• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Податкове право України

1. Поняття, види та методи податкового контролю

У статті 61 Податкового кодексу України закріплено визначення податкового контролю та повноваження органів державної влади щодо його здійснення. Податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків та зборів, а також додержання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль у частині здійснення заходів, що вживаються митними органами з метою перевірки правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків та зборів, є складовою частиною митного контролю.

Податковий контроль здійснюється контролюючими органами (ст. 41 Податкового кодексу України) в межах їх повноважень, установлених Податковим кодексом України. Органи Служби безпеки України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури та їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередньої участі у проведенні перевірок, що здійснюються контролюючими органами, та перевіряти суб’єктів підприємницької діяльності з питань оподаткування.

Податковий контроль, будучи різновидом фінансового контролю, характеризується всіма принциповими рисами останнього і нарівні з іншими видами фінансового контролю забезпечує рух публічних коштів, бере участь у розподілі сукупного суспільного продукту. Особливістю податкового контролю є більш вузький предмет регулювання - формування публічних фондів, що й визначає характер його на відповідних стадіях руху сукупного суспільного продукту. Фактично податковий контроль представлений на стадії формування і розподілу (перерозподілу) грошових фондів, чим і зумовлюються характер і сфера контрольованих дій. Податковий контроль є формою реалізації контрольної функції фінансів в оподаткуванні, що відображає раціональне співвідношення, тенденції формування публічних грошових фондів за рахунок надходжень від податків та зборів. Керуючись одним із постулатів теорії фінансів, можна охарактеризувати податковий контроль як форму реалізації контрольної функції фінансів, що являє собою сукупність дій з перевірки дій зобов’язаних суб’єктів з виконання обов’язків, пов’язаних з оподаткуванням. Якщо основу контролюючої функції фінансів становить рух фінансових ресурсів у централізованій і децентралізованій формах, то реалізація контролюючої функції стосовно оподаткування є контроль за надходженням коштів у публічні грошові фонди. Податковий контроль являє собою різновид спеціального державного контролю, здійснюваного як діяльність податкових органів та їхніх посадових осіб щодо забезпечення законності, фінансової дисципліни та доцільності при мобілізації централізованих і децентралізованих грошових фондів та пов’язаних з ними матеріальних коштів.

Податковий контроль характеризується певними особливостями, що розкривають його зміст:

1) це спеціальний державний контроль, аналіз якого передбачає два аспекти:

а) здійснюється спеціальними суб’єктами, наділеними державою особливою компетенцією саме в галузі оподаткування;

б) здійснюється стосовно спеціального об’єкта - централізованих га децентралізованих грошових фондів;

2) включає контроль за дисципліною у сфері оподаткування, що передбачає широкий підхід до змісту податкового контролю. На перший погляд може здатися, що він зводиться тільки до контролю за коштами, однак це не так. Податковий контроль охоплює й відносини, не пов’язані безпосередньо з переміщенням грошових фондів. Наприклад, платник податків вчасно і у повному обсязі сплатив податки, але не надав вчасно податкову декларацію, тобто не реалізував один із своїх імперативних обов´язків, і це неодмінно буде об’єктом податкового контролю. Податкова дисципліна означає чітке додержання встановлених приписів, порядку формування централізованих і децентралізованих грошових фондів. Вимоги, умови податкової дисципліни поширюються на підприємства всіх форм власності, причому йому підлягають не тільки підприємства, що погано працюють, а й ті, що мають нормальні результати господарської діяльності. У такий спосіб формуються і єдиний підхід, і цілісність податкового контролю;

3) податковий контроль характеризується чіткою цілеспрямованістю. Насамперед йдеться про спрямованість об’єкта контролю, на що вже зверталася увага. Але важливо враховувати й цільовий характер руху грошових фондів в умовах публічного регулювання, коли грошові ресурси закріплюються за фондами, що фінансують чітко позначені цілі і їх нецільова витрата обмежена імперативними заборонами. Акцентуючи увагу на контролі за додержанням податкового законодавства, що відповідає поведінці зобов’язаних осіб, зміст податкового контролю пов’язують в основному з аналізом руху грошових коштів від платників до бюджетів, з формуванням доходів держави і територіальних громад за рахунок надходжень від податків та зборів. Однак пов’язувати податковий контроль виключно з доходами не зовсім правильно. Дійсно, щодо владних суб’єктів він спрямований на контроль за формуванням їхніх доходів, тоді як для зобов’язаних осіб при здійсненні важливо досліджувати категорію видатків;

