Моральне виховання, за Й.Гербартом, будується на п’яти моральних ідеях, які нібито вичерпують всю етику.

Це:

- ідея внутрішньої свободи, яка робить людину цільною, душевно врівноваженою;

- ідея досконалості, яка поєднує в собі силу й енергію волі і забезпечує “внутрішню гармонію”;

- ідея приязні, суть якої полягає в узгодженні волі однієї людини з волею інших людей;

- ідея права, що використовується у випадках конфлікту двох або кількох воль;

- ідея справедливості, яка слугує керівним началом при вирішенні питання про нагородження того, хто відзначився перед суспільством, або про покарання того, хто порушив його закони.

Правильно вихована людина, що усвідомила ці ідеї, які є, за Й.Гербартом, незмінною основою загальної моралі, не вступатиме в конфлікт з навколишнім існуючим середовищем і не намагатиметься змінити існуючі соціальні порядки, що є, безперечно, вигідним правлячим колам даного суспільства.

Найважливішими засобами морального виховання Й.Гербарт вважав схвалення й осуд, суворий розпорядок дня, відволікання уваги дітей від усього того, що могло б подіяти на них негативно збуджуюче, дотримання раз і на завжди встановлених правил поведінки.

Важливу роль у моральному вихованні відводив релігії. Вона, за Й.Гербартом, повинна вселяти людині почуття покори і залежності від “вищих сил”.

З моральним вихованням тісно пов’язане управління, завдання якого полягає у зовнішньому дисциплінуванні учня, у привчанні його до порядку.

Найважливішими засобами управління, за Й.Гербартом, є нагляд, наказ і заборона, погроза, різноманітні кари, у тому числі й тілесні, а також уміння залучити дитину до якоїсь корисної справи. Допоміжну роль вчений-педагог відводив в управлінні дітьми авторитету і любові вихователя, причому авторитет повинен належати батьку, а любов - матері.

Центральним у вихованні, на думку Й.Гербарта, є формування характеру. Розглядаючи характер як виявлення волі, він пояснював цим спонукання до дії, що здійснюється у зв’язку з прийнятим рішенням. Виховання повинно створити необхідні передумови для становлення моральності характеру, який згодом виявляється у “моральній рішучості”, стійкій моральній діяльності.

Дітям притаманна слабкість волі. Тому зміцнення волі дитини - предмет постійної турботи вихователя. Розв’язуючи це завдання, Й.Гербарт трактував характер як психологічний феномен і виділяв у ньому два аспекти: об’єктивний і суб’єктивний. До об’єктивного аспекту характеру він відносив темперамент, нахили, бажання, звички, аспекти, що формують початкову волю і певні риси характеру; суб’єктивний аспект характеру становить собою результати самоспостереження і самоаналізу, інакше кажучи, рефлексії моральності у широкому розумінні.

Перший аспект характеру формується раніше, другий - пізніше, разом з накопиченням уявлень і розвитком розуму. У шкільному віці можуть бути сформовані лише початки суб’єктивного характеру. Те добре, хороше, що закладене в дитині від природи, повинно слугувати опорою для впливу на душу, відправною точкою для її руху вперед, що пов’язане з переборенням всього негативного, що заважає їй наблизитися до доброчинників. Завдання вихователя полягає в тому, щоб початкова воля і певні риси характеру, сформовані об’єктивним аспектом, підтверджувалися або заперечувалися новою волею “споглядального суб’єкта”, який бажав би “знаходити задоволення в самому собі, керувати собою”. Взаємодія об’єктивного і суб’єктивного аспектів характеру повинна викликати у вихованця дисгармонію, створювати конфлікт з самим собою, оскільки він сам себе повинен виховувати - такий шлях руху до “морально виваженого” характеру.

Аналіз Й.Гербартом структури характеру людини як психологічного феномену дозволив йому теоретично осмислити перспективи саморуху, самодіяльності, самовиховання і самовизначення особистості у процесі навчання як шлях її сходження ступенями моральності. Послідовність загального ходу морального виховання, накреслена Й.Гербартом, була обумовлена його розумінням самого характеру моральності.

Йоган Гербарт у моральному розвитку дитини, як і в розвитку її інтересу, виділив чотири ступені:

Перший - “пам’ять волі” - пов’язувався ним з необхідністю вироблення твердого характеру по відношенню до зовнішніх умов.

Другий - “вибір” - передбачав осмислення суб’єктом позитивних і негативних чинників, до чого він прагне, врахування умов, необхідних для досягнення бажаного.

Третій - “принцип” - пов’язаний з діяльністю інтелекту, що обумовлює формування самосвідомості, вироблення принципів, що є основою мотивів поведінки, усіх вчинків і дій.

На четвертому ступені морального розвитку вихованця, за термінологією Й.Гербарта, - “боротьба” - формується моральна свідомість, що виявляється у прийнятті тих чи тих рішень, самопримусі і самовладанні.

Моральний розвиток, за його переконанням, повинен врешті вести до свободи, до вільного розвитку вихованця у напрямі до доброчинників. У зв’язку з цим можна з упевненістю стверджувати, що Й.Гербарт не уявляв виховання без гуманного ставлення вихователя до вихованців, оскільки вчений вважав, що вихователі повинні співпереживати зі своїми вихованцями і приєднуватися до них з певним тактом.