Військова служба за контрактом (соціальний вимір)

2.2 Соціальні стандарти формування професійних армій країн Європи

В арміях європейських країн - членів НАТО виконанню соціальних програм для військовослужбовців приділяється особлива увага. Досвід побудови національних армій європейських країн свідчить, що у вирішенні проблем соціального захисту військовослужбовців, забезпечення соціальних стандартів вони досягли високих результатів. Система соціального захисту військовослужбовців країн - членів НАТО припускає реалізацію загальних положень (свободу совісті, охорону здоров’´я, право на відпочинок, працю тощо), гарантії держави, пов’язані з проходженням військової служби (пенсії, державне страхування, працевлаштування дружин і т.д.), створення відповідних організацій, що безпосередньо займаються проблемами соціального захисту (профспілки військовослужбовців, відділи та служби в Міністерстві оборони, різні об’єднання), а також струнку систему матеріально-побутового забезпечення, питань соціального захисту. Керівництво кожної з країн найважливішою складовою військового реформування вважає вирішення проблем соціальної захищеності військовослужбовців, матеріального стимулювання молоді до військової служби і забезпечення її впевненості в завтрашньому дні не тільки щодо себе, але й щодо своїх близьких. У керівництві країн - членів НАТО вважають: щоб армію поважали, треба залучати туди добірних людей. Але вони прийдуть тільки якщо будуть відчувати, що про них піклуються і їх поважають, і держава не шкодує для цього засобів. Розглянемо більш детально особливості забезпечення соціальних стандартів військової служби на прикладі окремих країн.

Збройні Сили Франції. Збройні Сили Франції складаються із сухопутних військ (СВ), військово-повітряних сил (ВПС), військово-морських сил (ВМС). 95 тисяч чоловік у 2000 році проходили службу в національній жандармерії [1].

Процесам комплектування національної армії у Франції завжди приділялася найпильніша увага. Саме з часів Французької революції і почалася епоха загальної військової повинності. У 1798 році офіційно була введена обов’язкова армійська служба.

Спочатку система комплектування армії, введена в епоху французької революції, називалася конскрипцією (від лат. conscribere milites). Військова служба на основі конскрипції була обов’язкова для усіх громадян, але вже у 1800 р. було допущено право заміни у дуже широкій і невизначеній формі для осіб, які можуть принести державі велику користь, продовжуючи свої заняття і вчені праці. Це право заміни, що поступово все більш і більш розширювалося, зробилося характерною особливістю для конскрипції, так що нині конскрипція визначається як загальна, але така, що припускає винятки, військова повинність. У 1818 р. конскрипція у Франції була скасована і замість неї було введено вербування добровольців; але реально вона залишилася, оскільки, при недоборі добровольців закон допускав можливість призову, на поповнення щорічного контингенту (близько 40 тис. чол.) надходило добровольців лише декілька сотень. Право висувати за себе заступника негативно відбивалося на якісних характеристиках особового складу. Дуже часто в армійські ряди потрапляли люди з низькими моральними якостями. Тому в 1855 р. було встановлено, що бажаючий звільнитися від служби зобов’язаний вносити до дотаційної каси певну суму (зазвичай 2 500 франків), а на ці гроші уряд сам наймав заступників, переважно з тих, що закінчили термін служби солдата.

Система викупу незабаром також виявилася незадовільною: фактично вона призвела до тривалої служби в армії одних і тих самих осіб, і тим вкрай обмежила створення резерву, необхідного на випадок війни. Внаслідок цього закон 1868 р. разом з пониженням терміну обов’язкової служби з 7 років до 5 знову встановив особисте приставляння заступника. Після війни 1870 - 1871 рр. Франція запозичила в Німеччині систему обов’язковості служби для кожного.

У 1905 році військова повинність стала загальним обов’язком. Згідно з прийнятим у вказаному році законом встановилася обов’язковість дійсної військової служби для усіх громадян чоловічої статі й Франція перейшла на змішану систему комплектування збройних сил з кадрових військовослужбовців і молодих призовників. Загальна військова повинність разом з дійсною військовою службою включала в себе й різні види цивільної альтернативної служби. У подальшому до закону було внесено ряд змін, відповідно до яких термін альтернативної служби поступово скорочувався та значно розширювалося поняття військової служби. Терміни й умови служби неодноразово мінялися: від трьох років з 1913 року до 1 року 4 місяців з 1965 року і 10 місяців з 1992 року. Таким чином, термін військової служби за призовом все більше скорочувався, але традиція, що вела свій початок з часів революції, дотримувалася свято.

З 1996 року Збройні Сили Франції вступили в період глибокого перетворення, метою якого було створення до 2015 року нової моделі армії. Внаслідок змін, що відбулися в світі й у міжнародних відносинах, Франції довелося докорінним чином переглянути завдання і склад своїх збройних сил. Перш за все, створення Європейського союзу й активна сумісна участь Франції та Німеччини в цьому процесі привели до того, що сьогодні практично повністю знята загроза територіальній цілісності Франції. Крім того, після падіння „берлінської стіни” і закінчення „холодної війни” для Франції та її партнерів по НАТО більше не існує ні вірогідного супротивника, ні постійної загрози. Концепція про можливість глобального конфлікту, порівнянного за масштабами з двома світовими війнами, втратила свою актуальність. Разом з тим у багатьох країнах світу, у тому числі й на Європейському континенті, відбуваються серйозні регіональні конфлікти. Будучи постійним членом Ради Безпеки ООН, Франція бере активну участь в діяльності миротворчих сил, на які міжнародне співтовариство покладає такі завдання, як запобігання ескалації конфліктів, забезпечення дотримання домовленостей про припинення бойових дій і захист мирного населення. Такого роду операції часто проводяться на значному віддаленні від кордонів Франції, вони носять складний характер і потребують спеціальних організаційних заходів. Призовна система в Збройних Силах Франції породжувала соціальну напруженість в суспільстві. Це було пов’язано з тим, що не всі молоді люди, які досягли призовного віку, потрапляли до лави військових. Ряди збройних сил поповнювали представники найменш захищених верств населення [3]. Всі ці чинники зумовили ухвалення Францією рішення про перехід армії на професійну основу, обнародуваного Президентом Республіки у 1996 році. Поетапно здійснюване реформування збройних сил, яке повинне було завершитися до 1 січня 2003 року. Воно проводилося урядом відповідно до закону про військове планування на 1997 - 2002 роки і передбачало скасування призову на військову службу, скорочення чисельності збройних сил, а також реорганізацію резерву та кадрової армії.

Американські економісти Крістофер Джен (Christopher Jehn) і Закарія Селен (Zachary Seiden) проаналізували ситуацію з причинами переходу на контрактну службу в Іспанії, Франції, Португалії та Італії. За їх оцінками, в даних країнах рішення про проведення реформ було ухвалене під впливом декількох ключових чинників: геополітичних реалій, що змінилися; непомірно великого економічного тягаря з утримання великої армії; характеру потенційних військових завдань, що змінився; а також зміни у внутрішній політиці даних держав. Крім того, велику роль відіграли місцеві особливості [4].

Перехід до професійної армії припускав вирішення трьох основних завдань. Перш за все, необхідно було забезпечити відповідні умови життя й служби професійних військовослужбовців, що потребувало значних фінансових ресурсів. Міністр оборони ФРН Рудольф Шарпінг на засіданні федеральної Академії з проблем політики безпеки, яке відбулося в Берліні, відзначив, що у Франції створення професійної армії та скорочення збройних сил на 25 % призвело до збільшення витрат на її утримання до 30 %. За розрахунками 1996 року якщо один призовник обходився Франції в 30 тисяч франків (це 5 тис. євро), то професіонал - в 120 тисяч [3].

Друге завдання, по суті, випливає з першого - необхідно було забезпечити в майбутньому регулярне і якісне вербування до збройних сил. А воно залежить від того, наскільки солдати задоволені умовами служби в армії і як довго вони захочуть залишитися в ній. Тоді щорічні потреби в поповненні збройних сил залишаться на досить обмеженому рівні, але це не позначиться на їхній якості.

Нарешті, посилити роботу з надання допомоги військовослужбовцем в їх адаптації до цивільного життя після закінчення служби в збройних силах. У даному випадку йдеться про перекваліфікацію, яка кращим чином сприяє зростанню привабливості військової професії та якості відносин між збройними силами і цивільним населенням.

У 1995 році незадовго до цього вибраний Президентом Франції Жак Ширак запропонував програму великомасштабної військової реформи, розрахованої на шість років. Йшлося про адаптацію французької армії до діяльності за кордоном, скорочення бронетанкових сил (в умовах зниження сухопутного протистояння в Європі), посилення ролі авіації. Одна з перших цілей реформи полягає в тому, що у збройних силах в дуже короткий час повинні з’явитися навчені люди, які мають стійку військово-професійну мотивацію і готові до перекидання в будь-який регіон світу. Ця вимога відноситься до більшості військових формувань, і найближчим часом вона є головною в навчанні особового складу.

Сьогодні головний принцип навчання ґрунтується на чотирикомпонентному циклі, кожний з яких триває чотири місяці. Протягом першого циклу після одного бойового застосування частина або підрозділ відновлює сили, займається бойовою підготовкою. У наступному циклі військове формування перебуває в підвищеній боєготовності. Воно може бути задіяне для посилення частин або підрозділів, зайнятих в бойовій операції за межами країни або національної території. Протягом наступного періоду частина або підрозділ перебуває у стадії колективного навчання й підготовки, і, нарешті, військове формування прямує у відрядження поза національною територією.

Першим і головним пунктом програми Ширака було створення професійної армії і, отже, скасування призову. Реформа Ширака викликала у Франції суперечливе ставлення, в першу чергу через історичні традиції. При виборі майбутнього зразка армії в 1996 році висловлювалися й пропозиції створити багатоцільові сили, безпосередньо готові до дії сформувати якісь зведені військові контингенти для вирішення певних завдань. Але рішення про військову реформу ухвалювалося з урахуванням можливостей бюджету країни, так що всі ці пропозиції залишилися лише благими побажаннями [5].

Більшість французів підтримали Ширака. Тим більше, що реформа проводилася гласно і демократично. Незважаючи на свою революційність, реформа Ширака відрізнялася продуманістю. Велику увагу французький уряд приділив питанням фінансування реформи.

Процес реформування збройних сил проходив у декілька етапів. Перший етап реформування, розпочатий у 1997 році у відповідності з рішенням колишнього уряду на чолі з Аленом Жюппе, завершився в 1999 році. На цьому етапі була проведена загальнонаціональна дискусія щодо варіантів переходу на принцип добровільного комплектування. Після тримісячного всебічного обговорення цієї проблеми Президент Ж. Ширак з 1 січня 1997 року скасував призовну систему комплектування. Була впроваджена військова служба за контрактом. Проте повністю французьку молодь від зобов’язань перед суспільством не звільнили. Було вирішено з 1 січня 1997 року звільнити від обов’язкової служби в армії 18-річних французів. Інші вікові призови звільняються поступово, до 2002 року.

Однак альтернативна служба, що існувала й раніше, стала обов’язковою. Триває вона близько 12 місяців, а сферу діяльності визначає сама молода людина. Вона може виконати свій обов’ язок перед суспільством в поліції, жандармерії, пожежних і митних частинах. Альтернативна служба може проходити у галузі „запобігання та безпеки”, „національної солідарності”, „міжнародного співробітництва”, „гуманітарної допомоги”. З 2002 року альтернативну службу може обрати й дівчина. У молодої людини з’ явилася також можливість відпрацювати 9 місяців ув гуманітарних організаціях або протягом цього часу займатися з важкими підлітками. Більш того, були створені обов’язкові військово-облікові курси, на яких молодь проходить медичне обстеження та знайомиться з армійським життям, тривають ці курси всього тиждень [6].

7 липня 1998 року Міністр оборони Франції Ален Рішар офіційно оприлюднив основні заходи другого етапу реструктуризації та скорочення збройних сил країни у зв’язку з поетапним переходом до комплектування армії на професійній основі. Другий етап скорочень реалізується відповідно до раніше прийнятих рішень Президента Франції Жака Ширака. Реформи другого етапу торкалися служби забезпечення, військової освіти, структури територіального командування і територіальної організації трьох видів ЗС Франції - сухопутної армії, ВПС і ВМС. Цей етап реформування здійснювався в період з 1 січня 2000 р. по 31 грудня 2002 р.

Заходи другого етапу передбачали значне збільшення сил жандармерії, яка повинна в перспективі брати більш істотну участь в забезпеченні оборони національної території. Скорочувалася на 20 % штатна чисельність центрального апарату Генеральної делегації з озброєння Франції - органу Міністерства оборони, що визначає державну політику в сфері закупівлі озброєння. Одночасно з планами щодо подальшого структурного реформування ЗС були оприлюднені заходи щодо скорочення та реструктуризації оборонного сектора промисловості. Найбільші скорочення намічалися в секторі виробництва озброєння для сухопутної армії [7].

Збільшувалися мобільні сили, здатні брати участь в міжнародних миротворчих операціях, а також діяти в умовах Африки (відомо, що французькі парашутисти неодноразово наводили лад в таких країнах, як Чад і Центральноафриканська республіка) [6].

