• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Податкове право України

2. Основні елементи правового механізму плати за землю

Платник податку. Земельний податок сплачують власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Платником цього податку може бути або власник землі, або землекористувач, отже, платниками виступають як юридичні, так і фізичні особи. Таким чином, земельний податок при класифікації за принципом виду платника також належить до категорії змішаних податків.

Власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності від дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку і орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов’язку подання щомісячних декларацій. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок виплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні цього року.

Об´єкт оподаткування. Відповідно до ст. 270 Податкового кодексу України об’єктами оподаткування земельним податком є:

1) земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні;

2) земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Під земельною ділянкою розуміється частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та із визначеними щодо неї правами. Одиницею нарахування податку, стосовно якої використовуються законодавчо закріплені ставки, є один гектар орних земель, сіножаті, пасовищ, багаторічних насаджень.

Згідно зі ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Право користування землею складається із права постійного користування та права оренди земельних ділянок державної та комунальної власності.

Як об’єкт оподаткування визначаються також земельні частки (паї), які перебувають у власності. Форму сертифіката на право на земельну частку (пай) затверджено постановою Кабінету Міністрів України. В ній зазначають розмір земельної частки в умовних кадастрових гектарах без визначення меж у натурі та вартість земельної частки (паю).

Ставки податку. Ставки податку належать до основних елементів правового механізму податку. Ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на одиницю виміру бази оподаткування. Відповідно до піди. 14.1.240 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України ставка податку для цілей розділу XIII - законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки.

Середні ставки податку варіюють залежно від двох принципів:

- конкретного регіону;

- цільового використання земельної ділянки (залежно від цього законодавець і закріплює ставки за двома розділами: землі сільськогосподарського призначення (ст. 272), землі лісогосподарського призначення (ст. 273), за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено (ст. 274), населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено (ст. 275), та ін.).

Залежно від областей України ставки діляться на дві групи за землями сільськогосподарського призначення: ріллі, сіножаті та пасовища і багаторічні насадження. Середні ставки податку за земельні ділянки в межах населених пунктів встановлюються залежно від чисельності населення.

У статті 272 Податкового кодексу України регламентовано ставки земельного податку за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження). Відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Аналогічне визначення земель сільськогосподарського призначення міститься у підп. 14.1.76 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя - рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги (підп. 14.1.233 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України);

б) несільськогосподарські угіддя - господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім віднесених до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо (підп. 14.1.123 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

У підпунктах 272.1.1 та 272.1.2 п. 272.1 ст. 272 Податкового кодексу України визначені ставки у відсотках від нормативної грошової оцінки за один гектар сільськогосподарських угідь. Для ріллі, сіножатей та пасовищ ставку встановлено на рівні 0,1 % від нормативної грошової оцінки, для багаторічних насаджень - 0,03 % від нормативної грошової оцінки.

Для сільськогосподарських угідь, що надані в установленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, у тому числі військовими сільськогосподарськими підприємствами, незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені, податок справляється: у розмірі 0,1 % від нормативної грошової оцінки для ріллі, сіножатей та пасовищ; у розмірі 0,03 % від нормативної грошової оцінки для багаторічних насаджень.

За принципом належності земельних ділянок до лісових земель або до нелісових земель, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, диференціюється порядок оподаткування земельним податком. Пунктом 273.1 врегульовано питання справляння земельного податку за лісові землі. Так, земельний податок за лісові землі справляється як складова плати за спеціальне використання лісових ресурсів. Законодавча регламентація плати за спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється у розділі XVII Податкового кодексу України.

У свою чергу п. 273.2 ст. 273 Податкового кодексу України закріплено різний механізм визначення ставки податку за один гектар нелісових земель, які надані у встановленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства: для сільськогосподарських угідь та ділянок, що зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спорудами.

Таким чином, якщо землі зайняті сільськогосподарськими угіддями, але надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства, то ставка земельного податку встановлюється із розрахунку на один гектар та визначається відповідно до ст. 272 Податкового кодексу України. Якщо ж на нелісових землях розташовано виробничі, культурно-побутові, житлові будинки та господарські будівлі і споруди (землі лісогосподарського призначення), то ставка земельного податку за один гектар нелісових земель, які надані у встановленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства, визначається відповідно до положень п. 276.1 ст. 276 і п. 280.2 ст. 280 Податкового кодексу України.

Ставка земельного податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі І % від їх нормативної грошової оцінки. Зазначена ставка застосовується для всіх категорій земель незалежно від їх місцезнаходження: чи то в населених пунктах, чи поза межами таких.

Виняток становить порядок визначення ставки земельного податку:

- за земельні ділянки сільськогосподарських угідь (незалежно від місцезнаходження);

- за нелісові землі, які надані у встановленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (незалежно від місцезнаходження);

- за земельні ділянки (у межах населених пунктів), зайняті житловим фондом, автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, які використовуються без одержання прибутку гаражно-будівельними, дачно-будівельними та садівницькими товариствами, індивідуальними гаражами, садовими і дачними будинками фізичних осіб, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими та іншими будівлями і спорудами; за земельні ділянки (у межах населених пунктів) на територіях та об’єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, використання яких не пов’язано з функціональним призначенням цих територій та об’єктів;

- за земельні ділянки (у межах населених пунктів) на територіях та об’єктах історико-культурного призначення, використання яких не пов’язане з функціональним призначенням цих територій та об’єктів; за земельні ділянки (у межах населених пунктів), що належать до земель залізничного транспорту, для гірничодобувних підприємств для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції;

— за земельні ділянки (у межах та за межами населених пунктів), надані для розміщення об’єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії; за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізничного транспорту в межах смуг відведення), зв’язку, енергетики, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення);

- за земельні ділянки, надані військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, які не утримуються за рахунок державного або місцевих бюджетів, підрозділам Збройних Сил України, які здійснюють господарську діяльність; за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, зайняті землями тимчасової консервації (деградовані землі).

Визначення ставки земельного податку залежить від того, проведено нормативну грошову оцінку земельної ділянки чи ні. У першому випадку ставку земельного податку визначено ст. 274, а у другому - ст. 275 Податкового кодексу України. Залежно від кількості осіб, що проживають на території відповідного населеного пункту, виділяють дев’ять груп населених пунктів. Для кожної групи встановлено окрему ставку, виражену в гривнях за один квадратний метр земельної ділянки.

Ставки податку за земельні ділянки (за винятком сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення) диференціюють та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із ставок податку, встановлених п. 275.1 ст. 275 Податкового кодексу України, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не більше трикратного розміру цих ставок податку, з урахуванням установлених коефіцієнтів.