У “Посібнику до освіти німецьких учителів” (1835 р.) А.Дістервег виклав багато важливих для вчителя порад і рекомендацій щодо самоосвіти, вдосконалення своєї спеціальності, систематичного вивчення педагогіки і методики. А.Дістервег вважав, що учитель відіграє вирішальну роль у навчально-виховному процесі, а тому висував високі вимоги до особи вчителя. Учитель повинен бути високоосвіченим, досконало знати свій предмет, постійно працювати над собою. “Ти тільки до того часу здатний сприяти освіті інших, поки сам продовжуєш працювати над власною освітою”, - писав він. Учитель - бездоганний приклад для інших.

А.Дістервег сформулював 33 правила, розбивши їх на 4 групи:

І. Правила навчання, що стосуються учня, суб’єкта:

  1. Навчай природовідповідно.
  2. У процесі навчання враховуй природні ступені розвитку молодої людини.
  3. Розпочинай навчання, виходячи з рівня розвитку учня, і продовжуй його послідовно, неперервно й ґрунтовно.
  4. Не навчай того, що для учня поки що не потрібно, і не навчай того, що надалі йому не буде потрібно.
  5. Навчай наочно.
  6. Переходь від близького до далекого, від простого до складного, від легкого до важкого, від відомого до невідомого.
  7. Здійснюй навчання елементарним способом.
  8. Переслідуй завжди формальну мету чи одночасно формальну і матеріальну; збуджуй розум учня з допомогою одного й того ж предмета по можливості різнобічно, а саме: пов’язуй знання з уміннями і спонукай школяра тренуватися доти, доки знання не стане здобутком його підсвідомості.
  9. Ніколи не навчай того, чого учень ще не в змозі засвоїти.
  10. Турбуйся про те, щоб учні не забували того, що вже вивчили.
  11. Не примушувати, не виховувати й освічувати, а закласти загальні основи людського, громадянського і національного виховання.
  12. Привчай учня працювати, змушуй його не лише полюбити працю, але настільки поріднитися з нею, щоб вона стала другою натурою дитини.
  13. 13. Враховуй індивідуальність твоїх учнів.

Правила навчання, що стосуються навчального матеріалу, об’єкта:

  1. Розподіляй матеріал кожного навчального предмета відповідно до рівня розвитку і законів розвитку дитини.
  2. Вивчай, перш за все, основи.
  3. Обґрунтовуючи похідні положення, частіше повертайся до основних понять так, щоб логічно випливали перші з останніх.
  4. Розподіляй навчальний матеріал на ступені і дрібніші закінчені частини.
  5. Вказуй на кожному ступені окремі частини наступного матеріалу і, не допускаючи суттєвих розривів, повідомляй окремі дані, щоб розбудити зацікавленість учня, не задовольняючи її сповна.
  6. Розподіляй і розміщуй матеріал так, щоб (де тільки можливо) на наступному етапі навчання при вивченні нового матеріалу знову повторювався раніше вивчений матеріал.
  7. Пов’язуй однорідні за змістом предмети.
  8. Переходь від предмета до його позначення, а не навпаки.
  9. При виборі методу навчання бери до уваги природу предмета.
  10. Розподіляючи навчальний матеріал на основі наукових, об’єктивних ознак, а не надуманих понять і загальних схем, завжди аналізуй його всебічно.
  11. Знання про предмет формуй не з допомогою загальних положень і дій, а виходячи з природи предмета.
  12. Зміст навчання повинен відповідати рівню сучасної науки.

Правила навчання відповідно до зовнішніх умов, часу, місця, положення:

  1. Вивчай зі своїми учнями предмети переважно послідовно, а не одночасно. На думку А.Дістервега, одночасне вивчення різних предметів викликає розумове розсіювання і, отже, шкодить розвитку юнацького розуму. Педагогічна мудрість радить, щоб розумові сили учня зосереджувалися на вивченні одного предмета. Коли цей предмет у цілому буде засвоєний, потрібно вивчати новий, не залишаючи засвоєння попереднього, але менш інтенсивно.
  2. Враховуй (передбачуй) майбутнє становище твого вихованця. Кожній людині повинні бути забезпечені загальна освіта і загальнолюдське виховання. Вирішення цього завдання покладається на школу. Для тих, хто має намір здобути вищу освіту, в початковій і середній школі освіта повинна бути більш ґрунтовна, об’ємна і теоретична, ніж для тих, хто завершить навчання початковою освітою.

Остання повинна бути елементарною і мати практичне спрямування.

