• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Податкове право України

2. Види податкових правовідносин

Кращому розумінню змісту і особливостей податкових правовідносин допомагає їх класифікація за різними підставами.

• З позиції участі в реалізації функцій права податкові правовідносини можна поділити на:

1) загальнорегулятивні (спрямовані на закріплення кола суб’єктів податкового права, їх загального юридичного статусу);

2) конкретно-регулятивні (спрямовані на закріплення конкретної поведінки суб’єктів);

3) комплексні (виникають на стику загальнорегулятивних і конкретно-регулятивних відносин);

4) охоронні (спрямовані на реалізацію заходів державно-примусового характеру).

Види правових відносин діють у єдності: конкретно-регулятивні правовідносини функціонують лише тоді, коли вступили в дію загальнорегулятивні; охоронні відносини передбачають існування регулюючих обов’язків, при порушенні яких застосовуються заходи юридичної відповідальності. Таким чином, система податкових правовідносин складається з декількох взаємодіючих «рівнів» правовідносин.

Зміст загальнорегулятивних відносин визначається нормами, які встановлюють принципи податків і повноваження окремих суб’єктів податкових правовідносин. Загальні і конкретно-регулятивні правовідносини становлять основну масу правовідносин у суспільстві та регулюють суспільні відносини шляхом установлення суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Розвиток регулюючих відносин, своєчасна їх поява, безперешкодне і належне здійснення є свідченням повного та реального використання права.

Загальнорегулятивні правовідносини виконують в основному функцію закріплення кола суб’єктів права та їх статусу. Коли особа виступає як носій загального суб’єктивного права, вона перебуває у специфічному становищі стосовно всіх інших осіб, а загальне суб’єктивне право, як підкреслює С. С. Алексєєв, тому і є «суб’єктивним», що має особистий характер, тобто належить не тільки всім суб’єктам, а й кожному суб’єкту окремо.

Конкретні правовідносини виступають як форма реалізації загальнорегулятивних податкових правовідносин. У цій ситуації загальні права і обов’язки проектуються на діяльність конкретних суб’єктів. Якщо загальнорегулятивні податкові правовідносини виділяють із системи правовідносин ті, які пов’язані зі сплатою податків, то конкретні правовідносини це уточнюють за різними напрямами (за видами податків, за платниками). Конкретно-регулятивні відносини закріплюють конкретну поведінку суб´єктів, зміст їх прав і обов’язків.

Комплексні податкові правовідносини перебувають на своєрідному стику конкретних і загальнорегулятивних податкових правовідносин. Вони досить вузько персоніфіковані, передбачаючи конкретного платника (що відрізняє їх від загальних), але однією з їх ознак є складний зміст, що відрізняє їх від простих.

Охоронні податкові правовідносини виникають за умови порушення прав і невиконання обов’язків, коли учасники правовідносин мають потребу в правових способах захисту з боку держави. Однією зі сторін таких правовідносин є компетентний суб’єкт, носій владних повноважень, наділений державою повноваженням примусу. Іншою стороною є особа або орган, до якого застосовуються способи державного примусу.

Охоронні податкові правовідносини формуються в процесі правового регулювання і опосередковують охоронну функцію податкового права. Охоронні правовідносини мають похідний характер. Вони забезпечують реалізацію заходів державно-примусового впливу стосовно осіб, які порушили юридичні обов’язки зі сплати податків. У рамках охоронних податкових правовідносин здійснюється захист суб’єктивних прав, втілюються в життя заходи юридичної відповідальності.

Відповідно до зміщення акценту в регулюючій функції права у сферу статичної або динамічної спрямованості виділяють:

1) активні податкові правовідносини;

2) пасивні податкові правовідносини.

Активні і пасивні податкові правовідносини являють собою різновиди регулятивних податкових правовідносин. Принциповий поділ регулятивних податкових правовідносин на активні і пасивні є досить абстрактним, оскільки вони беруть участь у регулюванні податкових відносин майже одночасно і лише підкреслюють, на яку функцію (активну або пасивну) робиться акцент у вимозі поведінки зобов’язаної особи.

