Податкове право України

1. Правові засади місцевої податкової системи

Місцеве оподаткування є складовою частиною системи оподаткування. Фінансування виробничої і соціальної інфраструктур, підготовка та перепідготовка робочої сили, комунально-побутового обслуговування здійснюється переважно через місцеві органи самоврядування. До введення нових місцевих податків необхідно підходити з урахуванням реальних надходжень за їх рахунок. Ефективність структурних перетворень багато в чому визначається тим, які бюджетні ресурси одержують у своє розпорядження місцеві органи і через які фінансові канали. У деяких випадках місцеві органи фактично не мають реального самостійного бюджету, а отже, і не мають у своєму розпорядженні можливості ефективно здійснювати свої повноваження. При цьому місцевий податковий механізм має яскраво виражений фіскальний характер і реалізує заходи щодо покриття податковими надходженнями бюджетних видатків, що збільшуються, на місцях.

Особливу увагу в реалізації податкової реформи слід приділити правовому регулюванню місцевих податкових важелів як основного фінансового джерела формування бюджетів місцевого самоврядування. Структурна перебудова податкових доходів вимагає єдиного державного регулювання місцевих бюджетів, певної стабільності формування дохідної частини. При цьому особливо важливим є захист місцевих бюджетів від необґрунтованого та безмежного тиску зверху.

Незважаючи на те що регулювання місцевого оподаткування передбачене низкою нормативних актів, сфера дії яких поширюється на закони, що визначають компетенцію органів місцевого самоврядування, специфіку побудови бюджетної системи і взаємовідносини її структурних елементів, необхідно виокремити основні проблеми податкового регулювання.

Законодавче регулювання місцевого оподаткування ґрунтується на декількох принципах, які лежать в основі системи, що формується, місцевих податків та зборів.

  1. Податкова система України включає два рівні: державний та місцевий.
  2. Державна податкова система ґрунтується на стабільних джерелах надходжень за рахунок податків і інших відрахувань, які не змінюються протягом тривалого періоду.
  3. Взаємовідносини державної та місцевих податкових систем будуються на основі конституційного закріплення і законодавчого регулювання основних принципів, що розмежовують сферу їх дії.
  4. Законодавчо закріплені принципи, що розмежовують сферу дії місцевих та державної податкових систем, підлягають неухильному додержанню в рамках реалізації податкової дисципліни.
  5. Податкова політика, що проводиться органами державної влади та органами місцевого самоврядування, є основою забезпечення єдності податкової системи.

Реалізація цих принципів повинна враховувати те, що основна маса соціальних програм фінансується з місцевих бюджетів. На міському рівні формується енергетична політика, механізм продовольчих закупівель для населення, розвиток інфраструктури. Тому закріплення за місцевими бюджетами ролі філій загальнодержавного бюджету тільки збільшить наявні проблеми і диспропорції між центром та місцями.

При відносній врегульованості на законодавчому рівні механізму місцевого оподаткування багато органів місцевого самоврядування дотепер не ухвалили відповідних рішень про введення таких платежів. У той же час три чверті подібних органів одержують дотації з вищих бюджетів, що значно простіше, ніж організовувати власний механізм надходження коштів.

Перш ніж створювати місцеву податкову систему, необхідно виробити основні принципи виділення податків та зборів у місцеву систему.

  1. Конкретні місцеві податки та збори повинні бути значущими для даної території, зрозумілими для платників, якоюсь мірою традиційними та логічними (наприклад, туристичний збір).
  2. Розвиток місцевої податкової системи має відображати тенденцію збільшення частки місцевих податків у дохідній частині бюджетів на місцях.
  3. Відрахування від загальнодержавних податків у місцеві бюджети повинні встановлюватися фіксованими розмірами ставок на відносно тривалий період.

Реалізація цих принципів має рівною мірою охоплювати всі елементи місцевої системи податків та зборів, у якій можна виділити три основних елементи: перший - податкові надходження від державних податків, що розподіляються пропорційно між Державним та місцевим бюджетами; другий - податкові надходження, які закріплені повністю за місцевими бюджетами і не мають формальних аналогів на рівні Державного бюджету; третій - місцеві неподаткові доходи.

Особливістю реалізації другого елемента місцевої системи податків та зборів є повне зарахування місцевих податків винятково в бюджети тих територій, на яких вони введені. Оподатковувана база місцевих податків може бути визначена шляхом установлення фіксованої кількості податків; надання права місцевим органам самоврядування введення місцевих податків, що відповідають чинному законодавству; закріплення на державному рівні частки надходжень від місцевих податків і зборів.

Законодавче регулювання системи місцевих податків має бути спрямоване на закріплення за місцевими бюджетами таких дохідних джерел, які забезпечували б стабільне надходження доходів. Тому в місцевому оподаткуванні головна увага повинна бути приділена майновим та прибутковим податкам.

Таким чином, місцева податкова система включає певні види доходів місцевих органів самоврядування.

4. Місцеві податки, що сформовані і закріплюються на державному рівні (податок на землю, прибутковий податок). Цей вид податків формує основу місцевих бюджетів, вони повинні регулюватися на державному рівні, і їх кошти мають повністю надходити в місцеві бюджети.

Б. Місцеві податки, сформовані на місцевому рівні (туристичний збір, єдиний податок тощо). Такі податки регулюються на місцях з метою управління дефіцитом місцевих бюджетів.

5. Місцеві податки, сформовані як відрахування від державних податків (частка податку на додану вартість, частка податку на прибуток, частка акцизного податку). Ці податки та їх частки регулюються на державному рівні.

Г. Місцеві неподаткові доходи (пеня, ліцензійні збори) також поповнюють доходи і відображають фіскальну функцію.

Практика застосування податкового законодавства і специфіка місцевих податків дають можливість класифікувати місцеві податки залежно від джерела оплати. Відповідно до такої класифікації місцеві податки та збори розподіляються на дві групи:

!) платежі, що відносяться на фінансові результати діяльності підприємств;

2) платежі, що відносяться на прибуток (дохід), що залишається в розпорядженні господарства.

Порядок справляння окремих місцевих податків та зборів передбачено в розділі XII «Місцеві податки і збори» Податкового кодексу України. Раніше правове регулювання місцевих податків та зборів здійснювалося ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» й Декретом Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори». Перш ніж перейти до конкретної характеристики окремих податків і зборів, слід підкреслити, що в її основу покладено класифікацію, засновану на ст. 10 Податкового кодексу України.

До місцевих податків належать:

1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2) єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2) збір за місця для паркування транспортних засобів;

3) туристичний збір.

При цьому місцеві ради обов’язково встановлюють податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, єдиний податок та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності і одночасно вирішують питання щодо встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів та туристичного збору. Встановлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється. Місцеві податки та збори зараховуються до відповідних місцевих бюджетів згідно з Бюджетним кодексом України.