• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Податкове право України

1. Зміна основ системи оподаткування України

Особливістю податкової системи України в 1992 р. стала поява нових видів податків. Так, виникають механізми податку на доходи (введений Законом України від 21 лютого 1992 р. «Про оподаткування доходів підприємств і організацій»), податку на додану вартість, особливості появи якого могли б становити предмет спеціального дослідження. Ці податки визначали специфіку податкової системи України. Оподатковування доходів підприємств і організацій (за ставкою 18 %) протиставлялося обкладанню прибутку в Росії. Механізм податку на додану вартість припускав максимальну ставку 28 % до оподатковуваного обороту (20 % у Російській Федерації). Деталізується акцизний збір (Закон України від 18 грудня 1991 р. «Про акцизний збір»). Поряд із цим використовуються й устояні податкові важелі: податок із власників транспортних засобів, плата за землю, прибутковий податок з громадян.

Залишаючись у цілому схожими за формою використовуваних податкових важелів, податкові системи країн СНД характеризувалися як певною спільністю, так і деякими відмінностями. Найбільші зміни були пов’язані із введенням податку на додану вартість. З його допомогою необхідно було створювати рівний рівень податкового тягаря ПО всіх колишніх республіках СРСР, щоб не виникали економічні стимули відтоку коштів з регіонів з більшим податковим тягарем. У такий спосіб події й розвивалися: майже одночасне введення, потім вихід на уніфіковані ставки (близько 20 %) і схожий механізм нарахування й вилучення, пільги.

Подібним чином йшов процес і відносно основних видів прямих податків з юридичних і фізичних осіб. Перехід до податку на прибуток підприємств і організацій характеризувався й пошуком оптимальної ставки (до початку 1993 р. вона становила в Росії — 32 %, Казахстані — 25 %, Білорусі й Україні — 30 %).

На межі 1992-1993 рр. в Україні характеризувався жвавими дискусіями під час обговорення перспектив розвитку податкової системи. Наприкінці 1992 р. сформувалося кілька концепцій. Перша відображала позицію голови комісії з питань економічної реформи й управління народним господарством Верховної Ради України В. Пилипчука. В основі її лежало оподаткування обсягів реалізації, по яких за звітний період надійшла оплата за рахунок продавця, із системою диференційованих ставок залежно від сфери й виду діяльності. Друга концепція ґрунтувалася на підході Головної державної податкової інспекції. Міністерства фінансів і Міністерства економіки України. Система оподаткування тут була представлена податком на прибуток (при єдиній ставці на рівні 30-35 %); застосуванням пільг до коштів, що направляють на інвестиційні цілі; зменшенням ставки податку на додану вартість до 20 % і скасуванням пільг по ньому; чітким розмежуванням податків на загальнодержавні і місцеві; переходом в оподатковуванні фізичних осіб до сукупного річного доходу як об’єкта оподаткування. Третя концепція була запропонована Українським союзом промисловців і підприємців. Вона у цілому була аналогічною другій, але з більшим акцентом на заходи, що забезпечують пріоритет виробників. До початку 1993 р. податкова система України набула рис, сформульованих Мінфіном, Мінекономіки України, що й було закріплено в пакеті Декретів Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р.

Закон України від 19 грудня 1992 р. «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання»¹ з´явився помітною віхою в регулюванні оподатковування. Фактично вже через тиждень податкова система України була істотно перетворена. З метою оперативного вирішення питань, пов´язаних зі здійсненням ринкової реформи, Верховна Рада України ухвалила: делегувати Кабінету Міністрів України тимчасово, строком до 21 травня 1993 р., повноваження видавати декрети у сфері законодавчого регулювання з питань, передбачених п. 13 ст. 97 Конституції України

У цей же період законодавче регулювання поширюється й на специфічні облікові податкові механізми. Уперше в Україні з´явилися облікові реєстри платників податків. Правда, на цьому етапі (1992- 1996 рр.) вони торкнулися обліку даних фізичних осіб — платників податків. Реєстри підприємств і організацій як платників податків виникли пізніше — у 1997 р.

