в порівнянні з іншими прибалтійськими республіками. У військових питаннях Естонія традиційно звертається до досвіду побудови системи оборони Фінляндії, яка має оборонні сили з комплектуванням за призовом. Проте реальне прагнення Латвії та Литви перейти до комплектування збройних сил на контрактній основі вимушує і Естонію до поступового переходу до армії добровольців. У Талліні говорять про те, що для створення професійної армії військовий бюджет Естонії повинен вирости в рази, а це поки проблематично [21].
Результати соціологічного дослідження показують, що 44 % жителів Естонії підтримує перехід на професійну армію. Про це свідчать підсумки опитування громадської думки, проведеної соціологічною фірмою Faktum в листопаді 2004 року за замовленням Міністерства оборони. Зокрема, соціологи з’ясували, що за збереження строкової військової служби в Силах оборони країни виступають 49 % учасників опитування. У порівнянні з результатами аналогічного дослідження, проведеного в червні, чисельність прихильників військового обов’язку скоротилася на 4 % і кількість захисників контрактної служби виросла на 3 %. За перехід на професійну армію висловилися 60 % неестонців і 37 % естонців, 50 % чоловіків і 39 % жінок. Найбільше серед прихильників професійної армії - 55 % - серед молодих людей у віці від 20 до 29 років, а також серед 40 - 49-річних - 48 %. Менше всього прихильників переходу на принцип контрактного комплектування серед людей у віці від 60 до 74 років (34 %) і від 15 до 19 років (39 %) [20].
За оцінкою Міністерства оборони Естонії протягом найближчих 10 років не загрожує напад ззовні, тому тепер головною на найближчу перспективу стає участь в міжнародних програмах, для чого потрібні професійні військові. Робота в цьому напрямі активізується, вже з 2006 року в Сили оборони Естонії призвані 1,5 тис. чоловік замість запланованих 3 тисяч. Це є л иш е пер ши м кроком на шляху до створення повністю професійної армії.
У Міноборони проте стверджують, що говорити про повне скасування призову поки що рано. За словами генерал-майора Антса Лаанеотса, концепція оборони, що діє зараз, застосовна і в умовах НАТО, оскільки НАТО також вимагає від Естонії здатності до самооборони. Лаанеотс не бачить причин для проголошення застарілими принципів тотальної оборони, оскільки оборонна концепція ніколи не передбачала повністю незалежної системи державної оборони.
Військові радники НАТО схвалюють дії Естонії щодо формування професійної армії. Генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон безпосередньо рекомендує Естонії створювати професійну армію. Естонії потрібна професійна армія, здатна діяти в кризових умовах, - таку думку висловив генсек НАТО на зустрічі з Харрі Тійдо, що вступив на посаду посла Естонії при НАТО. Естонії потрібна підготовлена до співпраці, добре навчена армія, що швидко реагує і незамінна як при оборонних діях на своїй території, так і в місіях НАТО [22].
У деяких ЗМІ наголошується, що умови вступу Естонії в НАТО припускають скасування в країні принципу тотальної оборони, оскільки альянс чекає від Естонії створення професійно підготовлених і мобільних підрозділів [23; 24]. Як вважає міністр оборони Естонії Маргус Хансон, план переходу Сил оборони на професійну основу є результатом тиску з боку НАТО. За його словами, саме НАТО вимагає скоротити призов в Сили оборони і направити основні зусилля на створення професійного підрозділу швидкого реагування[24].
Проте реальні дії Міністерства оборони Естонії свідчать, що воно відмовляється від розробленої на початку 90-х років минулого століття концепції тотальної оборони й починає перехід до професійної армії.
