Податкове право України
2. Види та форми податкових пільг
Систему пільг за податками необхідно розділити на дві групи. Перша група включає відносно традиційні і стабільні звільнення від податку, незалежно від зміни обставин і навіть державного устрою. Друга група характеризується певною короткочасністю стосовно конкретних об’єктів. У сучасних умовах, при становленні податкових систем і швидкій зміні господарської та політичної ситуації, ця група відрізняється більшою кількістю пільг та їх постійною зміною. Мабуть, закон про податкову систему повинен насамперед включати першу групу пільг, лише торкаючись другої, яка деталізуватиметься при регулюванні конкретного податкового платежу.
Податкові пільги можуть класифікуватися за різними принципами. Найчастіше податкова пільга визначається шляхом:
1) податкового відрахування, що зменшує базу оподаткування при нарахуванні податку;
2) зменшення податкового обов’язку після нарахування податку;
3) встановлення зниженої ставки оподаткування.
Звільнення від сплати податку можливе в повному або частковому обсязі. При звільненні в повному обсязі платник податків цілком звільняється від нарахування і сплати податку. При звільненні в частковому обсязі він звільняється від сплати податку тільки в певній частині його податкового обов’язку. Підставами для надання податкових пільг є особливості, які характеризують певну групу платників податків; вид їх діяльності та об’єкт оподаткування. Платник податків має право використати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування та у період усього строку її дії самостійно, без попереднього повідомлення податкових органів. Характеристика податкових пільг повинна бути заснована на рівності в оподаткуванні. При наданні пільг критерієм має бути матеріальне становище суб’єкта оподаткування. Навряд чи є правомірними підстави для надання пільг, якщо вони не пов’язані з майновим становищем.
Пункт 30.9 ст. 30 Податкового кодексу України закріплює вичерпний перелік видів податкових пільг. Принциповим для їх розмежування є момент надання такого звільнення - до того, як визначено суму для сплати чи після. Із цих позицій у Податковому кодексі України закріплено не досить зручну конструкцію, яка поєднує два різні види пільг: вирахування та знижку. Перше звільнення використовується під час розрахунку суми податку, тоді як знижка передбачає зменшення вже розрахованої суми на певний розмір. Податкова пільга надається шляхом:
1) вирахування (вилучення) - вид пільги, при якій виділяються окремі складові частини із загального об’єкта оподаткування з метою зменшення на розмір об’єкта при нарахуванні та сплаті податку. Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надання пільг проектується на об’єкт оподаткування, який безпосередньо зменшується. Подібні зменшення об’єкта з метою оподаткування можна класифікувати:
а) за видами платників: повні - надаються всім платникам; часткові - надаються певним категоріям платників; б) за строками: постійні - що діють постійно протягом тривалого проміжку часу; тимчасові - що діють протягом певного, обмеженого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями); надзвичайні - надаються у зв’язку з появою певних раптових обставин; в) за елементами об’єкта: майнові - відрахування певної частини оподатковуваного майна; прибуткові відрахування - застосовуються до частини доходу платника залежно від виду діяльності;
2) знижки - види пільги в галузі оподаткування, що зменшують суму податку на певні величини. Сукупність цих величин, що становлять основу знижки, визначається сумою видатків платника, які законодавець виводить з-під оподаткування шляхом зменшення на еквівалентну суму податкової бази. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства в певній діяльності платника, стимулюються його видатки в певному напрямі. Тут можна застосувати класифікацію вирахувань (вилучень) у сфері оподаткування (за видами платників; за строками; за елементами податкової бази): а) лімітовані знижки, розмір яких обмежений прямо або опосередковано; б) нелімітовані - знижки, при яких податкова база може бути зменшена на всю суму витрат платника податків; в) встановлення зниженої ставки оподаткування;
г) звільнення від сплати податку та збору.
Пільги за податком є винятком із загальної схеми нарахування конкретного виду податку, закріплені в нормативному акті, і враховують особливості, що характеризують платника, об’єкт, ставку або інші умови. При цьому пільги найчастіше є повним або частковим звільненням від податку. Сукупність пільг, що претендує на закріплення у відповідних розділах Особливої частини Податкового кодексу України, може містити такі форми: а) неоподатковуваний мінімум об’єкта податку. Визначення в абсолютній величині грошової суми в умовах інфляції не має сенсу. Саме тому законодавець виділяє величину, кратну мінімальній заробітній платі, що затверджується Верховною Радою України і автоматично збільшується при зміні мінімуму заробітної плати; б) вилучення з оподаткування певних елементів об’єкта. Найчастіше це частина доходу або інших об’єктів податку, що спрямовується на цілі, в реалізації яких зацікавлена держава або місцеві органи самоврядування (природоохоронні заходи, освоєння нових технологій);
в) звільнення від сплати податку окремих осіб або категорій платників. У такий спосіб законодавець відкриває більші можливості для одержання реальних доходів при зменшенні податкових вилучень, оскільки нерідко кошти на утримання таких суб’єктів виділяються з бюджету, і цей канал дещо спрощує рух коштів від платників податків у бюджет, а потім у зворотному напрямку - до осіб, яким вони потрібні;
г) зниження податкових ставок. Цей вид пільг відображає як державне, так і регіональне значення виду діяльності, що підпадає під знижену ставку; г) вирахування з податкового окладу. Передбачає насамперед вилучення з податкового окладу, що здійснюється за певний розрахунковий період; д) цільові податкові пільги. Можуть включати різні форми відстрочення стягнення податків; е) інші податкові пільги (податкові канікули тощо). Як своєрідну пільгу можна розглядати й деякі особливості сплати податку, форми перерахунку, хоча це вже окреме питання, що має регулюватися на рівні інструкцій. Багато проблем було пов’язано із фіскальним характером авансових платежів, однак подібний механізм сплати може забезпечити й низку зручностей для платника.