На противагу пруському урядові, який утверджував ідею вузько національного, старого станового виховання, заснованого на релігії і монархізмі, А.Дістервег висунув ідею загальнолюдського виховання. Завдання школи - виховувати гуманних людей і свідомих громадян, а не “істинних прусаків". Будучи противником національної обмеженості у вихованні, А.Дістервег доводив, що школа повинна враховувати інтереси народу, знати його сподівання і прагнення.

Мета виховання: “самодіяльність на шляху служіння істині, красі і добру". Прагнення до реалізації “ідеї істини, добра і краси” є кінцевою метою людського життя. Ця формула хоч і невизначного характеру, разом з тим, мала прогресивне значення, оскільки висувала перед учительством завдання прагнення до чогось вищого і кращого, ніж сіра буденність.

Адольф Дістервег виділив три принципи виховання:

1) природовідповідності (врахування вікових та індивідуальних особливостей, фізичного і психічного розвитку дитини);

2) культуровідповідності (врахування умов, в яких живе дитина, національної культури);

3) самодіяльності (розвиток дитячої творчої активності).

Перший принцип - найважливіший. У трактуванні

А.Дістервега принцип природовідповідності - це слідування за процесом природного розвитку людини, врахування вікових та індивідуальних особливостей школяра. У психології вбачав “основу науки про виховання”; закликав учителів ретельно вивчати особливості дитячої уваги, пам’яті, мислення.

Принцип культуровідповідності вимагає здійснення виховання в дусі своєї нації, свого народу. У процесі виховання “необхідно брати до уваги місце і час, в яких народилася і живе людина, словом, всю сучасну культуру в широкому і всеохоплюючому значенні слова”. Життя новонародженого розпочинається не на порожньому місці, а є продовженням попередніх поколінь, тому існування індивіда визначається частково спадковістю, а частково середовищем. У різні епохи і в різних народів існував свій освітньо-виховний ідеал і своя освітня система. Щодо співвідношення принципів природовідповідності і культуровідповідності виховання, то А.Дістервег вважав, що перший є вічним і незмінним, тоді як другий доповнює перший і характеризує процес виховання як соціально-історичне явище. Таким чином, принцип культуровідповідності визначає виховання як суспільну категорію.

Хоч А.Дістервег, ідеалізуючи природу людини і процес історичного розвитку, не аналізував соціальної сутності людини, все ж він відійшов від індивідуалістичного трактування принципу природовідповідності виховання, властивого Ж.-Ж.Руссо, підкресливши необхідність встановлення тісного зв’язку між вихованням і життям суспільства.

Принцип самодіяльності учнів полягає в необхідності активно і з допомогою вчителя, а також самодіяльно, самостійно розвивати кращі задатки людини в дитині. Але це можливо тоді, коли є певна мета, прогресивний ідеал. Істина, добро, краса, за А.Дістервегом, є історично змінювані поняття. “Істина перебуває у вічному русі. Ніщо не постійне, крім зміни”, - писав учений-педагог.