Податкове право України

4. Юридичні особи як платники податків

Платниками податків та зборів з юридичних осіб є: 1) українські підприємства та організації, місцем діяльності яких є Україна або органи управління яких перебувають в Україні; 2) іноземні підприємства та організації. В основі виникнення податкових обов’язків у таких платників, визначення їхніх розмірів і особливостей лежить диференціація юридичних осіб на резидентів та нерезидентів з метою оподаткування. Податковими резидентами згідно із ст. 14 Податкового кодексу України є юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет. Так, резидентами вважаються юридичні особи та суб’єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України та з місцезнаходженням на її території. До резидентів також належать дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також філії і представництва підприємств та організацій України за кордоном, що не здійснюють господарську діяльність.

Згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України нерезидентами вважаються: а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; б) дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій н Україні. Нерезидентами у свою чергу виступають юридичні особи і а суб’єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням ш межами України, створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави. Нерезидентами також є розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їхні представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, що не здійснюють господарську діяльність відповідно до законодавства України.

При визначенні резидентства юридичних осіб — платників податків використовується декілька підстав.

  1. Підприємство вважається резидентом, якщо воно засновано в державі для здійснення на її території діяльності у формі певної організаційної структури (місце реєстрації). Всі підприємства в Україні є резидентами, якщо вони зареєстровані тут, незалежно від місця здійснення діяльності. Іноді для визначення резидентства досить реєстрації юридичної адреси. У Франції корпорація визнається резидентом, якщо вона зареєстрована у Франції або тут зареєстрована її юридична адреса. За відсутності місця державної реєстрації і місця, зазначеного в установчих документах, місцем знаходження підприємства вважається місце здійснення основної економічної діяльності цього підприємства.
  2. Місцем управління підприємством уважається місце здійснення повноважень вищим органом управління (відповідно до статуту або установчих документів). Якщо управління підприємством здійснюється фізичною особою, що є власником цього підприємства, то місцем управління вважається місце проживання власника. За відсутності вищого органу управління місцем управління вважається місце здійснення повноважень виконавчим органом підприємства.
  3. За критерієм місця діяльності як резидент виділяється особа, що здійснює основний обсяг операцій на території країни.

Філії та представництва юридичних осіб розглядаються податковим законодавством як самостійні платники податків тільки в тому разі, якщо на них покладено обов’язок сплачувати конкретні податки. В цілому філії та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб не є платниками податків. Під відокремленим підрозділом згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України розуміються відокремлені підрозділи у значенні, наведеному в Господарському кодексі України. В окремих випадках відокремленим підрозділом уважається підрозділ суб’єкта господарювання, який розташований поза його межами та здійснює всі або частину його функцій. Обов’язок зі сплати податків та зборів, який ними виконується, являє собою обов’язок тих юридичних осіб, яких вони представляють. Фактично філії та інші відокремлені підрозділи не мають обов’язку зі сплати податку, а тільки виконують цей обов’язок у відповідній частині.

Так, постійним представництвом нерезидента в Україні є такий підрозділ, через який повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, належать: місце управління, філія, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова або газова свердловина, кар’єр, інше місце розвідки або видобутку корисних копалин. З метою оподаткування до постійних представництв прирівнюються резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що спричиняє виникнення в нерезидента прав і обов’язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента: містити (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, зі складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу митниці). Резиденти, прирівнювані з метою оподаткування до постійних представництв, не підлягають додатковій реєстрації в податкових органах як платник податку.

Стаття 14 Податкового кодексу України визначає постійне представництво як постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар’єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставления товарів. З метою оподаткування термін «постійне представництво» включає будівельний майданчик, будівельний, складальний або монтажний об’єкт чи пов’язану з ними наглядову діяльність, якщо тривалість робіт, пов’язана з таким майданчиком, об’єктом чи діяльністю, перевищує шість місяців; надання послуг (крім послуг з надання персоналу), в тому числі консультаційних, нерезидентом через співробітників або інший персонал, найнятий ним для таких цілей, але якщо гака діяльність провадиться (у рамках одного проекту або проекту, що пов’язаний з ним) в Україні протягом періоду або періодів, загальна тривалість яких становить більше шести місяців у будь-якому дванадцятимісячному періоді; резидентів, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав і обов’язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, зі складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу тимчасового зберігання або митного ліцензійного складу).