Збройні Сили Республіки Білорусь. Відразу після розпаду СРСР на порядок денний в республіці Білорусь було поставлено питання про створення власних збройних сил, і 20 березня 1992 року було прийнято ухвалу уряду „Про створення Збройних Сил Республіки Білорусь”. Цього ж дня парламент республіки прийняв Закон „Про Збройні Сили Республіки Білорусь”, на підставі якого й почалося їх формування. У листопаді 1992 року Верховною Радою були прийняті Закони „Про оборону”, „Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, „Про статус військовослужбовців”. А 6 грудня 1992 року на 10-й сесії дванадцятого скликання парламентарії республіки прийняли Військову доктрину. Серед держав СНД Білорусь була першою, що прийняла даний документ. Таким чином, вперше в республіці була прийнята система основоположних поглядів на запобігання війні, збереження миру, оборонне будівництво, підготовку країни та її збройних сил до відбиття агресії, на способи ведення озброєної боротьби щодо захисту її суверенітету й територіальної цілісності. Сьогодні Збройні Сили Республіки Білорусь - структурний елемент військової організації держави, призначений для забезпечення військової безпеки й озброєного захисту держави, її суверенітету, незалежності й територіальної цілісності [25].
Відповідно до прийнятих законодавчих актів реформа військ Білорусі проводилася в два етапи. На першому (1992 р.) вони були скорочені майже на 3 0 000 чоловік, було визначено їх оперативне призначення, розроблені основні керівні документи. На другому етапі (1993 - 1994 рр.) скорочення армії в основному було завершено, були здійснені її структурні перетворення, реформована система управління військами.
У 2000 році збройні сили налічували 100 тис. особового складу, зокрема більше 80 тис. військовослужбовців. Вони мали тривидову структуру: сухопутні війська, військово-повітряні сили і війська ППО, а також з’єднання, військові частини і установи центрального підпорядкування, що не входять до видів збройних сил.
З грудня 2001 року був здійснений перехід збройних сил на двохвидову структуру - сухопутні війська та військово-повітряні сили і війська протиповітряної оборони.
Сьогодні здійснено розмежування повноважень Міністерства оборони і Генерального штабу. На Міністерство оборони як орган державного управління покладена функція втілення в життя державної політики з питань оборони. Здійснюючи загальне керівництво збройними силами, Міністерство оборони несе всю повноту відповідальності за їх реформування і розвиток, а також за підготовку до виконання завдань озброєного захисту суверенітету і територіальної цілісності держави.
Генеральний штаб як центральний орган військового управління здійснює оперативне управління збройними силами. Крім того, в його компетенції перебувають питання організації взаємодії та координації діяльності збройних сил з іншими військовими формуваннями у сфері забезпечення оборони держави.
У Збройних Силах Білорусі послідовно і цілеспрямовано здійснюється комплексна система заходів, направлених на поліпшення військового виховання, зміцнення авторитету командирів, статутного порядку і організованості у усіх сферах життя й діяльності військ.
Білоруська армія одна з перших в країнах СНД створила соціально-психологічну структуру і почала підготовку фахівців первинної ланки - військових психологів батальйонів. У 1995 році відбувся пер ши й випуск офіцерів з кваліфікацією педагог-психолог. З 2000 року в збройних силах з’явилися фахівці з кваліфікацією соціальний педагог, педагог-психолог. У 2002 році командно-штабний факультет Військової академії випустив перших офіцерів з вищою військовою освітою на посади заступників командирів полків, бригад з виховної роботи.
Результатом цілеспрямованої виховної роботи стало двократне скорочення злочинності серед військовослужбовців. У 2,5 рази в порівнянні з 1995 роком зменшена кількість суїцидних випадків. Зросла кількість військових з’єднань і частин, де рівень статутного порядку, організації служби, повсякденної діяльності й бойової підготовки виключають передумови до злочинів і подій.
Докорінні зміни в світі, що відбулися в кінці ХХІ сторіччя, не привели до зменшення небезпеки для багатьох держав і не зробили світ стабільнішим. Новою реальністю стало збільшення загрози регіональних і локальних військових конфліктів різного масштабу, які в досяжній перспективі й надалі залишатимуться найбільш вірогідною формою розв’язання етнічних, релігійних, економічних, територіальних та інших міждержавних суперечок. Чималу загрозу безпеці світової спільноти несуть метастази міжнародного тероризму, які розростаються і прийняли останнім часом загрозливий розмах. Дані обставини викликали необхідність проведення подальшої реформи Збройних Сил Республіки Білорусь.
