• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Податкове право України

2. Обов’язки і права платника податків

В основі формування правового статусу платника податків лежить конституційна норма-принцип, що закріплює безумовний податковий обов’язок, реалізація якого регулюється імперативними методами. Саме це посилання й має становити основу законодавчого оформлення обов’язків і прав платника податків. При цьому важливо мати на увазі, що в системі суб’єктів податкових правовідносин платник податку займає чітко виражене підлегле порядковане становище (у жодному разі не ґрунтується на організаційно-владному підпорядкуванні), що характеризує його як зобов’язаного суб’єкта. Саме тому правовий статус платника податків будується за рахунок насамперед, а інколи і виключно, обов’язків, і тільки потім прав, що їх деталізують. Це пояснюється природою податкового обов’язку, що регулюється владними, імперативними приписами з боку держави стосовно реалізації платником податків передусім обов’язку зі сплати податків та зборів. Саме тому платник податку реалізує переважно обов’язок, який визначає й деякі права.

Податкові правовідносини і реалізація безпосереднього обов’язку платника зі сплати податку передбачають певне протистояння податкового органу та платника податків. Виходячи із цього, необхідно чітко врегулювати межі можливих дій, визначити права, обов’язки кожного з них. Податковим кодексом України (статті 16, 17, 19^і, 20, 21) врегульовано правовий статус платників податків та податкових органів. У цій ситуації йдеться про певне співвідношення суб’єктів, які протистоять у податкових правовідносинах і представляють владну та зобов’язану сторони цих відносин. Саме з цих позицій слід зробити два зауваження.

Г1о-перше, правові статуси платника податку та податкового органу мають бути узгодженими. Можливо це зробити лише у разі певної кореляції поведінки платника та податкового органу - коли обов’язку платника протистоїть право податкового органу контролювати виконання цього обов’язку і т. д. По-друге, з огляду на імперативну природу податкових правовідносин, коли йдеться про регулювання власником руху коштів, що формуються від справляння податків та зборів (державою та територіальними громадами), необхідна і відповідна побудова співвідношення прав і обов’язків. Якщо у платників (як зобов’язаних осіб) перш за все повинні бути чітко визначені обов’язки (та похідні від них права), то стосовно податкових органів детального закріплення необхідно вимагати саме для прав, якими держава їх наділяє в галузі управління відносинами оподаткування.

Сплата податків є одним з основних обов’язків юридичних та фізичних осіб. Реалізація цього обов’язку залежить як від оптимальних стимулів та їх правового регулювання, так і від розподілу прав і обов’язків суб’єктів податкових правовідносин. При регулюванні необхідно враховувати, що права закріплюють межі можливої поведінки суб’єкта, тоді як обов’язки окреслюють межі його належної поведінки. Важливо враховувати, що конкретні обов’язки платника виникають за наявності: а) об’єкта оподаткування в платника; б) юридичних фактів, що породжують обов’язок зі сплати податку. Таке акцентування податкового законодавства при регулюванні обов’язків платника податків, звичайно, є важливим.

Обов’язки і права платників податків закріплені в Податковому кодексі України. Необхідно звернути увагу на логіку законодавця при закріпленні юридичних обов’язків та суб’єктивних прав платників: спочатку — обов’язки, а потім — права. Конкретні обов’язки платника виникають за наявності об’єкта оподаткування у платника та фактів, що породжують обов’язок зі сплати податку. Це пояснюється природою обов’язку зі сплати податків та зборів, що визначається владними, імперативними приписами з боку держави стосовно реалізації суб’єктом обов’язку зі сплати податків та зборів. Саме тому платник податків реалізує насамперед обов’язок, який визначає й певні права. Податкові правовідносини та реалізація безпосереднього обов’язку платника зі сплати податку передбачають певне протистояння податкового органу та платника податків. Виходячи із цього, необхідно чітко врегулювати межі можливих дій, права і обов’язки кожного з них.

Основи правового статусу платника встановлено у Податковому кодексі України. Стаття 16 «Обов’язки платника податків» цього Кодексу закріплює необхідність певних дій платника податків. Він зобов’язаний: 1) стати на облік у контролюючих органах у порядку, передбаченому законодавством України; 2) вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; 3) подавати до контролюючих органів у порядку встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; 4) сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених законодавством; 5) подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування (податкових зобов’язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; 6) подавати контролюючим органам інформацію, відомості про суми коштів, не сплачених до бюджету у зв’язку з одержанням податкових пільг (суми одержаних пільг), та напрями їх використання (стосовно умовних податкових пільг - пільг, що надаються за умови використання коштів, вивільнених у суб’єкта господарювання внаслідок надання пільги, у визначеному державою порядку); 7) подавати контролюючим органам інформацію в порядку, строки та обсягах, установлених податковим законодавством; 8) давати пояснення з питань оподаткування у випадках, передбачених законами, виконувати вимоги органів державної податкової та митної служб щодо усунення виявлених порушень законів з питань оподаткування та митної справи і підписувати акти (довідки) про проведення перевірки; 9) не перешкоджати законній діяльності посадової особи контролюючого органу під час виконання нею службових обов’язків та виконувати законні вимоги такої посадової особи; 10) повідомляти органу державної податкової служби за місцем обліку такого платника про його ліквідацію або реорганізацію протягом трьох робочих днів з дня прийняття відповідного рішення (крім випадків, коли обов’язок здійснювати таке повідомлення покладено законом на орган державної реєстрації); 11) повідомляти органу державної податкової служби про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи - підприємця; 12) забезпечувати збереження документів, пов’язаних з виконанням податкового обов’язку, протягом установлених строків; 13) допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян), що використовуються для одержання доходів чи пов’язані з утриманням об’єктів оподаткування, а також для проведення перевірок з питань обчислення і сплати податків та зборів.