Постійним представництвом не є використання споруд виключно з метою зберігання, демонстрації або доставлення товарів чи виробів, що належать нерезиденту; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою зберігання або демонстрації; зберігання запасів товарів або виробів, що належать нерезиденту, виключно з метою перероблення іншим підприємством; утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; направлення у розпорядження особи фізичних осіб у межах виконання угод про послуги з надання персоналу; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Досить у специфічній формі представляє платників податків і зборів консолідована група платників податків. Специфіка цього учасника податкових відносин обумовлена декількома особливостями. По-перше, у цьому разі йдеться про своєрідну форму реалізації консолідації в оподаткуванні. Даний процес може здійснюватися як шляхом об’єднання обов’язків одного платника податків за різними видами податків та зборів у єдиний (консолідовані податки, спрощені системи оподаткування), так і у формі об’єднання податкових обов’язків декількох платників податків. Останній варіант саме й приводить до об’єднання групи платників податків та зборів і виділення на підставі цього єдиного суб’єкта. По-друге, об’єднання платників податків у консолідовану групу стосується тільки юридичних осіб. По-третє, в основі подібного об’єднання лежать специфічні характеристики юридичних осіб, які дозволяють їм об’єднатися в одну групу, що представляє єдиного платника. По-четверте, утворення консолідованого платника податків припускає своєрідне сполучення імперативних методів регулювання (усього, що пов’язане з оподаткуванням, реалізацією податкового обов´язку) і диспозитивних (щодо особливостей відносин договору, на умовах якого окремі платники податків поєднуються в консолідовану групу). По-п’яте, деякою своєрідністю характеризується податкова правосуб’єктність консолідованої групи платників податків, що передбачає одночасне виникнення як правоздатності, гак і дієздатності. По-шосте, підстава виникнення податкової правосуб’єктності цього учасника податкових відносин визначається складним фактичним складом, що припускає наявність декількох юридичних фактів (ухвалення рішення про перехід на консолідовану форму сплати, обліку та звітності; постановлення на облік у податкових органах; наявність законодавчо закріпленої моделі сплати податку консолідованою групою). По-сьоме, в умовах консолідованого платника податків актуальною і неоднозначною стає проблема відповідальності за сплату податків, оскільки її несе одна особа, яка, власне, і представляє всю групу.

Консолідована група платників податків являє собою об´єднання національних підприємств, які мають місцезнаходження в даній державі і виступають єдиним платником податків стосовно окремих податків та зборів. Це не означає створення нового підприємства, а припускає розгляд консолідованої групи як єдиного платника податків. Права і обов’язки цієї групи реалізуються головним підприємством, а всі учасники несуть солідарну відповідальність зі сплати податків, пені, штрафів. Консолідованою групою платників податку визнається утворене і зареєстроване відповідно до національного законодавства об’єднання підприємств та організацій, яке виступає як єдиний платник податку щодо одного або декількох податків. Консолідована група платників податків може бути створена тільки за умови, якщо учасниками такої групи є підприємства та організації - податкові резиденти.

Консолідована група платників податків може бути утворена лише на підставі договору між її учасниками. При цьому підприємство чи організація не може бути учасником більше однієї консолідованої групи платників податку. Учасники консолідованої групи платників податків несуть солідарну відповідальність щодо виконання податкових обов’язків консолідованої групи платників податку в частині тих податків, стосовно яких така група виступає єдиним платником. Операції з реалізації товарів (робіт, послуг) між підприємствами, організаціями, які входять до складу консолідованої групи платників податків, прирівнюються до операцій між структурними підрозділами одного підприємства тільки для цілей тих податків, за якими ухвалене рішення консолідації.

У сучасних умовах, мабуть, уже можна порушувати питання про класифікацію консолідованих платників податків. Вони можуть диференціюватися залежно від різних видів податків, типів платників, особливостей їх діяльності. Особливістю податкового регулювання консолідації платників є не тільки виділення об’єднання групи юридичних осіб, а й об’єднання юридичної особи із внутрішніми структурними відокремленими підрозділами, які можуть виступати як самостійні платники податків.

Правовому регулюванню обліку платників податків присвячено главу 6 розділу II «Адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів)» Податкового кодексу України. Облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю та повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, додержання податкового та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на органи державної податкової служби.