4) податковий контроль пов’язаний не тільки з грошовими, а й з матеріальними засобами. Звичайно, останні беруть участь у даному процесі побічно, опосередковано: а) як об’єкт визначення грошових обов’язків (наприклад, в основі обчислення і сплати майнових податків лежить предмет оподаткування — певний майновий комплекс або його частина); б) як кошти забезпечення грошових зобов’язань, коли реалізується певне майно, а за рахунок виручених коштів погашаються грошові обов’язки;

5) податковий контроль виражає відносини влади і підпорядкування, що базуються на фіскальних функціях держави, особливістю реалізації яких є чітко виражений імперативний характер. В основі спеціального режиму реалізації фіскальної функції лежить особливий стан держави та територіальних громад як власника коштів, що надходять до публічних фондів за рахунок податків та зборів, і як організатора таких відносин;

6) податковий контроль реалізується через сукупність активних дій як зобов’язаних, так і владних суб’єктів. Його реалізація пов’язана зі здійсненням повноважень, що мають активний характер, він не може виражатися в пасивній поведінці осіб. Причому, якщо безумовно його активний характер виявляється в діях контролюючих суб’єктів, то в поведінці контрольованих суб’єктів він може асоціюватись з їх пасивною поведінкою при реалізації права на податкову перевірку уповноважених органів.

Виходячи з викладеного, можна сформулювати основні завдання податкового контролю:

1) перевірка виконання податкових обов’язків платників;

2) перевірка правильності і своєчасності здійснення операцій, пов’язаних з оподаткуванням, підтримання і забезпечення дисципліни у сфері оподаткування;

3) попередження і усунення правопорушень у сфері оподаткування, виявлення винних та притягнення їх до відповідальності.

Об’єктом податкового контролю є переважно грошові відносини, що виникають при формуванні публічних грошових ресурсів. При цьому об’єкт фінансового контролю необхідно відрізняти від предмета. Предметом же фінансового контролю є фактично первинна документація (бухгалтерські звіти, кошториси, баланси і т. д.), що свідчить про рух контрольованих грошових фондів, своєчасну і повну реалізацію податкового обов’язку. В широкому сенсі об’єкт податкового контролю не обмежується тільки коштами. Він передбачає й контроль за відповідністю матеріальних, трудових, природних та інших ресурсів, оскільки саме вони є основою визначення податкових обов’язків суб’єктів. Завданням податкового контролю зрештою є забезпечення економічної безпеки держави при формуванні централізованих державних грошових фондів за рахунок надходжень від податків та зборів.

Залежно від процедурного регулювання податкового контролю можна визначити певну послідовність у його здійсненні:

1) підготовка проведення податкового контролю передбачає визначення контрольованих і контролюючих суб’єктів; визначення об’єкта контролю як різновиду податкового обов’язку або виконання обов’язку щодо окремого виду податку тощо; визначення строків проведення податкового контролю; визначення цілей і завдань контрольних заходів;

2) реалізація контролюючих дій;

3) оформлення матеріалів податкового контролю: проміжне - передбачає необхідність реагування в ході проведення податкової перевірки, коректування поведінки зобов’язаних осіб до завершення податкового контролю; підсумкове - оформлення результатів податкового контролю, складання довідок або актів після закінчення контрольованих дій;

4) реагування передбачає розмежування реагування контролюючого та контрольованого суб’єктів. У першому випадку (щодо поведінки контролюючого суб’єкта), може йтися про трансформацію контролюючих відносин у відносини, що припускають настання відповідальності за порушення податкового законодавства (не виключаються застосування додаткових заходів, передавання матеріалів податкової перевірки органам, до компетенції яких безпосередньо не входять дані повноваження). Водночас поведінка контрольованого суб’єкта може припускати як дії з виправлення недоліків, виявлених у ході перевірки, так і застосування щодо нього заходів відповідальності.

Саме за цим рухом і здійснюється публічний контроль у сфері оподаткування.

Механізм податкового контролю включає:

1) об’єкт контролю - процеси формування централізованих і децентралізованих грошових фондів публічного характеру, повнота і своєчасність реалізації податкового обов’язку;

2) контрольованого суб’єкта-підприємства, установи, організації, фізичні особи, діяльність яких пов’язана з формуванням публічних грошових фондів і у яких виникають імперативні обов’язки щодо утворення подібних фондів;

3) контролюючого суб’єкта - спеціальні державні органи, наділені компетенцією в галузі податкового контролю;

4) контролюючий процес - діяльність контролюючих суб’єктів, застосування ними відповідних методів, способів, спрямованих на досягнення цілей контролю;

5) методи контролю - способи перевірки, оцінювання та аналізу відповідних елементів об’єкта контролю, дій контрольованих суб’єкт ів, їх відповідності встановленим нормам.