Впорядкування і закріплення певних суспільних відносин, пов’язаних з оподаткуванням, передбачає й пасивну спрямованість правового регулювання. У цьому разі певним учасникам правовідносин надаються права на позитивні дії, а інші особи, що беруть участь у правовідносинах, реалізують пасивні обов’язки - утримуються від дій певного роду Незважаючи на те що податково-правовому регулюванню більшою мірою притаманні активні дії суб’єктів, певне місце відведене й цьому підвиду регулятивних податкових правовідносин. Саме за їх допомогою будується взаємодія податкових органів, що здійснюють певні позитивні дії, і платників податків, які утримуються від податкових правопорушень.

Пасивні податкові правовідносини, що виражають статичну функцію права, складаються на основі уповноважуючих і забороняючих податково-правових норм, що передбачають позитивні дії уповноваженої особи і обов’язки пасивного змісту зобов’язаних осіб. їх особливістю є акцентування на дію уповноваженої особи, що ними задовольняє свої інтереси, годі як пасивні обов’язки платників зводяться до допоміжної ролі. Таким чином, реалізуються певні відносини в галузі податкового контролю, коли активним діям податкових органів протиставляється пасивна поведінка контрольованих суб’єктів.

Розвиток, динаміка суспільних відносин забезпечуються іншими правовими способами, і як основні тут виступають податкові правовідносини активного типу. При цьому вони передбачають досить виражене протистояння суб’єктів, які представляють дві сторони податкових правовідносин. Насамперед це особи, на які покладене суб’єктивне право вимоги певної поведінки, виконання податкових обов´язків. Такими суб’єктами в активних податкових правовідносинах виступають податкові органи або інші органи, що представляють державу в податкових правовідносинах. У той же час їм протистоять особи, на яких покладають активні юридичні обов’язки, що передбачають здійснення позитивних дій. Подібне становище визначає місце платників податків та інших зобов’язаних учасників податкових правовідносин.

• Залежно від способу індивідуалізації суб’єктів у податкових правовідносинах виділяють:

1) відносні податкові правовідносини;

2) абсолютні податкові правовідносини.

Відносними називаються правовідносини, у яких уповноваженій особі протистоїть конкретна зобов’язана особа. Обов’язки у відносних правовідносинах можуть полягати не тільки в утриманні від дій, а й у здійсненні позитивних дій.

Відносними податковими правовідносинами (іноді їх ще називають двосторонньо індивідуалізованими) є правовідносини, що максимально деталізують суб’єктний склад, у якому чітко визначено як уповноважених, гак і зобов’язаних учасників відносин. Однак у цьому разі треба розрізняти персоніфікацію і деталізацію суб’єкта. Звичайно, навряд чи в цій ситуації слід очікувати поіменного переліку платників податків, але закріплення рис, що детально характеризують зобов’язаних осіб, закритий перелік можливих зобов’язаних учасників правовідносин саме й відображають деталізацію із цього боку.

Абсолютними податковими правовідносинами (у деяких випадках вони характеризуються як односторонньо індивідуалізовані) виступають правовідносини, у яких чітко і детально визначена тільки одна сторона, що виступає носієм суб’єктивного права, тоді як зобов´язаними є всі інші особи, що є учасниками правовідносин, без особливої деталізації. Саме акцентування на характеристиці цих відносин і виражає їх назва: абсолютними податкові правовідносини називаються тому, що абсолютно всі носії суб’єктивних обов’язків зобов’язані утримуватися від порушення певного суб’єктивного права.

Абсолютні податкові правовідносини являють собою передусім відносини пасивного типу і спрямовані не стільки на регулювання динаміки, розвитку суспільних відносин, скільки на закріплення певного стану, реалізацію охоронних засад. Вирішальне значення для здійснення абсолютних прав мають власні дії уповноваженої особи. Зобов’язані особи в абсолютних правовідносинах повинні тільки не перешкоджати уповноваженому робити дії, здійснювати абсолютне право. Саме тому обов’язок в абсолютних правовідносинах і має загальний характер, тобто покладається на всіх. Абсолютному праву відповідає обов’язок усякого і кожного утримуватися від дій, що перешкоджають нормальному здійсненню права.