Податковий облік платників податків включає декілька видів процедур: а) узяття на податковий облік органами державної податкової служби; б) внесення змін до облікових даних; в) зняття з податкового обліку. Взяттю на облік або реєстрації в органах державної податкової служби підлягають усі платники податків. Узяття на облік в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов’язку щодо сплати того чи іншого податку та збору.

З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в органах державної податкової служби за місцезнаходженням юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов´язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку). При цьому об’єктами оподаткування і об’єктами, пов’язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв’язку з якими у платника податків виникають обов’язки щодо сплати податків та зборів. Такі об’єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом Податкового кодексу України. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, може ухвалити рішення про зміну основного місця обліку платника податків.

У пункті 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України встановлено обов’язок платника податків стати на облік у відповідних органах державної податкової служби за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об’єкти оподаткування і об’єкти, пов’язані з оподаткуванням, органи державної податкової служби за місцезнаходженням таких об’єктів у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний податковий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна або відкриття об’єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Взяття на облік платників податків - юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації чи включення відомостей про них до відповідних державних реєстрів на умовах, що визначаються законодавчими актами України, крім випадків, коли органами реєстрації є органи державної податкової служби або коли проведення державної реєстрації платника податків у відповідному статусі законодавством не передбачається.

Усі фізичні особи платники податків та зборів реєструються в органах державної податкової служби шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків. Фізичні особи - підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи.

Облік платників податків в органах державної податкової служби ведеться за податковими номерами. Порядок визначення податкового номера встановлюється центральним органом державної податкової служби. Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, ведеться за прізвищем, ім’ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб органами державної податкової служби робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта.

Орган державної податкової служби зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті) у всіх свідоцтвах, довідках, патентах, в інших документах або повідомленнях, що видаються платнику податків або надсилаються йому. Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті) в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних документах щодо податків та зборів, у фінансових документах, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Органи державної податкової служби забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться органами державної податкової служби, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних. Інформація, що збирається, використовується та формується органами державної податкової служби у зв’язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.

Особливості обліку платників податків за окремими податками, а також окремих категорій платників податків установлюються відповідними розділами Податкового кодексу України. Процедури податкового обліку платників податків різняться також за типом зобов’язаної особи - фізичної чи юридичної.

У статті 64 Податкового кодексу України визначено порядок взяття на облік юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб. Так, взяття на облік за основним місцем обліку юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів як платників податків та зборів в органах державної податкової служби здійснюється на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», не пізніше наступного робочого дня з дня одержання зазначених відомостей органами державної податкової служби.

Взяття на облік за основним місцем обліку платників податків - юридичних осіб та відокремлених підрозділів юридичних осіб, для яких законом установлено особливості їх державної реєстрації та які не включаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від них відповідної заяви, яку платник податків зобов’язаний подати у десятиденний строк після державної реєстрації (легалізації, акредитації чи засвідчення факту створення в інший спосіб). Довідка про взяття на облік платника податків надсилається (видається) платникам податків - юридичним особам та відокремленим підрозділам юридичних осіб наступного робочого дня з дня взяття на облік за основним місцем обліку.

Підставою для взяття на облік (внесення змін, перереєстрації) відокремленого підрозділу іноземної компанії, організації, у тому числі постійного представництва нерезидента, є належна акредитація (реєстрація, легалізація) такого підрозділу на території України згідно із законом. Для взяття на облік постійні представництва нерезидентів та відокремлені підрозділи іноземних юридичних осіб зобов’язані звернутися протягом 10 календарних днів з дня їх державної реєстрації (акредитації, легалізації) в установленому порядку або до початку провадження господарської діяльності, якщо така реєстрація не є обов´язковою згідно із законодавством, до органів державної податкової служби за своїм місцезнаходженням.

У разі встановлення органом державної податкової служби за результатами податкового контролю ведення нерезидентом господарської діяльності через постійне представництво на території України без взяття на податковий облік складається акт, який надсилається через компетентний орган України до компетентного органу іноземної держави для організації заходів стягнення. Форма зазначеного акта затверджується центральним органом державної податкової служби.

