Військова служба за контрактом (соціальний вимір)

2.1. Перші добровільні армії світу (США, Канада, Великобританія)

Збройні Сили США. США, Канада, Великобританія були першими країнами які перейшли до принципу комплектування збройних сил на добровільній основі. Історія професійної армії США почалася у 1973 році. Сьогодні Збройні Силі США - наймогутніша армія у світі.

Згідно з законом про національну безпеку 1947 року Збройні Сили США складаються з трьох самостійних видів: сухопутні війська (СВ), військово-повітряні сили (ВПС) і військово-морські сили (ВМС). У структурі збройних сил морська піхота є частиною флоту. Збройні Сили США оснащені всіма сучасними засобами ведення воєнних дій. Кожен вид Збройних Сил США складається з регулярних військ і резервних компонентів. За ступенем укомплектованості і боєготовності багато резервних формувань США перебувають на рівні регулярних військ. Згідно з американською Конституцією Верховним головнокомандуючим є Президент. Безпосереднє керівництво збройними силами здійснює міністр оборони і міністри видів збройних сил. Робочим органом Міністерства оборони з оперативного керівництва збройними силами є Комітет начальників штабів.

Важливим елементом військової організації США є Національна гвардія США, яка існує довше, ніж самі США. Гвардія є прямим нащадком народних ополчень окремих штатів. Озброєні загони народного ополчення існували майже 150 років до створення перших американських штатів. Національна гвардія вважається не тільки найстаршою військовою установою країни, але також, на думку багатьох вчених, найстаршою організаційною структурою будь-якого типу в історії Америки.

Військові завдання Сполучених Штатів викладені у чотирьох основних документах, що розкривають різні їх аспекти і погоджують їх між Білим домом, Міністерствомоборони, Генштабом і Конгресом. До них відносяться: Національна стратегія безпеки, НСБ (National Security Strategy, 2002 р.) задає ідеологію, оперуючи високими ідеалами; Національна оборонна стратегія, НОС (National Defense Strategy, березень 2005 р.) описує стратегічні принципи оборони нації та захисту її інтересів; Національна військова стратегія, НВС (National Military Strategy, 2004 р.) враховує завдання, що поставлені НСБ, і впроваджує стратегічні принципи НОС (координується Генштабом). Документ практичного плану на відміну від ідеологічної НСБ і стратегічної НОС. Також існує Чотирирічна оборонна доповідь (Quadrennial Defense Review, 2005 р.), вона створюється Міністерствомоборони в тісній співпраці з адміністрацією Білого дому і адресується Конгресу. Крім оцінки ризиків і завдань збройних сил вона містить обґрунтування військового бюджету: розмір родів і груп військ, необхідне озброєння і т.д.

Національна стратегія безпеки США не виключає появи загрози традиційного типу, коли супротивником виступає певна держава. Тому військова доктрина зобов’язує підтримувати сили для ведення масштабної війни із застосуванням звичайних озброєнь і методів. Проте згідно з доктриною безумовна перевага американської армії в традиційних військових конфліктах примушує супротивників шукати нестандартні шляхи ведення війни. У цьому плані завдання американських ЗС полягає в тому, щоб наперед позиціонувати свої можливості для запобігання загрози нового типу.

Національна оборонна стратегія, яка була опублікована в березні 2005 року, описувала три типи загроз, що з’являються. На додаток до традиційної війни це іррегулярні, катастрофічні та підривні (disruptive) дії. Найімовірнішим є розвиток так званих іррегулярних методів війни - тероризму, заколоту, партизанських дій, використання сили наркозлочинності, які останніми роками зростають за масштабами і витонченістю.

Чотирирічна оборонна доповідь (Quadrennial Defense Review), що вийшла в кінці вересня 2001, ставить завданням виконання військової формули, відомої як 1 - 4 - 2 - 1. Перша одиниця означає захист власної держави. Четвірка зобов’язує до можливих військових дій у чотирьох ключових регіонах світу. Цифра 2 означає, що збройні сили повинні мати достатню потужність, щоб швидко перемогти в двох майже одночасних конфліктах, які можуть розгортатися в цих чотирьох регіонах. Остання цифра 1 зобов’язує виграти один з цих конфліктів „переконливо”, тобто усунути ворожий режим [1].

На початку 2005 року Збройні Сили США налічували 2 млн 630 тис. військовослужбовців: 1 млн 400 тис. - в регулярних військах (487 тис. в армії, 385 тис. у флоті, 368 тис. у військово-повітряних силах і 160 тис. в Корпусі морської піхоти) і 1 млн. 230 тис. - в організованому резерві. Окрім кадрових військових, у військах США перебувають також близько 1 мільйона цивільних службовців [2]. У Національній гвардії проходять службу більше 450 тис. чоловік.

Збройні Сили США користуються високою довірою в американців. За даними компанії Harris Interactive, у 2002 - 2005 роки не менше 60 % опитаних глибоко довіряли збройним силам. Армія набагато випереджає інші суспільні інститути: наприклад, в 2004 році друге місце посіли коледжі та університети, які набрали 37 %. А третє - Білий дім (тобто Президент США і його апарат), який набрав 31 % голосів. У 2001 році, до подій 11 вересня, армія набрала лише 44 % голосів, проте зберегла лідерство. У 1971 році, після поразки у В’єтнамі, її рейтинг складав лише 27 % (тоді найбільшою довірою користувалися університети - цитадель антивоєнних настроїв - з 44 %) [3].

Для забезпечення ефективного функціонування військової організації США необхідне й відповідне фінансове забезпечення. Керівництво США приділяє цьому питанню найсерйознішу увагу. Бюджет Міністерства оборони постійно зростає. Військовий бюджет США в 2006 році планувався і рівним за величиною сумарному об’ єму витрат усіх інших країн світу на військові потреби. Такі дані наводяться в доповіді, опублікованій авторитетною американською аудиторською та консалтинговою компанією „Прайсвотерхаускуперс”, що входить у „велику п´ятірку” фірм аналогічного профілю. За наведеними в доповіді даними, оборонні витрати США в 2006 фінансовому році з урахуванням асигнувань, необхідних для проведення операцій в Іраку й Афганістані, склали більше 500 млрд дол. У таку ж суму обійшлося утримання своїх збройних сил 191 державі світу. У доповіді підкреслюється, що в 2004 році США витратили на свої збройні сили 455,3 млрд дол., що склало 47 % від сумарних витрат усіх інших країн світу на оборону, тоді як Франція і Англія витратили на оборону по 5 %. У цілому витрати 15 провідних держав - це 82 % від військових витрат усіх країн світу. Америка на свої збройні сили витратила майже в 23,5 раза більше коштів, ніж Росія, військовий бюджет якої склав 19,4 млрд дол., і майже в 3 рази більше, ніж Франція, Англія, Китай та Індія разом узяті [4].

З середини 1973 року Збройні Сили США комплектуються шляхом найму добровольців. Контракти, як правило, заключаються на термін не менше чотирьох років. Армія США має довгу історію. За час її існування неодноразово переглядалися питання військової реорганізації, у тому числі й питання комплектування. Модель комплектування американських збройних сил змінювалася неодноразово. Вибір моделі комплектування армії визначався сукупністю різних чинників історичного, соціально-економічного та військово- політичного характеру.

Відповідно до англосаксонської традиції, довгий час Сполучені Штати утримували порівняно невеликі армії добровольців. Так було ще в колоніальному періоді їх існування (створення міліцейського контингенту з добровольців з терміном служби три місяці), в роки війни за незалежність (1775 - 1783), після закінчення якої було створено незалежну державу - США, в період громадянської війни (1861 - 1865), коли протягом перших двох років до військової служби із зобов’язанням служити три роки вступило більше 1 млн добровольців, під час війни 1812 року (тоді США були союзниками наполеонівської Франції та воювали з Великобританією). І вже тоді керівництво країни вводило елементи матеріального стимулювання своїх солдатів і офіцерів. Так, у війні 1812 року добровільний вступ на військову службу заохочувався одноразовою премією у розмірі $16 (приблизно піврічна зарплата некваліфікованого робітника). Після закінчення служби військовослужбовцю виплачувалася вихідна допомога у розмірі тримісячної платні і виділялася земельна ділянка в 160 акрів. Але, незважаючи на таку тактику заманювання, властям все важче вдавалося залучити необхідну кількість рекрутів в діючу армію. Прагнучи розв’язати проблему комплектування армії, Конгрес уповноважив Президента Джеймса Монро призвати на військову службу 100 тис. громадян призовного віку. Таким чином, спосіб добровільного комплектування вже в той час не міг повністю задовольнити потреби армії в особовому складі.

Під час Громадянської війни (війна Півночі та Півдня), побачивши, що запас солдатів-добровольців швидко вичерпується, армії обох ворогуючих сторін прийняли рішення про обов´язковий призов. Керівництвом країни (Президентом Лінкольном) була зроблена спроба ввести „вибірковий національний призов” (Selective National Draft). Це рішення призвело до масової незадоволеності й перетворилося на один з найсерйозніших заколотів в історії Америки - Заколот Призова (Draft Riot). Введення відповідного закону про призов на службу, хоч і в обмеженій кількості, викликало загальне обурення і непокору американських громадян: у м. Нью-Йорк відбувся бунт з великою кількістю жертв (у вуличних бійках загинуло понад 1 тис. чоловік). Військове командування Півночі й Президент Авраам Лінкольн були вимушені внести зміни в закон про призов і надали можливість громадянам відмовлятися від військової служби з політичних, релігійних і етнічних міркувань. У результаті всього 2 % військовослужбовців армії Півночі були набрані за призовом (на тимчасові призовні пункти з’явилося не більше 250 тис. новобранців- призовників).

Під час Іспано-американської війни 1898 року Конгрес США також намагався відродити систему призову, але без особливих успіхів. У цей період в армії США налічувалося 250 тис. дезертирів, 50 тис. призовників офіційно відмовилися від проходження військової служби.

Уперше обов´язкова військова повинність як затверджена законодавча акція Конгресу, підтримана більшістю громадян, була введена в роки першої світової війни. 6 квітня 1917 року, в день оголошення війни Німеччиною, Президент США Вільсон виступив із законодавчою ініціативою про введення обов’язкового призову, а 18 травня ця пропозиція набула статусу закону. Починаючи з 5 червня 1917 року була проведена реєстрація громадян вікових груп від 21 до 30 років, у результаті якої було зареєстровано близько 9,5 млн чоловік, а 20 липня того ж року до військової служби були зараховані перші 687 тис. Після закінчення першої світової війни закон про військову повинність був скасований і збройні сили стали комплектуватися добровільцями. Вдруге він був уведений в дію тільки під час другої світової війни. 14 вересня 1940 року Конгрес затвердив, а 16 вересня Президент Рузвельт підписав Закон „Про військову повинність”, який передбачав створення та організацію служби військової повинності та забезпечив призов більше 10 млн. чоловік. Усього за роки війни за цим законом пройшли реєстрацію майже 50 млн чоловік, а в збройних силах проходили службу понад 12 млн, включаючи добровольців. Вищезгаданий закон був скасований в березні 1947 року. У подальші роки у зв’язку із зростанням ролі силових компонентів у військово-політичному курсі Сполучених Штатів і як наслідок з активізацією застосування збройних сил у різних регіонах світу виявилося практично неможливим повністю задовольнити потреби армії в особовому складі тільки за рахунок добровольців, особливо в сухопутних військах. Дія закону про військову повинність поновлюється.

У подальші роки, аж до переходу на добровільний спосіб комплектування, цей закон неодноразово поновлявся і подовжувався, що було пов’язано з військовими акціями США в Кореї, Лівані, Домініканській Республіці та В’єтнамі. Аж до 1965 року, коли значно активізувалися військові дії у В’єтнамі, призов визнавався військово-політичним керівництвом США і цивільним співтовариством як правомірна і необхідна норма формування збройних сил і забезпечення їх необхідною кількістю особового складу. У цілому військову службу на ротаційній основі пройшли 5,8 млн. чоловік в Кореї і 6 млн. у В’єтнамі. Проте, як відзначали американські фахівці, в жодній з цих подій не було зроблено серйозних спроб використовувати спосіб добровільного комплектування, а у В’ єтнамі навіть резервні компоненти використовувалися слабо. Подальша ескалація бойових дій у В’єтнамі після 1965 року призвела до виникнення багатьох проблем у комплектуванні ЗС особовим складом.

У ті часи військовий обов’язок у США розповсюджувався на всі шари суспільства. Реально ж у збройні сили призивалася тільки частина від загальної кількості призовників. Зі всього призовного контингенту збройних сил (26,8 млн) службу в ЗС фактично пройшли тільки 10,8 млн чоловік, а більше половини з тих або інших причин не служили. Відстрочення або звільнення від призову могли одержати задіяні на військовому виробництві, в бізнесі, медицині, релігійній діяльності. Студенти теж мали право не служити. Представники вищих і середніх шарів суспільства, як правило, були далекі від війни у В’єтнамі й від військової служби взагалі.

Якісні показники особового складу неухильно знижувалися. Рівень освіти новобранців-призовників знизився: у 1964 році частка новобранців з середньою освітою у регулярних збройних силах складала 69 %, а в 1972 - 67 %; у сухопутних військах і морській піхоті - 70 і 61 %, 61 і 52 % відповідно. Від рівня освіти залежить ступінь розумового розвитку призовного контингенту. Тестування коефіцієнта інтелекту, що застосовується в США, свідчило про його стабільні зниження. За офіційними американськими даними на основі тестування в 1964 р. частка призовників, що мали високий рівень розвитку (категорії I - III) складала близько 85 %, а в 1968 знизилася до 75 %, при цьому частка тих, хто належать до самої нижчої категорії (IV) різко збільшилася. У цей період спостерігалося зростання представників національних меншин, перш за все афроамериканців (негрів). Наприклад, їх частка в контингенті призовників для сухопутних військ зросла з 13 % у 1964 році до 15 % у 1972. Крім того, для збройних сил того періоду був характерний високий рівень порушення військової дисципліни, дезертирства. Наприклад, в 1971 році загальна кількість військовослужбовців, які скоїли правопорушення, перевищила 240 тис. чоловік. Дезертирство прийняло такі масштаби, що у збройних силах були створені спеціальні органи по боротьбі з цим видом військових порушень. Під час війни у В’єтнамі відмічалося погіршення дисципліни у військах, особливо в тих частинах, які брали участь в бойових діях. Широке розповсюдження одержали алкоголізм, наркоманія, злочинність. Почастішали випадки непокори командирам, невиконання наказів і розпоряджень. Посилилися й расові суперечності.

У період війни у В’ єтнамі сухопутні війська були вкомплектовані рядовим і сержантським складом за контрактом (добровольцями) тільки на 15 %, решта 85 % набиралися згідно з Законом „Про військову повинність”.

Чисельність регулярних збройних сил коливалася, іноді досить різко, що було викликано активною участю в регіональних війнах: від 1,46 млн чоловік в 1950 році до 3,56 млн в 1953 і 3,49 млн в 1969. Це складало відповідно 4,8 %, 11,6 % і 9,8 % чисельності чоловічого населення основної призовної вікової групи (18 - 45 років). У період до 1973 року зменшувалася кількість добровольців, які вступають до військової служби відповідно до Закону „Про військову повинність”: з 1965 по 1967 рік вона в загальній чисельності регулярних збройних сил скоротилася майже на 16 %, а в сухопутних військах - більше ніж на 18 % Звільнення новобранців-призовників протягом першого строку служби характеризувалося в 1971 - 1973 роках поступовим, але стабільним зростанням: 18,2 % в 1971 році, 21 % в 1972 і 23,2 % в 1973 році для призовників з середньою освітою і відповідно 39,7; 41,6 і 46,3 % для тих, хто її не має. 50 % тих, що не пройшли конкурсний відбір, складали чоловіки, що не мали середньої освіти.