Розробці концептуальних положень, що визначають подальший розвиток збройних сил, передувала ґрунтовна науково-дослідна робота, серія експериментів, науково-практичних конференцій, навчань. Тільки в 2001 році було проведено більше 400 дослідницьких навчань різного рівня.
Нормативною базою перетворень стали нові редакції Концепції національної безпеки і Військової доктрини Республіки Білорусь, а також прийняті в їх розвиток і затверджені Указами Президента Республіки Білорусь в листопаді 2001 року Концепція будівництва Збройних Сил Республіки Білорусь до 2010 року, Програма завершення реформування Збройних Сил на 2001 - 2005 роки і План будівництва Збройних Сил до 2006 року.
Доленосним для білоруської армії стали другі офіцерські збори, що відбулися у серпні 2005 року. На них був схвалений курс, намічений Президентом Республіки Білорусь, на створення мобільних, високопрофесійних, керованих і забезпечених сучасною військовою технікою збройних сил.
Метою реформування збройних сил стало приведення їх у відповідність з характером сучасної військово-політичної обстановки, сучасної війни та збройної боротьби, зі ступенем можливих військових загроз і економічними можливостями держави. Для досягнення цієї мети були визначені такі напрями реформування: створення системи стратегічного стримування, вдосконалення системи управління; оптимізація організаційної структури збройних сил; створення системи інформаційного забезпечення збройних сил, вдосконалення системи комплектування військ і підготовки молод ши х військових фахівців та інші [26].
Концепція військової реформи у Республіці Білорусь передбачає, що військова реформа - складова частина загальносистемних реформ у Республіці Білорусь. Під військовою реформою розуміється комплекс політичних, економічних, правових, військових, військово-технічних, соціальних та інших заходів, спрямованих на якісну та кількісну адаптацію Збройних Сил Республіки Білорусь, військових формувань, військових органів, оборонного виробництва і пов’язаних з ними державних органів і організацій до сучасних внутрішніх і зовнішніх загроз і викликів [27]. Метою військової реформи є забезпечення високого рівня оборони і безпеки громадянина та держави в рамках існуючих матеріально-технічних, фінансових і загальноекономічних умов. Успіх військової реформи залежить від комплексності, послідовності загальних макроекономічних, політичних і правових реформ у країні. Наголошується, що військова організація країни буде ефективною тільки в тому випадку, якщо буде складовою частиною демократичної держави. Така держава дотримується норм і стандартів ОБСЄ і цивілізованих правових держав. Влада в ній обрана при строгому дотриманні демократичних процедур, підзвітна суспільству, де найважливішим пріоритетом є забезпечення фізичної та майнової гарантії громадян, реалізації їх фундаментальних прав і свобод. Наголошується, що військова організація буде ефективною, якщо розмір бюджету дозволить адекватно фінансувати проведення військової реформи. Значить, її успіх безпосередньо залежить від ступеня просування реформ в економіці, від здатності держави інвестувати кошти в систему захисту громадян і оборони держави. Військову організацію країни необхідно адаптувати до поточного фінансового, матеріально-технічного стану держави і забезпечити необхідний рівень оборони при оптимізації витрат.
Військова організація країни буде ефективною, якщо буде забезпечений цивільний контроль діяльності збройних сил, військових формувань, парламентський контроль діяльності спецслужб; якщо будуть вироблені та реалізовані механізми взаємодії та координації політики між громадськістю і структурами військової організації; якщо держава виконуватиме свої зобов’ язання щодо матеріальних і соціальних гарантій військовослужбовцям, підніматиме престиж професії офіцера та захисника вітчизни, сприятиме адаптації колишніх військовослужбовців до роботи в цивільних умовах [27].
Військова реформа республіки Білорусь спрямована на реалізацію фундаментального конституційного принципу: людина є вищою цінністю. При цьому виходять з того, що держава зобов’язана створити військову систему, направлену на максимальне збереження життя громадян Білорусі, зокрема військовослужбовців, в мирний час і мінімізацію втрат особового складу в ході бойових дій. Військова реформа - це не тільки реформа збройних сил. У її проведенні найважливішого значення набувають політичні, а не суто військові заходи. Військова реформа побудована на балансі між військовими потребами, з одного боку, і з реальними економічними, науково-технічними, соціальними, демографічними та іншими можливостями держави, з іншого боку.