Підводячи підсумки другого етапу реформування, представники Міністерства оборони відзначали, що скорочення збройних сил пройшло згідно із спланованим календарним планом. План переходу армії до кінця 2002 року повністю на професійну основу виконаний на 95 відсотків. З початку професіоналізації, тобто за п´ять років більше 150 000 молодих французів і француженок виявили бажання служити в армії. І надалі, враховуючи задовільні прогнози, буде неважко повністю завершити комплектування нашої професійної армії. Враховуючи те, що перехід на професійну основу збігся з економічним спадом в країні, а вступ до військової служби став хорошим виходом для безробітних молодих людей, виконання планів набору в армію стає цілковитою реальністю. Зараз на вступ до військової служби у ЗС Франції існує конкурс: 3 кандидати на 1 місце солдата. У роботі з потенційними

контрактниками більша увага приділяється молоді з малозабезпечених сімей з недостатньою освітою. Для них служба може стати можливістю просування в суспільстві, соціальним ліфтом. Молоді люди отримують в армії свою першу роботу, професійні навики й освіту. А це шанс на все життя, який на „гражданці” здійснити важко і дорого. Такий підхід гарантує збереження достатньої кількості бажаючих служити навіть при економічному підйомі промисловості, коли буде потрібно більше робітників.

Сьогодні в армії солдатський контракт підписується на 4 роки. Скоро прийде час переукладення перших контрактів. За прогнозами Міністерства оборони, армія збереже трьох солдатів з чотирьох. Це нормальний „відсів”, якщо щорічно оновлювати збройні сили на 25 %. Це дозволить армії, з одного боку, не старіти, з іншого боку, мати достатній мобілзаційний резерв на випадок війни, як заявив міністр оборони [3]. Говорячи про якісні характеристики новобранців, міністр відзначив, що щороку набирається близько 1 000 офіцерів з відсотком відбору одного з десяти і близько 4 500 унтер-офіцерів з відсотком відбору одного з трьох. Середній рівень підготовки при вербуванні офіцера відповідає інженерній освіті. Середній рівень унтер-офіцера - одному року навчання на бакалавра.

У 2002 році із збройних сил звільнилися останні призовники. До цього періоду штатну чисельність професійної армії планувалося довести до 434 тис. чоловік (в тому числі 83 тис. цивільних фахівців). Для порівняння: у 1997 р. армія, формування якої здійснювалося на основі загальної військової повинності, налічувала 577 тис. чоловік, в тому числі 74 тис. цивільних фахівців. У ході скорочення чисельності збройних сил 16 000 офіцерів і унтер- офіцерів кадрового складу було звільнено з військової служби зі 135 000 скорочених посад. Решту частини склали призовники.

Відносно тих, хто звільняється з військової служби, були задіяні заходи соціального захисту. Основною з них стала грошова компенсація, яка складала від 14 до 45 місячних основних окладів залежно від тривалості військової служби й терміну, що залишився до звільнення зі служби, і від військового звання. У 1999 році реформуванню було піддано 160 військових частин і військових установ; з них 88 були розформовані, 72 підпорядковані або реорганізовані. З метою забезпечення цих перетворень і підтримки рівня зайнятості населення в районах дислокації військових частин було виділено 700 млн франків (у 1998 році - 460 млн, в 1997 році - 200 млн), що, зокрема, дозволило створити понад 3 300 робочих місць.

Одночасно з переходом „багаточисленної армії” до професійної армії скороченого формату здійснюється і її переозброєння. Начальник штабу французьких збройних сил генерал армії Жан-Пьер Кельш, визначаючи характер даного процесу, говорив, що це слово не зовсім точно передає характер процесу, треба говорити про поліпшення і раціоналізацію бойової оснащеності збройних сил. Відтепер замість кількості треба віддавати перевагу якості. У цій сфері цілі були поставлені у законі військового будівництва на 1997 - 2002 роки. Саме він дозволив почати модернізацію озброєнь і військової техніки. Зокрема, приступити до замовлення техніки, якою оснащуватимуться армія найближчими роками [5].

Ще один нюанс: за роки проведення реформи армія перетворилася на один з найбільших роботодавців в країні. Якщо раніше на неї працював тільки військово-промисловий комплекс, то тепер у військових отримали роботу безліч цивільних фірм. Такі фірми вирішують різні завдання щодо забезпечення життєдіяльності військових підрозділів. Вони проводять прибирання казарм, обслуговування ресторанів, навіть охорону деяких частин і ремонт техніки. Армія поступово відходить від виконання невластивих їй функцій і отримує можливість зосередитися виключно на бойовій підготовці.

Заходи щодо реорганізації системи національної оборони в значній мірі позначалися не тільки на військовослужбовцях, але й на ситуації в містах і регіонах, в яких дислокувалися військові частини. У зв’язку з цим виникла необхідність в проведенні комплексу широкомасштабних заходів соціально- економічного характеру. Також були потрібні великі зусилля для вирішення проблеми перепрофілювання військових об’єктів, що вивільнялися. Завдяки тому, що оголошення цих заходів і їх безпосередня реалізація були рознесені в часі, їх підготовка і організація здійснювались з максимальним врахуванням місцевих умов.

Разом з тим необхідно підкреслити, що тісні зв’язки, які завжди існували між військовими частинами, військовими установами і територіальними колективами за місцем їх дислокації у Франції, виявляються не тільки в економічній сфері. Для багатьох громадян присутність військових є уособленням самої ідеї національної оборони і гарантією надання у разі потреби своєчасної та ефективної допомоги. Дії військовослужбовців у період стихійних лих, що обрушилися на Францію в грудні 1999 року, зайвий раз підтвердили таке уявлення про армію та обґрунтованість надій, що покладаються на неї цивільним населенням. Крім того, успіх місцевих ініціатив, спрямованих на те, щоб з’ єднати узами побратимства і шефства міста Франції та військові частини різних видів збройних сил, свідчить про те, що й після реформування армія, як і раніше, залишається улюбленим дітищем нації [2].

Професіоналізація армії та скасування призову на військову службу, що поклали край системі загальної військової повинності, яка існувала впродовж майже ста років, знов підняли питання про відносини між армією і суспільством. Так, законом від 28 жовтня 1997 року, що стосується відміни загальної військової повинності, був введений курс виховання громадськості, який складається з трьох етапів: початкова військова підготовка в школі, постановка на військовий облік молоді призовного віку і обов’язкова участь молодих французів в одноденному заході, що отримав назву „Підготовчий оборонний призов”, який проводиться з 3 жовтня 1998 року.

Уведення курсу виховання громадськості свідчить про прихильність Франції до республіканського принципу залучення громадян до участі в захисті своєї країни. При цьому молоді люди можуть за власним бажанням продовжити цей обов’ язковий для усіх курс: добровільно вступити до альтернативної цивільної або військової служби, укласти контракт на службу в армії та в резерві або продовжити військову підготовку. З 8 квітня 2000 року в „підготовчому оборонному призові” нарівні з хлопцями беруть участь дівчата й проходять курс виховання громадськості.

Останнім часом французькі збройні сили залучаються і до виконання соціальних функцій. Починаючи з 2005 року, збройні сили залучаються до боротьби з безробіттям, яке в країні складає близько 3 млн чоловік. Першою операцією в цій довгостроковій баталії стане навчання і виховання молодих людей з маргіналів. Згідно з новим соціальним проектом, армія щорічно братиме під своє піклування приблизно 20 тисяч хлопців і дівчат. Вони відбиратимуться під час так званого „дня призову і підготовки”, який Міністерство оборони проводить щороку на початку червня. Ми маємо намір протягнути руку допомоги тим, хто опинився за бортом суспільства, і дати їм нову можливість вийти в люди, наголосила французький міністр оборони мадам Мішель Альо-Марі, представляючи програму [8].

Нова програма (на суто добровільній основі) призначена для молоді у віці 18 - 21 року. Безробіття серед молодих людей досягає 50 %. Відібраних кандидатів перш за все навчать читанню і письму, яке вони через різні причини не опанували за шкільною партою, а також вмінню працювати з комп’ютером. За ходом справи окрім надання первинної професійної освіти, їм прищеплюватимуть необхідні соціальні навики дотримання норм поведінки в суспільстві.

Молоді люди залишаться цивільними людьми, але носитимуть військову форму. Навчання пройде в різних регіонах країни в 40 центрах, переобладнаних з військових баз і казарм. У таких центрах-інтернатах молоді стажисти житимуть, харчуватимуться, вчитимуться, займатимуться спортом. Кожний з них отримає безкоштовне медичне і соціальне страхування і 300 євро на місяць на кишенькові витрати. Навчання, розраховане на один або два роки, вестимуть спільно цивільні викладачі та відставні військові. Програму військові здійснюють разом з Міністерством освіти, а фінансується вона з бюджету Міністерства соціальної єдності. Перші 250 стажистів почали заняття вже у вересні, а до кінця 2005 року їх кількість зросла до 1000 чоловік. Підготовка кожного з них обійдеться державі приблизно в 24 тисячі євро на рік. За один- два роки, проведені в центрах, вони освоять професії, на які є попит - каменяра, будівельника, санітара, транспортного службовця тощо. Зайнятість - це найважливіша для Франції проблема, - підкреслила Мішель Альо-Марі, представляючи нову програму. Міністерство оборони вносить свій посильний внесок в її рішення. Щороку воно надає роботу 35 тисячам молодих людей з різним рівнем освіти і підготовки [8].

Таким чином, реформа йде повним ходом. Природно виникають і деякі проблеми, які не так явно були помітні при теоретичній розробці програми реформування збройних сил. Сьогодні вже можна говорити і про негативні моменти при переході на нові принципи комплектування. Мішель Альо-Марі назвала три мінуси цього переходу. По-перше, професійна армія дорого коштує країні; по-друге, немає колишнього змішування соціальних груп і зникла функція соціальної інтеграції суспільства з боку армії. Крім того, з’явилася небезпека розриву між суспільством і армією (небезпека того, що суспільство не знатиме про армію своєї країни і не буде нею цікавитися) [9].

Як основну складність в кадровому забезпеченні реформи міністр оборони називає роботу не з солдатами, а з офіцерами. З призовниками було все просто, відзначає міністр: офіцери попрацювали рік-два, навчили їх військовим азам, і склад збройних сил змінився. У середовищі професіоналів офіцер повинен працювати постійно. Це вже не „зелені” молодики. І знайти з ними спільну мову вже значно складніше, а тим більше - примусити їх собі підкорятися, завоювати у них авторитет. На жаль, не всі кадрові офіцери змогли з цим завданням справитися [3].

На думку деяких військових аналітиків, успіхи Франції у військовій реформі пояснюються не результатами боротьби за прогрес і демократію, а наявністю достатньої кількості коштів на її проведення.

У Франції державні службовці отримують зарплату, рівень якої залежить від того, де вони працюють, а також від успіху на конкурсі їх дипломів, кваліфікації, старшинства по службі та посаді. За цими параметрами держслужбовцем визначається індекс на основі „сітки індексів адміністрації держави”. Як і державні службовці, військовослужбовці отримують за таким же принципом основний оклад. Крім того, вони можуть отримувати грошові компенсації або додаткову спеціальну надбавку у зв’язку з незручностями служби, спеціальними кваліфікаціями, можливостями ризику або з типом посади. Якщо військовослужбовці беруть участь в операціях поза національною територією тривалістю більше 15 днів, то тоді вони отримують підвищення основного окладу на 150 відсотків, який змінюється і залежно від сімейного стану.

Сьогодні грошове утримання солдата удвічі більше від мінімальної гарантованої зарплати по країні й становить 2 000 - 2 200 євро. При цьому на території частини солдати перебувають на повному забезпеченні держави - за харчування, квартиру і форму вони нічого не платять. Кожні два роки - і це передбачено контрактом - оплата підвищується приблизно на 10 відсотків. При поїздці в „гарячі точки” виплачується відрядження, нараховуються різні премії за участь у бойових операціях. Рівень грошового утримання військовослужбовців відповідає величині зарплати інших держслужбовців, він може бути і вище у разі їх активної участі в бойових операціях.

Для французьких військовослужбовців встановлено три види пенсій: за вислугою років, інвалідністю й у разі втрати годувальника. Сума визначається в межах до 80 % основного окладу. Право на отримання пенсії за вислугою років мають особи, що прослужили в збройних силах не менше 15 років. Її виплата офіцерам, що не досягли граничного віку в званні або мали вислугу менше 25 років, проводиться після досягнення ними 50-річного віку, а унтер-офіцерам - безпосередньо після звільнення. Пенсія нараховується виходячи з основного окладу за останні шість місяців служби, військового звання та зарахованої вислуги років. Під зарахованою вислугою розуміються роки, протягом яких з грошового утримання військовослужбовців здійснювалося стягнення відрахувань до пенсійного фонду. За кожен такий рік відраховується 2 % основного окладу. Зараховується не більше 40 років. Якщо військовий пенсіонер виховує неповнолітніх дітей, то виплачується надбавка у розмірі 10 % нарахованої пенсії на трьох дітей і по 5 % на кожну наступну дитину. Вона збільшується залежно від зростання цін згідно з індексами, встановленими урядовими декретами.

