• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Податкове право України

1. Поняття платників податків та зборів

Поняття «платник податків» передбачає фактичне законодавче закріплення його основних ознак. Мабуть, навряд чи необхідна неодмінна наявність їх в одній законодавчій нормі і має йтися про узгодження норм податкового законодавства, які регулюють правовий статус платників податків у цілому, а не про обов’язковий перелік всіх ознак в одній статті. Серед ознак платника податків можна виділити:

1) як поняття платника податків, так і його права і обов’язки повинні бути неодмінно закріплені податковим законом;

2) перелік обов’язків і прав платників податків повинен мати закритий характер;

3) платник податку реалізує комплекс обов´язків зі сплати податку, податкового обліку та звітності, центральне місце серед яких посідають обов’язки, пов’язані зі сплатою податку;

4) податковий обов’язок у платника виникає у зв’язку з об’єктом оподаткування;

5) права платника податків повинні мати особистий характер, що виключає можливість їх передавання іншим особам;

6) реалізація обов’язку зі сплати податку в платника податків здійснюється за рахунок його власних коштів;

7) відповідальність за неповне або несвоєчасне виконання податкового обов’язку несе особисто платник податку за рахунок власних коштів.

Відповідно до ст. 15 «Платники податку» Податкового кодексу України платниками податку визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок зі сплати податків та зборів. Кожний з платників податку може бути платником податку за одним або декількома податками та зборами.

Платником податків виступає суб’єкти податкових правовідносин, на якого законом покладено комплекс податкових обов’язків. Дуже важливо підкреслити саме комплекс податкових обов’язків. Іноді акцент робиться на обов’язок платника податків сплачувати податок за рахунок власних коштів. Але необхідно вказати при цьому на декілька обставин: по-перше, податок може сплачуватися у виключних випадках і за рахунок позикових коштів; по-друге, сплата деяких податків пов’язана з відмінностями формального і реального платників (у тому числі коштів), наприклад, при сплаті податку на додану вартість. Таким чином, платник податків мусить реалізовувати комплекс податкових обов’язків, куди ввійдуть три основні блоки: 1) обов’язок з ведення податкового обліку; 2) обов’язок зі сплати податків та зборів (це не виключає виконання цих обов’язків через представника); 3) обов’язок з податкової звітності. Отже, платниками податку визнаються особи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або здійснюють діяльність, що є об’єктом оподаткування, і на які податковим законодавством покладено обов´язок зі сплати податків.

Платниками податку можуть бути: фізичні особи (податкові резиденти і нерезиденти України); юридичні особи (податкові резиденти і нерезиденти України), їхні філії та інші відокремлені підрозділи, якщо вони мають окремий баланс і окремий рахунок у банківській установі. Не можуть бути платниками податку: органи, що входять до системи органів державної влади й управління; органи місцевого самоврядування в межах виконання покладених на них функцій; релігійні організації. При визначенні податкового статусу конкретного платника враховуються два критерії: резидентство і гериторіальність. Різне об’єднання цих критеріїв породжує неоднаковий податковий режим і часто є основою проблеми подвійного оподаткування. Одні країни за основу беруть критерій резидентства (Велика Британія, США, Росія, Україна); інші - переважно критерій територіальності (Франція, Швейцарія, країни Латинської Америки). Принцип резидентства (постійного місця перебування) поділяє всіх платників на дві групи: а) резиденти - особи, які мають постійне місце проживання або місцезнаходження в даній державі і доходи яких підлягають оподаткуванню із всіх джерел (несуть повну податкову відповідальність); б) нерезиденти - особи, які не мають постійного місця перебування в державі і у яких підлягають оподаткуванню лише доходи, одержані ними на цій території (несуть обмежену податкову відповідальність). Принцип територіальності визначає національну належність джерела доходу. При цьому оподатковуванню в зазначеній країні підлягають тільки доходи, одержані на її території, у той час як будь-які доходи, одержані за її межами, звільняються від податків у цій країні.