Закон України «Про Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов´язкових платежів»320/ 94-ВС був прийнятий 22 грудня 1994 р. і уведений у дію з 1 січня 1996 р. Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов´язкових платежів являв собою автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, зобов’язаних сплачувати податки, збори, інші обов´язкові платежі в бюджети й внески в державні цільові фонди в порядку й на умовах, обумовлених законодавчими актами України.

Створення Державного реєстру забезпечувало:

- повний облік фізичних осіб, що сплачують податки й інші обов´язкові платежі, з однозначною їхньою ідентифікацією:

- організацію автоматизованої обробки інформації про сплату податків і інших обов´язкових платежів фізичними особами в режимі комп’ютерної мережі:

- взаємодію державних податкових інспекцій з метою забезпечення контролю за правильністю й своєчасністю сплати податків і інших обов’язкових платежів фізичними особами;

- організацію нормативно-довідкової інформації для взаємодії державних податкових інспекцій з іншими державними органами;

- розвиток вітчизняного математичного забезпечення, засобів зв’язку й обчислювальної техніки.

Державний реєстр створювався Головною державною податковою інспекцією України й складався з інформаційного фонду, що міститься в базах даних Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій по Автономній Республіці Крим, обмілям, районам, містам і районам у містах.

В інформаційний фонд Державного реєстру включалися такі дані: індивідуальні ідентифікаційні номери, які присвоювалися фізичним особам — платникам податків і інших обов´язкових платежів і зберігалися за ними протягом усього їхнього життя;

• загальні відомості про фізичних осіб — платників податків і інших обов´язкових платежів;
• інформація про сплату фізичними особами податків та інших обов’язкових платежів.

Роботи, пов´язані зі створенням Державного реєстру, фінансувалися з державного бюджету.

Джерелами формування інформаційного фонду Державного реєстру були:

- дані державних податкових інспекцій по районах, районах у містах і містах без районного поділу про фізичних осіб — платників податків і інших обов´язкових платежів;

- інформація підприємств, установ, організацій усіх форм власності, включаючи Національний банк України і його установи, комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи, і фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності про суми виплачених фізичним особам доходів і отриманих з них податків і інших обов´язкових платежів;

- інформація виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів і інших органів, уповноважених проводити державну реєстрацію (ліцензування) фізичних осіб — суб´єктів підприємницької та іншої діяльності;

- відомості міських і районних відділів (управлінь) внутрішніх справ про громадян, що прибули на проживання в даний район або місто чи вибулих з них;

- відомості відділів реєстрації актів громадянського стану виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів про померлих громадян.

До Державного реєстру вносилася інформація про осіб, які:

- постійно проживали в Україні, мали об’єкти оподаткування, передбачені чинним законодавством, і зобов´язані були сплачувати податки й інші обов´язкові платежі;

- не мали постійного місця проживання в Україні, але відповідно до законодавства зобов´язані були сплачувати податки в Україні.

При реєстрації в облікову картку фізичної особи — платника податків і інших обов´язкових платежів вносилися такі дані:

- прізвище, ім´я та по батькові;

- дата народження;

- місце народження (країна, область, район, населений пункт);

- місце проживання;

- місце основної роботи;

- види податків, що сплачують, та інших обов´язкових платежів.

На підставі відомостей, наданих підприємствами, установами,

організаціями всіх форм власності і фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності, виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів, іншими органами, Головна державна податкова інспекція України присвоювала фізичній особі — платнику податків і інших обов´язкових платежів ідентифікаційний номер і направляла в державну податкову інспекцію за місцем проживання фізичної особи або за місцем одержання доходів або за місцезнаходженням об’єкта оподаткування картку з ідентифікаційним номером.

Ідентифікаційний номер Державного реєстру був обов’язковим для використання підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, включаючи установи Національного банку України, комерційні банки й інші фінансово-кредитні установи за умови:

- виплати доходів, з яких утримувалися податки й інші обов´язкові платежі;

- укладення цивільно-правових угод, предметом яких є об´єкти оподатковування й відносно яких виникають обов´язки сплати платежів;

- відкриття рахунків в установах банків.