За даними американських ЗМІ, до найбільш поширених причин відмови від військової служби відносилися фізичні та розумові відхилення (відповідно понад 3,5 і 1,6 млн. чоловік), психічні відхилення (більше 250 тис.), релігійні та етичні міркування (близько 90 тис.), відмова виконувати військову повинність (майже 600 тис.).

У самих збройних силах теж були серйозні соціальні проблеми, наприклад, розмежування між офіцерами та рядовими, між представниками різних соціальних шарів, міжетнічні (расові) суперечності. Ці причини служили каталізатором відмови військовослужбовців і цілих підрозділів від виконання службово-бойових завдань. Була широко розповсюджена корупція. Наркоманія й алкоголізм солдатів і сержантів прийняли масовий характер. Спостерігалися ознаки розкладу, криміналізації та політизування військових колективів.

Важливим моментом соціально-економічного характеру, який впливає на вирішення проблеми комплектування армії, є співвідношення (різниця) між рівням грошового забезпечення військовослужбовців і рівнем заробітної платні зайнятих в цивільних сферах. Невідповідне або неконкурентоспроможне співвідношення ускладнює залучення на службу в ЗС кваліфікованих фахівців дефіцитних професій і знижує її економічну привабливість. В окремі періоди ця різниця виявлялася мінімальною (всього декілька десятків доларів), проте при комплектуванні на основі військової повинності вона зростала на користь зайнятих в цивільному секторі (у 1965 році склала майже 50 %). Безпосередньо перед переходом комплектування армії на добровільній основі (1972 рік) вона перевищувала 60 %. Тому Міністерство оборони було змушене прийняти відповідні заходи. Саме тому значна частина бюджету Міністерства оборони (до 50 - 60 %) того періоду припадала на статтю, що регламентує утримання особового складу. При цьому фінансове навантаження на цю статтю значно зросло у зв’язку із збільшенням чисельності регулярних військ у міру ескалації війни у В’єтнамі. За даними Міністерства оборони США, вона досягла максимального рівня в 1968 році, що не могло не позначитися на фінансових можливостях держави. Це також привернуло увагу певних шарів американського суспільства (перш за все платників податків) і Конгресу як головного законодавчого органу, конституційно відповідального за виділення коштів на збройні сили і контроль їх витрачання.

У результаті американське військове керівництво приступило до скорочення чисельності особового складу збройних сил ще до переходу їх комплектування на добровільний основі, що полегшило цей перехід вже на його першому (підготовчому) етапі.

Як відзначають американські економісти, в цей же період стала набувати стабільного характеру тенденція надмірного зростання різниці в грошовому забезпеченні між призовниками-новобранцями першого строку служби і частиною рядового (сержантського) складу, молодшими і старшими офіцерами, а також офіцерами, що прослужили не менше двох років. Так, за період з 1948 року (коли знов була введена військова повинність) по 1965 основний оклад офіцерів, що прослужили два роки й більше, зріс в середньому на 45 %, а менше двох років - тільки на 13 % За даними американської статистики, за період з 1950 по 1964 рік основний оклад призовників-новобранців зріс тільки на 4 %, тоді як грошове утримання кадрового особового складу в цілому збільшилося на 58 %. У результаті цього знизився інтерес потенційних новобранців до служби в збройних силах і виникли труднощі в ході їх набору навіть в умовах обов’язкової військової повинності, а головне - зросла кількість військовослужбовців, що звільнилися із збройних сил після першого строку служби, тобто порушувалася стабільність кадрового складу, що кінець кінцем вело до зниження рівня боєготовності і боєздатності військ.

Як наголошувалося у 1969 році в доповіді спеціальної комісії з питань переходу на добровільний спосіб комплектування на добровільній основі на чолі з колишнім міністром оборони США Гейтсем, підвищення оплати новобранців на 10 % могло збільшити їх кількість у ЗС майже на 12,5 % Таким чином, при новому способі комплектування значно полегшилася б проблема набору добровольців.

Істотний вплив на способи комплектування збройних сил надало положення в області зайнятості. Згідно з даними офіційної американської статистики, в 60 - 70-х роках минулого століття безробіття серед населення у віці 16 - 65 років утримувалася на рівні 5 -7 %, а серед молоді активного призовного віку (20 - 24 роки) воно складало 9 - 15 % При цьому найбільша частка безробітних припадала на представників національних меншин: афроамериканців (негрів) - 18 - 20 %, іспаноязичних - 9 - 13 % (для білих американців цей показник не перевищував 9 %). На думку військових експертів, така ситуація при переході до комплектування на добровільній основі могла призвести до проблем в національно-етнічному складі контингенту новобранців і регулярних збройних силах в цілому. У 1973 році рівень безробіття складав 4,8 %. Водночас комісія Гейтса в своїй доповіді підкреслювала, що навіть при мінімальному його рівні кількість новобранців-добровольців може збільшитися майже на 20 %, хоча це загрожує погіршенням якісних показників контингенту новобранців.

За оцінкою американських військових фахівців, в кінці 60-х - на початку 70-х років минулого століття американське суспільство характеризувалося значним погіршенням морально-психологічного стану, особливо серед контингенту потенційних призовників. Бойові втрати й необхідність систематичної, а не періодичної ротації військ, як це було на початку військових дій у В’єтнамі, потребували безперервного поповнення збройних сил. Так, у той період щомісячний призов зріс до 20 - 30 тис. чоловік, а призовний вік знизився до 19 років (для порівняння: у 1964 - 1965 роках - 5 - 10 тис. чоловік при середньому призовному віці 23 роки). Крім того, були скорочені терміни навчання і підготовки військовослужбовців, що направлялися до В’єтнаму. У результаті знизився рівень підготовки особового складу і, природно, зросли бойові втрати, що викликало негативну реакцію, а також негативно позначилося на морально-психологічному стані американського суспільства. Як показують соціологічні опитування того часу, багато представників різних верств населення надзвичайно скептично ставилися до зовнішньої політики Сполучених Штатів в цілому і до війни у В’єтнамі зокрема. Призовники нерідко спалювали повістки і не прибували на призовні пункти. Ухилившись від військової служби, багато хто покинув країну. Так, в період ескалації війни у В’ єтнамі до Канади та Швеції емігрували близько 60 тис. американців призовного віку. Крім того, молодь свою відмову служити у збройних силах пояснювала приналежністю до різних релігійних сект, що забороняють носіння або застосування зброї. У той період безпрецедентного розмаху в США досяг антивоєнний рух військовослужбовців. На початку 70-х років минулого століття він одержав організаційне оформлення: у збройних силах почали діяти такі організації, як „Єднання американських військовослужбовців” „Солдати за мир” „Об´єднання солдатів проти війни у В’єтнамі” „Рух за демократичну армію”. Організації

військовослужбовців, які були неформальні й нечисленні (наприклад „Єднання американських військовослужбовців” налічувало близько 10 тис. чоловік), висували як чисто військові, так і широкі демократичні вимоги. Все це викликало великі побоювання військово-політичного керівництва, оскільки свідчило про початок політизування збройних сил, що, на думку командування, потребувало вживання відповідних заходів.

Такі події призвели до значного зниження рівня боєздатності і боєготовності Збройних Сил США, це потребувало від американського військово-політичного керівництва ухвалення рішення про скасування військової повинності та заміну її способом комплектування армії на добровільній основі. У цілому із усіх передумов, що супроводжували перехід на цей спосіб, найбільше значення мали військово-політичні, які були викликані станом американського суспільства в цілому [5]. А військово-політичні, соціальні та економічні чинники в комплексі зумовили доцільність переходу на принцип добровільного комплектування. Цікаво, що на той час опитування громадської думки показували, що більшість жителів країни виступають проти створення професійної армії. Головною причиною цього було побоювання, що контроль суспільства над озброєними силами буде втрачений.

Врешті-решт військово-політичне керівництво США ухвалило рішення про перехід до комплектування збройних сил контрактниками-добровольцями. 30 червня 1973 року був прийнятий на військову службу останній американський солдат - Дуайт Елліот Стоун з Каліфорнії. На день пізніше Закон „Про військову повинність” втратив силу. Після більш ніж 30-річного періоду комплектування армії на примусовій основі у США збройні сили знов стали комплектуватися на добровільній основі. План, розроблений комісією фахівців під керівництвом міністра оборони США Р. Гейтса, припускав поступове скорочення чисельності призовників. В основу концепції створення професійної армії був покладений принцип матеріальної зацікавленості військовослужбовців, забезпечення їх соціальної захищеності (зокрема після закінчення військової служби за контрактом), впорядкування службового часу, надання можливості зміни місця служби, підвищення загальноосвітнього рівня. План почали реалізувати поступово з 1971 р. Але і через 10 років його мета до кінця не була досягнута. Престиж військової служби у суспільстві все ще був невисокий. І багато хто знов заговорив про необхідність повернення до призову. Справа була не в кількості бажаючих проходити військову службу за контрактом, а в їх невідповідності вимогам, що до них висуваються. Так, план вербування передбачав лише 3 % солдатів-контрактників з початковою освітою. Фактично їх було близько 20 %. Спостерігався відтік кваліфікованих фахівців у цивільний сектор виробництва. Особливо гостро брак професіоналів виявлявся у військово-повітряних силах, військово-морських силах, радіотехнічних частинах. Автор дослідження „Реформа 1973 року в армії США”

С. Парфенов вважає, основною причиною вказаних проблем є те, що в армію пішли перш за все ті, хто унаслідок низької освіти і слабкої матеріальної забезпеченості не мав рівної з іншими своїми однолітками перспективи у цивільній сфері: представники найбідніших верств населення, негри, національні меншини. Служба за гроші формувала в рекрутів споживацьке ставлення до армії. До військових обов’язків вони стали відноситися, як до роботи в державній установі або в приватній фірмі, де за будь-яку роботу більше норми можна вимагати додаткової винагороди. Мешкання великої частини рядового складу за межами військової частини негативно впливало на рівень згуртованості підрозділів, стан військової дисципліни. У цей час зросла кількість вживання спиртних напоїв, наркотиків серед особового складу.

Рівень професійної підготовки, загальної освіти, військової та бойової дисципліни у понад 70 % добровольців, які уклали контракт, був нижчий за необхідним. Близько половини солдатів-контрактників, як і раніше, були представниками національних меншин. В армії, як і раніше, були конфлікти на етнічному (расовому) ґрунті. Бойова та спеціальна виучка потребувала корінного поліпшення. На думку деяких американських соціологів, зокрема,

М. Бінкина, в 1970 р. професійну армію в США врятували... жінки. Кількість військовослужбовців-жінок зросла, особливо серед кваліфікованих фахівців. Їх частка серед військовослужбовців збільшилася з 1,6 % у 1973 році до 14,7 % у 2005 році. Сьогодні жінки зустрічаються в армії США всюди й навіть керують бойовими літаками [6]. За даними Центру Оборонної Інформации\Сеи1ег for Defense Information, нині жінки складають 14.4% офіцерського і 14,7 % рядового і унтер - офіцерського складу Збройних Сил США. Жінок-офіцерів в американських військах більше, ніж чорношкірих офіцерів. У Збройних Силах США більше 50-ти жінок мають військове звання генерала або адмірала. Все більше жінок удостоюються цих звань щороку. Опитування громадської думки, що періодично проводяться в США, показують, що американське суспільство в цілому позитивно ставиться до військової служби жінок. Наприклад, опитування служби Gallup, проведене в 2002 році, показало, що 77 % американців вважають за необхідне дозволити жінкам керувати бойовими літаками, 73 % висловилися за те, щоб з’явилися жінки-підводниці, а 63 % заявили, що жінки можуть служити в спецпідрозділах, що діють в тилу супротивника [7].

З переходом на принцип добровільного комплектування влада почала довготривалу масштабну політико-ідеологічну агітаційно-пропагандистську (PR) кампанію. Вона включала в себе героїзацію образу солдата, уславлення учасників бойових дій (у Гренаді, Панамі, Іраку). Поважне ставлення до американського військового формували представники влади, включаючи Президентів США, які традиційно святкували „червоні дні календаря” серед військовослужбовців, що виконують службово-бойові завдання далеко від національної території. Майже півтора десятка років знадобилися США для створення повноцінної професійної армії. До кінця 1980 р. нарешті підвищився освітній (90 % контингенту з середньою освітою) і професійний рівень військовослужбовців. Завдяки підвищенню матеріальної та соціальної забезпеченості військових, цілеспрямованому формуванню громадської думки, підвищенню престижу військової служби армія перестала зазнавати гострої нестачі якісних людських ресурсів. Нині для кандидатів основним чинником привабливості військової професії є матеріальна зацікавленість. Але не виключаються і „відчуття патріотизму, усвідомлення необхідності виконати свій військовий обов’язок перед країною, гордість за збройні сили”. До останнього вторгнення американських військ до Іраку була стабільна тенденція до збільшення кількості охочих переукласти контракт для подовження служби, повернення до військової служби звільнених у запас [8].

Сьогодні Пентагону доводиться витрачати на рекламу служби в армії величезні кошти - вартість реклами вимірюється вже сотнями мільйонів доларів. Пентагон постійно вдосконалює форми роботи з потенційними новобранцями. Один з останніх напрямів діяльності Пентагона в питанні набору новобранців - реклама служби в армії за допомогою комп’ютерних ігор. Найвідоміша з них - онлайн-іграшка American Army, в якій пропонується віртуально вступити в армію США. Диски з іграшкою розповсюджуються безкоштовно і розсилаються за адресами потенційних призовників [9]. Агітаційний „шутер” запущений зовсім недавно, але резонанс вже є: кількість повідомлень на форумі сайт гри, яка називається по-військовому чітко і недвозначно „America´s Army: Operations” („Американська армія: операції”), перевалила за декілька сотень. У цілому, „солдати” задоволені: приклад гвинтівки, до речі, цілком натурально б’є у віртуальне плече.

Поки, звичайно, рано говорити про те, чи досягнута основна мета гри заманити новобранців, але, за словами військового консультанта Каси Вардінські (Kasey Wardynski), як мінімум чоловік 300 - 400 повинні зацікавитися військовою службою стати рядовими Райанами, Смітами й так далі. Десять місій пропонувалися безкоштовно відразу на сайти гри, ще дев’ять місій з’явилися в найближчі два місяці. Наступна гра „Американська армія: солдати”, де розписані сценарії армійської кар’єри. Розробка й технічне обслуговування (майже 140 серверів) двох ігор обійшлися більш ніж в $7 мільйонів. Це вартість одного танка M1A3, і ця сума складає менше половини відсотка тієї частини армійського бюджету, яка виділена на рекрутування.

На думку Вардінські, при усіх витратах, робота має сенс і повинна продовжуватися. Адже новий час потребує нового підходу до агітації та пропаганди. Під час другої світової війни була кінохроніка. Потім прийшло телебачення. Услід - зовнішня реклама, „розтяжки”, потім банери в Інтернеті. Віртуальні іграшки (типу: AA:O) - це наступний крок. Перший сценарій - навчальний. Молодий новобранець на тренувальній базі в Беннінгу в Джорджії. Тут треба вчитися стрибати по пересіченій місцевості та через бар’єри, стріляти і вислуховувати по-батьківські м’які, суто армійські мати і непристойності сержанта. Як тільки гравець завершує підготовчу стадію, він приступає до власне місій. Військовими відпрацьовані не тільки сценарії місій, але й привабливі побутові деталі. Все як наяву. В одній з місій наказано охороняти трубопровід на Алясці з 172-ю бригадою. За іншим сценарієм, потрібно у співробітництві звільнити захоплених терористами солдатів з 10-ю гірською дивізією. Гра розроблялася у ВМФ США в Naval Post Graduate School, і ті, хто пройшов хоча б декілька місій, говорять, що реалізм гри дійсно вражає, не зважаючи на те, що подібних „шутерів” створена велика кількість. Найбільш схожі ігри „Half-Life” і „Counter-Strike”.

