• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Податкове право України

2. Основні елементи правового механізму податку на прибуток

Платники податку на прибуток. Перелік окремих видів платників викладено у ст. 133 Податкового кодексу України.

Із числа резидентів до числа платників цього податку віднесено:

1) суб’єктів господарювання - юридичних осіб, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами. Резидентами є юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та проводять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами, а також дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

2) відокремлені підрозділи платників податку, за винятком представництв. Представництвом платника податку є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням, та який здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи, фінансується такою юридичною особою та не отримує інших доходів, окрім пасивних доходів;

3) управління залізниці за прибуток, отриманий від основної діяльності залізничного транспорту. Перелік робіт та послуг, що належать до основної діяльності залізничного транспорту, визначається Кабінетом Міністрів України. При одержанні прибутку від неосновної діяльності залізничного транспорту платниками податку є підприємства залізничного транспорту та їх структурні підрозділи, які його одержують;

4) неприбуткові установи та організації у разі отримання прибутку від неосновної діяльності та/або доходів, що підлягають оподаткуванню, також є платниками податку на прибуток.

Як специфічних платників даного податку можна виділити Національний банк України та установи кримінально-виконавчої системи. Національний банк України здійснює розрахунки з Державним бюджетом України відповідно до Закону України «Про Національний банк України». Установи кримінально-виконавчої системи та їх підприємства, які використовують працю спецконтингенту, спрямовують доходи, одержані від діяльності, визначеної спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, на фінансування господарської діяльності таких установ та підприємств, із включенням сум таких доходів до відповідних кошторисів їх фінансування, затверджених зазначеним органом виконавчої влади.

Із числа нерезидентів до платників податку на прибуток віднесено:

1) юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, та отримують доходи з джерелом походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичні привілеї або імунітет згідно із міжнародними договорами України;

2) постійні представництва нерезидентів, які одержують доходи із джерелом походження з України або виконують агентські (представницькі) та інші функції стосовно таких нерезидентів чи їх засновників. Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності стає на облік у податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

Нерезидентами визнаються:

- іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

- дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні.

Об´єкт оподаткування. Об´єкт оподаткування можна диференціювати залежно від території його одержання на доходи, одержані:

- на території України;

- на континентальному шельфі;

- за межами України (із заліком сум податкових платежів, сплачених за кордоном).

Відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України об’єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є: а) прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду; б) дохід (прибуток) нерезидента з джерелом походження з України. В Податковому кодексі України закріплено новий підхід до визначення об’єкта оподаткування цим податком: змінилася загальна формула визначення прибутку, а також основні категорії за допомогою яких він визначається. Так, зникли конструкції «валовий дохід», «скоригований валовий дохід», «валові витрати» та з’явилися конструкції «дохід звітного періоду», «витрати звітного періоду» та ін.

При визначенні доходів та витрат звітного періоду законодавець використовує загальну структуру, яку коротко можна уявити так:

а) доходи/витрати від операційної діяльності; б) інші доходи/витрати;

в) крім визначених видів доходів/витрат. Так, відповідно до ст. 135 Податкового кодексу України доходи звітного періоду складаються з:

а) доходу від операційної діяльності; б) інших доходів (за винятком доходів, що не враховуються для визначення об’єкта оподаткування). Далі деталізується кожен із зазначених видів доходів. У свою чергу дохід від операційної діяльності включає: дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо). До інших доходів включаються, зокрема, доходи у вигляді дивідендів, одержаних від нерезидентів, процентів, роялті, від володіння борговими вимогами; доходи від операцій оренди/лізингу; суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду тощо.

Усі витрати Податковий кодекс України, так само як і Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», поділяє на ті, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, та ті, що не враховуються. Такий самий підхід використовується і при визначенні доходів, з тією особливістю, що у разі одержання доходів, що не враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, йтиметься про різновид податкової пільги.

Подальша деталізація передбачає розкриття змісту кожної із зазначених складових. Так, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, які поділяються на п’ять груп : а) прямі матеріальні витрати; б) прямі витрати на оплату праці; в) амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; г) вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; ґ) інші прямі витрати, у тому числі витрати з придбання електричної енергії.