У Франції військовослужбовці, що перебувають у відставці, можуть вступити на службу до цивільних установ, пройшовши спеціальний конкурс. Робочі місця в таких установах класифікуються за 5 категоріями залежно від здобутої освіти. Особи, допущені до конкурсу, заносяться в список кандидатів на вакансії, зарезервовані для військовослужбовців у вибраній ними установі. А військовослужбовцям в званні майора і капітана, що мають вислугу не менше 10 років, за 5 років до досягнення граничного віку по званню надається можливість переходу на службу до цивільних адміністративних установ. Інформація про наявність вакансій надається комісією з професійної орієнтації та зв’язків з цивільними установами.

Інформація про професіоналізацію Збройних Сил Франції не буде повною без деяких відомостей про Іноземний легіон.

Створений в 1831 році Іноземний легіон, що є повністю професійною військовою частиною, налічує нині 8 200 чоловік, з них дві третини - іноземці 138 національностей. Щорічно в нього набирається до тисячі чоловік. Останнім часом у складі легіону різко зросла частка представників східноєвропейських країн, при цьому офіцери легіону є громадянами Франції, а унтер-офіцерський склад формується з рядових.

Іноземний легіон нерідко опинявся в „гарячих точках” планети, беручи участь, наприклад, в Кримській війні, війні в Мексиці в XIX столітті, в десятках збройних конфліктів XX століття, зокрема в Індокитаї, Алжирі, на Мадагаскарі, в Перській затоці, на Балканах. З 1940 року близько 20 тис. легіонерів загинули, більше 40 тис. отримали поранення.

Двадцять легіонерів отримали поранення в ході операцій за межами Франції тільки за останні чотири роки, зокрема двоє саперів з полку інженерних військ в Косово.

Зовсім недавно Національні збори Франції прийняли рішення надавати громадянство військовослужбовцям Іноземного легіону, що отримали поранення в ході військових операцій. У грудні 1999 року за це проголосувала нижня палата парламенту.

Таким чином, офіційно визнано, що французом можна стати не просто по крові, але й по пролитій власній крові. Положення закону свідчить, що французьке громадянство присвоюється за пропозицією Міністерства оборони іноземцеві, що звертається з таким проханням, вступившому у французьку армію і пораненому в ході військової операції. У разі загибелі військовослужбовця громадянство зможуть отримати його неповнолітні діти.

Іноземний легіон є однією з елітних частин французьких збройних сил. Він відмінно проявив себе в численних воєнних битвах, як заявила міністр юстиції Елізабет Гигу. На її думку, закон має глибоке символічне і емоційне значення [1].

Збройні Сили Іспанії. Збройні Сили королівства Іспанії складаються з сухопутних військ, військово-повітряних сил, військово-морських сил.

Основний і найчисленніший вид військ ЗС Іспанії — сухопутні війська. Вони призначені для ведення бойових дій як на території країни, так і за її межами. Військово-повітряні сили Іспанії є самостійним видом збройних сил. Відповідно до військової доктрини Іспанії та планів НАТО на ВПС покладені бойові завдання по завоюванню й утриманню переваги в повітрі; прикриттю важливих об’єктів країни й угруповань військ від ударів з повітря; захисту морських і повітряних комунікацій; надання безпосередньої підтримки сухопутним військам і силам флоту; веденню повітряної розвідки; висадці повітряних десантів; перевезенню повітрям військ і вантажів.

Військово-морські сили Іспанії включають в себе флот, авіацію ВМС і морську піхоту. На них покладаються завдання по захисту морських комунікацій; охороні побережжя континентальної частини країни, островів, територіальних вод і економічної зони; поданню підтримки сухопутним військам на приморських напрямах; проведенню десантних операцій; несенню патрульної служби. Керівництво військово-морськими силами здійснює головний штаб ВМС, очолюваний начальником головного штабу (командувачем). Організаційно військово-морські сили складаються з трьох командувань: флоту, авіації ВМС і морської піхоти. Основними напрямами в будівництві ВМС Іспанії можна назвати якісне вдосконалення корабельного складу та авіації ВМС.

Відповідно до конституції Іспанії верховним головнокомандувачем збройними силами є король, він має вище військове звання генерал-капітан. Король затверджує законоположення в області оборони країни, визначає функції та призначає службовців органів вищого військового управління, здійснює керівництво збройними силами через голову уряду й Міністерство оборони.

Основними органами вищого військового керівництва є: голова уряду, рада національної оборони, Міністерство оборони, комітет начальників штабів, генеральний штаб і головні штаби сухопутних військ, ВПС і ВМС. Не так давно в іспанській армії був створений новий найвищий керівний орган - Генеральний штаб оборони, який замінив Об’єднаний штаб оборони усіх родів Збройних Сил Іспанії, що діяв раніше. У веденні Об’єднаного штабу оборони залишаються такі сфери, як стратегія та планування, стратегічна служба тилу, телекомунікації та зв’зок [10].

Основним завданням іспанських ЗС відповідно до військової доктрини є захист власних кордонів. Оскільки ніяких потенційних супротивників в Європі у півострівної держави не залишилося, вся діяльність її армії та флоту зосередилася тепер на участі в миротворчих акціях НАТО, в яке Іспанія вступила в 1982 році. Керівництво Північноатлантичного союзу, зважаючи на вигідне стратегічне положення Іспанії в регіоні, відводить їй важливу роль в реалізації своїх планів у Східній Атлантиці, Гібралтарській протоці та Західній частині Середземномор’я. Іспанія бере участь як спостерігач або повноправний партнер у роботі багатьох керівних органів Північноатлантичного союзу, іспанські з’ єднання та частини регулярно проводять сумісні вчення зі збройними силами блоку. Перш за все, це відноситься до сил флоту Іспанії в Іберійській Атлантиці та в Середземномор’ї. Така тісна співпраця Іспанії з НАТО потребувала проведення кардинальних заходів щодо модернізації усіх збройних сил і заміни застарілого озброєння і військової техніки найсучаснішими зразками власного та іноземного виробництва; щодо зміни організаційно-штатної структури, а також освоєння прийнятих в НАТО концепцій ведення бойових дій в сучасній війні і, найголовніше, щодо переходу на повністю професійну армію. У цілому, за оцінкою західних військових експертів, іспанські збройні сили за своєю технічною оснащеністю та якістю навчання особового складу займають гідне місце серед європейських союзників США по блоку НАТО

Чисельність іспанських ЗС з кожним роком неухильно знижується. Якщо до середини 90-х років вона складала 312 тисяч чоловік, то в 2000 році в іспанських збройних силах служило всього лише 187 тисяч солдатів і офіцерів. З них близько ста тисяч - солдати строкової служби, які призивалися на дев’ять місяців. Окрім чоловіків в армії Іспанії на добровільній основі служать і військовослужбовці-жінки, зараз їх частка складає близько 10 %. За існуючим законодавством забороняється використання військовослужбовців жіночої статі в бойових діях.

1 січня 2002 року загальна військова повинність в Іспанії була скасована, і з тих пір значно активізувалася робота з переходу на принцип добровільного комплектування. Природно, виникають певні проблеми, які необхідно вирішувати в ході проведення цієї роботи. Основна проблема, яку вирішує сьогодні Іспанія, - знаходження необхідної кількості контрактників для формування професійної армії. Проблеми з комплектуванням викликані цілою низкою причин. Перш за все, це порівняльно низька платня в армії Іспанії, яка давно вже викликає гостру полеміку в країні. Після вступу Іспанії до Європейського союзу рівень життя в державі значно підвищився і Міністерство оборони не може ефективно конкурувати на ринку праці. Як приклад наводиться той факт, що командир найбільшого авіаносця та флагмана ВМС Іспанії „Принц Астурійський” (Principe de Asturias) в званні повного адмірала має основний оклад в дві тисячі євро на місяць. Зарплата в 600 євро, яку пропонують професійним солдатам, мало кого влаштовує. Навіть офіціант в кафе отримує в два рази більше. На думку критиків, такі низькі оклади призвели до того, що збройні сили країни відчувають гострий дефіцит особового складу, цей дефіцит продовжує зростати. Замість запланованої чисельності в 102 - 120 тисяч чоловік в армії налічується трохи більше 71 тисячі військовослужбовців. За 2003 - 2004 роки іспанську армію покинули 20 тисяч солдатів і офіцерів. Це на 20 % більше, ніж було прийнято в Збройні Сили Іспанії. Особливо гостро відчувається дефіцит особового складу у ВМС. За розрахунками Міністерства оборони з 2002 року щорічно не вистачає двох тисяч військовослужбовців [11, 12].

Як і для України, для Іспанії актуальною є проблема значного рівня відтоку військовослужбовців за контрактом зі збройних сил, зокрема, з 7 897 контрактників, що вступили в армію у 2002 році, вибуло 4 146 військовослужбовців, у тому числі: після закінчення терміну контракту - 1 623 чол.; перейшли до цивільної гвардії - 1 588 чол.; отримали підвищення по службі - 589 чол.; перейшли на державну службу - 346 чол.

Кількість професійних військових, таких, які покидають іспанські збройні сили, перевищує кількість тих, хто в них вступає. Цей факт змушене було визнати Міністерство оборони країни. Як підкреслюється в поширеному Міністерствомдокументі, йдеться про дуже небезпечну тенденцію, що наростає. За даними міністерства звільнення з армії кадрових військовослужбовців і контрактників викликане низкою зовнішніх причин. Зокрема, небажанням служити в збройних силах після подій 11 вересня, реакцією на війну в Афганістані й тривогою, викликаною „балканським синдромом” - підвищеною кількістю захворювань раком в іспанських миротворців, що служили в Боснії та Косово. У 2001 році був оголошений конкурс на заміщення 34 тис. місць в армії. Заяви подали лише 25 тис. чоловік, з яких більше половини було відсіяно, хоча вимоги при прийомі в армію значно понижені [13, 14].

Крім того, останнім часом значно зросли пацифістські настрої серед молоді, а також стала більш актуальною проблема небажання проходити військову службу далеко від дому. Військова професія в Іспанії не престижна, не спокушає іспанську молодь перспектива загинути де-небудь на Балканах, в Афганістані або в Іраку, адже останнім часом іспанський уряд посилає війська майже у всі „гарячі точки” планети. Не виправдався і розрахунок властей залучити під військові прапори представниць слабкої статі. Керівництво Збройних Сил Іспанії зараз особливо стурбоване тим, що іспанська молодь все частіше відмовляється служити в армії, а серед новобранців нерідкі випадки втеч з частин через нестатутні відносини.

Міністерство оборони сьогодні вживає ряд заходів, щоб якось справитися з проблемою комплектування. Сьогодні понижений освітній ценз для рядових контрактників. Тепер їм вже не треба пред’являти атестат про закінчення гімназії, достатньо неповної середньої освіти. Був понижений і так званий коефіцієнт інтелекту, який визначався за допомогою спеціальних тестів. Якщо раніше для служби потрібно було мати не менше 90, то тепер обов’язковим для рядового іспанського контрактника став коефіцієнт інтелекту в 70. На думку медиків, такий рівень розумового розвитку вже граничить з ідіотизмом і тупоумством. Досить сказати, що середній показник по Іспанії — від дев’яноста до ста пунктів. Айзенк, створюючи свій тест, стверджував, що менше 70 означає, що людина є розумово відсталою; для виконання некваліфікованої роботи досить мати 87, а якщо робота ще й непостійна, то 82.

Проте тільки зниження освітнього цензу для новобранців не може вирішити проблеми гострої нестачі бажаючих служити за контрактом. У зв´язку з цим керівництво країни розглядає питання про допуск в іспанську армію іноземних громадян, платою яким буде отримання іспанського громадянства. Міністерство оборони Іспанії запропонувало набирати в збройні сили на службу тих, хто живе за контрактом в Іспанії, іспаномовних іммігрантів з Латинської Америки. Планувалося збільшити їхню частку в особовому складі з 4 до 8 %. Набирати на службу будуть осіб у віці 19 - 24 роки, причому іспанська мова для них обов’язково повинна бути рідною. Іммігранти-контрактники прийматимуть особливу форму присяги та даватимуть згоду на участь в операціях за межами Іспанії. Після закінчення служби їм нададуть іспанське громадянство, а перебування в армії зарахується в трудовий стаж. Служити іммігранти будуть в

Легіоні (колишній Іноземний легіон), дислокованому в іспанських анклавах у Марокко - в Сеуті й Мелільї. Крім того, передбачається направити їх в наземні частини морської піхоти й на обслуговування баз ВПС. Проте в жодному підрозділі іммігрантів не повинно бути більше 30 відсотків, а в деяких - більше 10 [15].

Окрім цього, в період переходу до контрактної служби Рада міністрів Іспанії затвердила законопроект, згідно з яким відмова від служби в армії по загальному військовому призову, зокрема альтернативної, перестає вважатися кримінально-карним злочином [16].