Розглянемо, що власне робить цю гру пропагандисткою. Річ у тому, що з цієї „стріляли” прибрали „знаки смерті”. Якщо боєць вбиває персонажа - терориста, злочинця і так далі, той не скрикує, не благає про пощаду, не падає в калюжу крові і так далі. Текст, що він вимовляє, максимально мінімізований. „Піф-паф” - і маленька плямочка крові на одязі. Congratulations! „Вбивати легко”. Це при тому, що всі інші деталі реалістичніше за реальні.

Крім того, користувач у принципі не може грати „за поганих”. Це виключено самою логікою гри. Тільки солдати, тільки американські й лише справедливі. Описуючи „AA:O”, Wired пригадує аналогічну армійську гру „про побут військових” гру „C-Force”, яка розрахована як на армійців, так і на цивільних осіб. У цих місцях менше снайперських елементів, хоча практично вони списані з реальності. Гравці займаються охороною американських миротворців у небезпечних регіонах, посольств, патрулюють вулиці. Як кажуть, все чинно і благородно [10].

Треба відзначити, що успіх цього проекту величезний. Як рапортують вербувальники Пентагону, їм вдалося за допомогою іграшки „примусити віртуально служити в армії США” майже 3,5 мільйонів чоловік регулярно, майже 6 мільйонів гравців віртуально записалися в армію. Віртуальний набір перевершив необхідну кількість призовників в двадцять разів, але... насправді лише одиниці з усіх гравців захотіли спробувати реальну службу в армії США.

Незважаючи на кроки, що робляться у вирішенні проблем комплектування, повністю всі проблеми розв´язати не вдалося. Особливо загострилася ситуація останнім часом. Вперше за багато років Міністерство оборони США зіткнулося з серйозною проблемою набору на військову службу. Пентагон визнає, що війни в Афганістані та Іраку й загибель значної кількості військовослужбовців США стали причиною того, що молоді американці відмовляються йти за контрактом у збройні сили. У 2005 році план комплектування сухопутних військ залишився невиконаним. Армія Сполучених Штатів недоотримала в цілому 6,6 тис. новобранців. Менш ніж на 90 % реалізовані плани комплектування резерву сухопутних військ, національної гвардії та ВПС. Особливо хвилює Пентагон та обставина, що афроамериканці, які раніше охоче йшли на контрактну службу, з початком другої війни у персидський затоці все рідше вибирають військову службу. У 2005 р. їх чисельність в збройних силах знизилася до 13,9 %, хоча в 2000 р. складала 23,5 % військовослужбовців. Кількість афроамериканців, що проходили навчання за системою підготовки офіцерів резерву (ROTS), з 2001 по 2005 р. скоротилася на 36 %, а загальна кількість молодих американців, що займалася в системі ROTS, скоротилася на 16 %.

Правозахисники мають в своєму розпорядженні відомості, що ситуація, яка складається з комплектуванням збройних сил, вимушує Пентагон йти на порушення національного законодавства та фальсифікації. Так, за заявою студентських організацій штату Массачусетс, Міністерство оборони США, що зазнає труднощів з набором контрактників з вищою та середньою спеціальною освітою, вимушене заповнювати необхідні штатні посади військовослужбовцями, які не мають відповідної освіти. У результаті в першому півріччі 2005 р. кількість таких контрактників збільшилася вдвічі.

Крім того, за твердженням ряду суспільних організацій, Пентагон ввів у практику укладення угод з приватними фірмами, які на користь військового відомства часто використовують не зовсім законні методи для збору інформації про майбутніх солдатів. Зокрема, 343 млн доларів виділені компанії „Мьюллен адвертайзінг”, яка взялася поставляти відомості про молодих американців у віці від 16 років в електронний банк даних про потенційних новобранців (JAMRS). У базі JАMRS містяться як найповніші дані про молодих людей призовного віку, включаючи особистий номер, адресу, телефон, рівень освіти, віросповідання, риси вдачі, особисті пристрасті, ставлення до можливості вступити до військової служби і т.п. До кінця осені 2005 р. в банку даних JAMRS була зібрана інформація про більш ніж 12 млн американців.

Правозахисники наводять факти й про те, що на фальсифікацію даних йдуть і співробітники Міністерства оборони США, задіяні для залучення молоді на військову службу. Так, у 2004 р. 1 100 військових чиновників перебували під слідством по звинуваченню в порушенні правил прийому на службу за контрактом, в примушенні, залякуванні та фальсифікації відомостей. Починаючи з 2000 р. більше 60 співробітників служби прийому на контракт в сухопутні війська США були звільнені за фальсифікацію та приховання негативної інформації про потенційних контрактників.

Обман, спотворення відомостей про вступ на службу, порушення законодавства і основоположних вимог для підписання контракту, як вважають представники суспільних організацій, стали головними причинами того, що у Збройних Силах США почастішали випадки дезертирства. У першу чергу це стосується солдатів, що направляються до Іраку й Афганістану. І головне, в армію все частіше потрапляють молоді люди, непридатні до служби ні за станом здоров’я, ні за рівнем освіти, ні за моральними та діловими якостями [11].

Одночасно виникли труднощі і з укомплектовуванням одного з найбільш прославлених і популярних підрозділів збройних сил - Корпусу морської піхоти. За заявою прес-служби військового відомства, вперше за 10 років у Корпуси морської піхоти не виконаний план набору. Незважаючи на пропоновані одноразові виплати, 75 % морських піхотинців, що взяли участь в бойових діях, вирішили звільнитися зі служби [2].

Недобір новобранців спостерігається і в головних навчальних закладах, що готують офіцерів для видів збройних сил. В Академії сухопутних військ (Вест-Пойнт) кількість абітурієнтів скоротилася більше ніж на 9 %, в Академії ВПС (Колорадо-Спрінгс) - майже на 30 %, в Академії ВМС (Аннаполіс) - майже на 20 %.

Серйозну заклопотаність у керівництва Пентагону викликає стан справ і з формуванням і підтримкою чисельності індивідуального підготовленого резерву сухопутних військ. Зокрема, начальник штабу армії генерал П. Шумейкер на слуханнях сенатського комітету в справах збройних сил конгресу США визнав, що минулого року не вдалося повністю виконати план комплектування резервних компонентів. Командувач резервом армії генерал- лейтенант Дж. Хелмлі відзначив, що в даний час чисельність офіцерів резерву найбільш затребуваних категорій (у військових званнях лейтенант і капітан) складає більше 5,5 тис. чоловік при загальній потребі майже 18,5 тис. чоловік. У порівнянні з попереднім роком кількість резервістів, які після закінчення терміну контракту не мають наміру його продовжувати, збільшилася в 3 рази.

Частка представників молодшого офіцерського складу серед резервістів- відмовників перевищує 60 %. Керівництво сухопутних військ національної гвардії також не впоралася в повному обсязі із завданням комплектування

підрозділів і частин. До кінця 2004 фінансового року для цих цілей планувалося набрати 56 тис. новобранців, проте, за оцінкою американських військових експертів, реальне поповнення склало менше 51 тис. військовослужбовців. За підсумками перших місяців поточного 2005 фінансового року недокомплект добровольців вже перевищив 2,15 тис. чоловік. Згідно з заявами високопоставлених урядовців МО, основними причинами недоукомплектованості ЗС є: зниження популярності військової служби, невідповідність рівня матеріальних доходів військовослужбовців сучасним умовам, а також недосконалість законів та інших нормативно-правових актів, що нечітко визначають порядок проходження військової служби особовим складом резервних частин.

Ряд рішень керівництва військового відомства, направлених на підтримку необхідної чисельності збройних сил, спровокували негативну реакцію в суспільстві й негативно вплинули на ставлення американців до військової служби. Особливе незадоволення викликали: подовження термінів служби військовослужбовців, в яких закінчився контракт; відмова у виході з резерву офіцерам запасу і військовослужбовцям рідкісних військово-облікових спеціальностей; навмисне затягування процесу підготовки документів на звільнення тих офіцерів, що вислужили встановлені терміни; обмеження можливості переходу військовослужбовців з бойових підрозділів до підрозділів забезпечення; скорочення прийому у військові навчальні заклади та цивільні університети офіцерів з діючих частин і підрозділів об´єднаного центрального командування ЗС США.

Рішення про подовження служби понад термін контракту вже призвело до того, що вісім військовослужбовців, які проходять дійсну військову службу в складі угруповання американських військ в Іраку, подали в судові органи за місцем проживання позови проти Д. Рамсфелда, в особі якого вони звинувачують Міністерство оборони США в порушенні умов контракту про проходження військової служби. За заявами військовослужбовців, при підписанні контракту вони не були проінформовані про те, що термін служби може бути продовжений. Це перший випадок, коли військовослужбовці регулярних ЗС США ініціюють судовий розгляд у зв’язку з недотриманням МО країни умов контракту. За оцінками американських військових експертів, даний факт може послужити прикладом для інших американських військовослужбовців, що перебувають в Іраку, яким термін служби також був продовжений.

Ряд членів конгресу США звернувся з проханням до голови комітету в справах збройних сил палати представників Д. Хантера провести розслідування про причетність службових осіб ЗС США до фактів чинення тиску на військовослужбовців і використання незаконних методів з метою їх примушення до продовження контрактів на проходження військової служби, що є прямим порушенням принципу добровільного комплектування армії. Клопотання про проведення розслідування викликане заявами військовослужбовців СВ, що почастішали, про те, що їх нібито примушують продовжувати контракти на проходження військової служби, загрожуючи переведенням до частин і підрозділів, які відправляються до Іраку. Листи з подібними заявами надійшли до конгресу США від військовослужбовців, які проходять службу в з’єднаннях, що вважаються найбільш боєздатними у СВ США: це підрозділи 4-ї механізованої та 1-ї кавалерійської (бронетанкової) дивізій, 1-ї бригади 25-ї легкої піхотної та 3-ї бригади 2-ї піхотної дивізій (механізовані бригади „Страйкер”), 3-го бронекавалерійського полку [12].

Війни в Іраку й Афганістані негативно впливають на морально- психологічний стан американських солдатів і офіцерів, що позначається на комплектуванні бойових підрозділів. Головну роль в цьому відіграє зростання кількості нападів, їх витонченість, чималі втрати і все більша примарність надій на швидке повернення додому. До цього приєднуються великі фізичні навантаження, вкрай несприятливі кліматичні умови регіону, систематично виникаючі проблеми з постачанням і побутовим облаштуванням. Такий висновок можна зробити з доповіді керівника військово-медичної служби американських збройних сил генерал-лейтенанта Піку і матеріалів начальника спеціальної комісії полковника Патерсона, оприлюднених на початку 2005 року. У них відзначене, наприклад, різке зростання випадків суїциду. Якщо на 100 тис. військовослужбовців США 2004 року припало 12 самогубств, то в Іраку - 18. Адже там розташовуються в експедиційних військах не тільки звичні армійські частини, але й морська піхота, спецназ - еліта ЗС Сполучених Штатів. За даними комісії полковника Патерсона, кожен третій солдат і сержант в Іраку зловживав спиртним, а кожен п’ятий - наркотиками. Зросла й кількість серйозних порушень військової дисципліни. У цілому у сухопутних військах кількість „самовільників” і дезертирів зросла втричі в порівнянні з тим же показником до війни в Іраку. Ця війна вкрай негативно вплинула і на міцність сімей військовослужбовців. Як відзначає Центр статистики армійського персоналу, у 2004 році розпалося вдвічі більше сімей, ніж п’ять років тому, і це зростання значною мірою відбулося за рахунок тих, хто перебуває в Іраку, Афганістані та Кувейті. І нарешті, майже половина опитаних військовослужбовців експедиційного корпусу заявили, що не мають наміру надалі подовжувати свої службові контракти.

Недавнє опитування агентством Геллапа серед сімейних американців, показало, що більше 51 % респондентів-батьків були б проти рішення своїх дітей піти на військову службу. П’ять років тому таку ж відповідь дали всього лише 29 % батьків і матерів [2].

Вирішення проблеми комплектування деякі військові фахівці бачать в поєднанні чотирьох напрямів діяльності.

Перший: необхідно провести організаційно-штатні зміни в діючій армії та в резерві, щоб звести до мінімуму навантаження, пов’язані з ротаційними замінами військовослужбовців та їх службою, а також створити підрозділи та частини, що більшою мірою відповідають вимогам щодо розгортання та придатні для вирішення сьогоднішніх завдань, а не завдань епохи холодної війни. Друге: слід переглянути плани дій в надзвичайних обставинах, щоб терміни розгортання діючих і резервних частин і підрозділів були приведені у відповідність одне з одним. Слід чітко визначити і ясно вказати терміни та періодичність бойового розгортання частин і підрозділів, зробивши це невід’ємною частиною оперативного та мобілізаційного планування. Третє: треба провести реорганізацію Національної гвардії та резервів, відмовитися від концепції „загальної сили”, коли кадрові військові та резервісти змішуються в одну купу. Необхідно чітко визначити правила перебування в резерві, щоб велика його частина використовувалася на короткий термін часу в обмежених війнах. А люди повинні мати можливість добровільно йти в частини, які залучаються до виконання бойових завдань частіше і на триваліші терміни, - і одержувати за це відповідне грошове забезпечення. Четверте: необхідно мати чіткі плани щодо грошового забезпечення та винагород за триваліше й частіше перебування на дійсній службі та в гарячих точках. У цих планах повинно бути чітко вказано, що держава бере на себе зобов’язання перед військовослужбовцями виплачувати їм гідне грошове утримання та надбавки, а також надавати пільги, якщо країні доведеться порушити підписаний із ним соціальний контракт, що є найважливішою частиною принципу добровільного комплектування збройних сил [13].

Ці заходи не є відповіддю на фундаментальне питання про етику та мораль, коли невелика частина громадян країни одержує гроші за те, що бере на себе важкий громадський обов’язок. Факт залишається фактом: країна давно використовує такий спосіб у реагуванні на надзвичайні ситуації, що відображено у законодавстві. Експерти відмічають, що, можливо, з етичної та моральної точки зору це не дуже добре, проте з практичної точки зору це здається неминучим.

Уже сьогодні з метою залучення більшої кількості добровольців військове відомство робить ряд заходів організаційного та фінансового характеру. Так, Міністерство оборони ухвалило рішення про зниження вимог до добровольців, які набирають для проходження служби в американських сухопутних військах. Зокрема, в 2005 фінансовому році дозволено скоротити частку новобранців, що мають середню освіту, і збільшити кількість добровольців, що показали при тестуванні їх загального рівня підготовки гірші (але в межах прийнятних) результати. За оцінкою кадрових органів, це забезпечить додатковий набір військовослужбовців, кандидатури яких при збереженні колишньої процедури були б знехтувані. З 1 жовтня 2004 року набули чинності нові правила натуралізації для американських військовослужбовців. Вони стосуються тих, хто має посвідку на проживання в США і виконує покладені на нього завдання за кордоном. Для них термін, необхідний для отримання громадянства, скорочений з трьох років до одного року. Крім того, військовослужбовці- іммігранти звільняються від усіх федеральних податків і мит, пов’язаних з подачею необхідних для отримання громадянства документів. Вони також отримують право подавати документи, проходити співбесіду та приймати присягу американського громадянина в посольствах, консульствах і місцях дислокації американських військових частин.