На обліку в органах державної податкової служби повинні перебувати угоди про розподіл продукції, договори управління майном (крім договорів щодо операцій, визначених у підп. 153.13.10 п. 153.13 ст. 153 або у другому реченні абз. другого підп. 5 п. 180.1 ст. 180 цього Кодексу) та договори про спільну діяльність на території України без створення юридичних осіб, на які поширюються особливості податкового обліку та оподаткування діяльності за такими договорами (угодами), визначені Податковим кодексом України. В органах державної податкової служби не обліковуються договори про спільну діяльність, на які не поширюються особливості податкового обліку га оподаткування спільної діяльності, визначені цим Кодексом. Кожен учасник таких договорів перебуває на обліку в органах державної податкової служби та виконує обов’язки платника податків самостійно.

Взяття на облік договору або угоди здійснюється шляхом додаткового взяття на облік управителя майна, учасника договору про спільну діяльність або угоди про розподіл продукції як платника податків - відповідального за утримання та внесення податків до бюджету під час виконання договору або угоди. Заяву про взяття на облік такий платник податків зобов’язаний подати протягом 10 календарних днів після реєстрації договору чи угоди або після набрання ним чинності, якщо відповідно до законодавства договір не реєструється.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, визначає порядок обліку платників податків в органах державної податкової служби та порядок формування Реєстру великих платників податків на відповідний рік з урахуванням критеріїв, визначених для великих платників податків. У разі включення платника податків до Реєстру великих платників податків на нього поширюються особливості, визначені для великих платників податків.

Процедури обліку фізичних осіб - платників податку передбачені у ст. 65 Податкового кодексу України і стосуються такої категорії, як самозайняті особи. Відповідно до підп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - це платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність -- участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Взяття на облік фізичних осіб - підприємців в органах державної податкової служби здійснюється за місцем їх державної реєстрації на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців». Приватні нотаріуси та інші фізичні особи, умовою ведення незалежної професійної діяльності яких згідно із законом є державна реєстрація такої діяльності у відповідному уповноваженому органі та одержання свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на ведення незалежної професійної діяльності, протягом 10 календарних днів після такої реєстрації зобов’язані стати на облік в органі державної податкової служби за місцем свого постійного проживання.

Облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановлення на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також учинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Для взяття на облік фізичної особи, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, така особа повинна подати заяву та документи особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до органу державної податкової служби за місцем постійного проживання. Орган державної податкової служби відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі:

1) наявності обмежень на провадження незалежної професійної діяльності, встановлених законодавством;

2) коли документи подані за неналежним місцем обліку;

3) коли документи не відповідають установленим вимогам, подані не в повному обсязі або коли зазначені в різних документах відомості є взаємно невідповідними;

4) коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа;

5) неподання для реєстрації особою, яка має намір провадити незалежну професійну діяльність, свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності. Після усунення причин, що були підставою для відмови у взятті на облік самозайнятої особи, фізична особа може повторно подати документи для взяття на облік.

Взяття на облік самозайнятої особи здійснюється органом державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня з дня одержання відповідних відомостей від державного реєстратора (для фізичних осіб - підприємців) або прийняття заяви (для осіб, які здійснюють незалежну професійну діяльність). Дані про взяття на облік фізичної особи - підприємця передаються до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у день взяття на облік у порядку, встановленому спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Взяття на облік фізичної особи - підприємця підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, яка надсилається (видається) фізичній особі - підприємцю у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Довідка про взяття на облік платника податків надсилається (видається) особі, яка здійснює незалежну професійну діяльність, наступного робочого дня з дня взяття на облік. Фізичній особі, яка провадить незалежну професійну діяльність, довідка про взяття на облік платника податків видається органом державної податкової служби із зазначенням строку, якщо такий строк указаний у свідоцтві про реєстрацію чи іншому документі (дозволі, сертифікаті тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

Самозайняті особи зобов’язані подавати до органів державної податкової служби за місцем свого обліку відомості про зміну облікових даних протягом місяця з дня виникнення таких змін. Зміни до відомостей про самозайняту особу, які містяться у Державному реєстрі, набирають чинності з дня внесення відповідного запису до такого реєстру.

Внесення змін до облікових даних платників податків, крім фізичних осіб, які не зареєстровані підприємцями та не провадять незалежну професійну діяльність, здійснюється за наявності відповідних підстав, передбачених Податковим кодексом України, до яких належать, зокрема:

- інформація органів державної реєстрації;

- інформація банків та інших фінансових установ про відкриття (закриття) рахунків платників податків;

-документально підтверджена інформація, що надається платниками податків;

- інформація суб’єктів інформаційного обміну, уповноважених учиняти будь-які реєстраційні дії стосовно платника податків;

- рішення суду, що набрало законної сили;

- дані перевірок платників податків.

