• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Податкове право України

1. Поняття ставки оподаткування

Характеристика цього елемента правового механізму податку є однією з найбільш сталих і несуперечливих. При визначенні ставки податку відсутня принципова розбіжність у різних авторів. Однак аналіз ставки оподаткування передбачає не тільки її визначення, а й характеристику компетенції органів щодо її встановлення або зміни, застосування різних видів. Ставка податку являє собою податкові нарахування на одиницю виміру податкової бази.

Стаття 25 «Ставка податку» Податкового кодексу України визначає ставку податку як розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування. Ставки податків та зборів (обов’язкових платежів) установлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та сільськими, селищними, міськими радами і не можуть змінюватися протягом бюджетного року. Зміни податкових ставок, механізми справляння податків та зборів (обов’язкових платежів) не можуть установлюватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Слід мати на увазі, що повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування зі встановлення ставок податку досить обмежені. За всіма загальнодержавними податками ставки встановлюються виключно Верховною Радою України. Що стосується місцевих податків та зборів, то їхні межі також визначено, і місцеві органи самоврядування, встановлюючи за ними ставки, не мають права перевищувати визначеного показника. Законодавче регулювання ставки оподаткування зосереджено в основному на процедурних питаннях, що регулюють порядок встановлення ставок, затвердження ставок акцизів.

Ставка оподаткування належить до основних елементів, що характеризують податковий механізм, без якого неможливо уявити ні конкретний податок, ні рівень податкового тягаря (тиску). Особливістю саме цього елемента порівняно з іншими складовими податкового механізму (платником, об’єктом) є його мобільність, рухливість. За допомогою ставки податку можна досить оперативно реагувати на зміни або стимулювати їх, практично не змінюючи податкового механізму в цілому. У багатьох випадках законодавче коригування конкретного податку відбувається шляхом зміни ставок податку. Подібна практика лежить в основі традиційного податкового маневрування. Воно дуже часто коригується зі значним спрощенням самої процедури законотворчості, коли оперативне реагування податкового законодавства на зміну суспільних відносин досягається шляхом передавання органом державної влади уряду певних повноважень у сфері регулювання розміру ставок оподаткування. Законодавче регулювання ставок податків, їх форм та рівнів породжує низку питань. Багато з них пов’язані з обґрунтуванням співвідношення середніх розмірів ставок і встановленої прогресії оподаткування: як має збільшуватися середня ставка при збільшенні доходу; з якого рівня доходів повинна «включатися» прогресія; що є основою для встановлення нижньої межі ставки.

Аналізуючи поняття ставки оподаткування, слід ураховувати, що цей елемент правового механізму податку близький до проблеми податкового тиску та встановлення податкової межі. Саме встановлення граничного розміру ставки оподаткування може створити підстави для закріплення певної межі в податковому тиску, при якому зберігаються стимули для господарської активності платників податків. Таким чином, граничною ставкою оподаткування є ставка, що встановлює максимальний розмір ставки оподаткування за певним видом податку.

Існуючі конструкції окремих податків та зборів дозволяють констатувати, що у багатьох випадках чинне податкове законодавство передбачає закріплення податкових механізмів, які мають конфіскаційний характер. Світова практика свідчить про те, що прогресивне оподаткування має «накривати» не більше 20 % усіх платників податків, а максимальна ставка податку (що дорівнює 50 %) - не більше 1 % від їх загальної кількості. Відсутність серйозного теоретичного розроблення вимагає кількаразової протягом року законодавчої зміни шкали оподаткування. Справа ускладнюється й широкою диференціацією величини особистих доходів населення. Необхідно розробити шкалу доходів, яка включала б 8-10 груп із приблизно однаковою різницею доходів усередині кожної групи. При цьому особливо важливо визначити максимальну межу останньої, найвищої групи, яка включала б найвищу ставку податку.