За повідомленнями зарубіжних ЗМІ, вербування проводиться навіть серед ув’язнених американських в’язниць, осуджених за дрібні правопорушення, у тому числі й імміграційного законодавства. Згідно з прогнозами військових фахівців, складна кадрова ситуація у ЗС США може примусити понизити вимоги до новобранців також у військово-повітряних і військово-морських силах. Командування американських сухопутних військ приступило до реалізації програми „Блю-Ту-Грін”, що припускає залучення на службу в свої ряди до 30 тис. військовослужбовців рядового, сержантського складу й уорент- офіцерів, що проходять або недавно завершили дійсну військову службу у ВМС і ВПС. При цьому штаб СВ планує одержати в своє розпорядження досвідчених фахівців, готових виконувати завдання без жодної перепідготовки або після проходження певного курсу (чотири - дев’ять тижнів).

Командування ВМС США має намір також дозволити перехід на армійську службу і військовослужбовцям регулярних сил за наявності достатньо серйозних причин, перешкоджаючих продовженню служби на флоті та пов’язаних, як правило, з сімейними й особистими проблемами. Кожен військовослужбовець, що бажає продовжити дійсну службу в регулярних частинах сухопутних військ на термін не менше трьох років, одержить одноразову допомогу 10 тис. доларів. Військові звання будуть збережені й прирівняні до армійських. За наявності вакантних посад з ряду дефіцитних спеціальностей передбачено присвоєння чергових військових звань. Останнім часом при виконанні цієї програми виникли непередбачені труднощі і з комплектуванням морської піхоти (МП). За заявами представників Міністерства оборони, вперше за останні 10 років не виконаний план набору в МП. Незважаючи на пропоновані одноразові виплати, близько 3/4 військовослужбовців цього роду ВМС, що взяли участь в бойових діях, звільняються з лав ЗС.

Вирішення проблеми укомплектовування частин і підрозділів ЗС особовим складом вимушує керівництво Пентагону переглянути й питання соціальної захищеності військовослужбовців. Президент США Дж. Буш підписав Закон „Про надання пільг військовослужбовцям національної гвардії та резерву видів ЗС”, який передбачає розширення фінансової допомоги й гарантій для резервістів, що проходять дійсну військову службу в Іраку, Афганістані та інших „гарячих точках”. Відповідно до нового закону, з 10 тис. до 250 тис. доларів збільшена захищена урядом США від анулювання у разі несплати внесків сума страхування життя резервіста на період його перебування на дійсній військовій службі. Заборонено виселення резервістів і членів їх сімей під час проходження ними служби з будинків через несплату орендної платні за житло, якщо вона не перевищує 2,4 тис. доларів за місяць (раніше ця сума становила 1,2 тис. доларів США). Надалі передбачається щорічний перегляд цієї суми з урахуванням інфляції. Вводиться в дію пільгова програма кредитування резервістів, покликаних на дійсну військову службу, із ставкою не більше 6 %. Передбачена можливість дострокового припинення військовослужбовцям оренди житла й автомобілів без виплати штрафів за переривання договору. Конгрес США розглядає також ряд законодавчих ініціатив, покликаних підвищити ефективність заходів щодо соціального захисту військовослужбовців. Зокрема, в сенатському комітеті у справах ветеранів і комітеті у справах збройних сил оперують результатами спеціально проведеного дослідження, що свідчить: військовослужбовці постійно стикаються з порушенням своїх соціальних прав, і перш за все в таких питаннях, як допомога сім’ям, турбота про дітей, житлові проблеми, оподаткування, платня за навчання.

Як додаткові заходи із забезпечення набору добровольців у сухопутні війська Міністерство армії США розробило спеціальну програму „Партнерство за ради успіху молоді”. Її основною метою є підвищення зацікавленості молодих людей у військовій службі в СВ шляхом надання гарантій подальшого працевлаштування у цивільному секторі за спеціальностями, близькими до одержаних в збройних силах. У рамках вказаної програми Міністерство армії США планує укласти договори з органами влади штатів, а також з керівниками приватних компаній і фірм про співпрацю в області працевлаштування військовослужбовців, які вислужили встановлені терміни служби. Відповідно до такого договору влади штатів і керівництва підприємств і фірм гарантують працевлаштування звільнених військовослужбовців у цивільному секторі. Зі свого боку, Міністерство оборони бере на себе зобов’язання підготувати в період проходження служби висококваліфікований персонал. Так, в листопаді 2004 року, це відомство вперше уклало такий договір з урядом штату Вісконсін. У даний час в програмі беруть участь більше 80 приватних компаній, зокрема „Локхид-Мартіна”, „Харлей-Девідсон”, „Сері лоджістікс сервіс”. Представники приватного бізнесу в цілому підтримують цю програму і виразили готовність надати близько 150 тис. робочих місць для працевлаштування колишніх військовослужбовців сухопутних військ. За твердженням представників Міністерства армії США, можливість гарантованого отримання в перспективі високооплачуваної роботи підвищить інтерес у молоді до військової служби. У той же час існує небезпека значного збільшення відтоку персоналу після завершення терміну дії першого контракту.

Діючий Закон „Про цивільну допомогу військовослужбовцям” передбачає спеціальні соціальні гарантії, зокрема пільги щодо погашення кредитів, найму житла, придбання нерухомості, автомобілів і страхування відповідальності. Як розвиток цієї лінії до кінця 2005 року конгрес планував затвердити зведений законопроект про розширення пільг ветеранам, який передбачає збільшення максимального розміру гарантій (з 249 тис. до 333,7 тис. доларів) по кредитах військовослужбовцям на покупку житла, додаткові знижки при оплаті навчання, безкоштовну юридичну підтримку й ряд інших заходів.

У кінці вересня 2004 року комітет з фінансів палати представників схвалив також законопроект, покликаний захистити військовослужбовців і співробітників спецслужб від недобросовісного залучення їх в дорогі фінансові програми в області інвестицій і страхування. Даний акт зобов’язує власті штатів розробити і впровадити пільгові стандарти для компаній, що пропонують подібні проекти військовослужбовцям. Водночас він наказує регулюючим структурам регламентувати порядок продажу послуг щодо страхування військовослужбовців, підвищивши рівень їх захищеності. Крім того, ухвалено рішення про збільшення практично втричі розміру одноразової допомоги, що виплачується військовослужбовцям при укладенні першого контракту або його продовженні. Залежно від виду ЗС, військово-облікової спеціальності, терміну контракту і наявності досвіду служби його розмір складе від 5 до 30 тис. доларів, а для деяких категорій військовослужбовців, що мають вислугу 20 років і більше, - до 150 тис.

Міністерство оборони США приступило до розробки оновленої програми заходів щодо забезпечення соціальної підтримки сімей військовослужбовців. Пропонується, зокрема, заохочувати організації, що приймають на роботу їх дружин, зокрема надавати їм податкові пільги. При призначенні на посади вільнонайманих в системі МО планується віддавати пріоритет членам сімей військовослужбовців. Крім цього, в програму закладається фінансове стимулювання оборонних корпорацій, які приймають на роботу дружин військовослужбовців в першочерговому порядку. Також передбачається виділення сім’ям військових одноразових компенсацій у разі звільнення дружин у зв’язку з переїздом військовослужбовця на період пошуку нового місця роботи. У рамках програми буде понижена вартість утримання дітей військовослужбовців у відомчих дошкільних закладах і збільшені терміни їх щоденного перебування в них. Цей захід покликаний забезпечити працюючим матерям можливість гнучкіше планувати свій навчальний або виробничий графік. У разі відвідин дітьми позавідомчих установ батьки одержують часткову компенсацію витрат. Для членів сімей військовослужбовців планується ввести додаткові фінансові механізми, включаючи пільгові кредити, стимулюючі отримання вищої та середньої спеціальної освіти. При цьому буде розширено співпрацю з навчальними закладами. Передбачається широко використовувати можливості заочної освіти з наданням субсидій на придбання ПЕВМ і доступу в Інтернет, а також проводити заняття на території військових містечок.

Проте достатньо обізнані аналітики вважають, що заходи, які вживаються, можуть привести лише до тимчасового поліпшення ситуації з комплектуванням військ. Але якщо війна затягнеться на невизначений час, зі всіма властивими їй випробуваннями і знегодами, перш за все кількістю людських втрат, що зростає, то пільги, гарантії та підвищене фінансування не забезпечать стабільного й достатнього притоку добровольців у регулярні війська, боєздатний резерв і Національну гвардію [2, 8, 14].

Існуючі рівні грошового забезпечення, різних фінансових виплат, компенсацій і пільг не є достатніми для мотивації участі у бойових діях. На думку керівництва Міністерства оборони, для остаточного вирішення проблеми комплектування тільки резервних компонентів сухопутних військ буде потрібно не менше семи років. Таким чином, система комплектування ЗС США в сучасних умовах вже не здатна повною мірою забезпечити необхідний рівень укомплектованості частин і підрозділів особовим складом для вирішення завдань, сформульованих в „Національній військовій стратегії США”: захист національної території, ведення бойових дій в чотирьох передових зонах з метою заборони агресії, створення умов для проведення операцій в майбутньому, а також у разі використання військ у декількох конфліктах невеликого масштабу і збереження здатності в короткі терміни завдати поразки супротивникам в двох збіжних за часом військових кампаніях [12].

Нині деякі сенатори та конгресмени виступають за повне відновлення системи обов’язкової військової служби. Ці призови стали особливо гучними після подій 11 вересня 2001 року. У січні 2005 року член Палати Представників (House of Representatives) від Демократичної партії Чарльз Рейнджел подав Конгресу законопроект, в якому пропонується, щоб всі молоді громадяни США, включаючи жінок, проходили б обов’язкову дворічну військову підготовку. Конгресмен-демократ Джон Коньерс - молодший заявив недавно, що обов’язкова військова служба дозволить згуртувати суспільство.

Кампанія відновлення системи обов’ язкової військової повинності зустріла сильний опір серед населення США. Критики призову стверджують, що ця система порушує права людини. Рух „Громадяни проти відновлення військового призову” (Citizens Against Reinstatement of the Draft) декларує, що система обов’язкової військової служби сприяє ескалації воєн і заподіює непотрібні страждання.

Конгрес США провів голосування з даного питання. Результатом виявилася значна перевага супротивників повернення до служби за призовом. Відомі американські керівники дотримуються такої ж позиції, оскільки вони вважають, що Збройні Сили США оснащені найбільш передовими технологіями та їх боєздатність безпосередньо залежить від професійної підготовки солдатів, моряків, льотчиків, морських піхотинців і їх командирів. Наголошується, що від військовослужбовців, набраних за призовом строком на два роки або менше, буде дуже мало користі через час, необхідний на їх підготовку до служби в сучасних високотехнологічних Збройних Силах США. На думку експертів, ця ситуація не зміниться в майбутньому — хоча б через те, що вимоги до професійного рівня військовослужбовців усіх родів військ США постійно зростають [15].

При переході на принцип контрактного комплектування керівництво США значну увагу приділяло вирішенню питань соціального захисту військовослужбовців. Сьогодні це ефективна система, яка дозволяє державі повною мірою компенсувати втрати й обмеження військовослужбовців, пов’язані з проходженням військової служби. Відомо, що успіх соціального захисту визначається наявністю та якістю законодавчої бази. У зв’язку з цим безперечний інтерес становить існуючий у США механізм розробки та ухвалення законів і поправок до них з питань соціального захисту військовослужбовців.

Питання соціального захисту військовослужбовців і ветеранів Збройних Сил США, членів їх сімей постійно перебувають у полі зору і Конгресу, і адміністрації. Пропозиції за відповідними проектами нових законів і поправками до чинних законодавчих актів готуються Міністерствомоборони США і проходять попередню експертизу в Головному рахунковому управлінні. Експертну оцінку по них виносить також бюджетна служба Конгресу, зокрема її секція національної безпеки. Згідно із законодавством, Міністерство оборони щорічно до 1 липня повинне надавати Президенту доповідь про результати порівняння рівня грошового утримання військовослужбовців із ставками заробітної платні цивільних службовців (державного та приватного сектора) і відповідні рекомендації щодо перегляду основних видів забезпечення. Пропозиції з питань матеріального забезпечення військовослужбовців включаються в бюджетне послання Президента на черговий фінансовий рік. Президент передає в Конгрес і копію доповіді Міністерства оборони з тим, щоб після обговорення відповідних пропозицій вона прийняла форму законодавчого акта і набула чинності з початком фінансового року, тобто не пізніше 1 жовтня.

Раз у чотири роки Міністерство оборони США готує спеціальну доповідь про систему матеріального забезпечення військовослужбовців, в якій формулюються пропозиції та рекомендації щодо її вдосконалення (варіанти законодавчих поправок, змін у структурі й механізмі соціального захисту військовослужбовців і ветеранів і т.п.). За традицією ця доповідь стає основою для дебатів у Конгресі з реформи відповідного законодавства. Законодавство США передбачає періодичну „ревізію” системи виплат військовослужбовцям з тим, щоб пов’язати порядок і умови добровільного найму на військову службу з рівнем життя в країні та кон’юнктурою на ринку робочої сили. З цією метою Конгрес США спеціальним рішенням щорічно підвищує їм базові оклади, надбавки на харчування і житло. Наприклад, з урахуванням величини інфляції вони були збільшені в 1991 р. на 3,5 %, в 1992 р. - на 4,2 %. Розмір спеціальних, нагородних і різних компенсаційних виплат переглядаються значно рідше - звичайно раз в три - п’ять років. У цілому у бюджеті Міністерства оборони США передбачено близько 50 статей, що стосуються матеріального забезпечення військовослужбовців, починаючи з витрат щодо грошового забезпечення і закінчуючи витратами на поховання і виплату допомоги батькам, подружжю й дітям загиблих (померлих).

У сенаті США питаннями соціального забезпечення військовослужбовців займаються, перш за все, Комітет зі збройних сил і Підкомітет з особового складу і персоналу, що входить до його складу, а також Комітет у справах ветеранів. У Палаті представників цими проблемами займаються Комітет з збройних сил і, зокрема, Підкомітет у справах військовослужбовців, що входить до його складу. Важливу роль виконує також Комітет у справах ветеранів, до якиго входить ряд підкомітетів: з питань компенсацій, пенсій і страхування; з питань освіти, підготовки і зайнятості; соціальних гарантій і захисту здоров’я; з житлових питань і меморіальної служби; з нагляду і розслідувань. За поданням вищезгаданих комітетів Конгрес США щорічно вносить близько 20 - 25 поправок в законодавство, що регулює питання соціального забезпечення військовослужбовців. У структурі органів виконавчої влади США питаннями соціального захисту військовослужбовців і військовослужбовців, звільнених з військової служби, займається Міністерство оборони. З цією метою в його складі створені управління кадрів, статистики й пенсійного забезпечення. Окремі питання вирішує Міністерство охорони здоров’я і соціального забезпечення. Відповідно до законодавства США американські громадяни, які мають стаж військової служби не менше терміну, встановленого для курсу підготовки новобранця (180 і більше днів) і звільнені не за порушення вимог контракту, підпадають під категорію „ветеран” і отримують право на користування певними пільгами. Для звільнених за інвалідністю мінімальні терміни служби не встановлюються.

Питаннями пільг і привілеїв ветеранів Збройних Сил США займається Міністерство у справах ветеранів (до 15 березня 1989 р. цими питаннями займалося управління у справах ветеранів, підвищення його статусу до рівня Міністерства свідчить про значущість, яка надається в США питанням соціального забезпечення колишніх військовослужбовців).