Міністерство оборони Іспанії розробило поправку до закону, що існує нині, згідно з якою при необхідності призиватимуться громадяни всі без обмежень за віком. Якщо вона буде прийнята, то у разі збройного конфлікту, загрози безпеці Іспанії або агресії проти неї, а також її союзників мобілізації підлягатимуть поголовно всі іспанці, включаючи жінок, які служитимуть нарівні з чоловіками, у тому числі й у стройових частинах.

Водночас сьогодні проводиться робота щодо внесення змін до чинного законодавства з метою збільшення вікового обмеження проходження служби до 58 років і передбачається, що в подальшому близько 33 % військовослужбовців за контрактом будуть проходити військову службу саме таким чином. Середня тривалість військового контракту для солдатів і капралів в Іспанії становить від 12 до 18 місяців. При цьому максимальний вік, як правило, не повинен перевищувати 35 років.

Міністр оборони Іспанії Хосе Боно добиватиметься підвищення окладів військовослужбовців. Про це він заявив на зустрічі з військовими на Канарських островах у ході чергової поїздки по військових частинах. Міністр вважає, що тільки в разі підвищення окладів Іспанія зможе отримати „справжню професійну армію”. Боно розцінив ганебним той факт, що командир флагмана іспанських ВМС авіаносця „Принц Астурійській” в званні адмірала отримує стільки ж, скільки шкільний вчитель, хоча командує кораблем вартістю в мільйони євро. Через низькі оклади з іспанської армії йдуть фахівці, особливо дефіцит особового складу відчувається у ВМС [17]. Щоб зробити службу привабливішою, нещодавно було ухвалено рішення на 20 відсотків підняти військовослужбовцям утримання, а також на 20 років підвищити вікову межу виведення з резерву. Крім того, в Іспанії введена форма так званої служби в армії „за сумісництвом”, яка зобов’язує іспанців впродовж певного часу проходити службу в армії, зберігаючи своє місце і зарплату на гражданці [18].

У цілому робота з переведення армії на контракт іде за різними напрямками. Загальне керівництво вербуванням молодого поповнення здійснюють департаменти з питань призову та навчання особового складу, а також 220 центрів, що розміщуються на територіях військових містечок і які здійснюють рекламну та роз’яснювальну роботу. Кожного року зазначеними структурами відбирається та направляється у війська близько 13 - 15 тис. чоловік для збройних сил та цивільної гвардії.

Аналіз роботи з кандидатами показує, що лише кожний п’ ятий кандидат на кінцевому етапі роботи готовий до того, щоб укласти контракт і у подальшому вступити на військову службу: так, із 60 тис. кандидатів, що прийшли до центрів відбору в 2002 році, відібрано 13 500 кандидатів.

До цього слід додати, що до Збройних Сил Іспанії вступає досить значний відсоток громадян, які протягом перших етапів військової служби визнаються непридатними до військової служби за станом здоров’я. Щороку цей показник коливається у межах 20 %. Причини цього можуть бути в тому, що недостатньо уваги надається роботі штатних медичних комісій (у центрах відбору та оформлення працює тільки один лікар та дві медичні сестри). При цьому рішення цього медперсоналу не може бути оскаржене у лікувальних закладах, а тільки у судовому порядку.

У зв’язку з цим та з метою залучення до роботи якомога більшої кількості молодих людей у Міністерстві оборони створено спеціальний структурний підрозділ, до обов’язків якого входить рекламування військової служби через засоби масової інформації, Інтернет, шляхом виготовлення рекламної продукції, а також проведення різного роду заходів, за допомогою яких пропагується військова служба за контрактом.

Слід підкреслити, що зазначена робота останнім часом проводиться дуже активно. Досить сказати, що крім офіційного WЕВ-сайт Міністерства оборони створено також окремий WЕВ-сайт, завдяки якому збройні сили отримують близько 60 % кандидатів.

Військовий бюджет на 2004 рік передбачав витрати на рекламу й пропаганду в сумі 18,82 млн євро, що на 6,1 % більше, ніж у 2003 році. У той же час загальна сума військового бюджету повинна була збільшитися лише на 4,1 %.

До заходів щодо посилення інформаційно-рекламної роботи відноситься також більш широке використання 3МІ, зокрема радіо, телебачення й преси; розгортання мережі постійно діючих інформаційних пунктів у містах, створення мобільних агітаційних пунктів, що являють собою спеціально обладнані автобуси і де група у складі офіцера, двох - трьох солдатів і сержантів веде інформаційну й агітаційну роботу серед молоді. Багато військових частин практикують відряджання офіцерів і сержантів до найближчих населених пунктів, де вони виступають з лекціями, ведуть індивідуальні бесіди з молоддю, розповсюджують відповідні рекламні матеріали.

До друкованих періодичних видань, які містять в собі інформацію та рекламні оголошення, що мають відношення до збройних сил, можна віднести щомісячники „Оборона” (БеГепБа) і „Іспанський журнал про оборону” (ЯеуіБІа ЕврапоІа ёе БеГеша). Ці видання розповсюджуються не тільки в Іспанії, але й за її межами. Більш популярним серед молоді є „Іспанський журнал про оборону”. Інформація, яка друкується в ньому, дає уявлення про умови проходження військової служби, пільги новобранцям і військовослужбовцям, можливості одержання спеціальності, тобто про те, що може цікавити молодих людей, які стоять перед вибором життєвого шляху.

В Іспанії створено спеціальну інформаційну систему „Інфовійсько”, яка функціонує як в комп’ютерній мережі, так і за допомогою телефонного зв’язку, завдяки якій будь-який кандидат має можливість отримати інформацію безпосередньо в Міністерстві оборони. Для забезпечення зазначених заходів у бюджеті Міністерства оборони на 2003 рік виділено 15 млн 300 тис. євро.

Менеджмент і контроль за дотриманням цивільними компаніями умов контрактів щодо рекламування військової служби здійснює спеціальна незацікавлена компанія, яка відстежує цю роботу й аналізує її наслідки.

З метою пропагування військової служби в Міністерстві оборони Іспанії існує спеціальний підрозділ матеріально-технічного забезпечення, який має у своєму арсеналі спеціально підготовлені озброєння й військову техніку, що вивозяться за замовленням відповідних посадових осіб до будь-якого регіону, де протягом певного часу проводяться спеціальні шоу. Молодь під час їх проведення має можливість потримати у руках цю зброю або спробувати керувати віртуальним танком „Леопард”, автомобілем „Хаммер” та ін.

Як показує досвід, внаслідок проведення подібних заходів у цих місцевостях у молоді суттєво підвищується зацікавленість до військової служби.

Заслуговує на увагу досвід Іспанії щодо організації проходження військової служби та підготовки резерву.

Передбачаються два види контракту:

а) для тимчасових професіоналів, з терміном контракту до 12 місяців і загальною вислугою до 8 років. Після навчання у навчальному підрозділі та військової служби, як правило, нетривалої, громадянин зараховується до резерву, термін перебування в якому залежить від вислуги років у збройних силах;

б) для постійних професіоналів. Ними стають після 8 років військової служби (зараз розглядається питання зменшення терміну до 6 років), і в них є перспектива через 3 роки отримати військове звання капрала, через 5 років отримати військове звання І-го капрала, через 3 роки отримати військове звання головного капрала.

Після 3 років служби військовослужбовці за контрактом мають можливості бути зарахованими до цивільної гвардії; пройти атестування на унтер-офіцерське звання; змінити військову спеціальність; розпочати заочне навчання в цивільному навчальному закладі та ін.

Збройні Сили Бельгії. Збройні Сили Бельгії складаються з сухопутних військ (СВ), Військово-повітряних сил (ВПС) і Військово-морських сил (ВМС).

Регулярні ЗС - 40,8 тис. чол. Резерв - 13,75 тис. чол., в т.ч. СВ - 4,2 тис., ВПС - 1,6 тис., ВМС - 600, медична служба - 850, частини матеріально- технічного забезпечення - 2,2 тис., підрозділи територіальної підтримки - 4,3 тис. Комплектування: на добровільній основі. Мобілізаційні ресурси - 2,6 млн. чол., зокрема придатних до військової служби - 2,1 млн.

Військовий бюджет у 2003 році склав 3,0 млрд доларів. Бельгія прагне відійти від безрозсудних витрат державних коштів, у тому числі й на військові потреби, і зосередити свою увагу на першочергових проблемах бельгійців - охороні здоров’я, освіті, соціальному забезпеченні. Зрозуміло, бельгійська влада прагне робити це без збитку для обороноздатності.

На початку 90-х років бельгійський уряд прийняв рішення про чергове реформування своїх збройних сил. Таке рішення було обумовлене цілою низки чинників. Певний вплив на військову політику Бельгії, безумовно, зробили позитивні процеси, що відбуваються в країнах Східної Європи і в світі в цілому.

План військової реформи був детально викладений в так званій „Білій книзі” - спеціальному виданні, що освітлює основні напрямки військового реформування. Попередня „Біла книга” вийшла в 1985 р. і відображала позиції прихильників „холодної війни”. Нове видання було складене з урахуванням змін, що почалися в світі в 90-ті роки минулого століття і відображало докорінні перетворення, що проводяться в збройних силах і безпосередньо торкаються основ військової політики Бельгії. Військова реформа здійснюється за декількома напрямами, основними з яких є такі: скорочення чисельності збройних сил і витрат на їх утримання, переведення армії повністю на професійний принцип формування, корегування аспектів її застосування і переоснащення відповідно до цього новими видами зброї та військової техніки. Реформа була розрахована на три роки і починалася поетапно з 1994 р.

З січня 1994 р. в Бельгії була скасована військова повинність та істотно знизилася чисельність офіцерського корпусу: звільненню підлягали 700 офіцерів і близько 6 тис. унтер-офіцерів. Змінювався бойовий склад військ. Так, в 1997 р. у сухопутних військах Бельгії повинна була залишитися одна дивізія, що складалася з трьох механізованих бригад і однієї парашутно- десантної бригади „командос”. Особовий склад збройних сил скорочувався до 40 тис. чоловік.

План бюджетної перебудови, прийнятий у 1993 р., передбачав заморозити військовий бюджет до 1997 р. на рівні 3 млрд доларів, що реально означало його скорочення на 25 %.

У передмові до нового видання „Білої книги” міністр національної оборони Бельгії Л. Делькруа особливо зупинився на завданнях збройних сил. Він підкреслює, що основною їх місією залишається участь в колективній обороні країн НАТО. Тенденція така, що ця колективна оборона набуває все більш європейського акценту, отже, посилюється роль Західноєвропейського союзу. Але, на думку міністра, трансатлантична солідарність була і залишається силою Бельгії, засади Північноатлантичного альянсу залишаються незмінними. Разом з тим у документі йшла мова і про нові завдання збройних сил: Бельгія готова брати активну участь в міжнародних Заходах з підтримки миру, в гуманітарних операціях за кордоном. Для участі в миротворчих операціях Бельгія на постійній основі виділяє 2 батальйони сухопутних сил, ескадрилью літаків, фрегат, корабель командування й тилової підтримки і 3 мінні тральщики. Наголошується, що операції, про які йдеться, повинні проводитися під егідою міжнародних організацій - ООН, СБСЕ, НАТО або ЄС.

На початку 90-х років минулого століття Бельгія приступила до нової реорганізації своїх збройних сил. План реорганізації, ухвалений урядом Бельгії, був розрахований на 15 років. У зв’язку з цим, урядом Бельгії на період з 2000 до 2015 років була прийнята програма щодо створення невеликих мобільних, оснащених сучасним озброєнням збройних сил, здатних діяти у великомасштабних операціях у складі багатонаціональних формувань ОЗС НАТО, а також у складі контингенту миротворчих сил ООН. Відповідно до цієї програми головним завданням Штабу оборони Бельгії є оптимізація структури збройних сил, в першу чергу штабів родів військ, та скорочення особового складу.

Окрім цього, планом передбачено впродовж 2000 - 2015 рр. здійснити 24 програми закупівель і модернізації військової техніки. За оцінками міністра оборони Бельгія на військові закупівлі повинна буде витратити 267,3 млрд. бельгійських франків (5,9 млрд дол.). Військовий бюджет залишиться на рівні 101 млрд бельгійських франків, щорічно проводитиметься його корегування з урахуванням інфляції. Проте, асигнування на закупівлі виростуть з 4,2 млрд бельгійських франків в 2001 році до 11,1 бельгійських франків у 2003 році. З 2006 року кошти, що виділяються щорічно на закупівлю військової техніки, перевищили 24 млрд бельгійських франків [20].

Чисельність військовослужбовців буде скорочена до 39 500 чол., що дозволить скоротити витрати на утримання персоналу з 55,8 до 44,4 млрд бельгійських франків у 2015 році. Заощаджені кошти будуть спрямовані на програму закупівель.

У найближчому майбутньому бельгійські власті ставлять перед собою ще одне завдання, вирішення якого певною мірою сприятиме об’єднанню Європи, - взяти участь в створенні так званого Єврокорпусу - 40-тисячного з’єднання, покликаного забезпечувати мир і порядок в Європі.