Завданням податкового контролю зрештою є забезпечення економічної безпеки держави при формуванні централізованих державних грошових фондів за рахунок надходжень від податків і зборів.

У статті 62 Податкового кодексу України розкрито способи здійснення податкового контролю. Зокрема, податковий контроль здійснюється шляхом: 1) ведення обліку платників податків; 2) інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; 3) перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо додержання законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому іншими спеціальними законами, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Конструкція обліку в податкових відносинах являє собою системну категорію. Аналізуючи сукупність облікових обов’язків у системі податкового обов´язку в цілому, необхідно враховувати їх деяке роздвоєння і формування обов’язків з обліку платників податків та обов’язків щодо обліку об’єкта оподаткування. Характеризуючи порядок проведення податкового обліку, часто звертають увагу на те, що він являє собою встановлену податковим законодавством послідовність дій податкових органів щодо здійснення реєстрації, перереєстрації або зняття з реєстрації осіб, які підлягають податковому обліку, а також діяльність податкових органів з ведення Єдиного державного реєстру платників податків, тобто податковий облік зводиться винятково до дій податкових органів. Однак у цьому разі слід ураховувати й дії самих зобов’язаних осіб - платників податків, які надають певні відомості для податкового обліку.

Особливості податкового обліку визначаються стадіями його здійснення. До них можна віднести: а) стадію постановления на облік платника податків. Фактично в цьому разі здійснюється легалізація суб’єкта, наділеного податковими правами і обов’язками, який має їх реалізовувати; б) стадію уточнення, коригування відомостей про платника податків. Мабуть, може йтися про певну факультативність дій платника наданому етапі. Можна припустити ситуацію, що ніякі відомості про платника податків не змінювалися в принципі. Однак насправді ж подібна ситуація лише презумується, реально дані про платника податків та зборів досить мобільні. Саме тому йдеться про вельми істотну стадію обліку платників податків. Подібні дії пов’язані з необхідністю зміни територіальності податкового обліку і реалізуються щодо зняття платника з обліку в одному територіальному податковому органі та постановлені в іншому; в) стадію зняття з податкового обліку. Пов’язано або зі зміною місця обліку платників податків, або із припиненням його діяльності та оподаткування даної особи.

Податковий облік фізичних осіб - платників податків передбачає реалізацію двох типів податкових режимів. Загальний тип податкового обліку зумовлює здійснення облікових дій відносно платників податків, які не мають жодних особливостей, специфічних рис статусу. Спеціальний тип податкового обліку реалізується щодо платників податків, які характеризуються спеціальним статусом (наприклад, суб’єкта підприємницької діяльності). Податковий облік фізичних осіб - платників податків, як правило, здійснюється за місцем їх проживання. У деяких випадках можна говорити про реалізацію облікових дій за місцем перебування належних фізичним особам на праві власності нерухомого майна та транспортних засобів, що підлягають оподаткуванню. При цьому необхідно мати на увазі, що фактично йдеться про облік об’єкта оподаткування, тоді як облікові дії щодо самого платника податків мають опосередкований характер. Може скластися враження про існування самостійної форми обліку платників податків за місцем здійснення їх діяльності. Однак у цьому разі по суті йдеться про своєрідне переплетення попередніх різновидів податкового обліку, коли деталізується облік платника за місцем проживання або облік об’єкта оподаткування за місцем його реалізації. 22 грудня 1994 р. було прийнято Закон України № 320/94-ВР «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податку та інших обов’язкових платежів» (який втратив чинність згідно з Перехідними положеннями Податкового кодексу України). Кожній особі в державному реєстрі присвоюється окремий ідентифікаційний номер, без якого з 1 січня 1998 р. неможливо було відкрити розрахунковий рахунок у банку і одержати заробітну плату. Установи банків із цієї дати здійснюють операції за розрахунковими рахунками фізичних осіб (крім анонімних валютних рахунків і рахунків фізичних осіб - нерезидентів) тільки за наявності у них ідентифікаційних номерів державного реєстру фізичних осіб - платників податків. За такими правилами живе майже увесь світ. У статті 516 Основ світового податкового кодексу зазначено: кожен платник податків і кожна особа, яка здійснює платежі, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього кодексу, повинні мати номер для забезпечення належної ідентифікації платника податків або такої особи. Ідентифікаційний номер особи вказується в декларації та інших документах, які необхідно подавати відповідно до податкового законодавства. Ідентифікаційний номер платника податку є єдиним для всіх податків. Платник податків одержує той самий номер як для податкових, так і для митних цілей.