3. Навчай культуровідповідно. Діяти природовідповідно - це найперша і найзагальніша вимога для кожного педагога. Однак, цей принцип передбачає лише загальну норму для характеристики успіхів і недоліків педагогічної діяльності. Принцип природовідповідності конкретизується принципом культуровідповідності, який вимагає врахування в процесі виховання умов, місця і часу, в яких народилася дитина або належить їй жити, іншими словами, всю сукупну культуру в широкому і всеохоплюючому значенні цього поняття. У процесі виховання повинні братись до уваги мораль, звичаї, стан, дух епохи. Чим більше культуровідповідне узгоджується з природовідповідним, тим благородніше, краще й простіше складатиметься життя і здійснюватиметься процес виховання.

Теоретичні вимоги повинні втілюватися в життя обережно, з мудрою обачливістю. Ми не розпочинаємо, а продовжуємо життя попередніх поколінь, тому наше існування визначається частково спадковістю і частково загальприйнятими нормами і звичаями, тобто історією.

Мета виховання змінюється відповідно до зміни епохи. Освітній ідеал передбачає також і мету навчання для даної епохи. Принцип культуровідповідності вимагає дотримуватися цього ідеалу.

Джерелом педагогічної науки є досвід і знання про природу людини, тобто педагогіка є емпірично раціональною наукою. Оскільки людина є не абстракт, а індивід, що живе в конкретному соціумі, то виховання її залежить не лише від соціуму, але й від індивідуальної природи. У цьому зв’язку в процесі виховання потрібно враховувати закони розвитку природи, людини і соціуму, а педагогіку не можна трактувати як науку завершену, бо її розвиток нерозривно пов’язаний з розвитком природи, людини, суспільства.

  1. Правила навчання, що стосуються вчителя:
  2. Намагайся зробити навчання захоплюючим, цікавим.

Захоплюючим і цікавим ми називаємо те, що особливо приваблює нашу увагу, почуття, природним чином збуджує і підвищує нашу життєву енергію. Уміння навчати цікаво є дуже важливою якістю вчителя, оскільки учень при цьому захоплюється прагненням до істини, добра і краси, охоче займаючись предметом. Цікавим навчання можна зробити з допомогою: 1) урізноманітнення, 2) жвавості вчителя, 3) його власного прикладу.

Урізноманітненість учитель повинен шукати, у першу чергу, у формі, манері викладу, методиці. Ще більш важливе значення має жвавість, рухливість, бадьорість учителя, його природна любов до дітей і їх навчання й виховання.

А.Дістервег відзначав, що заохотити учня до навчання можна любов’ю самого учителя до навчання, розбудженням бажання навчатися, дидактичним викладом матеріалу, пробудженням в учня відчуття і усвідомлення того, що він дещо знає, вміє й успішно просувається вперед у своєму пізнанні.

3. Навчай енергійно. “Лише людина рішуча, енергійна, з твердим характером, яка знає, чого вона хоче, чому вона хоче і які засоби ведуть до виконання її волі, - тільки така людина може виховати рішучих, енергійних, сильних характером людей”, - писав А.Дістервег.

При нерішучості, нечіткості, відсутності мужності не можна створити в будь-якій галузі чогось гідного уваги сучасників. Характер не можна виховати ні молитвами, ні гнівом, ні терпінням, ні покірністю, ні навіть розквітом моральних сил. Сильний характер можна було б сформувати лише тоді, коли молодь самостійно досягала б гостроти мислення, моральної сили, життєвої енергії, твердої волі. Однак, ці якості не формуються самі собою, а набуваються шляхом напруження всіх потенційних сил і можливостей учнів. Тому мова повинна йти не про пасивні й негативні, а рішучі й позитивні дії.

4. Примушуй учня правильно усно викладати навчальний матеріал. Завжди стеж за правильною вимовою і наголосом, ясним викладом і логічно побудованою мовою.

5. Ніколи не зупиняйся. Учитель лише тоді здатний навчати інших, коли сам систематично працює над підвищенням власної освіти. Освіта ніколи не була і не є чимось завершеним, тому постійно працюй над своєю освітою: загальною - як людина і громадянин і спеціальною - як учитель. А.Дістервег закликав розвивати і зміцнювати релігійні почуття вихованців, розглядаючи релігійність як природну невід’ємну рису людської душі. Однак, мова йшла не про релігійну обрядовість, догмати, бездумне заучування релігійних катехізисів і текстів, а про живу, істинну, безпосередню релігійність, саме благоговіння перед божественним і священним, глибоке відчуття великого й щирого прагнення до правди, краси, істини і добра.

Не можна не звернути увагу на той факт, що, як і всі ідеї А.Дістервега, його дидактичні правила проникнені духом людяності й гуманізму. Він нагадував учителеві найголовніші положення гуманізму, сформульовані ще І.Кантом: кожна людина є самоціллю. Ні в кому і ні в чому не можна вбачати лише мету, і навчальні предмети є не метою, а лише засобом. Учень існує не задля них; вони йому слугують. У вихованні і навчанні найвищим є, таким чином, не об’єктивне, а суб’єктивне начало. Все навчання здійснюється заради освіти суб’єкта, розвитку учня.