Доцільно виділити певні групи обов’язків платників: 1) з податковою обліку (стати на облік або зареєструватися в податковому органі (нового змісту набув цей обов’язок з появою в Україні державних реєстрів фізичних і юридичних осіб - платників податків); надавати компетентним органам необхідну інформацію (податковим органам - про відкриття рахунків; про рішення, прийняті судом або власником) і т. д.); 2) зі сплати податків (самостійно і правильно обчислювати суми податкових платежів; вчасно і у повному обсязі сплачувати податки; погашати недоїмки); 3) з податкової звітності (вести бухгалтерський облік і вносити виправлення у звітність; вчасно складати звіти і зберігати їх необхідний час; представляти в податкові органи необхідні документи, пояснення, довідки, виконувати їхні вимоги (або обґрунтовувати відмову) і т. д.).

Порівняно із Законом України «Про систему оподаткування» права платників податків дещо розширено. Але знов-таки доцільно звернути увагу на те, що поряд із власне податковими правами (саме які і мають бути закріплені в Податковому кодексі) України законодавець залишив і не зовсім зручні конструкції. По-перше, для реалізації деяких прав необов’язково бути платником податків (можливість оскарження дій та рішень контролюючих органів чи їх посадових осіб, можливість звертатися до суду закріплено Конституцією України, і такий загальний припис не обов’язково дублювати в податковому законі). По-друге, реальне закріплення суб’єктивного права платника в певному протистоянні з податковим органом обумовлює наявність відповідного обов’язку в податкового органу та підстави відповідальності в разі невиконання останніх. Так, у платників податків є право одержувати інформацію в органах державної податкової та митної служби, але ст. 21 «Обов’язки і відповідальність посадових осіб контролюючих органів» Податкового кодексу України не тільки не визначає наслідки невиконання ними обов’язку з надання інформації, а й взагалі не закріплює такого обов’язку.

Права платника податків також можна об’єднати в групи: 1) з податкового обліку (представляти свої інтереси безпосередньо (або через представника) у податкових органах); бути присутнім при проведенні податкових перевірок); 2) зі сплати податків (використовувати податкові пільги; одержувати відстрочення, розстрочення, податковий кредит); 3) з податкової звітності (одержувати в податкових органах необхідну інформацію; обирати метод ведення податкового обліку; представляти податковим органам пояснення, обґрунтовані відмови; оскаржувати рішення податкових органів; не розголошувати податкову таємницю і т. д.).

Важливість такого акцентування українського податкового законодавства полягає переважно у двох моментах. По-перше, при закріпленні правового статусу платника податків законодавець виділяє насамперед обов’язки, а потім - права, що повною мірою відображає правову природу статусу зобов’язаної особи в податковому регулюванні. По-друге, принципово важливе значення має використання в цьому випадку закритих переліків як обов’язків, так і прав. Подібна однозначність дозволить уникнути системи колізій і суперечностей при застосуванні норм податкового законодавства, коли нібито презюмують різні види обов’язків платників, окремо не закріплені законом.

Відповідно до ст. 17 «Права платника податків» Податкового кодексу України платник податку має право: 1) безоплатно одержувати в органах державної податкової служби та митних органах, у тому числі через мережу Інтернет, інформацію про податки та збори і нормативно-правові акти, що їх регулюють, порядок обліку та сплати податків та зборів, права і обов’язки платників податків, повноваження контролюючих органів та їх посадових осіб щодо здійснення податкового контролю; 2) представляти свої інтереси в контролюючих органах самостійно, через податкового агента або уповноваженого представника; 3) обирати самостійно, якщо інше не встановлено цим Кодексом, метод ведення обліку доходів і витрат; 4) користуватися податковими пільгами за наявності для цього підстав; 5) одержувати відстрочення, розстрочення сплати податків або податковий кредит;

6) бути присутнім під час проведення перевірок та надавати пояснення з питань, що виникають під час таких перевірок, ознайомлюватися та одержувати акти (довідки) перевірок, проведених контролюючими органами, перед підписанням актів (довідок) про проведення перевірки, у разі наявності зауважень щодо змісту (тексту) складених актів (довідок) підписувати їх із застереженнями та подавати контролюючому органу письмові заперечення в порядку, встановленому дим Кодексом; 7) оскаржувати рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), надані контролюючими органами роз’яснення;

1) вимагати від контролюючих органів проведення перевірки відомостей та фактів, що можуть свідчити на користь платника податків;

2) на нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю і стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов´язків; 10) на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом; 11) на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законодавством порядку; 12) за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, вести облік тимчасових та постійних податкових різниць та використовувати дані такого обліку для складання декларації з податку на прибуток. Платник податку має також інші права, передбачені законом.