Міністерство у справах ветеранів займається проблемами соціального захисту військовослужбовців і ветеранів збройних сил поза рамками відповідних спеціалізованих служб Міністерства оборони. Тому цікаво познайомитися з його структурою. Вона включає в себе секретаря у справах ветеранів, заступника секретаря, апарати генерального інспектора та головного юрисконсульта, відділи обліку ветеранів, обліку щодо контрактів і відділ використання малого та неприбуткового бізнесу [16, с. 12]. У складі Міністерства є управління з медичного обслуговування ветеранів і досліджень, з пільг і привілеїв ветеранів, апарати помічників секретаря з питань фінансів і планування, з інформаційних ресурсів і управління, з кадрів і адміністративних питань, із зв’язків з ветеранами та координації програм, із закупівель і споруд, із зв’язків з Конгресом і громадськістю. До структури Міністерства включена також система національних кладовищ. У Міністерстві у справах ветеранів працює понад 245 тис. чоловік. Це другий за чисельністю цивільних службовців федеральний виконавчий орган. На долю центрального апарату припадає близько 4 тис. чоловік, а на периферійні органи - більше 241 тис. Вказане Міністерство відає справами зі встановлення пільг, призначення допомог і пенсій, захисту прав колишніх військовослужбовців, учасників бойових дій, ветеранів, що перебувають на дійсній військовій службі. До основних пільг, передбачених американським законодавством для ветеранів ЗС США, відносяться:

виплата допомоги з інвалідності;
реалізація програми професійної реабілітації;
надання допомоги в отриманні освіти;
психотерапевтична допомога ветеранам війни у В’єтнамі;
надання допомоги в працевлаштуванні;
виплата допомоги з безробіття;
здійснення на пільгових умовах медичного обслуговування;
страхування життя, надання позик на будівництво житла;
організація похоронів і деякі інші послуги.

Вищезгадані види матеріального забезпечення затверджуються Конгресом, Міністерство у справах ветеранів враховує усіх осіб, що проходили службу в збройних силах під час ведення бойових дій або брали участь у воєнних конфліктах, включаючи тих ветеранів, які проживають за межами США. Ветерани, чия дійсна служба проходила в мирний час, мають право на деякі пільги і привілеї, що надаються ветеранам воєн. За даними ЗМІ, у теперішній час послугами цього міністерства користуються або можуть користуватися близько 73 млн чол. (1/3 населення країни): 27 млн чоловік, віднесених до категорії ветеранів, і 46 млн членів їх сімей. Міністерство має в своєму розпорядженні досить могутню фінансово-економічну базу. Йому належить 19,3 км землі й більше 5 тис. будівель у усіх 50 штатах, федеральному окрузі Колумбія, на о. Пуерто-Ріко та на Філіппінах. Бюджет міністерства в 1990 р. складав 28, 6 млрд дол.; більше 95 % вказаної суми припадало на прямі виплати ветеранам [16, с. 12].

Проблемами соціального захисту військовослужбовців і ветеранів Збройних Сил США разом з державними структурами активно займаються численні суспільні організації, асоціації та фонди, зокрема:

Асоціація офіцерів у відставці;
Національна асоціація вдів військовослужбовців;
„Паралізовані ветерани Америки”;
Асоціація „Дружини Золотих Зірок Америки”, яка об’єднує вдів військовослужбовців (ветеранів), загиблих при виконанні військового обов´язку або померлих від ран (професійних захворювань), одержаних в період проходження військової служби;
Організація „Ветерани зарубіжних війн Сполучених Штатів”;
Асоціація сліпих ветеранів;
Організація „Американські ветерани-інваліди”;
Організація „Американці - колишні військовополонені”.

Значну допомогу військовому відомству в соціальному захисті військовослужбовців, а також в орієнтації молоді надають різні асоціації, створені в збройних силах, зокрема „Американська асоціація військовослужбовців рядового та сержантського складу”.

Основне завдання цих асоціацій - захист прав солдатів, сержантів, офіцерів і членів їх сімей. Крім того, активісти асоціацій беруть участь в заходах, пов’язаних з набором добровольців на військову службу, з роботою серед цивільної молоді й серед тих, хто нещодавно підписав контракти.

Подібні організації створені й активно діють в даний час не тільки в США, але й практично у усіх країнах Заходу. Вони зберігають нейтралітет по відношенню до політичних партій, не втручаються в службову діяльність командування. Асоціації та фонди різних країн мають ще одну спільну рису - вони представляють і захищають соціальні та професійні інтереси військовослужбовців, резервістів, членів їх сімей перед парламентами, урядами, вищими військовими керівниками. Характерною особливістю американського механізму соціального захисту військовослужбовців є здійснення його через спеціально розроблені програми. Типовий в цьому плані є підхід до розв’язання проблеми працевлаштування військовослужбовців і членів їх сімей. Наприкінці 80-х років минулого чтоліття Пентагон, міністерства видів Збройних Сил США, численні військові організації (асоціації армії, ВПС, ВМС, офіцерів, ворент-офіцерів, сержантів, рядових запасу), що надають допомогу в забезпеченні роботою осіб, які звільнилися з військової служби, створили в США спеціальну службу з питань працевлаштування осіб. Співробітники цієї служби розробили та реалізували спеціальну програму поєднання військових і цивільних спеціальностей, завдяки якій кожен охочий знайти роботу може одержати інформацію про те, в яких галузях економіки він може знайти застосування й де потрібні фахівці даного профілю. Керівництво служби вважає, що цього вдалося добитися завдяки тісній взаємодії з компаніями, корпораціями, державними та приватними бюро з найму робочої сили. Для прискорення та полегшення працевлаштування випущені довідники-покажчики, що містять різні відомості: від поради щодо звільнення в запас і відставки до правил заповнення необхідних анкет, дані яких вводяться до ЕОМ. У теперішній час такі довідники є майже у усіх бібліотеках військових частин США.

Законодавство США зобов’язує державні органи здійснювати турботу про військовослужбовців і після їх звільнення зі збройних сил. Так, рядові та сержанти, які не одержують пенсій, мають право на допомогу з безробіття, що виплачується з фонду, створеного виключно за рахунок коштів Міністерства оборони. Колишні військовослужбовці мають перевагу при наймі на державну службу.

Привілеї при наймі на державну службу полягають у наданні окремим категоріям ветеранів пріоритетного права найму на роботу в урядові організації. Відповідно до законодавства США (Закон „Про пріоритетне право ветеранів” (1944 р.); Закон „Про допомогу ветеранам в питаннях освіти і працевлаштування” (1976 р.) і Закон „Про реформу цивільної служби” (1978 р.) - пріоритетом при прийомі на роботу в урядові організації користуються учасники бойових дій і ті, хто має урядові нагороди, ті, що мають або одержали за час служби інвалідність. Крім того, для прийнятих на військову службу після 7 вересня 1980 р. обов’язковою є умова її проходження в регулярних ЗС як мінімум протягом 2 років (ця умова не стосується інвалідів). Ветерани-інваліди користуються пріоритетним правом при наймі на роботу в урядові організації, якщо вони відповідають професійним вимогам, якщо втрата працездатності становить 30 % і більше і якщо вона наступила в результаті проходження ними дійсної військової служби. Програма професійної реабілітації здійснюється з метою надання допомоги ветеранам, що одержали інвалідність у результаті проходження ними дійсної військової служби, в питаннях відновлення їх самостійності, соціальної та професійної придатності.

Під дію програми підпадають колишні військовослужбовці із ступенем втрати працездатності не менше 20 %, інвалідність яких настала не раніше, ніж 16 вересня 1940 р.

Курс реабілітації розрахований на 48 і більше місяців. Він організовується на базі університетів, коледжів, шкіл і курсів професійно-технічної підготовки, спеціалізованих реабілітаційних установ, а за необхідності - і вдома. Програма курсу передбачає: безкоштовне навчання за фахом; безкоштовні спеціальні заняття, пов’язані з відновленням рухових, мовних та інших функцій, що забезпечують повсякденну самостійність і організовуються залежно від характеру інвалідності (відсутність кінцівок, сліпота, глухота та ін.); надання безкоштовних послуг, включаючи забезпечення харчуванням, медичне обслуговування та протезування, проїзд в транспорті, побутове обслуговування сімей ветеранів і деякі інші. Курс реабілітації може бути пройдений в будь-який зручний ветерану час в 12-річний період з моменту призначення йому Міністерствому справах ветеранів пенсії з інвалідності. Грошова допомога з безробіття може виплачуватися особам, що відслужили весь термін дійсної військової служби, а також звільненим з інших поважних причин (через скорочення, за медичними показниками і т.д.). При цьому вони повинні бути зареєстровані на біржі праці. Розмір допомоги й термін, протягом якого вона виплачується, обчислюються на підставі основного окладу і надбавок на момент звільнення й конкретно визначаються законодавством штату, в якому проживає колишній військовослужбовець. При цьому в більшості штатів допомога з безробіття виплачується протягом 26 тижнів, в окремих випадках цей термін може бути продовжений. Виплачувана сума складає 7 468 дол. на тиждень. Ветерани, які на 30 % непрацездатні, одержують роботу без проходження конкурсу, якщо вони відповідають вимогам, що висуваються. Як показує практика, багато підприємців високо цінують досвід, набутий військовослужбовцями за час служби, і охоче беруть їх на роботу.

Американським військовим законодавством визначений також порядок працевлаштування членів сімей військовослужбовців. Наприклад, ті з них, хто тимчасово працює в районі дислокації військ за кордоном, користуються правом на позачергове працевлаштування після повернення в США. Термін надання роботи в цьому випадку не повинен перевищувати 6 місяців. Крім того, у цих осіб є перевага при отриманні роботи з неповним робочим днем, за сумісництвом, а також сезонної роботи. Для надання допомоги в реалізації згаданих прав у сухопутних військах створені 65 спеціалізованих центрів з працевлаштування. Вони оснащені комп’ютерною технікою, що дозволяє негайно одержувати відповіді на будь-який запит, пов’язаний з проблемою зайнятості.

Додаткові заходи захисту вжиті Конгресом США відносно військовослужбовців, що підлягають демобілізації у зв’язку зі скороченням збройних сил.

Передбачені, зокрема:

виплата спеціальної грошової допомоги зі звільнення в запас, розмір якої залежно від військового звання та вислуги становить від 30 до 100 тис. дол.;
оплата переїзду звільненого і членів його сім’ї в будь-яке місто США;

безкоштовне медичне обслуговування звільнених і членів їх сімей на строк до 120 днів;
безкоштовне лікування протягом одного року; захворювань, набутих під час служби;
виплата грошової допомоги протягом 26 тижнів;
дозвіл звільненим та їх сім’ям безкоштовно проживати в державних житлових будинках протягом 6 місяців;
збереження за ними права купувати товари у військових магазинах.

Законами США передбачені й інші пільги ветеранам у питаннях їх працевлаштування.

У 1992 фінансовому році у зв’язку з скороченням збройних сил були прийняті дві нові програми, що забезпечують безболісність такого скорочення: „Заохочувальні виплати при добровільному звільненні” і „Спеціальна винагорода при звільненні”. Вони розповсюджувалися на військовослужбовців окремих недефіцитних спеціальностей, які мають вислугу від 6 до 20 років, що добровільно звільнялися зі збройних сил. Кожен військовослужбовець мав право самостійно вирішити, в якій програмі він братиме участь.

За першою програмою передбачені щорічні виплати у розмірі 2,5 % річної суми основного окладу, помноженого на кількість років військової служби. Платежі здійснювалися протягом терміну, що дорівнює подвоєній кількості років військової служби. У разі смерті одержувача виплати надаються його вдові. За другою програмою передбачена одноразова виплата грошової суми, що становить 15 % основного річного окладу, яка помножена на кількість років військової служби. Показово, що згідно зі спеціальним рішенням Конгресу США, кожен, хто достроково звільняється, повинен вказати у письмовій формі, в якому ступені він і члени його сім’ї задоволені передбаченими заходами урядової допомоги. Претензії стають предметом спеціального розгляду представників Конгресу в апараті Міністерства оборони. Ці представники несуть персональну відповідальність за реалізацію в повному обсязі програм урядової допомоги тим, хто звільняється через скорочення збройних сил.

Інший приклад створення ефективного механізму соціального захисту військовослужбовців, який заслуговує особливого розгляду, - це постановка питання щодо забезпечення права військовополонених на повернення на батьківщину і щодо встановлення долі зниклих безвісти у В’ єтнамі військовослужбовців армії США. Після закінчення в’єтнамської війни в США був створений спеціальний державний механізм, що забезпечує рішення проблеми військовополонених і військовослужбовців, зниклих безвісти. У результаті роботи досить складної системи, у складі якої взаємодіють як органи законодавчої та виконавчої влади, так і суспільні організації, на державному рівні реалізується основне право військовослужбовців - право повернення на батьківщину, визнане міжнародною Женевською конвенцією 1949 р. і конкретизоване в „Угоді про припинення війни і відновлення миру у В’єтнамі”, що набув чинності 2 березня 1973 р.. На органи законодавчої влади покладається функція контролю за діями адміністрації. До березня 1991 р. такий контроль з боку Конгресу здійснювався Комітетом у закордонних справах Палати представників і Комітетом з міжнародних відносин Сенату, які неодноразово висловлювали дуже критичні думки про діяльність адміністрації в цьому напрямі. З березня 1991 р. в Сенаті існує спеціальний Комітет у справах військовополонених і зниклих безвісти. Виконавча влада США проголосила єдність політичних і організаційних заходів як основоположний принцип в своїй практичній діяльності у даній сфері. Президент США та інші вищі урядовці надають роботі з повернення військовополонених і встановлення долі зниклих без вісті значення одного з „вищих національних пріоритетів”. У структурі виконавчої влади провідна роль відводиться особливому урядовцю - спеціальному представнику Президента США у справах військовослужбовців, зниклих безвісти у В’єтнамі. Головний зміст його діяльності - організація за сприяння в’єтнамського уряду пошукових експедицій з метою виявлення останків американських військовослужбовців з подальшим встановленням їх особи і відправки виявлених останків в США для поховання. Безпосередньо організацією цієї роботи займається інший орган виконавчої влади - спеціально створений в структурі Міністерства оборони США відділ, керівником якого є один із заступників міністра. Відділ веде збір і перевірку відомостей про місця можливого перебування у В’єтнамі останків військовослужбовців, встановлює достовірність сигналів про насильне утримання у В’єтнамі та в деяких інших країнах американських військовополонених; бере участь в організації пошукових робіт на території В’ єтнаму; відповідає за доставку виявлених останків в США та їх поховання з відданням військової шани; займається оформленням компенсацій, допомог і пільг сім’м загиблих. У проведенні пошукових робіт і робіт зі встановлення персони американців, чиї останки виявлені на території В’єтнаму, активну участь бере Розвідувальне управління Міністерства оборони.

Важливою складовою частиною діючого в США державного механізму вирішенням проблеми військовополонених і зниклих безвісти є особливий орган, на який покладені завдання з координації зусиль в цій області різних структур законодавчої та виконавчої влади та громадськості. Цим органом є Міжвідомча група у справах військовополонених і зниклих безвісти, в якій представлені апарати Комітету в закордонних справах, Палати представників і Комітету з міжнародних відносин Сенату, апарат Ради національної безпеки, Міністерство оборони, Розвідувальне управління Міністерства оборони, Національна ліга членів сімей військовополонених і зниклих безвісти. Помітну роль в механізмі забезпечення права військовополонених на повернення в США і встановлення долі зниклих безвісти, разом з Національною лігою сімей американських військовополонених і зниклих безвісти, відіграє також Національне об’єднання сімей американських військовослужбовців.

Таким чином, право військовополонених на повернення на батьківщину і зобов’язання держави щодо встановлення долі зниклих безвісти військовослужбовців, по-перше, проголошені в США як офіційна державна політика, по-друге, закріплені у відповідних правових документах, зокрема на міжнародному рівні (наприклад, в американо-в’єтнамській угоді 1973 р.), і по- третє, забезпечені розгалуженим організаційним механізмом, здатним ефективно вирішувати вказані проблеми.