Дані Державного реєстру використовувалися винятково для обліку отриманих доходів, об’єктів оподаткування, повноти й своєчасності сплати податків і інших обов’язкових платежів.

Відомості Державного реєстру були інформацією з обмеженим доступом і надавалися іншим організаціям відповідно до діючого законодавства.

Державні податкові інспекції мали вчасно формувати й тримати в належному стані Державний реєстр. Керівники й посадові особи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, включаючи Національний банк України і його установи, комерційні банки, інші фінансово-кредитні установи, і фізичні особи — суб´єкти підприємницької діяльності відповідно до діючого законодавства були зобов’язані натавати в державні податкові інспекції відомості про суми виплачених фіічним особам доходів і утриманих з них податків та інших обов´язкових платежів.

Фізичні особи — платники податків і інших обов´язкових платежів зобов´язані:

- зареєструватися в Державному реєстрі з моменту виникнення об’єкта оподаткування або сплати податків і інших обов´язкових платежів;

представляти в державні податкові інспекції по районах, районах \ містах і містах без районного поділу відомості про зміну даних протягом місяця від дня виникнення таких змін.

Податок на додану вартість

Податок на додану вартість був частиною знову створеної вартості й сплачувався в державний бюджет на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг і регулювався Декретом Кабінету Міністрів України «Про податок на добавлену вартість».

Платниками податку на додану вартість були суб´єкти підприємницької діяльності, що перебувають на території України, міжнародні об’єднання й іноземні юридичні особи й громадяни, що здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України.

Об’єктами оподаткування були обороти по реалізації товарів (робіт, послуг), крім їхньої реалізації за іноземну валюту: різниця між цінами їхньої реалізації за національну валюту України й їх митною (закупівельною) вартістю, перерахованою за курсом Національного банку України, що діє на день подання декларації (придбання товарів, виконання робіт, надання послуг).

Об’єктами оподаткування вважалися обороти по реалізації всіх товарів як власного виробництва, так і придбаних, а також:

1) обороти з реалізації товарів (робіт, послуг) з частковою оплатою та обороти з передачі товарів (робіт, послуг) без оплати їхньої вартості всередині підприємства для потреб власного споживання, витрати на які не відносяться на собівартість виробництва (обігу), а також для своїх працівників;

2) обороти з передачі товарів (робіт, послуг) без оплати їх вартості в обмін на інші товари (роботи, послуги);

3) обороти з передачі безоплатно або із частковою оплатою товарів (робіт, послуг) іншим підприємствам або громадянам.

Податок на додану вартість включався в ціну (тариф) товарів (робіт, послуг) за ставкою у розмірі 20 % до оподатковуваного обороту, що не включає податок на додану вартість.

Обчислення податку на додану вартість провадилося за ставкою 16,67 % до оподатковуваного податком обороту.

Суми податку на додану вартість зараховувалися в державний бюджет України й місцеві бюджети.

Від податку на додану вартість звільнялися:

1) експорт товарів (робіт, послуг), включаючи послуги транспор- іування, навантаження, розвантаження, перевантаження експортованих іоварів і транзиту іноземних вантажів, включаючи транзитні послуги через територію України, за розрахунками в іноземній валюті, крім бартерних (товаро-обмінних) операцій;

2) товари й послуги, передбачені для офіційного використання іноземних дипломатичних і прирівняних до них представництв, а також чля особистого використання дипломатичного й адміністративно- гехнічного персоналу цих представництв, включаючи членів їхніх родин, що проживають разом з ними, якщо такі звільнення для України були передбачені іноземною державою;

3) вугілля, вугільні брикети й електроенергія;

4) вартість робіт з будівництва, реконструкції й реставрації культових споруд, проведених за рахунок пожертвувань;

5) вартість робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, виконуваних за рахунок коштів бюджету;

6) реалізація Національному банку України для Державної скарбниці дорогоцінних металів, дорогоцінних каменів та інших коштовностей;

7) роботи із благоустрою (озеленення, зовнішнє освітлення, експлуатація міських доріг), виконувані за рахунок бюджету;

