Податкове право України
3. Територіальні податкові пільги
Якщо розглядати податкові пільги як певне звільнення платників податків, то цілком обґрунтованим видається виділення певних територій, на яких установлюється пільговий податковий режим. Такі території можуть існувати на двох рівнях:
1) нижчий рівень - території, що характеризуються звільненнями при використанні місцевих податків та зборів. Так, відповідно до ст. 10 Податкового кодексу України місцеві ради можуть установлювати частину місцевих податків та зборів і за рахунок цього формувати більш пільговий податковий режим на відповідних територіях;
2) вищий рівень - території спеціальних зон, які характеризуються специфічним пільговим оподатковуванням, що регулюється спеціальним законодавством. При цьому такі території поділяються на два підвиди:
а) території, що надають пільговий режим оподатковування для податкових резидентів України і розташовані за межами території України (до них належать насамперед офшорні зони);
б) території, що розташовані в Україні та надають пільговий початковий режим для податкових резидентів та нерезидентів України (вільні економічні зони).
Податкове законодавство України не має чіткого поняття «офшорна зона», і найчастіше термін «офшор» застосовується щодо компаній, їх підрозділів. Офшорні компанії відрізняються спрощеною процедурою реєстрації, низькою ставкою корпоративного податку або взагалі Гюго відсутністю; мінімальним обсягом і спрощеною процедурою щорічної звітності. При виконанні деяких вимог податок на прибуток або зовсім не сплачується, або сплачується в суто символічному розмірі.
Певне законодавче забезпечення система офшорних зон одержала у 2000 р. Президент України Розпорядженням від 21 лютого 2000 р. № 90 доручив Кабінету Міністрів України визначити й опублікувати перелік офшорних зон та надалі забезпечувати його щорічне опублікування. Основною причиною, що підштовхнула до закріплення цього переліку, став Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», що регламентував порядок роботи із платниками податків, які торгують із фірмами, зареєстрованими в офшорних зонах, а саме: при перерахуванні грошей таким фірмам за покупки було дозволено відносити на видатки тільки 85 % фактичної вартості товару, інші 15 % - із чистого прибутку. За невиконання цієї норми передбачалися значні штрафи, тоді як визначення офшорних зон надано не було. Тому законодавець тоді пішов спрощеним шляхом - закріпити вичерпний перелік офшорних зон, а не з’ясувати, у чому їх природа.
На сьогодні відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 р. № 143-р «Про перелік офшорних зон» такими визнаються: а) Британські залежні території: острови Гернсі, Джерсі, Мен, Олдерні; б) на Близькому Сході: Бахрейн; в) у Центральній Америці: Беліз; г) у Європі: Андорра, Гібралтар, Монако; д) у Карибському регіоні: Ангілья, Антигуа і Барбуда, Аруба, Багамські Острови, Барбадос, Бермудські Острови, Британські Віргінські Острови, Віргінські Острови (США), Гренада, Кайманові Острови, Монтсеррат, Нідерландські Антильські Острови, Пуерто-Ріко, Сент-Вінсент і Гре- надіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Співдружність Домініки, Теркс і Кайкос; е) в Африці: Ліберія, Сейшельські Острови; ж) у Тихоокеанському регіоні: Вануату, Маршальські Острови, Науру, Ніуе, Острови Кука, Самоа; з) серед країн Південної Азії: Мальдівська Республіка.
Усі вільні економічні зони можна поділити на два типи:
1) транспортно-транзитні - зони, розташовані по периметру кордонів, що забезпечують залучення товарів на територію держави і потік транзитних товарів через територію. Створюються з метою спрощення процедури переміщення цих товарів;
2) промислові - зони, розташовані на території держави, закріплені законодавством, у які здійснюється інвестування й на які встановлюється пільговий режим оподаткування. Такий пільговий режим стосується переважно пільг щодо ввізного податку на додану вартість, мита, податку на прибуток тощо.