У структурі військової організації вважається за необхідне і виправданим підвищення ролі збройних сил у сфері забезпечення військової безпеки. Центральним моментом усього комплексу перетворень в цих умовах виступає перегляд нинішнього принципу комплектування збройних сил з позицій забезпечення безпеки країни в умовах, що значно змінилися.
У перехідний період (3 - 5 років) планується реалізувати змішаний при нци п комплектування збройних сил, за якого значна частина армії (від половини до двох третин) складатиметься з професійних військовослужбовців, що укладають контракт з Міністерствомоборони. Решта збройних сил формується за рахунок призову. Термін призовної служби складатиме 6 місяців. На даному етапі вводиться інститут альтернативної служби. Тривалість альтернативної служби один рік. Порядок проходження альтернативної служби визначається відповідним законом. На другому етапі реформи збройних сил (3 роки) передбачається повний перехід на професійну армію з чітким визначенням прав і обов´язків офіцерів і військовослужбовців, що працюють за контрактом, цілий спектр взаємостосунків між державою та громадянином, професійним учасників військової організації РБ [27].
Відповідно до прийнятих документів була проведена велика робота.
За останній чотири роки армія республіки скоротилася з 83 до 50 тис. чоловік (з урахуванням 15-тисячного цивільного персоналу). У Мінську вважають, що це найбільш оптимальна чисельність національних військ, що дозволяє їм повною мірою забезпечувати обороноздатність країни. Вважається, що збройні сили приводяться у відповідність з характером нинішньої військово- політичної обстановки, сучасної війни і збройної боротьби, ступенем можливої військової загрози та економічними можливостями держави [28].
Ряд військових спостерігачів вважає, що Збройні Сили Республіки Білорусь мають всі підстави стати одними із зразкових в Європі в плані оснащення озброєнням і технікою, дисципліни і правопорядку, забезпечення соціальних потреб військовослужбовців і членів їх сімей. Як визначають експерти, повага до людини в погонах в білоруському суспільстві підтримується на високому рівні.
Сьогодні білоруські лейтенанти після закінчення академії або вузу з армії не розбігаються, а бачать перспективи для свого подальшого службового зростання. Правда, генеральські погони в збройних силах одержати дуже проблематично (навіть перебуваючи на генеральській посаді потрібно не один рік доводити, що ти гідний присвоєння відповідного звання), але є багато інших плюсів, стимулюючих інтерес до служби. Укомплектованість офіцерських посад на 1 жовтня 2005 року порівняно з січнем 2002 року зросла з 78,1 до 93,2 %. При цьому середній вік офіцера Збройних Сил Білорусії складає 33,5 роки. Скорочення національної армії, що проводиться в республіці, супроводжувалося посиленням соціального захисту військовослужбовців. Зменшивши чисельність збройних сил, держава послідовно збільшувала грошове утримання військовослужбовців, що залишилися. Так, у 2005 році зарплата командира полку була 520 доларів, комбата - 470, роти - 320, взводу - 290 (відповідно в Росії 400, 300, 250 і 210 доларів) при середньому доході на людину в республіці 200 доларів (для порівняння: у 1994 році командир полку одержував 35, взводу - 22 долари, приблизно стільки сьогодні одержують офіцери в таджицькій армії) [28].
Заходи, заплановані нормативними документами для реалізації військової реформи, виконувалися повністю, точно і в строк, без форсування подій. А наскільки правильний курс реформування, щорічно перевірялося на великомасштабних дослідницьких навчаннях: „Березіна-2002”, „Чисте небо- 2003”, „Щит Вітчизни-2004”, в кожному з яких брали участь від 6 до 9 тис. чоловік, велика кількість озброєння й техніки, у тому числі й зразки, які надходили у війська.