8) прання білизни для лікарень, шкільних і дошкільних закладів, навчальних закладів та інших бюджетних установ;

9) вартість робіт з будівництва об´єктів соціальної сфери й житла, ідійснюваних за рахунок державних капітальних вкладень;

10) дитяче харчування, реалізоване молочними кухнями;

11) дитячі журнали й газети;

12) науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи, проведені за рахунок державного бюджету;

13) послуги у сфері освіти: курси, гуртки, секції, студії й уроки, оплачувані учнями;

14) державні, митні й інші збори, що сплачуються повністю до бюджету;

15) операції по страхуванню й перестрахуванню, видачі й передачі позик, а також операції, які здійснюються за грошовими вкладами, розрахунковими, поточними та іншими рахунками;

16) операції, які стосуються обігу валюти, грошей і банкнот, що є законними засобами платежу, за винятком тих. які використовуються в нумізматичних цілях, а також цінних паперів (акцій, облігацій, сертифікатів. векселів і т. п.), і реалізація поштових марок, крім колекційних, конвертів і листівок з поштовими марками, державних лотерейних квитків, марок державного мита та інших знаків;

17) театрально-видовищні, культурно-освітні заходи й спортивні послуги;

18) товари спеціального призначення для інвалідів;

19) підприємства, а також громадяни, що займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи, якщо обсяг реалізації їхніх товарів (робіт, послуг) не перевищував 500 тис. крб на рік;

20) путівки на санаторно-курортне лікування.

Реалізація товарів (робіт, послуг) підприємствами проводилася за цінами (тарифам), збільшеними иа суму податку на додану вартість. У розрахункових (платіжних) документах на реалізацію товарів (робіт, послуг) сума податку вказувалася окремим рядком, а при звільненні їх від податку в зазначених документах робилася позначка «Без ПДВ».

Сплата податку провадилася щомісяця виходячи з фактичних оборотів по реалізації товарів (робіт, послуг) за минулий календарний місяць, не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним. Головній Державній податковій інспекції України надавалося право встановлювати інші податкові періоди й строки сплати податку на додану вартість.

Датою здійснення обороту (реалізації) уважався день відвантаження товарів (виконання робіт, надання послуг), а по експорту товарів (робіт, послуг) — день надходження коштів у іноземній валюті на розрахунковий рахунок підприємств.

Оподаткування прибутку підприємств

Оподатковування прибутку підприємств на стику 1992-1993 рр активно змінювалося. Протягом 1992 р. в Україні здійснювалося оподаткування доходів підприємств (Закон України від 21 лютого 1992 р. «Про оподаткування доходів підприємств і організацій»). 26 грудня 1992 р. відбувся перехід до податку на прибуток (Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. «Про податок на прибуток підприємств і організацій»), що проіснував три місяці. Із другого кварталу 1993 р. Законом України «Про Державний бюджет Україні на 1993 рік»було відновлено дію Закону України «Про оподатковування доходів підприємств і організацій». І тільки Законом України від 28 грудня 1994 р. «Про оподаткування прибутку підприємств»було остаточно встановлене оподаткування прибутку.

Слід зазначити, що у податкових законодавчих актах з 1992 р. з’являється стаття «Визначення термінів», у якій закріплюються і основні категорії, що використовуються при регулюванні даних відносин, і досить специфічні. Так, у Декреті Кабінету Міністрів України «Про податок на прибуток підприємств і організацій» у цій статті містилося вісім термінів,тоді яку Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» —двадцять сім (балансовий прибуток, гудвіл, нерезиденти, корпоративні права, роялті, кредитна операція, посередницька операція, форвардна операція й т. д.).

Законом України «Про оподатку вання прибутку підприємств» було виправлене протиріччя Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на прибуток підприємств і організацій». Справа в тому, що в Декреті платниками податку на прибуток були:

будь-які господарюючі суб’єкти (включаючи їх об´єднання), банки, інші кредитні установи, фінансово-розрахункові центри, їхні філії, відділення й інші відособлені підрозділи, міжнародні неурядові організації й міжнародні об´єднання, що мають доходи в календарному році від діяльності в Україні