В американській армії здійснюється комплекс спеціально розроблених програм щодо соціально-побутового забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей: житлового будівництва, соціального розвитку, організації та

проведення дозвілля, надання допомоги сім’ям та ін., про що мовилося вище. Так, Міністерство оборони армії США здійснює „Програму зміцнення морального клімату, поліпшення соціально-побутових умов і організації відпочинку і розваг”. Аналогічні програми мають міністерства ВМФ і ВПС [16].

Моніторинг Збройних Сил США, проведений американськими військовими соціологами (А. Гебрієл, Ч. Моськос, Л. Сегал), показує, що багато проблем професійної армії ще не розв’язані. Велику частину новобранців і сьогодні спонукає до служби не моральний обов’язок, а неможливість, невміння або небажання реалізуватися у „цивільному житті”, невпевненість у майбутньому, негативні соціальні чинники. Аналітики стверджують: зниження рівня безробіття в США на 1% скоротить число випускників середніх шкіл, бажаючих вступити до військової служби, майже на 10 %. За їх прогнозами, можливе щорічне зниження кількості молодого поповнення на 1- 2 %, це серйозне кількісне зниження може привести і до падіння якісних показників контрактників. Турбує те, що збільшується питома вага в армії представників національних меншин. Більше 30 % особового складу ЗС США становлять негри, латиноамеріканці та інші. У цілому ж в США їх в 2 рази менше. У військових колективах вони досить часто об’єднуються за етнічною (расовою) ознакою і намагаються домінувати. Це призводить до конфліктів і як наслідок до зниження боєздатності, а зрештою і до загрози національній безпеці.

Як вважають аналітики, до солдатів-контрактників у США в мирний час ставляться, як до людей, що використовують службу як джерело доходу у зв’язку з неспроможністю реалізувати себе в цивільному житті. У військовий же час в армію по мобілізації буде покликана значна частина населення, а інша працюватиме в тилу для фронту. І розсудливі люди в США розуміють, що обов’´язок зізбройного захисту країни можна перекласти на солдата- професіонала тільки на безтурботний мирний час, причому навіть для не дуже масштабних військових дій. За кордоном армію США поповнюють резервістами за призовом, на їх підготовку витрачають величезні гроші. Тобто виключно професійної армії немає навіть в найбагатшій, економічно розвиненій і політично амбітній країні. Як вважають американські фахівці, для професійної армії характерні свої недоліки. Її закритість, корпоративність може стати джерелом недовір’я суспільства до збройних сил, а також може полегшити керівництву країни її використання не тільки за кордоном, але й для вирішення внутрішніх проблем [8].

Законодавство США чітко визначає соціально-правовий статус військовослужбовців. Згідно з військовим законодавством США соціально- правовий статус військовослужбовців охоплює три області: загальногромадянські права і свободи військовослужбовців, військово-службові права, а також їх організація, військово-службові обов’язки та пов’язану з ними юридичну відповідальність. Американське законодавство чітко закріплює як роль і місце збройних сил у суспільстві, так і соціально-правове положення окремих військовослужбовців. Нижче наведені їх найбільш важливі права й обов’язки.

Виборче право.
Право на участь в політичних партіях, суспільних організаціях і масових рухах.
Право на участь в мітингах, ходах і демонстраціях.
Свобода слова.
Право на відпочинок. (відпустка не більше 60 діб, за рахунок майбутньої служби до 45 діб).
Право на житло (неодружені військовослужбовці розміщуються в казармах або безкоштовних гуртожитках готельного типу).
Право на освіту.
Право на медичне забезпечення та охорону здоров’я (постійний контроль за станом здоров’я).
Право на відшкодування збитку, заподіяного особі військовослужбовця або його особистій власності при виконанні ним службових обов’язків.
Право на пенсійне забезпечення (служба в регулярних збройних силах не менше 20 років, а також інвалідність).
Заборона приватної підприємницької діяльності.
Право на подачу скарг (військовослужбовець має право подати скаргу з будь-якого питання генеральному інспектору).
Право на поховання. (військовослужбовці можуть бути поховані як на національному військовому, так і на приватному кладовищі).
Право на військове звання.
Право носіння військової форми одягу (військова форма не носиться при проведенні цивільних робіт).
Службові переміщенн. (військовослужбовці мають право на переміщення (просування) по службі відповідно до рівня освіти і навчально- бойової підготовки).
Право на матеріальне забезпечення.
Право на звільнення з дійсної військової служби (обов’язковому звільненню підлягають особи, що досягли 62 років. Офіцери мають право також звільнитися за власним бажанням.)
Загальні обов’язки військовослужбовців:

готовність віддати життя для захисту своєї країни;
беззаперечне підпорядкування наказам Президента США і своїх командирів і начальників;
швидке і точне вирішення поставлених завдань;
досягнення і підтримання необхідного рівня військово-професійної підготовки;
дотримання вимог забезпечення безпеки при використанні документації, а також „закритих” систем зброї та військової техніки. У разі її передачі іншій особі, що не має на неї права, за рішенням суду карається тюремним строком до 10 років або штрафом на суму не більше 10 тис. доларів. 20. Посадові обов’язки військовослужбовців, які включають в себе офіційно надане командирам і начальникам право командувати підлеглими і вимагати від них виконання наказу.

Збройні Сили Канади. Особливий шлях побудови професійної армії пройшла Канада. Збройні Сили Канади перейшли на контрактний принцип комплектування у 1946 році. Сьогодні Збройні Сили Канади включають в себе: сухопутні війська, морські сили, повітряні сили, війська зв’язку, учбові війська. У будівництві військової організації країни пріоритет мають саме ВМС.

У розробленій на початку 70-х минулого століття років програмі розвитку військово-морського флоту робився наголос на забезпечення спостереження за канадськими територіальними водами на основі концепції „трьох океанів”, при цьому передбачалася розробка кораблів і літаків, спеціально призначених для виконання операцій в умовах важкої льодової обстановки. Останніми роками розширилася участь Збройних Сил Канади в миротворчих операціях, що проводяться під егідою ООН, і у зв’язку з цим переглядаються завдання ВМС. Сучасна морська стратегія країни не передбачає, що на глобальному рівні Канада виступатиме самостійною військовою одиницею, тому значний наголос робиться на дії в складі оперативних з’єднань ВМС США або коаліційних з’єднань.

Канада не має ядерної зброї. У 1946 р. Канада свідомо відмовилася від вступу до ядерного клубу, незважаючи на те, що мала для цього всі необхідні умови. Вона була серед перших п’ яти держав, що підписали Договір про нерозповсюдження ядерної зброї в 1968 році, і відігравала помітну роль в роботі усіх конференцій з розгляду його дії (1975, 80, 85, 90 і 95 рр.). Канада - активний член МАГАТЕ, оскільки 20 % її електроенергії виробляється на атомних станціях. Вона є експортером ядерного оснащення та уранової руди.

Згідно з доповіддю Міністерства національної оборони (МНО) Канади, на 2002 р. чисельність військового персоналу складає 145 тис. чоловік, з яких 62 тис. служить в регулярних військах (75 тис. у 1990 р.) і 83 тис. - в резерві (з них стройового складу - 32 тис. чол.). Чисельність цивільного персоналу МНО склала 21 тис. чоловік (32 тис. у 1990 р.). Приблизно 15 - 20 відсотків рекрутів - дівчата. У ці дані не включені 2,5 тис. канадських військовослужбовців, що несуть службу за кордоном у складі 17 багатобічних місій з підтримки миру [17]. У самій Канаді військовий персонал розміщений на 27 військових базах та інших об’єктах. У регулярних військах служить близько тисячі аборигенів. Передбачена також служба у воєнізованих формуваннях департаменту з рибальства й океанографії, що прирівнюється до військової.

Збройні Сили Канади створюються на професійній основі, і їх чисельність у разі виникнення військового положення може бути різко збільшена за рахунок набору добровольців. У Канаді дозволено приймати на військову службу підлітків з 16-річного віку - з відома їх батьків і за умови, що до досягнення 18 років неповнолітні солдати не повинні брати участі у військових діях. ООН же закликає Канаду змінити федеральне законодавство щодо цього і приймати на військову службу тільки з 18 років. Проте Міністр оборони сказав, що його міністерство вітає 16 і 17-річних у лавах збройних сил - тому що вони отримують освіту - і продовжуватиме таку лінію. Оскільки молодь має намір оволодіти якою-небудь спеціальністю, то збройні сили - найбільш відповідне для цього місце [18]. Канадки отримали право на військову службу у 1989 році - і з того часу тут для них відкрито все, окрім підводного флоту. У результаті зараз армія Канади на 11 % складається з жінок.

У 2002 р. на фінансування військових в Канаді було виділено 12,8 млрд канадських доларів (8,1 млрд доларів США). Останнє десятиліття було відмічене постійним скороченням бюджетних асигнувань на потреби армії, у результаті у 2002 р. ці асигнування були на 23 % менше, ніж в 1990 р. Військовий бюджет 2003 року - 9,1 млрд дол. Як відзначає Washington Post, на даний час бюджет канадських збройних сил - найменший серед країн - членів НАТО. Це положення постійно критикують інші партнери країни з Північноатлантичного альянсу, перш за все США [19]. У 2005 фінансовому році канадський уряд збирається збільшити п’ятирічні військові витрати, повідомляється на сайті газети „Вашингтон пост”. За словами авторів цієї пропозиції, збройні сили країни на даний час не в повному обсязі відповідають завданням, які перед ними ставляться. У першу чергу - в рамках миротворчих контингентів. Фінансові ін’єкції, на думку політиків, насамперед, дозволять канадській армії збільшити кількість військовослужбовців на п’ять тисяч чоловік, а кількість резервістів - на три тисячі. Крім того, додаткові інвестиції будуть вкладені в оновлення парку військових літаків і кораблів.

Канада виробляє сама й купує військову техніку в таких країн, як США, Німеччина, Великобританія і т.п.

Експорт зброї Канади складає у вартісному еквіваленті близько 500 млн доларів. Ця статистика не включає в себе постачання в США, оскільки для продажу зброї в США не потребується ліцензій. Вони здійснюються безпосередньо військово-промисловими корпораціями, і їх облік міністерство не веде. З указаної суми 81,5 % припадає на країни - члени НАТО, на інші європейські держави, Австралію та Саудівську Аравію. Особливо значні постачання канадської зброї Ер-Рияду, що купує в Канаді переважно БМП і запасні частини до них, а також електронне обладнання для радарних установок. До країн, чиї закупівлі різного військового спорядження перевищують 1 млн доларів, входять Республіка Корея, Малайзія, Таїланд, Індонезія, Туреччина, Єгипет, Сінгапур.

Унікальним елементом зовнішньої політики Канади, однією з її найбільш помітних ніш в системі міжнародних відносин була й залишається миротворча діяльність. Для її проведення уряд успішно використовує дипломатичний досвід країни, її військово-технічну базу, високий професіоналізм збройних сил. Активність Канади та її вагомий внесок у збереження миру далеко за межами власної країни є предметом гордості канадців. Саме Канаді належала ідея створення та використання міжнародних сил для підтримки миру в ході Суецької кризи 1956 р. Разом з практичною діяльністю в „гарячих точках” Канада відігравала і продовжує відігравати важливу роль в розробці методологічних і концептуальних основ урегулювання конфліктів. Пошук шляхів їх розв’ язання був предметом інтенсивних міжнародних переговорів і дискусій за ініціативою канадської сторони як в роки холодної війни, так і після її закінчення. Багато рекомендацій було впроваджено в практику ООН, що допомогло пригасити конфлікти на півдні Африки, в Нікарагуа, в Камбоджі, Анголі та інших країнах. Високий рейтинг Канади в світі й серед країн, що розвиваються, багато в чому забезпечив її ініціативи та участь в операціях ООН з підтримки миру. Крім самої ідеї створення та використання таких сил, Канада висувала немало інших конструктивних пропозицій і рекомендацій в цій області.

Міжнародний авторитет Канади в справі врегулювання конфліктів зміцнюється і тим, що вона входить до крупних міжнародних фінансових донорів. Виділяючи значні кошти на програми допомоги різним країнам і будучи членом Паризького клубу, Канада виступає з ідеєю списання боргів з найбільш бідних держав. З 1987 р. вся урядова допомога цим країнам надається Оттавою безоплатно. У 90-ті роки минулого століття Канадське агентство міжнародного розвитку приділяло увагу питанням безпеки і забезпечення миру в програмах допомоги країнам, що є зонами конфлікту або мають такого роду потенціал.

Історія канадських ЗС не багата такими значними подіями, як, наприклад, ЗС США, не кажучи вже про європейські або азіатські країни. У колоніальні часи й після того, як Лондон надав Канаді у 1867 р. статус домініону, сухопутні формування канадських ЗС притягувалися тільки до охорони кордонів і до боротьби з індіанськими племенами. Проте, канадські військовослужбовці завжди мали репутацію стійких і вмілих солдатів. Цьому якраз і сприяла територіально-міліційна система комплектування ЗС, що затвердилася в той період. Відповідно до цієї системи держава утримує в мирний час в частинах і підрозділах лише „кістяк” військовослужбовців, як правило, це командний склад, а змінний склад, приписаний до цих частин і підрозділів і проживаючий поблизу дислокації цих формувань, регулярно призивається на учбові збори. У разі мобілізації вказані частини й підрозділи швидко доводяться до штатів військового часу. У Канаді специфікою комплектування було й те, що і постійний, і змінний склад набирався з добровольців. Приблизно такий же стан зберігався і на початку другої світової війни, але з поправкою на вищий рівень підготовки військовослужбовців-добровольців. Іншим плюсом такої системи багато західних експертів вважають і те, що у протилежність більшості призовників канадські добровольці прямо зацікавлені в якісному виконанні своїх військових обов’язків. І не тільки через фінансові стимули, але і заради збереження позитивної репутації серед співгромадян. Ці позитивні якості в бойових умовах проявлялися у високому професіоналізмі, який вони показали німецьким військам в битві за французький Ам’єн у 1918 р. і в сутичках 3-ої канадської дивізії з військами СС в Нормандії в 1944 р.

За офіційною статистикою, регулярні ЗС Канади напередодні першої світової війни налічували 3 379 чоловік. У міру наростання міжнародної напруженості зростала і чисельність канадських ЗС. За два дні до оголошення Великобританією війни Німеччині та її союзникам канадський уряд вже зміг запропонувати Лондону сформовані з призовників-добровольців національні експедиційні сили. Великобританія спочатку вимагала лише одну дивізію. Ситуація на західноєвропейському фронті склалася так, що до кінця 1916 р. у Франції брали участь в боях вже чотири канадські дивізії. Весною наступного 1917 р. всі ці чотири дивізії, зведені в Канадський корпус, взяли участь у відносно успішному для Антанти наступу у Франції. Проте до цього часу втрати канадських ЗС стали такі великі, що примусили прем’єр-міністра Канади Роберта Бордена піти на непопулярні заходи. Йому довелося звернутися до громадян країни з проханням схвалити призов. Після жорстокої протидії всередині країни, головним чином з боку франкоязичної провінції Квебек, пропозиція про призов все ж таки одержала підтримку. Всього було призвано приблизно 400 тис. чоловік, але це вже не могло вплинути на результат війни, тим більше що на європейський фронт змогли прибути всього 24 тис. канадців. Але розкол у канадському суспільстві, який був ініційований дискусією навколо проблеми призову, був настільки серйозним, що його наслідки позначаються в багатьох областях життя Канади і сьогодні.

Після закінчення війни та нетривалої участі канадських формувань в інтервенції проти революційної Росії ситуація в країні швидко нормалізувалася. Чисельності ЗС з 331 тис. чоловік була у 1930 р. скорочена до 8 тис. чоловік. Цей період в історії національних ЗС канадський військовий історик Майкл Макнорган називає „часом стагнації та неадекватних скорочень”. Але загострення міжнародного стану на рубежі 30 - 40-х рр. примусило керівництво країни звернутися до кількісного та якісного нарощування військового потенціалу. Були розпочаті програми з придбання нових літаків і бойових кораблів, проведені інші заходи. Проте міліційна система комплектування ЗС залишилася без змін.

