Податкове право України
1. Зміст і особливості інституту податкового права
Для галузі фінансового права характерний набір інститутів, що забезпечує всі сторони та елементи юридичного режиму руху державних коштів. Необхідно, звісно, враховувати, що інститути фінансового права передбачають цілісне регулювання тільки в рамках галузі і мають спеціалізований характер стосовно певної групи правових норм. Галузь фінансового права охоплює весь комплекс норм, які регулюють відносини, що становлять предмет фінансового права, і забезпечують правове регулювання руху державних коштів. Кожний з інститутів реалізує більш вузькі цілі.
Фінансово-правовий інститут відрізняється від усієї галузі фінансового права головним чином за обсягом предмета правового регулювання. Він регулює лише об’єктивно сформовану відносно відокремлену частину взаємопов’язаних фінансових відносин, тобто відносин у сфері правової акумуляції, розподілу та використання коштів. Звичайно, що в такій ситуації подібна група норм, об’єднана у фінансово-правовий інститут, характеризуючись певною специфікою, повинна становити стійку єдність. Саме тому традиційно фінансово-правовий інститут розглядається як група норм, що регулює з необхідною деталізацією типові суспільні відносини і внаслідок цього набуває відносної самостійності, стабільності та автономності функціонування.
податково-правових норм, коли наявність одних передбачає існування та реалізацію інших (наприклад, неможливо визначити поняття платника конкретного виду податку або збору без норми, що закріплює родову категорію платника податків), а порушення будь-якої норми із цієї загальної сукупності обов’язково тягне за собою застосування примусових заходів.
Системність податкового права зростає у міру розширення сфери правового регулювання суспільних відносин, їх ускладнення та розвитку. За цих умов більш інтенсивно здійснюється спеціалізація податково-правових норм, що приводить до виникнення в рамках податкового права нових базових інститутів. Поряд із традиційними інститутами прямих і непрямих податків, місцевих податків та зборів формуються й досить «молоді» утворення податково-правових норм: податкове представництво, забезпечення виконання податкового обов’язку, податковий процес тощо.
Прояв системності в податковому праві передбачає урахування певних зв’язків на чотирьох рівнях. Насамперед це встановлення об’єктивних зв’язків між елементами податково-правової норми, що погоджують в єдину конструкцію гіпотезу, диспозицію, санкцію. Крім того, це різновид зв’язків між податково-правовими нормами, що формують базові однорідні податково-правові інститути. У цій ситуації податково-правові норми групуються насамперед за принципом спеціалізації податково-правових норм, спрямованості їх дії. Наступний рівень системних зв’язків характеризує відносини, що узгоджують базові податково-правові інститути в єдину систему складного інституту податкового права, і нарешті, рівень зовнішніх зв’язків інституту податкового права з іншими фінансово-правовими інститутами та іншими правовими галузями.
- Встановлення й охорона державою. Принциповою ознакою сукупності податково-правових норм, об’єднаних у правовий інститут, є офіційне встановлення (санкціонування або створення) таких норм державою та охорона їх державним примусом. Обов’язковість податково-правових норм передбачає два аспекти. З одного боку, йдеться про здійснення безумовного імперативного податкового обов’язку, якому державою надається першочергове значення з огляду на конституційне закріплення його основ у ст. 67 Конституції України. З другого боку, це звичайно можливість і необхідність державного захисту податково-правової норми, фактично обов’язковість застосування заходів державного примусу в разі вчинення протиправних діянь.
- Правосуддя. Якісною ознакою податкового права є забезпеченість поряд з охороною цих правових норм також процесуально врегульованої системи правосуддя. Право за своїм змістом передбачає можливість діяльності безстороннього арбітра, який вирішує спори. Характер правової норми вимагає реалізації загальної формули при вирішенні спору, саме на цьому ґрунтується «правосуддя», тобто вирішення спірних справ щодо права - керуючись безсторонніми знеособленими приписами (рішення «ім´ям закону», «ім’ям держави»)1. Показовим у цьому плані є те, «...що вирішальним моментом переходу до права від передправа в процесі становлення класового суспільства фахівці вважають не забезпечення норм санкціями, хоча б і дуже жорсткими, а створення судової влади (вождів та інших носіїв владних повноважень) та органів виконання судових рішень (“особливого судового апарату влади”)».
Здійснення правосуддя передбачає забезпеченість правового регулювання і специфічної сукупності процесуальних норм, формування в рамках складного інституту податкового права сукупності податкових процесуальних норм, що визначають характер податкових спорів, компетенцію суду, підстави звернення до нього, права і обов’язки учасників процесу, стадії розгляду справи, порядок винесення і виконання рішення. Складність податкового законодавства передбачає інституціональне тлумачення і застосування доктринального тлумачення положень загальної теорії права, що забезпечує розвиток подібного інституту в системі податкового права.
Системна цілісність податкового права виражається в конструкції цього інституту Конструкція, являючи собою взаємопов’язане розташування внутрішніх складових частин і елементів, логіку і спосіб їх поєднання та взаємодії, лежить в основі побудови складного інституту податкового права. Юридична конструкція багатьох правових інститутів є традиційною і припускає виділення загальних, особливих, спеціальних інститутів. Але ця подібність не виключає особливого характеру відносин, які регулюються даною сукупністю норм, особливих галузевих та інституціональних принципів, виходячи з яких здійснюється це регулювання. Тому подібність структури інститутів не означає й однопорядкованість, якісну єдність різногалузевих інститутів, що входять у такі утворення.
Спеціалізація базових податково-правових інститутів об’єктивно пов’язана і з процесом їх інтеграції в єдине ціле - складний інститут податкового права. їх об’єднання передбачає систему розвинених, стійких зв’язків між окремими податково-правовими інститутами, що, однак, не призводить до створення нового якісного утворення - галузі права. Подібне могло б відбутися, якби сукупність базових податково-правових інститутів охопила своїм регулюванням усі сторони певної сфери суспільних відносин. Однак у цьому разі це регулювання спрямоване тільки на певний різновид фінансових відносин, пов’язаних із формуванням доходів держави та територіальних громад. Регулювання ж усіх сторін фінансових відносин досягається всією сукупністю фінансово-правових інститутів.
Отже, складний інститут податкового права являє собою відмежований комплекс юридичних норм, що забезпечують цілісне регулювання різновиду відносин, пов’язаних з надходженням у бюджети податків та зборів. Податкове право являє собою відносно самостійний сектор фінансового права і займає автономне положення стосовно інших інститутів цієї галузі. Його відносна відмежованість полягає в регулюванні певного, досить специфічного виду суспільних відносин. Його замкнутість є менш вираженою, ніж у галузях, оскільки тільки у взаємодії з іншими інститутами здійснюється загальне регулювання відносин, що становлять предмет фінансового права. Тому тільки у взаємодії з іншими інститутами податкове право забезпечує загальне галузеве регулювання.
Складному інституту податкового права притаманні такі ознаки:
1) однорідність фактичного змісту, що передбачає регулювання чітко визначеного різновиду відносин, пов’язаних з рухом грошей у формі податків та зборів у бюджет;
2) єдність норм, що утворюють податкове право. Вони становлять єдину систему, що визначається однорідним фактичним змістом. Цей інститут забезпечує регулювання даного різновиду фінансових відносин, що не виключає спеціалізації юридичних норм усередині інституту;
3) законодавча відокремленість, що означає ззовні відокремлене закріплення основних положень інституту в нормах, що його утворюють. Це, зокрема, підтверджується прийняттям Податкового кодексу України.