• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Податкове право України

2. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

Правове регулювання оподаткування нерухомості одержало належний вигляд із прийняттям Податкового кодексу України. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, почав справлятися з 1 січня 2013 р. До прийняття Податкового кодексу України податок 502 на нерухоме майно (нерухомість) закріплювався Законом України «Про систему оподаткування», однак фактично не справлявся, оскільки не було спеціального податкового закону, який би закріплював правовий механізм цього податку. З і 994 р. податок на нерухоме майно (нерухомість) п. 7 ст. 14 цього Закону відносився до загальнодержавних податків та зборів. У зв’язку з прийняттям нового Бюджетного кодексу України до Закону України «Про систему оподаткування» було внесено зміни, згідно з якими у ст. 15 до переліку місцевих податків та зборів відносився податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Платники податку. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є податком зі змішаним платником, тобто платником цього податку можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (резиденти та нерезиденти). У пункті 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України наведено визначення платника податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, платниками є особи, які є власниками об’єктів житлової нерухомості.

Особливим чином у Податковому кодексі України визначено платників податку в разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності декількох осіб. Відповідно до норм ст. 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності. Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлено спільну сумісну власність на майно. Так, у разі перебування об’єктів житлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності декількох осіб:

а) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна із цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений у натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

бази оподаткування застосовується податкова ставка при обчисленні суми податку, що підлягає сплаті. За наявності у платника податку кількох об’єктів оподаткування база оподаткування визначається окремо за кожним з таких об’єктів.

База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. База оподаткування об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з житлової площі об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт.

Пільги. В Податковому кодексі України передбачено пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. У статті 265 встановлено такі види податкових пільг: а) які стосуються об’єкта оподаткування - підп. 265.2.2 встановлений вичерпний перелік об’єктів, що не належать до об’єктів оподаткування; б) які стосуються бази оподаткування - зменшення бази оподаткування, передбачене підп. 265.4.1. Використання останньої передбачає додержання декількох умов:

1) платником податку повинна бути виключно фізична особа;

2) об’єкт житлової нерухомості повинен належати фізичній особі на праві власності (це може бути як гой, у якому вона зареєстрована, так і будь-який інший за її вибором);

3) податкова база може зменшуватись лише один раз на базовий податковий (звітний) період, тобто один раз на рік;

4) розмір такого зменшення чітко встановлено: а) для квартир - на 120 кв. метрів; б) для житлового будинку - на 250 кв. метрів.

Порядок обчислення та сплати податку. Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Сума податку з об’єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється органом державної податкової служби за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості. Податкове повідомлення-рішення про суму податку, що підлягає сплаті, та платіжні реквізити надсилаються органами державної податкової служби платникам за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості до 1 липня звітного року за встановленою формою. Орган державної податкової служби надсилає податкове повідомлення-рішення зазначеному власнику після отримання інформації про виникнення права власності на такий об’єкт.

Платники податку на підставі документів, що підтверджують їх право власності на об’єкт оподаткування та місце проживання (реєстрації), мають право звернутися до органів державної податкової служби для звірки даних щодо житлової площі житлової нерухомості, пільги зі сплати податку, ставки податку та нарахованої суми податку. Орган державної податкової служби проводить перерахунок суми податку і надсилає податкове повідомлення-рішення зазначеному власнику відповідно до цього пункту.

Органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, зобов’язані у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати органам державної податкової служби відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем розташування такого об’єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за місцем розташування об’єкта оподаткування і зараховується до доходів загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. Різниться й порядок сплати податку, встановлений для фізичних та юридичних осіб - платників податку: фізичні особи сплачують податок протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення; юридичні особи - авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

Обов’язок з податкової звітності з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, встановлено виключно для юридичних осіб - платників податку. Вони, самостійно обчисливши суму податку станом на 1 січня звітного року, до 1 лютого того ж року подають органу державної податкової служби за місцезнаходженням об’єкта оподаткування декларацію за встановленою формою з розбивкою річної суми рівними частками поквартально. Оскільки на фізичних осіб - платників податку не покладається обов’язок з обліку об’єкта оподаткування (обчислювати суму податку зобов’язані податкові органи), то цілком логічним є звільнення їх від обов’язку з податкової звітності. Фактично, документом податкової звітності у такому разі буде податкове повідомлення-рішення, на підставі отримання якого в особи виникає обов’язок сплатити податок.