У цілому на прикладі Бельгії чітко видимим є різкий крен у військовій політиці, військовому реформуванний західноєвропейських країн. Відбувається поступова переорієнтація їхніх армій з вирішення чисто військових завдань на миротворчі, гуманітарні акції [21].

У 1994 році урядом Бельгії було прийнято рішення щодо скасування загальної військової повинності. Це було обумовлено тим, що в Європі відбувався процес інтеграції країн, що сприяло створенню системи колективної безпеки з одночасним розширенням НАТО в Європі.

У Бельгії було проведене повномасштабне дослідження, згідно з яким фактичні витрати у зв’язку із загальним військовим обов’язком були вдвічі більші, ніж зафіксовані в бюджеті. Для громадян це означало, що податкова економія на військовій повинності не покривається реальними витратами.

Процес переходу Збройних Сил Бельгії на принцип контрактного комплектування проходив не завжди гладко. Досвід впровадження принципу добровільного комплектування у ЗС Бельгії з 1996 року показав, що навіть при високому безробітті й досить високому грошовому утриманні контрактників, бажаючих служити у ЗС виявилося значно менше, ніж було необхідно для комплектування ЗС Бельгії. Крім того, кандидати в контрактники мали недостатній освітній рівень. До 1996 року серед бельгійських призовників була достатня кількість дипломованих фахівців (інженерів, лікарів, програмістів), які несли свої знання у ЗС, і збройним силам не потрібно було готувати їх самостійно. Після переходу до професійних ЗС Міністерство оборони вимушене було укладати відповідні договори з підприємствами та фірмами для підготовки відповідних фахівців, що спричинило додаткові витрати. У Бельгії в 1996 році виникли проблеми з фінансуванням ЗС. Деяку частину потенційних контрактників складала молодь з соціально неблагополучних шарів суспільства. Взагалі перехід Збройних Сил Бельгії до комплектування військовослужбовцями за контрактом тривав 4 роки.

Основними проблемами при переході до комплектування військовослужбовцями за контрактом у Бельгії були: укомплектування посад рядового та сержантського складу достатньою кількістю людських ресурсів відповідного віку та рівня освіти; створення гідної конкуренції на ринку праці в країні; створення привабливості армії, особливо для молоді.

Зазначені проблеми були вирішені за рахунок тісних зв’язків з громадськістю, що вплинуло на імідж армії, та зменшення кількості військовослужбовців за контрактом у зв’язку з модернізацією військової техніки. Крім того, була впроваджена система короткострокових контрактів, що дало можливість укомплектувати основні посади військовослужбовців за контрактом. Але зазначена система короткострокових контрактів на сьогодні вважається економічно не виправданою.

На сьогодні у Збройних Силах Бельгії існує проблема плинності кадрів серед рядового та сержантського складу. У зв’язку з цим у Штабі оборони Бельгії було прийнято рішення про підвищення, починаючи з 2004 року, граничного віку прийняття громадян на військову службу за контрактом з 30 до 34 років, крім того, була розглянута можливість прийняття на військову службу громадян інших країн ЄС .

При переході до комплектування армії військовослужбовцями за контрактом постійно вдосконалювалась система відбору людських ресурсів до збройних сил. Відбором кандидатів для Збройних Сил Бельгії займається центр комплектування особовим складом збройних сил та пункти комплектування у кожній провінції країни. Відбір на посади офіцерів та унтер- офіцерів відбувається 1 раз на рік, на посади рядового та сержантського складу - не більше одного разу на місяць. Посади сержантського складу комплектують відразу відібраними кандидатами. Початковий відбір кандидати до збройних сил проходять безпосередньо у пунктах відбору, що розташовуються в провінціях.

Процес остаточного відбору кандидатів на всі категорії військовослужбовців відбувається в єдиному в країні центрі комплектування особовим складом і триває 3 доби. У перший день відбору проводяться організаційні заходи, які включають в себе прийом всіх бажаючих кандидатів на всі категорії посад військовослужбовців та професійний відбір (тестування) кандидатів на посади рядового та сержантського складу. На другий день відбору проводиться професійний відбір (тестування) кандидатів на посади офіцерів та унтер-офіцерів. Третій день відбору має назву „екстра” і включає в себе професійний відбір (тестування) з кандидатами, що направляються у військові школи (коледжі), інститути. Результати професійного відбору кожного кандидата є дійсними від 1 до 2 років. Починаючи з 2004 року, відповідно до прийнятої нової концепції комплектування Збройних Сил Бельгії, кандидат має право повторно скласти іспит або подати апеляцію щодо результатів проходження тестування та медичного огляду.

Матеріально-технічне забезпечення процесу відбору кандидатів (транспортування, розміщення для проживання, харчування кандидатів) здійснюється за рахунок Міністерства оборони Бельгії.

Після проходження кандидатами програми відбору комісія з питань комплектування особовим складом за результатами тестування та медичного огляду приймає рішення про їх зарахування до збройних сил на обрані ними посади.

Перший контракт підписується від 2 років і більше в залежності від посади, на яку призначається кандидат.

Дуже важливим вважається питання формування відповідної системи мотивації військової служби. У Збройних Силах Бельгії розробкою політики мотивації військової служби займається секція мотивації, дирекції людських ресурсів у Штабі оборони Бельгії. Головним завданням зазначеної секції вважається розробка документів і діяльність з питань грошового забезпечення, кар’єрного супроводу, умов проходження військової служби військовослужбовцями усіх категорій. Крім того, вона займається пропагуванням переваг військової служби.

Одним з основних напрямів політики мотивації військової служби є забезпечення відповідних коштів. Грошове забезпечення військовослужбовців усіх категорій має свої відмінності й залежить від виду військової служби, а саме:

  • грошове забезпечення військовослужбовця під час навчання або підготовки - 60 - 80 % від місячного грошового утримання;
  • грошове забезпечення військовослужбовця під час проходження дійсної військової служби;
  • грошове забезпечення військовослужбовця під час проходження інтенсивної військової служби - польові навчання, збори, участь у миротворчих контингентах.

Як правило, у військовослужбовців, які проходять інтенсивну військову службу, грошове забезпечення у 1,5 - 2 рази більше, ніж у тих, хто проходить дійсну службу. Крім того, щоденна додаткова компенсація на цій службі складає 10 євро.

На даний час у Збройних Силах Бельгії в залежності від посади, категорії військовослужбовця та виду військової служби існує ціла система відмінностей у грошовому забезпеченні. Так, наприклад, існує система грошової компенсації за службову діяльність в позаслужбовий час, яка накопичується в поточному році, а після затвердження фінансового бюджету на наступний рік компенсується військовослужбовцям у наступному році у повному обсязі.

Згідно із законодавством Королівства Бельгії для військовослужбовців збройних сил встановлено робочий тиждень тривалістю 38 годин.

Що стосується пропагування переваг військової служби, то перш за все, мова їде про інформування громадян країни про безкоштовне медичне обслуговування військовослужбовців, пільги для їх родин (дітей) та можливість набути кращу освіту в цивільних навчальних закладах.

Збройні Сили Угорщини. Регулярні Збройні Сили Угорщини включають в себе сухопутні війська (СВ), військово-повітряні сили (ВПС).

Регулярні Збройні Сили Угорщини - 33 800 чол. Резерв - 90 300 чол., в т.ч. СВ - 74 900, ВПС - 15 400 чол. Воєнізовані формування - 14 000 чол., в т.ч. прикордонні війська - 12 000 чол. Мобілізаційні ресурси - 2,6 млн чол., в т.ч. придатних до військової служби - 2 млн чол.

Військовий бюджет у 2001 році склав 805 млн дол. У подальші роки уряд країни взяв на себе зобов’язання збільшити військові витрати на 2 % від ВВП з тим, щоб рівень військових витрат відповідав рівню витрат країн НАТО.

У 1990-ті роки були зроблені значні зусилля щодо модернізації угорської армії (Honvйdsйg) і переоснащення її за західними стандартами, перш за все, для майбутнього входження в НАТО. Це потребувало також ґрунтовного перегляду принципів організації, військової доктрини та навчання.

З 12 березня 1999 року Угорщина входить до НАТО. Але й через рік після вступу до НАТО стан Збройних Сил Угорщини оцінювали у Брюсселі дуже негативно. Керівники блоку дійшли висновку, що велика частина оснащення угорської армії застаріла і зробилася непридатною. Сповільнилися темпи військової реформи, відчувається хронічний брак коштів на переоснащення ЗС відповідно до стандартів альянсу. Затягуються терміни модернізації ВПС Угорщини, зокрема заміни винищувачів-бомбардувальників МиГ-29, які через свою оснащеність в даний час можуть злітати лише з угорської території. Генерали альянсу роблять висновок, що низький рівень підготовки ЗС Угорщини буде подоланий у недалекому майбутньому [22].

Усередині 90-х років минулого століття Угорщина приступила до реформи власних збройних сил. Цей процес був названий процесом реструктуризації та організаційних змін. Кінцевою метою цього процесу передбачалося створення сучасної військової організації, приведення Збройних Сил Угорщини до кінця 2010 року у відповідність з основними стандартами НАТО. Програма модернізації військ включає не лише реструктуризацію збройних сил, але і певну їх передислокацію та посилення окремих частин діючої армії. Модернізація, що проводиться, оптимізує систему управління угорських збройних сил [23].

У період до 2010 року якісні зміни в угорській армії включатимуть в себе створення нових структур, ухвалення нових доктрин, введення в лад нового устаткування та бойової техніки, а також підвищення професіоналізму

Збройних Сил Угорщини в цілому. Програма модернізації передбачає також поліпшення умов життя й служби особового складу, підвищення якісних стандартів військової підготовки та модернізацію бойової техніки й оснащення військ. Для реалізації цього планується створення нових інститутів для управління людськими ресурсами, що сприятиме повному виконанню поставлених завдань. Проведені перетворення дозволять поступово вирішувати проблеми кожного окремого військовослужбовця. Ключову роль в процесі модернізації збройних сил відіграватиме конкретний військовослужбовець.

Проведення реформи передбачає скорочення чисельності армії на 29 %. Кількість офіцерських посад буде скорочена на 32 %, посад молодшого командного складу - на 6 %, солдатів і сержантів - на 40 %. Кількість цивільних службовців планується зменшити на 56 %. Мобілізаційні вимоги також будуть скорочені наполовину в порівнянні з нинішнім рівнем. Відповідно до програми реформування армії міністр оборони Угорщини Ференц Дьюхач оголосив про скорочення чисельності збройних сил з 30 тисяч до 22 тисяч чол., заявивши, що Угорщині більше не треба посилювати збройні сили для відстоювання власної недоторканності та своєчасної відсічі передбачуваному супротивникові. Їхня головна мета - протистояти конфліктам і проявам тероризму всередині країни [24].

Збройні Сили Нідерландів. Реорганізація Збройних Сил Нідерландів здійснюється з метою приведення організаційно-штатної структури військ та оснащення їх озброєнням і військовою технікою у відповідність вимогам, які визначаються завданнями щодо врегулювання криз у Європі та участі в миротворчій діяльності. Метою реорганізації є створення невеликих за чисельністю, але мобільних та добре оснащених сучасним озброєнням сил, здатних діяти як у великомасштабних операціях у складі багатонаціональних формувань НАТО та ЄС, так і самостійно.

У зв’язку з переходом до комплектування Збройних Сил Нідерландів виключно військовослужбовцями за контрактом, чисельність армії, у порівнянні з 1993 роком, скоротилась більше ніж на 50 % (з 72 300 до 30 000 чол.). Скорочення чисельності передбачалось здійснити за 6 років, але фактично воно було здійснене за 4 - 5 років [25].

У 1996 році на протязі 8 місяців військова повинність була поступово скасована. Окрім того, коли уряд оголосив про наміри скасувати військову повинність, останні з призовників були призвані на коротші строки та їм виплатили грошове утримання професіоналів.

При переході Збройних Сил Нідерландів до комплектування за контрактним принципом основна проблема полягала в тому, що армія в країні була надзвичайно непопулярною і суспільство у своїй більшості негативно ставилося до проходження військової служби.

Для подолання цієї проблеми та залучення молоді до служби в армії в збройних силах був створений привабливий образ працевлаштувача. З цією метою була здійснена низка практичних заходів:

  • маркетингова компанія (1993 - 1996);
  • зміна образу військової служби у свідомості суспільства (1996 - 1998) необхідно було представити армію як важливу частину суспільства та зміцнити її роль у світі;
  • потужна рекламна кампаня (1998 - 2001), яка складалася з двох етапів.

Перший етап (1998 - 2000) - привертання інтересу молодих людей до служби в армії (пропагування того, що в армії можна не тільки служити, а й отримати багато інших можливостей). Другий етап (2000 - 2001) - рекламування можливостей, яких нема в цивільному житті, але є у військовослужбовців завдяки службі в армії.

Для пропагування військової служби за контрактом та залучення до неї якомога більшої кількості молодих людей Міністерством оборони Нідерландів проводиться активна робота щодо рекламування військової служби через засоби масової інформації та через Інтернет, у військових частинах організовуються „дні відкритих дверей”, виготовляється рекламна продукція та ін.