Залежно від характеру змін в облікових даних платника податків вони можуть як спричиняти перереєстрацію платники, гак і ні. Так, у разі проведення державної реєстрації зміни місцезнаходження або місця проживання платника податків, унаслідок якої змінюються адміністративно-територіальна одиниця та орган державної податкової служби, у якому на обліку перебуває платник податків, а також у разі зміни податкової адреси платника податків, органами державної податкової служби за попереднім та новим місцезнаходженням (місцем проживання) платника податків проводяться процедури відповідно зняття з обліку/взяття на облік такого платника податків.

Відповідно до п. 66.5 ст. 66 Податкового кодексу України у разі виникнення змін у даних або внесення змін до документів, що подаються для взяття на облік, платник податків зобов’язаний подати органу державної податкової служби, в якому він обліковується, уточнені документи протягом 10 календарних днів з дня внесення змін до зазначених документів.

Порядок зняття з обліку в органах державної податкової служби юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб встановлено у ст. 67 Податкового кодексу України, якою зокрема передбачено перелік підстав для такого зняття з обліку:

- повідомлення чи документальне підтвердження державного реєстратора або іншого органу державної реєстрації про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, закриття відокремленого підрозділу юридичної особи;

- наявність хоча б однієї з підстав, визначених у п. 65.10 ст. 65 Податкового кодексу України для самозайнятої особи.

Органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо: а) припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; б) скасування державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; в) скасування державної реєстрації змін до установчих документів. У разі припинення юридичної особи її відокремлені підрозділи підлягають зняттю з обліку в контролюючих органах.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків. До Державного реєстру вноситься інформація про осіб, які є: громадянами України; іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні; іноземцями та особами без громадянства, які не мають постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов’язані сплачувати податки в Україні або є засновниками юридичних осіб, створених на території України. Облік фізичних осіб - платників податків, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, ведеться в окремому реєстрі Державного реєстру за прізвищем, ім’ям, по батькові та серією і номером паспорта без використання реєстраційного номера облікової картки.

До облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься така інформація: прізвище, ім’я та по батькові; дата народження; місце народження (країна, область, район, населений пункт); місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство; серія, номер свідоцтва про народження, паспорта (аналогічні дані іншого документа, що посвідчує особу), ким і коли виданий.

До інформаційної бази Державного реєстру включаються такі дані про фізичних осіб: джерела одержання доходів; об’єкти оподаткування; сума нарахованих та/або одержаних доходів; сума нарахованих та/ або сплачених податків; інформація про податкову знижку та податкові пільги платника податків. До Державного реєстру вносяться відомості про державну реєстрацію, реєстрацію та взяття на облік фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність.

Реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відмітку в паспорті) використовуються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами незалежно від організаційно-правових форм, включаючи установи Національного банку України, банками та іншими фінансовими установами, біржами, особами, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичними особами - підприємцями, а також фізичними особами в усіх документах, які містять інформацію про об’єкти оподаткування фізичних осіб або про сплату податків, зокрема у разі: а) виплати доходів, з яких утримуються податки згідно із законодавством України. Фізичні особи зобов’язані подавати інформацію про реєстраційний номер облікової картки юридичним та фізичним особам, що виплачують їм доходи; б) укладення цивільно-правових договорів, предметом яких є об’єкти оподаткування та щодо яких виникають обов’язки стосовно сплати податків та зборів; в) відкриття рахунків у банках або інших фінансових установах, а також у розрахункових документах під час здійснення фізичними особами безготівкових розрахунків тощо (ст. 70 Податкового кодексу України).

Державний реєстр фізичних осіб — платників податків формується на основі Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів. Обліковим карткам фізичних осіб, які на момент набрання чинності Податковим кодексом України зареєстровані у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів, присвоюються номери, що відповідають ідентифікаційним номерам платників податків - фізичних осіб. Документи про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов’язкових платежів, видані органами державної податкової служби у порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Податковим кодексом України, вважаються дійсними для всіх випадків, передбачених для використання реєстраційних номерів облікових карток фізичних осіб, не підлягають обов’язковій заміні та є такими, що засвідчують реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.