• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки

3.5. Значення дидактичного вчення А.Дістервега

Вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що А.Дістервег вніс вагомий внесок у розробку теорії і практики педагогіки.

У педагогічній думці другої половини XIX ст. теоретична і практична діяльність Ф.В.А.Дістервега стала поворотом до нового розуміння багатьох педагогічних проблем, збагативши класичні ідеї про природовідповідність виховання з урахуванням новітніх даних наук про людину - психології, фізіології, філософії і соціології. У його працях чи не вперше була осмислена соціально-історична обумовленість виховання; була здійснена спроба пошуку шляхів взаємодії шкільного навчання в суспільстві з метою удосконалення суспільних відносин між людьми; було показано, що виховання становить частину культури - і загальнолюдської, і національної; підкреслено діалектичний зв’язок і необхідність взаємодії між загальнолюдським і національним вихованням.

Як дидакт, А.Дістервег звернув особливу увагу на вирішальну роль учителя в реалізації розвиваючих завдань шкільної освіти, залежність методів навчання від специфіки навчального предмета і використання їх учителем, зв’язок і взаємодію між формальною і матеріальною метою освіти.

Будучи послідовником Я.Коменського і Й.Песталоцці, він запропонував власну оригінальну педагогічну систему, в якій своєрідно сформулював мету і принципи виховання. Творчо узагальнивши погляди Я.Коменського, Й.Песталоцці і Ж.-Ж.Руссо на проблему природовідповідності виховання, А.Дістервег інтегрував усе те цінне й прогресивне, що зробили його попередники, доповнивши й конкретизувавши принцип природовідповідності виховання, представивши його в достатньо чіткій і завершеній формі.

Він запропонував зовсім нові, до цього ще невідомі, принцип культуровідповідності і самодіяльності виховання.

Вимоги А.Дістервега про те, що людину необхідно формувати у відповідності до вимог сучасної передової культури і науки, а також історії, звичаїв, обрядів свого народу, своєї нації, особливо актуально звучать сьогодні в умовах розбудови самостійної Української держави. “Німецьку дитину, - писав він, - необхідно і повинно було по- різному виховувати у VIII і XVI століттях, по-різному її треба виховувати і в XIX ст. Вимоги часу в Китаї, Пенсільванії, Португалії, Англії, Франції і Німеччині в даний момент також зовсім різні”. Таким чином, принцип культуровідповідності виховання є однією з найважливіших засад національного виховання для кожної нації, кожного народу. То ж не дивно, що, обґрунтовуючи основи українського національного виховання, у свій час ще П.Куліш, М.Костомаров, М.Драгоманов, І.Франко, Б.Грінченко, С.Русова, А.Чепіга, І.Ющишин та багато інших українських просвітників, спиралися на розроблений А.Дістервегом принцип культуровідповідності виховання, збагачуючи й доповнюючи останній. Цей принцип брали до уваги також К.Ушинський, М.Вессель, В.Водовозов, П.Каптерєв та багато інших російських педагогів, не відмовляючи в праві на здійснення національного виховання для українців. Безсумнівно, доробок вченого в галузі дидактики є всесвітньо відомим. Дидактичні положення А.Дістервега залишаються актуальними і сьогодні.

Неоціненний внесок А.Дістервега в розв’язання проблеми підготовки вчителя, вимоги до його загальноосвітньої й особливо фахової підготовки. Багато з положень Адольфа Дістервега з проблем дидактики і фахової підготовки вчителя стали хрестоматійними. Безперечно, що педагогічна спадщина А.Дістервега заслуговує на глибоке вивчення і в критичній оцінці використання в умовах розвитку сучасної школи, освіти і педагогіки в Україні.