Фрідріх Вільгельм Адольф Дістервег (1790-1866) - видатний німецький педагог-демократ, послідовник Я.А.Коменського і Й.Г.Песталоцці, зробив помітний внесок у розробку теорії розвиваючого навчання.

Народився в м. Зіген у сім’ї чиновника-юриста, навчався в латинській школі. У 1808 р. вступив до Гернборнського університету, в якому особливо захоплювався філософією, історією, математикою, потім навчався в Тюбінгенському університеті. Пізніше одержав ступінь доктора філософії.

Після закінчення університету у 1812-1820 pp. викладав математику і фізику в середніх школах Мьорса, Франкфурта-на-Майні, Ельберфельда, був директором учительської семінарії в Мьорсі-на-Рейні (1820-1831 pp.), у Берліні (1832-1847 pp.), в яких викладав математику, педагогіку і рідну мову; послідовно пропагував дидактичні положення Й.Г.Песталоцці, переробляючи їх на основі власного досвіду.

Протягом 1827-1866 pp. видавав педагогічний журнал демократичного спрямування “Рейнські листки для виховання й освіти”, де надрукував понад 400 своїх статей; а з 1851 р. - “Педагогічний щорічник”.

У своїх статтях вказував на суперечності між бідністю і багатством у сучасному йому суспільстві і закликав трудящих до об’єднання і взаємодопомоги на основі гуманності і діяльної любові до людей. За свою діяльність і статті, визнані “негідними чиновника”, А.Дістервег одержав догану.

У 1832 р. був переведений директором учительської семінарії в Берліні, де заснував “Педагогічне товариство”. Так почалась діяльність А.Дістервега, спрямована на об’єднання німецьких вчителів. Ця діяльність, а також вільнодумство педагога в питаннях релігії (хоч він і не був атеїстом), палка підтримка ним простого народу, викликали переслідування його з боку пруського уряду.

У 1835 р. А.Дістервег надрукував велику працю, яка узагальнювала його досвід - “Посібник до освіти німецьких учителів” (Ч. І - Загальні питання педагогіки й основні положення дидактики, Ч. II - Методика викладання окремих предметів за участю вчителів-спеціалістів). Позиції вченого, викладені у творі, явно розходилися з офіційною педагогікою: він вимагав виховання самостійно мислячих, активних громадян.

До середини XIX ст. переслідування педагога-демократа з боку властей посилилися, і в 1847 р. його звільняють з посади директора учительської семінарії за “небезпечне вільнодумство”.

У період революції 1848 р. Адольф Дістервег очолював щойно створену “Загальнонімецьку учительську спілку” і виступив з пропозицією реформування школи, вимагаючи відокремлення церкви від школи, забезпечення всеобучу, здійснення “загальнолюдського”, суспільного і національного виховання.

Після поразки революції А.Дістервега остаточно звільняють, проте він продовжує випускати “Рейнські листки”, а пізніше “Педагогічний щорічник”, пропагуючи свої педагогічні позиції, доводячи, що “тільки вільна, самостійна людина може виховувати інших для свободи і самостійності”.

Популярність А.Дістервега зростала. У 1858 р. він був обраний у палату депутатів, де в низці парламентських промов доводив, що релігія сприяє лише затемненню дітей.

Заперечуючи революційний шлях зміни суспільних відносин, Адольф Дістервег покладав надії на мирне перетворення суспільства на краще і особливо на просвіту народу. Він пропагував ідею загальнолюдського виховання, вбачаючи завдання школи у вихованні гуманних і свідомих громадян своєї вітчизни, а не “справжніх прусаків”. Любов до свого народу є невіддільною від любові до людства. “Людина - моє ім’я, німець - моє прізвище”, - відзначав А.Дістервег.

Висококваліфікований педагог-теоретик, А.Дістервег був автором понад 20 підручників і навчальних посібників з німецької мови, математики, природознавства, географії, популярної астрономії. Його “Посібник з математичної географії” (1840 р.) й “Елементарна геометрія” (1860 р.) були перекладені російською мовою і користувалися популярністю в наукових колах Російської імперії XIX ст.