Йоган Фрідріх Гербарт (1776-1841) - видатний німецький педагог-теоретик XIX ст. Народився в Ольденбурзі в сім’ї чиновника-юриста. Освіту здобув у латинській школі та Ієнському університеті. Після закінчення університету протягом 1797-1800 pp. працював домашнім вихователем у сім’ї швейцарського аристократа. У 1800 р. відвідав Бургдорфський інститут Й.Песталоцці, але захоплення не виявив.

З 1802 року працював доцентом філософії і педагогіки, а з 1805 року і професором Геттінгенського університету. З 1809 року - професор Кенігсбергського університету, де читав лекції з психології і педагогіки, відкрив педагогічну семінарію і дослідну школу, в якій сам викладав математику. У 1833-1841 pp. він знову професор Геттінгенського університету. Автор численних творів.

Найважливіші праці: “Головні пункти метафізики” (1806 p.), “Загальна педагогіка, що випливає з мети виховання” (1806 p.), “Підручник психології” (1816 p.), “Психологія як наука, що заснована на досліді, метафізиці й математиці” (1824-1825 p.), “Загальна метафізика з принципами філософського вчення про природу” (1828- 1829 p.), “Нарис лекцій з педагогіки” (1835 р.) та ін.

Світогляд формувався під впливом філософії Канта, Лейбніца, Фіхте. За своїми філософськими поглядами Й.Гербарт був типовим ідеалістом-метафізиком і вважав, що світ складається з безлічі незмінних простих частинок - “реалів”, які мають між собою певні зв’язки, створюють враження про зміни у світі, але людина не може пізнати ні цих реалів, ні світ у цілому.

Й.Гербарт був прихильником асоціативної психології, але вважав, що перетворення її в науку вимагає поєднання “метафізики” з математикою, філософських положень про психічні явища з математичним розрахунком психічних процесів.

За психічні “реалії” Й.Гербарт визнавав уявлення, а психічні процеси (мислення, волю, почуття тощо) трактував як відображення у свідомості їх взаємодії. Він детально розробив математичну “статистику” і “динаміку” цієї взаємодії, вважаючи, що свідомість має обмежений обсяг і безліч уявлень існує за її межами, намагаючись у неї проникнути. Уявлення взаємодіють між собою як реальні сили, причому однорідні уявлення об’єднуються, асоціюються і зміцнюють одне одного, а протилежні витісняють одне одного з свідомості або заважають піднестись до сфери несвідомого. Навіть нові уявлення можуть проникати у свідомість за умови, що вони не лише є досить потужними, але й отримують імпульс з боку споріднених уявлень минулого.

Уявлення минулого досвіду - це так звана апперцептуюча маса, поєднання якої з новими враженнями, тобто акт апперцепції, визначає чіткість, правильність і міцність сприймань, засвоєння нового.

Таким чином, Й.Гербарт ввів поняття апперцепції (від лат. “сприймаю”) в педагогіку, трактуючи її як усвідомлення сприймаючого суб’єктами нового матеріалу під впливом запасу уявлень - попередніх знань і досвіду, які він називав апперцепційною масою. Вперше це поняття ввів Г.Лейбніц.

Вчення Й.Гербарта про обмеженість обсягу свідомості, про її межу і важливість врахування межі свідомості для математичного виміру психічних процесів відіграло помітну роль у розвитку експериментальної психології, особливо психофізики, а його вчення про роль апперцепції в засвоєнні нових знань стало теоретичною основою низки педагогічних принципів (побудова уроку, послідовності, систематичності навчання тощо).

Таким чином, спираючись на дані філософії і психології, Й.Гербарт зробив спробу теоретично обґрунтувати педагогіку. Філософія, за Й.Гербартом, вказує на мету виховання, психологія - шляхи досягнення цієї мети.

Соціально-політичні погляди характеризуються негативним ставленням до революцій, рухів, класово-політичної боротьби. Й.Гербарт мріяв про суспільний порядок, спокійне, мирне життя.