Для проведення цієї роботи було створено 11 інформаційних центрів (невеликі військові магазини в центрі крупних міст), які функціонують як рекламні пункти, де будь-який кандидат має можливість отримати достатню інформацію про військову службу в збройних силах та придбати предмети військового екіпірування.

Систему роботи відповідних підрозділів, штабів, на які покладені обов’язки щодо комплектування військ особовим складом, доцільно розглядати на прикладах сухопутних військ, де планування призову на військову службу здійснюється таким чином:

  • штаб виду збройних сил після проведення аналізу щодо необхідної кількості кандидатів для прийому на військову службу за контрактом доводить до відповідних підлеглих штабів ліміт чисельності;
  • штаб дивізії узагальнює отриману від підлеглих штабів інформацію, щодо кількості військовослужбовців, якої не вистачає, та доводить до „шкіл призовників” план підготовки;
  • штаб виду збройних сил після узагальнення даних видає наказ про призов на військову службу;
  • під час призову проводиться рекламна компанія, яка за своїм змістом не планується заздалегідь, а здійснюється спонтанно, у залежності від політико-економічної ситуації, що складається в суспільстві на той момент. Її обсяги залежать від фінансування та завдань призову.

Навчальні курси підготовки військовослужбовців, прийнятих на військову службу, проводяться у спеціалізованих навчальних центрах з використанням комп’ютерних технологій та засобів моделювання. Система підготовки особового складу передбачає 3 рівні: перший - 28 діб, другий - 40 діб, та третій - 50 діб. Після проходження відповідних рівнів військовослужбовець може бути залишений на військовий службі на такі терміни: першого рівня - на 2,5 роки; другого - на 4 роки; третього - на 5 років.

Підготовка військовослужбовців здійснюється у 4 школах по 4 рази на рік (по 140 чол. у кожній за один набір, за винятком школи повітрянодесантних військ, яка готує 200 чоловік за один набір).

Для підготовки сержантів у сухопутних військах існують дві школи (термін підготовки у кожній складає 6 місяців). Перша - загальна (базова підготовка), друга - спеціальна (підготовка за фахом). Військовослужбовець після базової підготовки направляється на курси підготовки за спеціальностями (механік-водій, водій, навідник, технік тощо). У кожній школі курси підготовки сержантів поділені на два потоки: підготовка знов прийнятих на військову службу, підготовка військовослужбовців.

Цікавим, на наш погляд, є порядок прийому на військову службу за контрактом. Він полягає в тому, що укладання контракту між командуванням частини та кандидатом не здійснюється. Підставою вважати військовослужбовця прийнятим на службу є наказ командира частини, яким військовослужбовець призначається на посаду і направляється на навчання в школу підготовки призовників. Ніяких зобов’зань перед державою кандидат не несе, а навпаки, зобов’язання бере держава перед військовослужбовцем. Крім того, він має право протягом 4 місяців з дня зарахування до списків особового складу частини звільнитися з лав збройних сил за власним бажанням без будь яких поважних причин. Це викликано, перш за все тим, що в Голландії не існує поняття „патріотичне виховання”, і молоду людину дуже складно залучити до служби в армії, спираючись лише на „лозунги”. Розмір грошового забезпечення не визначається престижністю посади. Військовослужбовці за контрактом за безперервну службу один раз у 3 роки отримують одноразову грошову винагороду в розмірі до 10 тисяч євро.

Збройні Сили Німеччини. У сучасній Європі особливе місце посідають Збройні Сили Німеччини. Маючи найбільші за чисельністю збройні сили (310 тис. чоловік) серед західноєвропейських держав, Німеччина розглядає бундесвер як важливий інструмент реалізації своїх зовнішньополітичних цілей. Військово-політичне керівництво ФРН наполегливо прагне привести ЗС у відповідність до сучасних вимог. Реформування бундесверу здійснюється згідно з десятирічною програмою (2001 - 2010 рр.). У рамках військової реформи до 2006 року чисельність особового складу бундесверу була скорочена до 282 тис. чоловік, а цивільних службовців (до 2010-го) - з 120 тис. до 80 - 90 тис. чоловік. Відповідно до конституції країни верховним головнокомандувачем збройними силами є федеральний канцлер, а загальне керівництво ними здійснює міністр оборони (цивільна особа), який відповідає за реалізацію політики правлячої партійної коаліції у сфері оборони і військового реформування. Його робочий орган - Міністерство оборони (МО). Оперативне керівництво ВС здійснює генеральний інспектор бундесверу через головний штаб. Збройні Сили ФРН мають тривидову структуру (сухопутні, військово-повітряні та військово-морські сили). Як окремі компоненти в складі бундесверу в 2001 році були створені об’єднані сили забезпечення (ОСЗ) і медико-санітарна служба (МСС).

Комплектування ЗС країни здійснюється за змішаним принципом: за контрактом і за рахунок призову на дійсну службу військовозобов´язаних на основі закону про загальну військову повинність. Тривалість строкової служби з 1 січня 2001 року скорочена з 10 до 9 місяців з наданням можливості пройти останні три місяці служби в ході декількох військових зборів. При бажанні військовослужбовець може продовжувати термін служби на добровільній основі до 23 місяців. Тим, хто служить за контрактом, надається право укласти його на термін від 2 до 15 років. Крім того, бундесвер комплектується кадровими військовослужбовцями.

У сучасних умовах значно зросла потреба бундесверу в кадрах для комплектування військ спеціального призначення, військових поліцейських, фахівцях РХБЗ і медико-санітарної служби. Даний дефіцит виник на тлі наявності у ЗС ФРН застарілих проблем в кадровій і фінансовій політиці. У військах, як повідомляє інформаційний центр бундесверу вакантними виявилися понад 17 тис. посад рядового і фельдфебельського складу. Є значний дефіцит фахівців у таких званнях, як фельдфебель і обер-фельдфебель, унтер- офіцер і штабс-унтер-офіцер.

У країні існують і проблеми зі здійсненням призову на військову службу. З усього призовного контингенту до збройних сил вдається залучити тільки третину військовозобов’язаних. Кількість тих, хто ухиляється від призову постійно збільшується (більше 9 тис. чоловік за підсумками 2001 року). Істотно погіршується стан здоров’я призовників (близько 20 % визнаються

непридатними до військової служби), зростає кількість засуджених і тих осіб, що ухиляються від виконання військового обов’язку за релігійними мотивами.

Спроби керівництва Міністерства оборони підняти престиж військової служби за рахунок збільшення фінансового утримання військовослужбовців не знайшли підтримки з боку тодішнього федерального канцлера Г. Шредера і міністра фінансів Р. Айхеля, оскільки міністрові оборони, за повідомленнями засобів масової інформації ФРН, поки що не вдалося отримати істотного планованого прибутку від програми розпродажу власності бундесверу, що звільняється в ході військової реформи.

Збереження принципу комплектування бундесверу на основі загального військового обов’язку одночасно з набором на контрактній основі не вирішило усіх кадрових проблем, що обумовлюється комплексом причин, основними з яких є: розвиток в НАТО об’ єктивної тенденції до зменшення чисельності військ (сил) і перетворення їх в професійні ЗС; скорочення військових бюджетів держав - членів альянсу з одночасним підвищенням витрат на утримання військовослужбовців; зниження престижу військової служби в бундесвері, обумовлене економічною, соціальною й демографічною ситуацією у ФРН.

У зв’язку із вказаними обставинами коаліція „Союз-90/Зелені”, що входить до уряду, керівництво військово-промислового комплексу, ряд представників Кабінету міністрів і депутати бундестагу від фракції СДПГ ініціювали в ЗМІ дискусію з питання переходу бундесверу на принцип професійного комплектування. Проте їхні ініціативи викликали жорстку критику з боку прихильників загального військового обов’язку (міністр оборони, командування бундесверу, лідери ХДС/ХСС на чолі з колишнім міністром оборони країни Ф. Рює), які обґрунтовують свою думку в заявах для німецьких і зарубіжних ЗМІ необхідністю збереження основи мобілізаційного розгортання НАТО на передових рубежах зони відповідальності альянсу.

Керівництво Міністерства оборони вважає, що професіоналами достатньо вкомплектувати лише найбільш боєздатні формування бундесверу. На думку міністра оборони, професіоналізація армії неминуче призведе до значного збільшення військових витрат країни в тривалій перспективі. У своїх публічних виступах він підкреслює підтримку більшістю населення Німеччини (близько 60 % громадян ФРН) збереження загального військового обов´язку, який дозволяє виховувати молодих людей у дусі „національних традицій і патріотизму”.

Прихильники професіоналізації збройних сил, навпаки, обґрунтовують свою позицію відсутністю реальної загрози широкомасштабних глобальних конфліктів у сучасних умовах. На їхню думку, бундесвер здатний реагувати на кризові ситуації набагато меншими за чисельністю, але більш підготовленими в професійному відношенні формуваннями. Це пов’язано перш за все з тим, що ФРН прикрита зі сходу новими членами НАТО - Польщею, Чехією та Угорщиною. Крім того, створюються передумови для розширення „буферної зони” за рахунок підготовки до вступу до блоку інших країн. Сучасне геостратегічне положення, за оцінкою „Німецького суспільства з питань політики безпеки”, забезпечує для ФРН виграш в часі на підготовку необхідних мобілізаційних ресурсів для доукомплектування чисто професійних ЗС.

На думку члена фракції СДПГ Р. Шмідта, така обстановка стане вирішальною умовою скорочення можливих втрат і основою успішної участі німецьких військовослужбовців в операціях багатонаціональних сил.

Таку ж позицію займають Партія зелених і політичні сили, що проголосили відмову від загального військового обов’ язку одним з пунктів своєї програми передвиборної боротьби. За підсумками досліджень, проведених експертами вказаної коаліції, лише кожен п’ятий з військовозобов’язаних Німеччини може бути затребуваним збройними силами, і ця кількість з кожним роком зменшуватиметься, внаслідок чого саме поняття „загальний військовий обов’язок” з часом втратить сенс. Крім того, прихильники професіоналізації ЗС заявляють, що добровільне проходження служби більше відповідає ідеалам демократії, ніж загальний військовий обов’язок.

Тенденція до відмови від загального військового обов’ язку поступово зростає. Свідоцтвом тому є такі факти: скорочення частки військовослужбовців- призовників і тривалості термінової служби; зниження об’ємів фінансування бундесверу з одночасним підвищенням рівня грошового утримання військовослужбовців-професіоналів; подальше зниження престижу військової служби; ускладнення процесу призову в ЗС, обумовлене погіршенням демографічної ситуації в країні.

Проте військово-політичне керівництво ФРН сподівається в складних фінансово-економічних і соціально-демографічних умовах реалізувати розпочату військову реформу і зберегти за бундесвером лідируючі позиції серед західноєвропейських збройних сил.

Корисним є досвід ФРН щодо соціального забезпечення військовослужбовців за контрактом. Забезпечення військовослужбовців і службовців Міністерства оборони ФРН житлом здійснюється на підставі Закону „Про правовий статус військовослужбовців”. Відповідно до закону кожний військовослужбовець має право на забезпечення житлом за місцем проходження служби. Для реалізації цього права Міністерство оборони використовує квартири, які мають федеральну форму власності, та квартири, які орендує в державних, земельних та приватних компаній, а також квартири, які є у власності Міністерства оборони. Розподіл житла здійснюється адміністративно-господарським управлінням Міністерства оборони ФРН і його територіальними відділами. Існують відповідні норми забезпечення житлом (одна житлова кімната на одного члена родини). Командири частин (від командира батальйону і вище) мають право на отримання додаткової кімнати для кабінету. Пільгова оплата житла для військовослужбовців за рахунок держбюджету здійснюється на підставі прийнятих в ФРН будівельних норм, у відповідності з якими площа двокімнатної квартири складає 60 кв. м, трикімнатної - 82 кв. м, чотирикімнатної - 94 кв. м, п’ятикімнатної - 106 м. Вартість оренди житла, що Міністерство оборони надає військовослужбовцям, менша від ринкової (70 - 75 %).

При переміщенні військовослужбовця до нового місця служби йому надається житло у відповідності з його вимогами й існуючими нормами. У випадку, якщо бундесвер не може забезпечити військовослужбовця житлом, йому сплачуються гроші для самостійного найму квартири із розрахунку 322 дол. США на місяць, але не більше, ніж 12 670 дол. США за три роки. Як правило, житло надається протягом року.

Військовослужбовці, які звільняються в запас після завершення контракту, мають право на подальшу оренду того житла, яке займали під час проходження служби. Військовослужбовці, які прослужили в бундесвері 20 і більше років, а також ті, що вийшли на пенсію за віком, зберігають право на пільгову оплату за житло і на компенсацію витрат, пов’язаних з його орендою, якщо витрати на оренду перевищують 18 % їх грошового забезпечення.

Однак військовослужбовці бундесверу за період служби мають можливість придбати власну квартиру чи власний будинок у вибраних ними землях ФРН. У результаті майже всі вони на момент звільнення в запас мають власне житло, а квартири, які надавало Міністерство оборони, звільняють.

