Податкове право України
1. Поняття податкового обов’язку
Поняття «податковий обов’язок» є однією із центральних категорій податкового права. Зобов’язання є характерним для договірних відносин, які використовують диспозитивні методи, що розвиваються на певних відносинах рівності суб’єктів (наприклад, цивільні). Податкові відносини будуються на принципах влади і підпорядкування, регулюються шляхом владних приписів з боку держави. Тому навряд чи зобов’язання може відображати природу комплексу обов’язків платника податків, що мають безумовний і першочерговий характер. Більш точним було б використання терміна «податковий обов’язок» як категорії, що узагальнює всю систему обов’язків платника податків, пов’язаних зі сплатою податків та зборів.
Зміст податкового обов’язку визначається насамперед імперативними методами фінансово-правового регулювання, особливостями відносин, що складаються між суб’єктами з приводу сплати податків та зборів. Державне управління у сфері фінансів вимагає підпорядкування суб’єкта вимозі управомоченої особи, а точніше - вимозі органів, які здійснюють фінансову діяльність держави. Саме тому правове регулювання відносин у сфері фінансової діяльності держави орієнтовано на односторонні владні приписи державних органів щодо суб’єктів, які беруть участь у сфері фінансової діяльності держави. Владність розпоряджень державних органів виявляється передусім у тому, що вони приймають рішення, обов’язкові для іншої сторони правовідносин, і приймають ці рішення в межах повноважень, делегованих органу саме державою.
Відповідно до ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені Податковим кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов’язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов´язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов’язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Податковий обов´язок може виконуватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.
Характерною рисою податково-правового регулювання є юридична нерівність суб’єктів, яка базується на нееквівалентній природі фінансових відносин, що відображається в змісті та структурі прав і обов’язків суб’єктів податкового права, коли одні суб’єкти мають владні повноваження стосовно інших. Держава або уповноважений нею орган реалізує свою компетенцію через владні приписи, тоді як інша сторона реалізує компетенцію, яка обумовлюється компетенцією владної сторони податкових правовідносин.
Податкові правовідносини регулюють систему відносин між суб’єктами. Особливості таких відносин визначаються державним примусом, специфічними санкціями. Так, при порушенні платником податкового обов’язку податковий орган має застосовувати певні санкції. Невиконання цього з боку податкового органу є невиконанням функцій, якими такі органи наділені державою. Таке застосування державного примусу фактично виступає як право-обов’язок компетентного органу. Друга сторона податкових правовідносин у разі правопорушення характеризується обов´язком випробовувати примусовий захід, хоча це може доповнюватися низкою прав і обов’язків, які випливають із безумовного обов’язку сплати податку та залежать від цього.
Обов’язки суб’єктів у податкових правовідносинах є стабільними, закріплюються перш за все у нормативно-правовому акті. Навіть тоді, коли обов’язок суб’єктів установлюється актами індивідуального регулювання, його зміст виступає як деталізація вимог, що містяться в нормативних актах. До особливостей обов’язків, що випливають із податкових правовідносин, можна віднести також їх складний характер. Сам обов’язок платника становить найчастіше систему обов’язків та реалізується через обов’язок ведення податкового обліку, обов’язок сплати податків і зборів, обов’язок податкової звітності.
Виконання податкового обов’язку регулюється податковими правовідносинами пасивного типу значно менше, ніж правовідносинами активного типу. Обов’язок суб’єктів у відносинах подібного типу полягає насамперед у тому, аби не перешкоджати компетентним органам у здійсненні їх прав. Активні дії в регулятивних податкових правовідносинах пасивного типу притаманні державі та уповноваженим органам при встановленні податків та зборів. Фактично повною мірою йдеться навіть не про права, оскільки податковий орган зобов’язаний реалізовувати такі дії за певних обставин. Так, податкові інспекції зобов’язані здійснювати податкові перевірки, але коли, у якому обсязі - вони вирішують самостійно.
Практично скрізь податковий обов’язок ототожнюють із обов’язком зі сплати податку. Але це тільки частина його змісту. Дійсно, сплата податку являє собою реалізацію основного обов´язку платника податків і може бути розглянута як податковий обов´язок у вузькому значенні. Однак податковий обов’язок у широкому значенні включає:
1) обов’язок з ведення податкового обліку;
2) обов’язок зі сплати податків та зборів;
3) обов’язок зі складання та подання податкової звітності.
Податковий обов’язок у широкому значенні можна диференціювати й за видовими обов’язками платника податків, що виникають за кожним податком або збором. Сукупність же подібних окремих обов’язків і складатиме комплекс податкових обов’язків платника податків або податковий обов´язок у широкому значенні.