Податкове право України
2. Предмет і метод податкового права
Предметом податкового права є суспільні відносини, які мають багатоаспектний і складний характер. Крім того, це досить специфічна сфера соціальних зв’язків, що існують у суспільстві. Вона зумовлена економічним і публічно-правовим змістом податків як основних джерел створення державних фінансів через вилучення у вигляді обов’язкових платежів частини суспільного продукту, що, власне, і є предметом правового регулювання.
Кожний правовий інститут стосується певної групи суспільних відносин. Інститут податкового права охоплює відповідно систему відносин, що і визначає предмет податкового права. Предметом податкового права є група однорідних суспільних відносин, які визначають надходження коштів від платників у бюджети у формі податків та зборів. Предмет регулювання охоплює сукупність певних, специфічних відносин, що дає змогу виділити їх із загальної маси фінансових відносин. їх особливістю є рух грошей у власність держави та територіальних громад знизу вгору (від платника в бюджет) у формі податків та зборів. Відносини щодо розподілу цих коштів, виділення їх на задоволення державних потреб (тобто рух зверху вниз) не є предметом податкового права, хоча й регулюються фінансовим правом.
Характерною рисою податкових відносин є їх майновий характер виконання податкового обов’язку означає передавання у власність або розпорядження держави певних коштів. У зв’язку із цим необхідно погодитися із С. Д. Ципкіним, який, визначаючи майновий характер податкових відносин, стверджував, що невиконання податкового зобов’язання спричиняє матеріальний збиток державі, порушення загальнодержавних інтересів.
У податкових правовідносинах найбільш чітко порівняно з усіма іншими фінансовими правовідносинами простежуються державно-владна та майнова сторони. Відносини з приводу зборів та податків є владно-майновими. З одного боку, держава наділяє компетентні органи владними повноваженнями і контролює надходження коштів у бюджет, а з другого - податкові надходження є одним з основних каналів формування власності держави, хоча спочатку й у специфічній грошовій формі. Розглядаючи цю проблему, Ю. А. Ровинський звертав увагу на різний ступінь вияву владного характеру методу правового регулювання, що відмежовує фінансове право від інших галузей´. Рівень вияву владного характеру дає змогу визначити й специфіку правовідносин у сфері оподаткування. Головною особливістю методу регулювання цієї групи відносин, як і фінансово-правових у цілому, є відсутність права оперативної самостійності суб’єктів. Права і обов’язки суб’єктів відносин регламентуються однозначно, без будь-яких варіантів і переважно імперативними нормами.
За методом правового регулювання податкове право мало чим відрізняється від традиційного фінансового права, в основі якого лежить метод владних приписів. Однак він характеризується своєрідним механізмом регулювання, особливим переплетенням норм, юридичним режимом. Метод податкового права є фінансово-правовим і передбачає використання імперативних норм, причому тут ідеться про безумовний характер імперативності. Наприклад, призначення санкцій за податкові правопорушення виключає альтернативу вони визначаються однозначно і безумовно. У нормах податкового права закріплюються обов’язки щодо передавання коштів платників до бюджету.
Податкові правовідносини виступають як певна система правовідносин, що базується на обов’язку сплати податків та зборів і відповідно на праві вимагати їх сплати. Ці правовідносини й формують межі реалізації прав і обов’язків платників податків та податкових органів. Дійсно, обов’язок сплати податку і відповідно право контролювати цю сплату кореспондують обов’язку податкового обліку, звітності, праву на проведення податкових перевірок.
Підставою для цього є насамперед імперативний метод фінансово-правового регулювання. Держава, закріплюючи вимоги щодо досягнення першочергових потреб (формування коштів для забезпечення виконання державних функцій), встановлює чіткі межі поведінки підлеглих суб’єктів. Таким чином, обов’язок сплати податку опосередковано правом вимагати його сплати і контролювати його. Певна свобода підлеглих суб’єктів (платників) можлива лише в рамках, обмежених імперативними приписами.