Майже відразу після вступу Великобританії до другої світової війни канадський парламент оголосив війну Німеччини та її союзникам. Така позиція законодавців у цілому ґрунтувалася на законодавчо обмеженій ролі домініону Канади у військових акціях за межами країни і на впевненості в тому, що призову вдасться уникнути. Але історія повторилася знов. Восени 1939 р. у метрополію морським шляхом прибула перша канадська дивізія, посилена ескадрильєю літаків-розвідників. У наступному ж році Франція була розгромлена, а Великобританія опинилася під загрозою вторгнення німецьких військ. Довелося терміново нарощувати „заморські” угруповання ЗС. До кінця 1942 р. Канада вже мала п’´ять розгорнених дивізій за межами країни. Реально ж у перші бойові зіткнення канадці вступили в грудні 1941 р. при невдалій обороні Гонконгу. У серпні наступного року декілька тисяч канадських військовослужбовців у рядах союзників взяли участь знову ж таки в невдалому рейді у французький порт Дьєпп, втративши майже половину особового складу (2 200 чол.) убитими та полоненими. Несподівано великі втрати змусили лідера уряду Канади Макензі Кінга в 1942 р. звернутися до громадян країни з проханням провести плебісцит і підтримати призов. У усіх провінціях, за винятком Квебеку, призов був підтриманий населенням. Як і під час першої світової війни, відносини між англомовними та франкоязичними канадцями виявилися дуже напруженими. До кінця війни більше мільйона канадців пройшли службу в національних ЗС і у формуваннях у складі британських військ. ЗС Канади, незважаючи на дуже активну участь у звільненні Італії (1943 р.), Франції та інших держав Західної Європи (1944 - 1945 рр.) у складі союзних формувань, зазнали відносно невеликих втрат - трохи більше 42 тис. убитими.

Наприкінці війни під рушницею в регулярних військах Канади налічувалося трохи більше 760 тис. військовослужбовців. Але із закінченням війни відпала необхідність утримувати такі великі сили. Оттава скорочує їх і повертається до набору добровольців. Тимчасове потепління міжнародного клімату знову привело до глобального скорочення чисельності ЗС. Незважаючи на виведення військового союзу зі США в 1947 р. і вступ Канади в НАТО в 1949 р., до початку війни в Кореї (1950 р.) чисельність добровольчих канадських ЗС складала тільки трохи більше 47 тис. чол. Проте корейська кампанія стала своєрідним початковим пунктом на майже сорокарічному шляху поступового, у тому числі й кількісного, нарощування військового потенціалу країни.

У середині 1960-х років, коли Канада брала найбільш активну участь у військових програмах НАТО, чисельність її збройних сил досягала 120 тис. чоловік. Збройні Сили Канади включали в себе винищувальну авіаційну дивізію, що входила до складу військ НАТО в Європі; військово-повітряні сили приблизно такої ж чисельності, розміщені на території Канади; армійську бригадну групу, що розташовувалася в Європі, а також дислоковані в Канаді озброєні формування, призначені для підтримання миру й оборони країни. Військово-морський флот Канади складався з 20 есмінців, кораблів підтримки та допоміжних суден, при цьому основна частина флоту перебувала в підпорядкуванні командування об’єднаними збройними силами НАТО в

Атлантичному океані. Після того, як з кінця 1960-х років військові витрати країни були заморожені, загальна чисельність збройних сил зменшилася, а канадські підрозділи авіаційних сил і сухопутних військ в Європі були скорочені та передислоковані. У 1968 році армія, ВПС і ВМФ країни були об’ єднані в єдиний рід військ, що дозволило помітно скоротити чисельність тилових служб. У 1994 році особовий склад Збройних Сил Канади складав близько 108 тис. чоловік.

До закінчення холодної війни ЗС Канади налічували 90 тис. військовослужбовців, що виконували свої завдання не тільки в Європі, але й в численних миротворчих місіях під егідою ООН у різних регіонах світу. У нових умовах канадські ЗС повністю перейшли на американські стандарти, у тому числі й на екстериторіальний принцип добровільного комплектування. Весь цей час продовжувалося скорочення чисельності регулярних ЗС. Останні декілька десятиліть, що ознаменувалися глобальною перестановкою силових полюсів і переглядом усіх концепцій застосування національних армій, для Канади стали в деякому відношенні знаковими, оскільки вона активізувала свої дії в рамках НАТО, ООН, а її збройні сили не тільки забезпечували безпеку країни, але і брали участь в різних операціях коаліційних військ під прапорами цих організацій [17].

Останнім часом військові експерти Канади заявляють про необхідність проведення великомасштабної військової реформи. Міністр оборони Канади А. Еглтон також висловлює думку про необхідність проведення реформування армії. А. Еглтон заявляє, що мета Канади - створити сучасні збройні Сили, здатні швидко розгортатися в конфліктному регіоні, які можуть також оперативно бути виведеними із зони бойових дій, оскільки Канада не має достатніх фінансових ресурсів для проведення тривалих операцій.

Комітет сенату Канади у листопаді 2002 року призвав до відкликання усіх канадських військових з-за кордону, щоб розробити реформу збройних сил країни. Члени комітету сенату з національної безпеки та оборони заявили також, що уряд повинен виділити мільярди доларів для запобігання повному розвалу збройних сил Канади. Комітет виявив, що в канадських збройних силах відсутнє належне фінансування проведення військових операцій і підтримки інфраструктури. Озброєння та військова техніка застаріли, у збройних силах відчувається гостра нестачак персоналу, і підготовка службовців не відповідає нормам. Цей звіт вийшов з критикою з боку Сполучених Штатів, які стверджують, що недостатнє фінансування армії робить Канаду слабкою ланкою в обороні Північної Америки.

Визначаючи пріоритети в діяльності збройних сил, міністр національної оборони Б. Грем у 2005 році казав, що Канада має величезні географічні привілї, - вона знаходиться між двома великими державами, між США і Росією. Канадцям не має потреби обороняти свою країну. Їм треба обороняти себе від тероризму. На сьогоднішній день це очевидний пріоритет для усіх сучасних держав. І в цьому сенсі канадські збройні сили, люди у військовій формі дають допомогу іншим державам і забезпечують безпеку Канади, але не готують себе до бойових дій в традиційному сенсі. Вони не армія в такому буквально розумінні слова [20]. Реформа, що проводиться, передбачає розширення збройних сил і збільшення чисельного складу. Про це в прямому ефірі „Луна Москви” 1 вересня 2005 року заявив міністр національної оборони Канади Біл Грем. За словами міністра, в майбутньому планується мати збройні сили, що складаються з високомобільних з’єднань.

Впродовж усього періоду існування Збройних Сил Канади вирішенню питань соціального захисту військовослужбовців завжди приділялася велика увага. Сьогодні ми спостерігаємо результат такої роботи - на прийняття до лав Збройних Сил Канади існує жива черга, люди хочуть служити, тому що армія пропонує перспективи, цікавіші, ніж цивільний сектор. Так, тільки записавшись в її ряди, новобранець отримує на свій рахунок надбавку в декілька сотень доларів. При укладенні контракту є можливість одержати так званий бонус - одноразову виплату у розмірі 10 000 доларів. Це за найнижчим розрядом. Залежно від рівня знань, досвіду сума може збільшитися вдвічі. Ця програма, що діє з 1999 року, особливо приваблива для лікарів, що вирішили пов’язати свою долю з армією, оскільки їм надаються одночасні виплати до 225 тисяч доларів. Розмір виплати залежить від спеціалізації кожної конкретної людини, хоча у будь-якому випадку сума пропонується пристойна. Окрім цього, в канадській армії за кожну спеціальність передбачається обов’язкова щомісячна надбавка. Наприклад, рятувальник із стажем роботи менше п’яти років одержує додатково 405 доларів, 5 років і більше - відповідно 445 доларів, понад 9 років - 493, 12 років - 543, 15 років - 573 і 18 років - 613 доларів. Льотний склад, що вислужив п’ять років, має надбавку 254 долари, більше 5 років - 308, 9 років - 358, 12 років - 453 долари, 15 років - 444 і 18 років - 483 долари. У моряків теж є свої „розцінки” за роками: 5 років - 254 доларів на місяць, понад 5 років - 361, понад 9 років - 467, понад 12 років - 566, понад 15 років - 602 і понад 18 років - 640 доларів. Крім того, є і „морські командировочні” (у разі незапланованого виходу в море військовослужбовця, який не є моряком) - 16,25 доларів за 24 години перебування в морі. Так звані „польові командировочні” складають 15,50 доларів на день. 200 доларів в місяць виплачуються за класність і ще 195 - за повітряно-десантну підготовку і так далі.

Загалом фінансові можливості Міністерства оборони Канади такі, що прищепити добровольцям інтерес до служби, особливо до бойової, зовсім неважко. Грошове утримання виплачується регулярно: 15 і 30 числа кожного місяця перерахуванням на особисті рахунки військовослужбовців. Сьогодні кожен канадський військовослужбовець має щорічну відпустку 25 робочих днів (при вислузі від 5 до 27 років відпустка складає 25 днів, а після 28 років - 30 робочих днів) плюс до цього кожні п’ ять років додається ще до двадцяти робочих днів „командировочних”, тобто додаткові дні, кількість яких залежить від місця перебування. Військовослужбовець може взяти свою відпустку у будь-який час, хоча, природно, служба є пріоритетом і в певних випадках про відпустку доводиться забути. Але тільки на деякий час.

У будь-якій військовій частині кожному військовослужбовцю на безкоштовній основі надається доступ до гімнастичного й атлетичного залів, басейну, бібліотеки, інтернет-кафе. На деяких базах є спеціальні клуби, де проводяться відновні заходи, що дозволяють солдату відволіктися від службової рутини, а також кінотеатри, автомайстерні. На цих же базах побудовані і центри підтримки сім’ї, що пропонують членам сімей військовослужбовців цілий спектр послуг. До речі, члени сімей мають доступ і до всього того, що пропонується самим солдатам і офіцерам, правда, вже за платню [17].

Зовсім недавно введені нові правила виходу на пенсію. „Якщо за станом на 30 червень 2004 року числилися у складі регулярних збройних сил або резерву першої черги, то маєте можливість за власним бажанням продовжити термін виходу на пенсію до 60 років”, - говориться в офіційному повідомленні Міністерства національної оборони Канади [21]. Раніше на пенсію в Канаді виходили в 54 роки. Для тих же, хто вступив до служби після 1 липня 2004 року, новий термін тільки 60 років.

Згідно з новими правилами, це означає, що, по-перше, якщо людина придатна за станом здоров’я та іншими показникам до служби в армії, то вона там і залишиться. Звичайно, якщо армія потребує такого фахівця. По-друге, всі її пільги збережуться, наприклад безкоштовне лікування. У Канаді діє система заходів, що передбачає планування пенсійних відрахувань, так що вже після 20 років служби можна одержувати пенсію. Відповідно до цього плану, якщо військовослужбовець хоче звільнитися із збройних сил раніше, то йому повертаються всі колишні внески.

Збройні Сили Великобританії. Великобританія - перша європейська держава, яка прийняла принцип контрактного комплектування збройних сил. Історія добровільної армії Великобританії почалася у 1960 році. Збройні Сили Великобританії складаються з сухопутних військ, військово-повітряних сил, військово-морських сил. Загальна чисельність особового складу британської армії становить сьогодні близько 212 тисяч чоловік, з них 15 тисяч жінки. Військовослужбовців запасу є 302 тисячі [22]. На військові потреби витрачається 2,4 % ВВП країни. У 2007 - 2008 роках, коли планується завершити реформи, військовий бюджет складе 33,5 мільярдів фунтів стерлінгів[23].

Віковий ценз для проходження військової служби від 15 до 49 років. Основними нормативними документами, що визначають порядок проходження військової служби в Збройних Силах Великобританії, є: Закони „Про армію” (1975) і „Про резерв” (1996), „Військова доктрина Великобританії” (1996), а також окремі міністерські інструкції, зокрема „Терміни і умови проходження військової служби” (1996).

Верховним головнокомандуючим Збройними Силами Великобританії формально є королева, фактично функції її в керівництві збройними силами зводяться лише до проведення церемоніальних свят (огляди, вручення прапорів та ін.), вручення нагород і підписання указів про присвоєння військових звань.

Відповідальність за підготовку країни до війни й за стан збройних сил несуть прем’єр-міністр і Кабінет міністрів у цілому. Кабінету міністрів підлеглі Комітет оборони і заморської політики і Міністерство оборони. Міністерство оборони безпосередньо відає всіма питаннями реформування збройних сил, військовою науково-дослідною роботою та військовим виробництвом.

Згідно з військовою доктриною, в даний час безпосередньою воєнною загрозою національної безпеки Великобританії є тільки сепаратизм у Північній Ірландії. Національна політика у військовій сферті, діяльність Міністерства оборони, фінансування, будівництво і функціонування збройних сил ґрунтуються на Огляді стратегії національної оборони [Strategic Defence Review], що подається раз в десять років міністром оборони. Діючий документ був обнародуваний колишнім головою оборонного відомства Великобританії Джеймсом Робертсоном у 1998 році. В Огляді визначаються структура і чисельний склад, основні завдання збройних сил, перспективні показники витрат на оборону. У документі визначено, що до завдань збройних сил відносяться: забезпечення високого ступеня ефективності військових заходів щодо запобігання конфліктам, врегулювання криз і проведення бойових операцій.

При цьому повинен підтримуватися достатній рівень бойової готовності, який би чітко відповідав завданням збройних сил; їх демонстрований звичайний і ядерний потенціал, що демонструється, повинен служити ефективним стримуючим засобом відносно потенційних агресорів як в мирний, так і у воєнний час (Jane’s World Armies).

Збройні сили також повинні бути готові для виконання таких завдань: щодо забезпечення безпеки у мирний час - надавати необхідні сили та засоби для захисту країни і підтримки безпеки у мирний час, у разі потреби надавати допомогу в евакуації британських громадян з-за кордону, бути спроможними надати допомогу цивільним властям і об´єднанням на території Великобританії; щодо забезпечення безпеки іноземних територій - надавати необхідні сили та засоби для протидії будь-якій загрозі зовнішній безпеці з боку іноземних держав (включаючи іноземні володіння і території із статусом суверенних баз) або сприяти цивільним властям в парируванні будь-якій загрозі внутрішній безпеці; щодо забезпечення дипломатичних заходів в оборонній сфері - надавати сили й засоби для участі в широкому спектрі заходів, що проводяться Міністерствомоборони щодо припинення ворожнечі між країнами та підтримки довіри між ними, надавати допомогу у встановленні демократичного контролю над збройними силами; щодо підтримки британських інтересів в широкому сенсі - надавати необхідні сили й засоби для забезпечення діяльності, сприяючої зміцненню британських інтересів, впливу й присутності за кордоном; щодо підтримки миру та проведення гуманітарних операцій - брати участь в операціях, відмінних від ведення війни, направлених на підтримку британських інтересів, міжнародного порядку та принципів гуманності (останнє найймовірніше під егідою ООН); у разі регіонального конфлікту за межами зони НАТО - виділяти сили й засоби для участі в регіональних конфліктах, що загрожують європейській безпеці, британським інтересам в будь-якому іншому місці або міжнародній безпеці в цілому (такі операції звичайно передбачається проводити під егідою ООН або ОБСЄ); у разі регіональних конфліктів у зоні НАТО - надавати сили й засоби для розв´язання регіональної кризи відповідно до Статті 5 Вашингтонського договору; у разі стратегічного нападу на країни члени НАТО: після отримання попередження, в межах оцінного часу до початку конфлікту, а також з урахуванням часу, що потрібен на перехід до відповідного стану бойової готовності, надати сили й засоби для відбиття такого нападу. Великобританію, разом з США, можна без сумніву віднести до стрижньових держав НАТО, які не тільки створюють його сукупний військовий потенціал, але й роблять вирішальний політичний та інтелектуальний вплив на стратегію і проведення військових операцій Альянсу [24].