До складу інших витрат включаються такі групи витрат: загально-виробничі витрати; адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством; витрати на збут; інші операційні витрати; фінансові витрати; інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов’язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг; суми витрат, не віднесені до складу витрат минулих звітних податкових періодів у зв’язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, що підтверджують здійснення витрат, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді, а також суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв’язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов’язання та інші.

Що стосується амортизації, тут підхід законодавця порівняно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (статті 8,9) докорінно змінився. По-перше, при визначенні прибутку як об’єкта оподаткування, сума амортизаційних відрахувань не є самостійним елементом, а входить до складу витрат звітного періоду. По-друге, дещо змінився перелік об’єктів амортизації - витрат, що: підлягають амортизації; не підлягають амортизації та повністю відносяться до складу витрат за звітний період; не підлягають амортизації та проводяться за рахунок відповідних джерел фінансування. По-третє, змінилася класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів. У Податковому кодексі України основні засоби та інші необоротні активи класифіковано на 16 груп.

Ставка податку. В сучасних умовах доходи юридичних осіб оподатковуються за однією ставкою, без прогресії; доходи ж фізичних осіб - за прогресивною інкалою. Світова практика свідчить про те, що прогресивне оподаткування повинно «накривати» не більше 20 % всіх платників податків, а максимальна ставка податку (та ще складова 50 %) - не більше 1 % їх загального числа. Відсутність серйозного теоретичного підходу змушує законодавця декілька разів на рік змінювати шкалу оподаткування.

Відповідно до ст. 151 Податкового кодексу України основна ставка податку на прибуток підприємств становить 16 %. Одночасно зумовлено, що положення зазначеного пункту застосовуються з урахуванням п. 10 підрозділу 4 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, згідно з яким встановлено поступову зміну ставки податку на прибуток підприємств. Динаміка зменшення ставки податку на прибуток декларується у таких показниках:

- з 1 квітня 2011 р. по 31 грудня 2011 р. включно - 23 %;

- з 1 січня 2012 р. по 31 грудня 2012 р. включно-21 %;

- з 1 січня 2013 р. по 31 грудня 2013 р. включно - 19 %, а для суб’єктів індустрії програмної продукції, які застосовують особливості оподаткування, передбачені в пункті 15 підрозділу 10 цього розділу, - 5 %;

- з 1 січня 2014 р. - 16 %, а для суб’єктів індустрії програмної продукції, які застосовують особливості оподаткування, передбачені в пункті 15 підрозділу 10 цього розділу, - 5 %.

Для порівняння податкових ставок, закріплених у законодавстві України, можна навести розміри ставок у країнах з розвиненою ринковою економікою:

- Німеччина: податок з нерозподіленого прибутку корпорацій - 50 %; на розподілений прибуток - 36 %;

- Франція: податок з нерозподіленого прибутку - 39 %;

- Японія: податок із загального прибутку дрібних і середніх корпорацій - 28 %; великих - 37,5 %;

- Велика Британія - 35 %;

- Італія - 36 %;

- Швеція - 30 %.

У СІІ1А дохід корпорацій обкладається за такою схемою: якщо він за рік не перевищував 50 тис. доларів, то використовується ставка 15 %; з наступних 25 тис. доларів - 25 %; а з доходу, що перевищує 75 тис. доларів на рік, - 34 %.

Українське законодавство підрозділяє нерезидентів на тих, які не здійснюють підприємницьку діяльність на території України, і тих, які цю діяльність здійснюють через постійні представництва. Відповідно до п. 151.3 ст. 151 Податкового кодексу України доходи нерезидентів та прирівняних до них осіб із джерелом їх походження з України оподатковуються за ставками 0, 4, 6, 12, 15 і 20 %. У нерезидентів з доходів, одержаних із джерел на території України, резидент (який виплачує ці доходи) утримує податок і перераховує в бюджет.

Доходи таких нерезидентів обкладаються за такими ставками:

- від фрахту - 6 %;

- від страхування та перестрахування ризику - 0, 4 та 12 %;

- від надання рекламних послуг - 20 %.

За ставкою 10 % - від об’єкта оподаткування, визначеного відповідно до пунктів 153.8 та 153.9 ст. 153 Податкового кодексу України за операціями з цінними паперами та деривативами.