Велика увага приділялася питанням удосконалення системи комплектування армії. У даний час комплектування збройних сил сержантами і солдатами строкової служби проводиться в основному за територіальним при нци пом. У той же час, військово-політичне керівництво Білорусі не збирається відмовлятися від змішаного принципу комплектування збройних сил країни — за призовом і за контрактом. Спосіб комплектування армії повинен відповідати ситуації в державі. Відмовлятися від строкової служби не можна, оскільки це головний спосіб підготовки військововивченого резерву, фахівців запасу. Зараз у збройних силах діє Програма вдосконалення системи комплектування військ солдатами та сержантами на 2005 - 2010 роки. У результаті реалізації її заходів тільки в 2005 році на військову службу за контрактом прийнято більше 1100 чоловік [29].
Сучасна армія Білорусі характеризується покращанням морально- психологічного стану особового складу. Свого часу зарубіжні військові експерти насторожено віднеслися до указу Лукашенка (лютий 2004 року) „Про вдосконалення кадрового забезпечення ідеологічної роботи в Республіці Білорусь”, на підставі якого в тому ж році були створені й органи ідеологічної роботи в національних збройних силах. Але факт полягає в тому, що головним підсумком ідеологічної роботи в білоруській армії стала стійка тенденція зниження в ній злочинності. У білоруській армії була створена принципово нова система, яка виключала можливість приховання правопорушень, одночасно дозволяла соціально захистити командира, який безкомпромісно, відповідно до законодавства вживає необхідні заходи щодо забезпечення правопорядку в увіреному йому підрозділі, частині або з’єднанні. Результат - у період з 2001 по 2005 рік кількість злочинів знизилася більш ніж в два рази (з 560 до 244). Коефіцієнт злочинності (кількість злочинів на 1000 чоловік) в білоруській армії 2005 року склав 6,0, а за 8 місяців 2006 року - 3,4 (для порівняння: у 1994 році цей показник був 10,9). Зараз тенденція зниження злочинності зберігається: в порівнянні з 2004 роком загальна кількість злочинів знизилася майже на 20 % і на 50 % зменшилася кількість злочинів, пов’язаних з порушеннями статутних правил взаємостосунків між військовослужбовцями. У 2004 році без злочинів і подій виконували поставлені завдання 62 % військових частин ВПС і військ ППО і 54 % військових частин Сухопутних військ РБ.
У цьому ж контексті необхідно сказати про вирішення в білоруській армії проблеми так званих „не бойових” втрат. У 2004 році в Збройних Силах РБ загинули 27 чоловік (для порівняння в 2003 були втрачені 32 військовослужбовці). З них тільки 13 були солдатами строкової служби. Але річ не в тому, що білоруська армія невелика (врешті-решт, існують показники втрат на 1000 чоловік особового складу). а в тому, що 23 з тих 27 білорусів в погонах позбулися життя, перебуваючи поза межами збройних сил. З них 11 покінчили життя самогубством, 6 стали жертвами ДТП, 4 потонули, 1 був убитий цивільною особою. За 2004 рік жодна із смертей не була пов’язана з нестатутними взаємостосунками [30].
Подальша робота припускає виведення Збройних Сил Республіки Білорусь на новий якісний рівень, відповідний інноваціям у військовій справі з тим, щоб вони змогли в будь-яких умовах військово-політичних та стратегічних обставин гарантувати стабільний розвиток країни, не допустити переростання військової небезпеки у військову загрозу державі, а у разі виникнення такої загрози - адекватно реагувати на її наростання.
Збройні Сили Республіки Молдова. Національна Армія Республіки Молдова складається з підрозділів: мотострілецьких, артилерійських ППО, авіації, бойового й тилового забезпечення. На озброєнні перебувають 209 бронетранспортерів, 150 мінометів, 6 вертольотів, 5 транспортних літаків, 6 МиГів. Вік техніки складає в середньому 10 - 15 років [31]. Чисельність Національної армії Молдови складає 7200 чоловік [32]. У Молдові мобілізаційний резерв близько 600 тис. чоловік, на час бойових дії в республіці може бути сформовано 40 повноцінних дивізій [33]. З 2002 року термін строкової військової служби у Молдові 12 місяців.