На початку 2000 років Великобританія оголосила про проведення реформи збройних сил. Ставка була зроблена на забезпечення вищого якісного рівня збройних сил за рахунок укомплектовування їх добре навченим особовим складом, залучення та закріплення кадрів дієвою системою мотивації, оснащення військ найсучаснішою бойовою технікою та зброєю. Основною відмінною рисою військової реформи у Великобританії є концепція об’єднання однотипних сил і засобів різних видів збройних сил в єдині формування. Мета при цьому сформульована коротко й чітко - при мінімальних витратах з жорсткою економією на людських і матеріальних ресурсах надати збройним силам високий якісний рівень.

На думку начальника штабу оборони Сполученого Королівства генерала Майкла Уокера, сухопутні війська, ВПС і ВМС після реформи будуть здатні здійснювати одну великомасштабну операцію, одночасно виконуючи другорядну роль в миротворчій операції. Будь-які інші зобов’ язання, за його оцінкою, будуть нездійсненними. Але при цьому офіційний Лондон підкреслює, що не залишить Вашингтон у важкій ситуації, а також не забуде про свої інтереси, забезпечуючи військову присутність у світі [23].

Останнім часом Великобританія має деякі проблеми з набором добровольців на військову службу. Крім цього у ЗС Великої Британії продовжує мати місце некомплект особового складу (близько 10 тис. чоловік щорічно), пов’язаний зі звільненням військовослужбовців за власним бажанням. Основними причинами звільнення особового складу називаються: зміна місця служби кожні 2 роки, що негативно впливає на сімейні стосунки; низький рівень грошового забезпечення; відірваність значної частини особового складу від виконання своїх безпосередніх обов’язків тощо. Проблемним питанням є також недоукомплектованість військ офіцерським складом молодшої (близько 50 % щорічно) та середньої (до 20 %) командних ланок. Все це обумовлює необхідність пошуку нових шляхів для залучення на службу в ЗС різних верств населення.

Для вирішення проблеми поточного некомплекту особового складу ЗС, МО Великої Британії також розробило план, який передбачає підвищення кількості набору до лав збройних сил британців африканського й азіатського походження (за період 2000 - 2001 рр. ця кількість зросла до 2,9 %). За останні сім років чисельність іноземців у Збройних Силах Великобританії значно збільшилася. І потік добровольців з країн Співдружності, тобто з колишніх колоній Британської імперії, не закінчується дотепер. З початком військової операції в Афганістані та вторгненням до Іраку кількість корінних жителів Великобританії, бажаючих служити у збройних силах, різко впала. Побачивши це, генерали вирішили поповнити армійські ряди за рахунок новобранців з країн Співдружності. Міністерство оборони сформувало команди рекрутів, які служили на островах Фіджі та Ямайці, в ЮАР і Гані. Багато іноземців виявилися добрими солдатами. Так, рядовий Джонсон Бехаррі, виходець з острова Гренада, в 2003 році одержав Хрест Вікторії (вищу військову регалію королівства) за порятунок життя своїх товаришів в Іраку. Результати цієї політики перевершили всі очікування. Якщо в 1998 році армія Великобританії налічувала всього 205 іноземців, то сьогодні їх кількість перевищила за 6 тисяч:

5,5 тисячі чоловік проходять активну службу, і ще 700 новобранців перебувають в навчальних центрах. „Некорінні жителі Британії” складають 6 % від загальної кількості військовослужбовців, а якщо взяти до розрахунку спеціальну бригаду з 3 тисяч гуркхів (гімалайських горців), то іноземців в армії вже 9 % - майже кожен десятий солдат. А в деяких підрозділах, таких як 1-й батальйон королівського полку принцеси Валійської, їх вже 20 % особового складу. Вступ іноземців до британської армії врешті-решт налякав військових, і вони вирішили припинити кампанію, незважаючи на те, що недобір в частинах дотепер складає 7 %, а для корінних жителів перспективи військової служби привабливішими не стали. „Врешті-решт, у нас британська армія, а не армія Співдружності”, - сказав чиновник Міністерства оборони [25].

Крім того, у Великобританії існує свій офіційний „іноземний легіон” - Бригада гуркхів чисельністю 3 тисячі чоловік. Причому за час служби британській короні гуркхи здобули славу кращих солдатів світу. Все почалося в 1814 році, коли британські колоніальні війська спробували завоювати королівства, що знаходяться на території сучасного Непалу. Проте один з гірських народів зумів гідно протистояти „Володарці морів”. Гуркхи, озброєні тільки своєю національною зброєю - ножами кукрі, успішно воювали проти англійських рушниць і гармат. Британський експедиційний корпус зазнав великих втрат, і війна закінчилася укладенням миру. Британці так і не вступили на землю Непалу. Більш того, захоплені мужністю та стійкістю гуркхів, англійці запропонували їм вступити в армію Його Королівської Величності на правах союзників. Дотепер Збройні Сили Великобританії набирають у Непалі представників цього народу, який, за словами британських офіцерів, неймовірно дисциплінований і надзвичайно витривалий. За службу короні 26 військовослужбовців-гуркхів одержали Хрест Вікторії.

Зараз в деяких країнах, збройні сили яких комплектуються на добровільній основі, час від часу виникає дискусія про можливість повернення до служби за призовом.

Для Великобританії ці дискусії неактуальні. Міністр оборони неодноразово відзначав, що вони дуже задоволені системою повністю професійної військової служби.

У Збройних Силах Великобританії існує налагоджена система соціального захисту військовослужбовців. Англійські фахівці вважають, що доволі хороші побутові умови, досить високе грошове забезпечення, зокрема виплата надбавок до окладів, компенсації за оренду житла, одноразових допомоги, а також гідне пенсійне забезпечення значною мірою сприяють зростанню престижу військової служби.

В армії Великобританії існують такі види забезпечення рядового, сержантського та офіцерського складу: грошове, пенсійне, квартирне, медичне забезпечення, а також працевлаштування тих, хто звільняється з військової служби.

Грошове забезпечення рядового, сержантського та офіцерського складу визначається залежно від звання й вислуги років (у званні майор - полковник вона складає вісім років, капітан - шість років, лейтенант - чотири роки, штабс- сержант - ворент-офіцер - 18 років, сержант - 12 років). Воно включає в себе основний оклад і різні надбавки.

Встановлені такі види щоденних надбавок до грошового окладу:

за проходження служби на заморських територіях - до 3,8 фунтів стерлінгів (без сім’ї), в Північній Ірландії - 4,4 (для усіх військовослужбовців). Крім того, залежно від спеціальності та роду військ введені надбавки військовослужбовцям повітряно-десантних військ (ПДВ) - 3,67 фунтів стерлінгів, спецназу - 19,29, льотному складу - 16,11, підводним плавцям - 13,54, екіпажам кораблів і судом ВМС, що перебувають у плаванні - 5,09;
на отримання продовольчого пайка неодруженим військовослужбовцям - 2,35 фунтів стерлінгів, одруженим, які проживають у казармі, - 3,13, за пропуск їжі (у разі постановки на котельне постачання) - 3,62;
на розквартировування військовослужбовці в званні майора й вище - 4 фунти стерлінгів, капітана й нижче - 3, ворент-офіцера - 2,4, капрала й нижче - 1,4, рядового - 1;
на розквартирування з сім’єю офіцерам щодня виплачується 9 - 18 фунтів стерлінгів, солдатам і сержантам - 4 - 7, на оплату гаража - 0,6 і парковки - 0,3;
за витрати на комунальні послуги їх розміри залежать від місця проживання. Так, на проживання в Лондоні, який вважається виключно дорогим місцем проживання, доплачується 3 фунти стерлінгів щодня, на розквартировування - 2,74;
додаткові виплати, які передбачаються також за практичне знання іноземних мов - 1 фунт стерлінгів, роботу понаднормово, нічні чергування, несення служби у вихідні та святкові дні - 2 % щоденного утримання, участь у випробуваннях - 1,83 фунта стерлінгів, роботу в тяжких умовах - 0,63, при проходженні служби у відриві від сім’ї більше шести місяців на рік - 7,5. У разі переведення на нове місце служби виплачується підйомна допомога у розмірі місячного окладу. При здійсненні покупок у магазинах системи військової торгівлі військовослужбовці та члени їх сімей звільняються від місцевих податків;

Особовий склад територіальної армії, що є резервним компонентом ЗС, одержує грошове забезпечення, розмір якого залежить від звання, посади і вислуги років. Воно в цілому збігається з грошовим забезпеченням військовослужбовців регулярних військ, але нараховується тільки за час участі в заходах оперативної та бойової підготовки.

Якщо військовослужбовці територіальної армії брали участь в оперативній і бойовій підготовці не менше 40 діб на рік, вони одержують премію в розмірі 600 фунтів стерлінгів. Перевищення вказаної норми передбачає додаткову матеріальну винагороду. Для деяких категорій (командний склад, фахівці) цей період може скласти 160 діб. Середній щомісячний оклад генералів (бригадних генералів) становить 7 572 - 12 672 дол., старших офіцерів - 4 500 - 6 814, молодших - 3 272 - 3 441, рядового складу - 1 910 - 2 638 дол.

При виході військовослужбовця на пенсію у зв’язку із закінченням терміну служби йому виплачується одноразова допомога у розмірі трьох річних пенсій: зокрема полковнику - в середньому 40 000 фунтів стерлінгів (понад 64 000 доларів). Розміри пенсій регулярно переглядаються і затверджуються парламентом одночасно із зміною окладів військовослужбовців у результаті підвищення цін і зростання інфляції. Крім того, військовослужбовець, що звільняється, має право одержати частину свого пенсійного забезпечення за декілька років вперед. При достроковому розриві контракту в зв’язку зі скороченням штатів виплачується до 18 щомісячних окладів відповідно до останньої посади військовослужбовця. Розміри пенсій військовослужбовців визначаються парламентом країни та регулярно коректуються (залежно від темпів інфляції та зростання цін) черговим фінансовим законом. Величина грошових сум залежить від військових звань, вислуги років і стану здоров’я. За кожен рік служби понад мінімальний термін, встановлений законом для різних категорій особового складу, визначається надбавка (2,6 - 3,9 % основного окладу). Особам, що втратили працездатність під час перебування у збройних силах, встановлюються додаткові надбавки (або особливі пенсії) залежно від ступеня її втрати.

Офіцерський і сержантський склад одержує речове постачання безкоштовно тільки один раз - після закінчення військового навчального закладу. Надалі військовий одяг отримується за готівковий розрахунок (витрати на придбання речового постачання включаються в річний оклад військовослужбовців цих категорій).

Рядовий склад одержує обмундирування безкоштовно відповідно до встановлених термінів. Крім того, він щодня забезпечується безкоштовним триразовим харчуванням.

Неодружені рядові та сержанти проживають в казармах (у кімнатах на шість - вісім чоловік). Сімейні військовослужбовці одержують в гарнізонах і військових містечках службові квартири. Крім того, МО орендує для них житло у приватних осіб. З проживання на службовій площі стягується певна платня, розмір якої залежить від сімейного стану військовослужбовця і якості житла (27 - 232 фунтів стерлінгів на рік для неодружених і 20 - 703 для сімейних). Військовослужбовцям, які орендують квартири, встановлена надбавка (370 - 2560 фунтів стерлінгів на рік залежно від військових звань, якості квартир і т. п.). Якщо військовий прослужив за контрактом 22 роки, виплачується премія у розмірі 3 500 фунтів стерлінгів, призначена для часткової компенсації придбання житла.

Істотні пільги при покупці житла надаються військовослужбовцям, що звільняються. Оскільки тільки 25 % солдатів і офіцерів мають власні квартири або будинки, а інші проживають на житловій площі Міністерства оборони, був створений спеціальний резервний житловий фонд (понад 10 тис. квартир, які на пільгових умовах продаються військовослужбовцям, що звільняються). Крім того, МО надає фінансові компенсації для придбання ними власного житла - при одноразовій виплаті компенсується 30 % його вартості, а при отриманні кредиту від банку на покупку квартири військове відомство щомісячно виплачує до 200 фунтів стерлінгів в рахунок погашення кредиту. Всього під програму забезпечення житлом тих, хто звільняється Міністерство оборони щорічно виділяє близько 50 млн фунтів стерлінгів. У цілому реалізація даної програми в 1998 - 2004 роках дозволила придбати будинки й квартири на пільгових умовах близько 150 000 британських військовослужбовців.

У країні також активно діють суспільні організації, які на пільгових умовах надають житлові площі кадровим і звільненим військовослужбовцям. Особлива увага приділяється влаштуванню людей похилого віку та інвалідів в пансіони і лікувальні установи. Так, „Суспільство з надання допомоги збройним силам” розміщує їх разом з членами сімей в 47 котеджах і 35 спеціалізованих будівлях.

Військовослужбовці ЗС Великобританії та члени їх сімей користуються безкоштовним медичним обслуговуванням протягом усього часу перебування на військовій службі. При виході на пенсію після закінчення повного терміну служби військовослужбовці та їх дружини (чоловіки) мають право на безкоштовне медичне обслуговування, безкоштовне (для інвалідів і учасників бойових дій) або частково оплачуване (для окремих категорій) забезпечення медикаментами і санаторно-курортне забезпечення.

У МО Великобританії в даний час відсутній орган, що займається питанням професійної перепідготовки військовослужбовців, що звільняються з військової служби. Для цієї мети створена державна система перепідготовки кадрів, що організаційно входить в структури міністерства освіти. Крім того, в країні є такі організації, як Асоціація з працевлаштування колишніх кадрових військовослужбовців, що має свої представництва в 45 містах.

Проте при різких або позапланових скороченнях особового складу ЗС керівництво МО може робити кроки щодо забезпечення підготовки тих, хто звільняється з військової служби, до цивільного життя в рамках самого міністерства. Так, військове відомство відповідало за перепідготовку військовослужбовців, що звільнилися в запас або демобілізувалися в період з 1944 по 1949 рік.

У той же час перепідготовка рядового та сержантського складу, який звільняється з військової служби і не має цивільної освіти, може фінансуватися за рахунок Міністерства оборони (за умови включення відповідного пункту в конкретному контракті на проходження служби у ЗС Великобританії, що укладається з військовослужбовцем під час його прийому на службу).

Офіцерський склад збройних сил країни має цивільну освіту, тому його перепідготовка за рахунок МО здійснюється тільки у виняткових випадках за спеціальним рішенням уряду [26].

Окрім цього, збройні сили надають військовослужбовцям можливість зробити службову кар’єру, можливість побувати в різних країнах світу і т.п., що істотно укріплює авторитет армії в суспільстві і робить службу привабливою для молоді.

Аналіз першого досвіду створення збройних сил на добровільній основі у США, Канаді, Великобританії показує, що в цих країнах була організована діюча система соціального захисту військовослужбовців. Основними елементами такої системи є: грошове, пенсійне, квартирне, медичне

забезпечення, а також працевлаштування тих, хто звільняється з військової служби.

Грошове забезпечення військовослужбовців - ефективний фінансовий інструмент стимулювання військової служби. Існуючий порядок оплати заохочує військовослужбовців до просування по службі. Надбавки до основних окладів, додаткові й компенсаційні виплати залежать від умов служби, військово-облікової спеціальності, термінів вислуги, досягнутих результатів по службі, сімейного стану, а також інших чинників і служать додатковим джерелом матеріального забезпечення і стимулом до продовження контракту на проходження військової служби у збройних силах.