• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Податкове право України

4. Міжнародний договір як механізм усунення подвійного оподаткування

Міжнародний договір є найважливішим джерелом міжнародного податкового права. Податкова угода (у цьому підручнику ми не зупиняємося на відмінностях договору, угоди, конвенції), як підкреслює С. Г. Пепеляєв, має подвійну природу. Дійсно, з одного боку, вона регулюється міжнародним правом, а з другого - після її інкорпорації в національне податкове право стає елементом внутрішньодержавного податкового законодавства.

За юридичною силою міжнародні податкові угоди можуть бути двох видів.

1. Угоди, що мають більшу юридичну силу порівняно з національними податковими законами. Це є в Україні, Російській Федерації, де міжнародні договори мають більшу юридичну силу, ніж національні закони, незалежно від того, раніше чи пізніше вони були прийняті. Відповідно до п. 3.2 ст. З Податкового кодексу України, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені Податковим кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
2. Ті, що мають рівну юридичну силу з національними податковими законами (СІНА, Велика Британія). Така ситуація породжує велику кількість суперечностей, в основі яких лежить зіткнення окремих положень рівних за силою національних і міжнародних норм, хоча після затвердження міжнародний договір стає актом, рівним національному, і за особливостями використання мало чим відрізняється від знов прийнятого національного закону.

При зіткненні норм національних і міжнародних податкових джерел за основу береться положення Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. (ст. 27), яка встановлює, що сторона не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання положень міжнародного договору.

Найважливішою рисою загальних податкових угод є встановлення ними співробітництва з податкових питань між владою обох країн. Таке співробітництво включає можливість вирішення спірних питань, які стосуються подвійного оподаткування, а також обміну інформацією з метою боротьби з ухиленням від сплати податків.

Іншою важливою рисою загальних податкових угод є закріплення ними взаємного зобов’язання не застосовувати дискримінаційного оподаткування щодо громадян та резидентів іншої країни. Це зобов’язання стосується будь-яких податків, а не тільки охоплюваних даною угодою, і тому є винятково важливою умовою, що забезпечує виконання інших економічних угод, спрямованих на забезпечення свободи торгівлі та переміщення капіталів.

Із цього випливає ще одна важлива риса загальних податкових угод: їх дія не є однаковою для податкових органів договірних держав і для платників податків. Останні не зобов’язані користуватися положеннями податкових угод, оскільки для поширення на них цих положень у кожному випадку від платника податків потрібна заява про його відповідний статус.

Міжнародні угоди, що регулюють податкові відносини, можна об’єднати в три групи.

1. Умовно податкові - угоди, де питання оподаткування регулюються поряд з іншими, які не входять до предмета податкового або фінансового права.
2. Загальноподаткові - угоди, присвячені загальним, основним проблемам оподаткування між договірними країнами (угоди про усунення подвійного оподаткування).
3. Обмежено податкові - угоди, що зумовлюють застосування механізму оподаткування стосовно конкретного виду податку, платника або об’єкта оподаткування.

Завдання податкових угод (усунення подвійного оподаткування та механізм цього процесу, захист національного платника, доступ договірних сторін до необхідної інформації) реалізуються при розгляді чотирьох груп проблем:

1) сфери застосування договору;

2) закріплення конкретних видів податків за державами;

3) усунення подвійного оподаткування та механізму, що його забезпечує;

4) поведінка договірних сторін.

Загальна податкова угода про усунення подвійного оподаткування доходів і капіталу (майна) звичайно складається із трьох частин: у першій частині встановлюється сфера дії угоди, у другій - визначаються податкові режими, у третій - передбачаються методи та порядок виконання угоди.

Перша частина складається, як правило, із двох статей, що визначають коло осіб, охоплюваних угодою, і податки, про які йдеться в угоді.

До другої частини включено статті, що регулюють межі юрисдикції кожної країни з обкладання конкретних видів доходів і капіталу (майна). Ці статті можна умовно підрозділити на три групи: статті, що стосуються доходів від «активної» діяльності (тобто пов’язаної із присутністю на території іншої держави); статті, що регулюють режим оподаткування «пасивних» доходів; статті про оподаткування капіталу (майна). Крім того, сюди ж включено статті, що визначають деякі терміни, які застосовуються в угоді.

У третій частині згруповано статті, що визначають порядок відносин і співробітництва між компетентними органами стосовно виконання угоди. Тут же розміщено важливі статті про погоджений між сторонами метод усунення подвійного оподаткування та статті про вступ у силу і припиненні дії угоди.

Окремими статтями регулюються поняття резидентів, постійного представництва. Під останнім розуміється «постійне місце діяльності, через яке підприємство повністю або частково здійснює свою комерційну діяльність» (ст. 5 Конвенції між Урядом України та Урядом Об’єднаного Королівства Великої Британії і Північної Ірландії). Докладно регулюються окремі види об’єктів оподаткування: доходи від нерухомого майна, прибуток від комерційної діяльності; доходи від приросту вартості майна, дивіденди, відсотки, роялті, пенсії, інші доходи.