Група російських військ в Придністров’ї складає приблизно 1500 - 2000 чоловік. Склад: окрема мотострілкова бригада, зенітний ракетний полк, окремий вертолітний загін, військові склади. На озброєнні перебуває приблизно 104 танки, 71 бойова броньована машина, 89 артилерійських установок, декілька зенітних ракетних комплексів ближньої дії “Оса”, 2 транспортно- бойові вертольоти Ми-24, 5 військово-транспортних вертольотів Ми-8. Група російських військ в Молдові оперативно підпорядковується Московському військовому округу [34].
Фінансування молдавської армії на 2003 рік передбачалося в сумі 77 млн. леїв, за мінімальної необхідності 118 млн леїв. Потреба розрахована в розмірі близько 200 млн леїв. Надалі фінансування Міністерства оборони постійно збільшувалося. Згідно з бюджетом на 2005 рік фінансування усіх видів збройних формувань зросло від 25 % у 2004 році до 40 % [35].
Становлення Національної армії Молдови проходило в складних умовах придністровського конфлікту. Указом Президента від 3 вересня 1991 року всі військові частини на території країни були прийняті під юрисдикцію Молдови. Але насправді реально існували тоді тільки військові комісаріати. Таким чином, саме вони є пер ши ми військовими підрозділами Молдови. Під керівництвом Міністра оборони генерала Павла Крянге була розроблена структура Національної армії. Військові комісаріати приступили до формування підрозділів, військових частин і з’єднань. Пер ши й вітчизняний призов був проведений восени 1992 року. Вже до кінця року завершилося формування 2-ї мотопіхотної бригади імені Штефана чіл Марі в Кишиневі. Потім були сформовані 1-ша бригада в Бельцях, 3-тя - в Кагулі, Артилерійська бригада в Унгенах, Окремий розвідувально-штурмовий батальйон та Батальйон охорони в Кишиневі. Також в найкоротші строки вдалося провести організацію органів управління.
Участь Республіки в придністровському конфлікті не давала можливості зосередиться на вирішенні проблем військового реформування, що накопичуються. Сьогодні положення змінюється. У збройних силах проводиться реформа.
Старт реформи в Збройних Силах Республіки Молдова припадає на початок 2000-х років. У 2003 році Президент Молдови Володимир Воронін на засіданні колегії Міністерства оборони виразив заклопотаність у зв’язку з положенням, що створилося в Національній армії. За його словами, армія, якій виповнилося 12 років, не відповідає потребам молдавської держави. На думку Володимира Вороніна проблема не в чисельності військ, а в реальній можливості забезпечення безпеки держави. Настав час радикальних змін у Національній армії, які приведуть до підвищення обороноздатності країни і зміцнення іміджу Збройних Сил Молдови як усередині країни, так і на міжнародній арені. Він відзначив, що епізодичні перебудови і зміни на окремих ділянках не можуть забезпечити поліпшення якості Національної армії. Президент висловився за реалізацію програми з реформування армії, виходячи з реалій і соціально-економічного потенціалу Молдови. Згідно з повідомленням, він зажадав розробити комплексний план заходів, спрямованих на вдосконалення армії. Глава держави відзначив, що для цього необхідно, щоб уряд і парламент забезпечили законодавчі та організаційні заходи, а також матеріально-технічну і фінансову підтримку [36]. Надалі була розроблена і затверджена Концепція військової реформи.
Відповідно до Концепції реформування збройних сил республіки проходитиме в три етапи і завершиться до 2014 року. До цього часу планується, що Молдова стане економічно сильною державою і зможе собі дозволити утримувати маленьку мобільну добре підготовлену професійну армію.
Етап перший (2002 - 2004 рр.). Термін строкової служби планувалося скоротити з 18 місяців до 1 року, військові частини укомплектувати на 50 % з контрактників; Департамент надзвичайних ситуацій та інші структури, що не мають ніякого відношення до армії, демілітаризуються: створюється єдиний орган централізованого матеріально-технічного забезпечення ЗС. Як завдання першого етапу виділялося завершення підготовки підрозділу, призначеного для участі в міжнародних операціях з підтримки миру у відповідності із зобов’язаннями в рамках програми „Партнерство заради миру”.