У ФРН уже багато років ведеться рекламна діяльність, спрямована на підвищення сумлінного ставлення громадян до військової служби, їхньої готовності пов´язати своє життя з армією.

Організацією та проведенням інформаційно-рекламної роботи займається штаб преси та інформації Міністерства оборони. До структури цього штабу входить головне військово-рекламне управління. До його основних функцій відносяться: планування, координація й проведення військово-рекламних акцій, встановлення контактів з командуванням військових частин та з’єднань, які залучаються до рекламних заходів, розробка методичних посібників і рекомендацій з організації реклами військової служби.

Військова рекламна діяльність носить розгалужений характер. Нею займаються як в органах управління видів ЗС, де з цією метою створені спеціальні відділи, так і у військових з’єднаннях і частинах, в яких проведення рекламної роботи покладено на офіцерів підрозділу зі зв´язку з громадськістю.

Служби, що займаються рекламною справою, тісно співпрацюють зі структурами, які спеціалізуються на проведенні роботи з комплектування військових посад. При цьому вони планують і здійснюють рекламну діяльність із урахуванням конкретних потреб бундесверу у військовослужбовцях, які мають певну спеціальність; ситуації, що складається на ринку праці й зайнятості; змін у поглядах молоді на соціально-економічні процеси, які відбуваються в країні.

Суб’єкти цілеспрямованого впливу рекламних заходів умовно поділяються на три категорії. До першої відносяться юнаки й дівчата віком 13 -16 років. Вважається, що в цьому віці вони починають замислюватися про вибір життєвого шляху. Фахівці військової реклами намагаються пробудити в них інтерес до армії та військової служби, акцентувати увагу на її романтичності. З цією метою застосовуються такі способи впливу, як доставка додому або до місця навчання рекламно-агітаційних матеріалів, налагодження переписки з військовими частинами, запрошення на день відкритих дверей у військово-навчальні заклади й військові частини, проведення виставок у цивільних загальноосвітніх школах, оформлення фотовітрин, що рекламують бундесвер і військову службу.

До другої категорії зараховують молодь у віці 17 - 20 років. Існує думка, що в цей період молоді люди, як правило, стурбовані пошуком свого місця в житті, одержанням професії. У зв’язку з цим зусилля фахівців в області військової реклами спрямовані на пропаганду переваг військової служби, соціальних гарантій, які надаються військовослужбовцям, можливостей службового росту.

До третьої категорії відноситься молодь віком більше 20 років. В основі проведених стосовно них рекламних заходів лежать стимули матеріального характеру, зокрема розмір грошового утримання, показники його зростання під час просування по службі й збільшення вислуги років, пільги, якими користуються в період військової служби й при звільненні в запас. У зв’язку з тим, що комплектування військових посад, які обіймають військовослужбовці рядового й сержантського складу, до останнього часу здійснювалося на основі обов’язкового призову, виготовлення й випуск рекламної продукції розраховані насамперед на залучення громадян до військової служби офіцерів, на підвищення зацікавленості молоді вступом до військово-навчальних закладів, що спеціалізуються на підготовці офіцерських кадрів.

Підбір військових фахівців з реклами здійснюється, зокрема, з випускників профільного центру військової академії в м. Вальдберге й офіцерських курсів підготовки фахівців у цій сфері. Неабияке значення надається навчанню командного складу практиці роботи із засобами масової інформації, взаємодії зі співробітниками цивільних установ, відповідальними за проведення інформаційно-рекламної роботи.

У ФРН кадровим військовослужбовцям, що звільняються в запас, призначається пенсія, якщо до цього моменту вони прослужили в збройних силах не менше десяти років або втратили працездатність при виконанні службових обов’язків. Звільнення в запас за власним бажанням не дає права на отримання пенсії. Розмір пенсії обчислюється з основного окладу, посадової та квартирної надбавок, відповідних останньому військовому званню (у разі перебування в цьому званні не менше року). Мінімальний розмір пенсії після десяти років служби складає 35 % основного окладу, посадової та квартирної надбавок. За кожен наступний рік до 25 років служби нараховується додатково 2 %, а після 25 років - 1 %. Максимальний розмір пенсії - 75 % грошового утримання за останній місяць служби. Для її отримання необхідно прослужити 35 років. Кадровим військовослужбовцям після виходу у відставку призначають пенсію. Якщо це відбулося після досягнення встановленого граничного віку, то вони отримують також одноразову допомогу в розмірі 12 000 марок (6 818 доларів). Окрім того, протягом трьох місяців після звільнення їм виплачується сума у розмірі останнього середньомісячного окладу. Розмір пенсії визначається на основі грошових виплат і тривалості військової служби. При цьому максимальна пенсія складає 75 % зальних грошових виплат. Якщо кадровий військовослужбовець звільняється з причини непридатності для подальшої служби, то при проведенні розрахунків проводяться виплати з урахуванням основного окладу (згідно з грошовим утриманням з урахуванням вислуги років), який він міг би отримувати при досягненні відповідної особливої або загальної вікової межі. Якщо він звільняється у зв’язку з наслідками нещасного випадку на службі, то розрахований відповідно до тривалості військової служби розмір пенсії призначається як мінімум у розмірі 66 % і максимум - 75 % від вищої ставки його розряду тарифної сітки [26].

Досвід формування військової служби за контрактом у арміях провідних країн світу свідчить, що існують різні системи стимулювання контрактників. Разом з тим, існують спільні закономірності, властиві всім системам. Існуючу систему стимулювання праці військовослужбовців можна умовно розділити на дві частини: пряме й непряме стимулювання.

Під прямим стимулюванням розуміються виплати грошових коштів особовому складу (грошового утримання) для підтримки їх продуктивної діяльності. У першу чергу це грошове утримання та податкові пільги. Непряме стимулювання військовослужбовців виражається в забезпеченні гідних соціально-побутових умов життя на військових базах, в закритих військових містечках; в майновому забезпеченні; медичному забезпеченні військовослужбовців і членів їхніх сімей, а також в наявності у військовослужбовців особливих прав, яких не мають працівники цивільного сектора (право на більшу щорічну відпустку, право на пенсію залежно від вислуги (зазвичай в 20 років), а не від віку тощо).

Основою грошового утримання військовослужбовців у більшості провідних держав є: основні оклади, постійні надбавки, додаткові виплати, компенсаційні та спеціальні виплати. Основні оклади - найбільша за об´ємом складова частина грошового утримання (приблизно 60 - 80 %)

військовослужбовця. Основні оклади, як правило, залежать від військового звання, часу служби в цьому званні, а також від загальної вислуги років військовослужбовця.

Уряди провідних економічно розвинених держав розглядають оплату праці військовослужбовців не як грошове відшкодування за військову службу, а як джерело коштів, що дозволяє військовослужбовцю вести гідний спосіб життя. Практична реалізація даного принципу лежить в основі воєнно- економічної політики різних країн щодо оплати військової праці. Це дозволяє військовослужбовців (в першу чергу офіцерський корпус) армій практично усіх країн світу за своїм економічним положенням відносити до середнього класу суспільства.

Система оплати праці військовослужбовців постійно вдосконалюється, усуваються порушення еквівалентності оплати військовослужбовців і цивільного персоналу, зайнятого в приватному секторі економіки. Засоби масової інформації широко публікують відомості про високу платню військовослужбовців з метою сприяння комплектуванню армії, залучення туди молоді, заохочення її укладати контракти, ставати професійними військовими. Практично за кожним підвищенням грошового утримання військовослужбовців йде широка реклама, у пресі відкрито зіставляються розміри оплати цивільних фахівців - з одного боку, солдат - з іншого, рекламуються матеріальні вигоди військової служби.

У провідних країнах багато уваги надається науковому супроводженню становлення військової служби за контрактом. Постійно проводяться дослідження з актуальної військової тематики. На початку 70-х р. минулого століття США, ФРН, Великобританії та Франції активно вивчалися проблеми мотивації військової служби. Військовими аналітиками та вченими були зроблені висновки про падіння престижу військової праці у зв’язку зі зниженням рівня матеріального добробуту військовослужбовців у порівнянні з іншими шарами суспільства як під час вступу на службу, так і при її проходженні та закінченні кар’єри. У висновках досліджень йде мова про те, що такі поняття, як „обов’язок”, „військова честь” і „захист Батьківщини” перестали бути головною мотиваційною силою, яка раніше дозволяла залучати на військову службу гідних молодих людей у потрібній кількості. У зв’язку з цим соціологами були досліджені причини незадоволеності службою військовослужбовців різних категорій. Виявилося, що причини ці умовно можна розділити на дві групи.

Перша - це бажання отримувати грошове забезпечення не нижче загальнонаціональних стандартів рівня життя і друга - прагнення усвідомлено виконувати свої службові обов’язки. Інакше кажучи, знати, за що служиш. З’ ясувалося, що головними мотивами, які визначають рішення служити в армії та подовжувати термін служби, є в першу чергу високе грошове утримання, пільги при проходженні служби, і лише в другу чергу - все інше. Зниження рівня життя військовослужбовців у 70-ті р. минулого століття істотно вплинуло на настрій перш за все офіцерів середньої та молодшої ланок, а також сержантів. Саме ця категорія військовослужбовців у відповідях на питання соціологічної анкети говорила про те, що їх служба не становить цінності для суспільства.

Використовуючи рекомендації вчених про заходи з підвищення престижу військової служби в суспільстві, уряди постійно вдосконалювали систему посадових окладів і пільг для усіх категорій військовослужбовців. Найважливішою умовою такої системи був обов’язковий щорічний облік інфляційних процесів і, отже, корегування сум виплат військовослужбовцям. У результаті проведеної роботи офіцерському складу країн НАТО були встановлені достатньо високі основні оклади, а старші офіцери отримують оклади, що перевищують середній рівень оплати праці в промисловості відповідних країн на 40 - 109 %. Грошове забезпечення військовослужбовців у цих країнах підтримується на рівні, що дозволяє збройним силам успішно конкурувати на ринку праці. Особливої уваги заслуговує досвід німецької системи матеріального стимулювання, яка якнайповніше враховує сімейний стан військовослужбовців, спрямована на забезпечення членів сім’ї військовослужбовця.

Це дає можливість німецьким офіцерам у військовому званні починаючи з капітана на одну зарплату повністю утримувати свою сім’ ю.

Грошове забезпечення складається з основного окладу, зонально- територіальних надбавок, а також різних додаткових виплат і допомоги. Сума основного окладу визначається залежно від розряду тарифної ставки, яка враховує військове звання та вислугу років у збройних силах. Так, наприклад, грошове забезпечення рядового бундесверу в середньому складає близько 1 180 марок в місяць, а офіцера в званні підполковника - 4 800 марок. При визначенні величини основного окладу враховується вік і вислуга років. Як правило, через кожні 2 роки служби, починаючи з 22-річного віку, проводиться збільшення суми основного окладу на величину надбавки за вислугу років.

Надбавки до основних окладів, додаткові та компенсаційні виплати залежать від умов служби, військово-облікової спеціальності, термінів вислуги, досягнутих результатів по службі, сімейного стану, а також інших чинників. Зазвичай першу групу утворюють заохочувальні виплати, що використовуються для залучення військовослужбовців з дефіцитними спеціальностями. Так, Збройні Сили США найбільших труднощів зазнають при залученні на службу медичного персоналу. Це пояснюється тим, що в цивільному секторі економіки лікарі отримують набагато більші доходи. Для того, щоб компенсувати цей розрив в оплаті та збільшити привабливість служби в збройних силах, офіцерам-медикам встановлюються заохочувальні виплати, розмір яких залежить від вислуги років і коливається від 16 до 21,5 тисяч доларів на рік. Крім того, лікарям дефіцитних спеціальностей при продовженні служби на термін від двох до чотирьох років виплачується додатково по 20 тисяч доларів на рік. Відсутність цих виплат, на думку керівництва Міністерства оборони, призвела б до відтоку великої кількості цих фахівців.

Другу групу додаткових виплат складають компенсаційні доплати, що стимулюють військовослужбовців проходити службу на посадах, пов’язаних з підвищеним ризиком для здоров’я або життя, з отруйними хімічними речовинами і радіоактивними матеріалами, з розмінуванням тощо, або в районах з важкими кліматичними умовами, Військова служба припускає періодичне переміщення військовослужбовців, а з ними і членів їхніх сімей з одного місця служби в інше. Тому особливий інтерес становить відшкодування витрат у зв’язку з переїздом до нового місця служби. У всіх країнах у цьому випадку виходять з того, що військовослужбовець - особа державна і переїздить з гарнізону в гарнізон далеко не за своїм бажанням. А тому робиться все для того, щоб він міг якщо вже не повністю виключити всі пов’язані з переїздом труднощі, то принаймні звести їх до мінімуму. У середньому компенсація за один переїзд у військовослужбовців складає 50 - 60 % від фактичних витрат військовослужбовця. Прямуючи до нового місця служби, військовослужбовець може отримати грошовий аванс для вирішення питань, пов´язаних з переїздом. Речі військовослужбовця зазвичай, з урахуванням певних обмежень, перевозять безкоштовно. Вага вантажу, оплачувана державою, залежить від звання військовослужбовця, його сімейного стану. Для тих, хто виїжджає за кордони країни, існують обмеження на перевезення меблів та інших предметів. У цьому випадку командування приймає речі, що залишилися, на безкоштовне зберігання або пересилає їх за вказаною адресою. У деяких країнах при перевезенні речі військовослужбовця страхуються за рахунок держави.