Етап другий (2005 - 2008 рр.). Повний перехід на контрактну систему; списання техніки, що відслужила свій строк; у республіці планувалося налагодити випуск деяких видів озброєння і боєприпасів і створити нову систему військової підготовки молоді (у деяких вузах будуть відтворені військові кафедри, але військова підготовка на них буде добровільною).
І, нарешті, етап третій (2009 - 2014 рр.). На цьому етапі процес перетворення молдавської армії в маленьку, мобільну і добре підготовлену буде доведений до свого логічного кінця. Виходячи з того, що Молдова знаходиться в ризиковій зоні - поряд Балкани, Кавказ і Близький Схід, національна армія складатиметься в основному з частин швидкого реагування. На завершальному етапі військової реформи планується перейти до комплектування частини ЗС на основі добровільного найму за контрактом. Це відноситься в першу чергу до сил швидкого реагування [37].
Відповідно до Концепції військової реформи, затвердженої Парламентом РМ, до 2014 року з’явиться, мобільна й добре підготовлена армія, що складатиметься з контрактників [33]. Реалізовуючи положення Концепції, у 2003 році були визначені структура, дислокація і кількісний склад військових частин і установ Міноборони. Було вирішено скоротити 150 офіцерських посад, 125 посад прапорщиків і 125 - сержантів і солдатів-контрактників. Кількість же солдатів за призовом залишалася колишньою [38]. Сьогодні збройні сили республіки на 40 - 45 % складаються з контрактників. Майже весь офіцерський склад, у тому числі й сам міністр оборони, - контрактники [39] .
Зараз національна армія Молдови перебуває на дуже відповідальному етапі реформ і модернізації своєї структури відповідно до європейських стандартів. Молдова просувається до цих стандартів, у тому числі й за допомогою зміцнення безпеки держави, беручи участь в програмі „Партнерство заради миру” [40].
Міністерство оборони Молдови проявляє активність і в питаннях міжнародної військової співпраці. У міжнародній сфері Національна Армія Молдови співробітничає з ООН, ОБСЄ, Пактом Стабільності для Південно- східної Європи, Організацією Чорноморської Співпраці та іншими організаціями. Важливим моментом для НА є участь Молдови в програмі НАТО „Партнерство заради миру”. Рамковий документ був підписаний 16 березня 1994 року в Брюсселі, тим самим Молдова стала 12-ю за рахунком державою, що приєдналася до програми. Був складений індивідуальний план співпраці Молдови з НАТО [41; 42]. У питаннях військової співпраці на двосторонній основі найактивніше цей процес розвивається з Російською Федерацією, Румунією, Україною, США [37].
Концепція військової реформи передбачає, що до 2014 року в Молдові з’явиться армія сучасного типу. Але це завдання дуже складне. На думку деяких військових експертів, найкращим рішенням на найближчі 8 - 10 років буде призовно-контрактна армія, а далі буде видно, як країна стане розвиватися. Професійна армія - це каста, військова еліта, яка за декілька років згідно із законом не створюється. Немає коштів, немає традицій, немає необхідності, нарешті [34]. Перехід на при нци п контрактного комплектування в Молдові напряму пов’язаний з рівнем розвитку економіки. Перш ніж створити повністю професійну армію, потрібно мати сильну та розвинену економіку [37]. Сьогодні в державі немає вільних коштів, які можна направити на переведення НА Молдови на набір за контрактом. Крім того, потрібно ще дуже добре все прорахувати, що вигідніше - повний чи частковий перехід військових частин на такий спосіб комплектування [41]. Перехід на виключно професійний принцип формування збройних сил збільшив би військові витрати Молдови в 3 - 4 рази [43].
Залишаються невирішеними проблеми соціального захисту військовослужбовців армії Молдови. Гостро стоїть проблема житлового забезпечення військовослужбовців. За рівнем грошового забезпечення військовослужбовців і пенсій відставників країна посідає чи не останнє місце в СНД і в світі. Солдат-контрактник, наприклад, одержує 450 леїв, офіцери - від 900 леїв [39; 40].