У Збройних Силах Франції вважаються нормою шість переміщень з гарнізону в гарнізон для офіцерів і три переміщення - для решти військовослужбовців. Тому починаючи з 7 переміщень офіцера і з 4 - решти військовослужбовців одноразова додаткова компенсація виплачується за спеціальною шкалою.

У більшості армій передових держав світу вагомою надбавкою в сімейному бюджеті є різні виплати, що компенсують наймання й оплату житла. Військовослужбовцям, що орендують квартири, виплачується певна надбавка з урахуванням військових звань, якості квартир, що орендуються, тощо.

Зазвичай існують норми забезпечення житловою площею військовослужбовців і членів їх сімей. При переміщенні військовослужбовця до нового місця служби йому надається житло відповідно до його вимог та існуючих норм. Військовослужбовці, що звільняються в запас після закінчення контракту, мають право на подальшу оренду житла, яке вони займали в період служби. У грошовому утриманні військовослужбовців ФРН, Франції, Англії і Чехії є, на наш погляд, декілька важливих виплат, що характеризують турботу держави про військовослужбовців, - надбавки на утримання сім´ї та компенсації за роботу понад встановлену законом тривалість службового часу.

У бундесвері допомога на утримування сім´ї визначається згідно з федеральним Законом „Про грошову допомогу на дітей”, величина якої залежить від кількості дітей і працевлаштування дружини. Міністерство оборони Франції враховує цю обставину при визначенні розміру надбавки за службу в збройних силах.

Будь-яка праця понад норму (якщо це не вчення або бойові дії) повинна компенсуватися різними надбавками і доплатами, що регламентують оплату праці військовослужбовців понад встановлену законом тривалість службового часу. Так, у ФРН, наприклад, передбачена виплата добової надбавки за умови, що загальна зайнятість військовослужбовця складає більше 56 годин на тиждень. Право на отримання такої надбавки у військовослужбовців наступає після 7 місяців служби. Розмір надбавки 100 німецьких марок. Крім того, за несення служби у вихідні та святкові дні, а також у нічний час (з 20.00 до 6.00) військовослужбовець бундесверу має право на отримання спеціальної надбавки у розмірі 0,75 - 1,36 марок за кожну годину служби. Наприклад, за несення служби протягом 12 - 16 годин поспіль військовослужбовцям виплачується 25 марок, а за 16 - 24 години - 50 марок, якщо цей час не компенсується відгулом.

Доплата за роботу у вихідні та святкові дні за кожну годину служби - 4,40 марки; у суботу з 13 до 20 годин - 1,25 марки і в суботу с 20 до 6 години - 2,50 марки.

У Чехії доплата за кожну годину роботи в нічний час складає 20 % від середньої погодинної оплати, у вихідні дні (суботу й неділю) - 25 %. Доплата за кожну годину роботи в святкові дні складає 100 % від середньої погодинної оплати, або надається вихідний день в будь-який слушний час протягом місяця.

Складовою частиною грошового забезпечення є виплати, що сплачуються при звільненні у запас чи відставку військовослужбовців, які не мають права на отримання пенсії. До них відносяться компенсації за невикористану відпустку і вихідна допомога. Тим, хто звільняється, виплачується вихідна допомога. У деяких арміях її отримання передбачене і в разі дострокового звільнення зі збройних сил, якщо воно здійснюється не з вини самого військовослужбовця і не пов’язане з грубими порушеннями по службі. Вихідна допомога включає в себе грошову компенсацію, матеріальну допомогу, а також річну одноразову допомогу. Грошова компенсація залежно від вислуги років виплачується за період, протягом якого звільнений в запас військовослужбовець може залишатися без роботи. Особливе місце в системі прямого стимулювання праці військовослужбовців США, Франції, ФРН, Великобританії посідають податкові пільги, які дають дуже відчутну надбавку до доходів військовослужбовців. Непряме стимулювання відіграє не менш істотну роль в системі стимулювання військової служби, ніж пряме стимулювання. Не збільшуючи безпосередньо доходів військовослужбовців, непряме стимулювання дозволяє скорочувати витрати, підвищуючи тим самим життєвий рівень військовослужбовців і членів їхніх сімей.

Важливим чинником залучення молоді на військову службу і утримання її протягом певного терміну є безкоштовне медичне обслуговування військовослужбовців, членів їхніх сімей, а в деяких країнах - і військових пенсіонерів. На думку ряду закордонних військових експертів, пільги, пов’язані з медичним обслуговуванням, з урахуванням цін на нього, що постійно зростають, є одними з найістотніших.

Інша істотна пільга - можливість для військовослужбовців, ветеранів і пенсіонерів практично безкоштовно здобути середню або вищу освіту в цивільних вищих навчальних закладах. Військовослужбовцям надається право навчатися в одному з цивільних вищих або середніх спеціальних навчальних закладів, вибравши вечірню або заочну форму навчання. Бажаючі здобути цивільну спеціальність в період перебування в збройних силах можуть вступити через бюро по працевлаштуванню до спеціальних курсів, які можуть існувати і при військових частинах. Для новобранця більшості армій диплом про середню освіту не є обов’язковим під час вступу на службу, але він стає необхідною умовою подальшого просування військовослужбовця по службових сходах. Тому для бажаючих отримати диплом про середню освіту на військових базах створені спеціальні освітні центри, в яких можна безкоштовно скласти іспити за середню школу екстерном або після відповідного навчання.

Окрім надання допомоги в здобутті освіти військовослужбовцям, деякі Міністерства оборони беруть на себе навчання їх дітей. Для цього в збройних силах створюються комплекси початкових і середніх шкіл. Якщо поблизу від військових баз немає шкіл Міністерства оборони, діти можуть за державні кошти відвідувати місцеві школи.

Велике значення має забезпечення побутових умов життя у військових містечках і на військових базах. Зазвичай військовослужбовці рядового складу розміщуються по чотири - вісім чоловік у службових приміщеннях, житлова площа яких встановлюється відповідними документами.

До послуг, що надаються зі знижкою, відноситься організація торгівлі в магазинах військторгу. Цими знижками користується значна частина військовослужбовців.

Взагалі діапазон дій військового відомства у вирішенні соціально- побутових питань дуже широкий - від створення в гарнізонних магазинах окремих секцій „Все для військовослужбовців без сім´ї” до розширення програм по догляду за дітьми. Але особливо котируються у військовослужбовців пільги, пов’язані з військовою торгівлею. Організаційно військова торгівля поділяється на продовольчі та промтоварні магазини. Військові організації купують товари безпосередньо у цивільних виробників, а потім продають військовослужбовцям з істотною знижкою. На відміну від продовольчих магазинів, які фінансуються з державного бюджету, мережа промислових товарів військової торгівлі заснована на самоокупності. У рейтингу переваг військової служби пільги, пов’язані з торгівлею, займають друге місце після медичного обслуговування.

Чималою соціальною підмогою для сімей військовослужбовців є пільги, що надаються для догляду за дітьми. Дітям військовослужбовців надається можливість відвідувати дитячі установи, при цьому Міністерство оборони компенсує частину коштів на їх оплату. Режим роботи таких центрів визначається з врахуванням специфіки організації служби в гарнізоні. Особливе значення така послуга набуває для військовослужбовців, що проходять службу далеко від населених пунктів і за кордоном.

Військова служба пов’язана з ризиком для здоров’я та життя. Кожен військовослужбовець знає це і має бути впевненим, що якщо трапиться травма, то держава не кине його напризволяще. А в разі загибелі, його сім’ї повинен бути збережений приблизно той же рівень життя, який забезпечувався раніше. Відповідними законами визначена величина допомоги в разі смерті військовослужбовця як вдові, так і дітям-сиротами що залишилися. У деяких випадках дітям оплачується і навчання в системі середньої та вищої освіти. Крім того, повністю відшкодовуються витрати на лікування, придбання ліків.

Істотний вплив на престиж військової служби робить пенсійне забезпечення. Система пенсійного забезпечення військовослужбовців створювалася з урахуванням специфіки військової служби, яка відсутня в цивільному житті. Така система дає можливість впливати на чисельність збройних сил за допомогою добровільної та недобровільної відставки, і в той же час вона є досить привабливою для висококласних фахівців. Таким фахівцям вона надає можливість робити кар’єру в збройних силах, не думаючи про майбутнє. Окрім цього, вона повинна спонукати найбільш здібних військовослужбовців залишатися на військовій службі протягом найбільш продуктивної частини свого життя. У той же час система пенсійного забезпечення повинна забезпечувати мобільність військовослужбовців, давати їм можливість службового зростання. З цією метою ця система постійно вдосконалюється.

Законодавством більшості країн передбачені в основному три варіанти виходу на пенсію: за вислугою років, по хворобі, по досягненню пенсійного віку. При звільненні за вислугою років право на отримання пенсії мають військовослужбовці, що прослужили не менше 20 років (у Франції - 15 років). Розмір пенсій військовослужбовців регулярно корегується у фінансовому законі на черговий рік (залежно від темпів інфляції та зростання цін). Грошові суми виплат залежать від військових звань, вислуги років і стану здоров´я. За кожен рік служби понад мінімальний термін, встановлений законом для різних категорій особового складу, зазвичай визначається надбавка (від 2 до 4 % основного окладу). Особам, що втратили працездатність в результаті виконання службових обов’язків, встановлюються додаткові надбавки (або особливі пенсії) залежно від ступеня її втрати.

У соціології праці давно доведено, що зміна звичного ритму життя майже завжди супроводжується стресом, а звільнення зі збройних сил людей, які присвятили все своє життя армії або флоту, - тим більше. Як правило, вік військовослужбовців, що звільняються на пенсію, від 40 до 47 років. У цьому віці є досвід, знання, уміння, життєва енергія, яку можна використовувати на благо суспільства. У країнах НАТО ведеться цілеспрямована робота по адаптації військовослужбовців, які звільняються, до цивільного життя, зі зниження негативних наслідків звільнення та створення умов для плідної діяльності в цивільному житті. Така робота проводиться не тільки на державному рівні. Неурядові організації беруть найактивнішу участь в долі звільнених у запас військовослужбовців і членів їхніх сімей. Організації підтримують тісні контакти з регулярними військами, допомагаючи працевлаштуванню тих, хто звільняється в запас. Часто пошук робочого місця починається ще до звільнення військовослужбовця і ведеться з урахуванням його військової спеціальності та професійних навиків. У разі потреби організації надають військовослужбовцям допомогу в перепідготовці та набутті цивільної спеціальності.

У своїй роботі неурядові організації з працевлаштування колишніх військовослужбовців велику увагу приділяють рекламній діяльності. Завдяки грамотній рекламній кампанії в багатьох країнах вдається зруйнувати стереотипи суспільної свідомості про те, що колишні військовослужбовці придатні лише для роботи в охоронних агентствах. У громадській думці формується образ військовослужбовця - технічно грамотного фахівця, що легко сприймає нову технічну інформацію, особисті якості якого - дисциплінованість, відповідальність, старанність - роблять його оптимальною кандидатурою для заповнення вакансій у цивільній сфері. У засобах масової інформації постійно з’ являються матеріали, що пропагують збройні сили як одне з кращих місць для розвитку нових навиків і набуття досвіду для другої, цивільної кар’єри. При цьому військовослужбовцям наполегливо рекомендується не прагнути до добровільного звільнення, а максимально використовувати військову службу для завчасного пошуку нової роботи в цивільній сфері, проходження відповідної перепідготовки або підвищення рівня своєї освіти. При цьому в деяких арміях, якщо військовослужбовець звільняється достроково, окрім вихідної допомоги він додатково отримує гідну грошову компенсацію.

Таким чином, прийнята в провідних країнах світу система прямого стимулювання військовослужбовців - фінансові методи (грошове утримання військовослужбовців, податкові пільги тощо) і непрямого стимулювання - економічні методи (безкоштовне медичне обслуговування військовослужбовців і пільги членам сімей, забезпечення гідних умов життя на військових базах, знижки при придбанні товарів в магазинах військової торгівлі тощо) дозволяє забезпечувати стабільний приплив добровольців, що не зменшується, і збільшення кількості бажаючих переукладати контракти. Переважною більшістю населення служба в армії розглядається як престижна і вигідна справа, про що красномовно свідчить такий своєрідний індикатор престижності військової служби, як довіра суспільства до держави - важливий компонент суспільних умонастроїв.

У той же час треба відзначити, що солідний зарубіжний досвід у галузі вирішення проблем соціального захисту військовослужбовців, забезпечення соціальних стандартів військової служби не є беззаперечним. Тільки творчий підхід у використанні світового досвіду, врахування сучасних реалій України сприятиме побудові професійної армії. Законодавство України містить достатній асортимент соціальних гарантій, пільг і компенсацій, але, на жаль, частина з них носить декларативний характер і вже давно втратила своє стимулююче значення.