Історія педагогіки. Книга І. Історія зарубіжної педагогіки
2.8. Внесок у дидактику початкового навчання
Якщо Я.Коменський вперше висунув питання про те, щоб “природна вихователька” - мама - могла успішно здійснювати дошкільне виховання дитини, то Й.Песталоцці здійснив вдалу спробу настільки спростити методику початкового навчання, щоб нею могли успішно користуватися не тільки вчителі початкової школи, але й будь-яка мати-селянка в процесі виховання своєї дитини.
Помітний внесок Й.Песталоцці в розробку методики навчання рідної мови, визначення її соціального, культурного і загальнопедагогічного значення. “Мова, - писав він, - дає дитині в коротку мить те, що людина отримала від природи протягом тисячоліть” [Т. 1. - С. 150]. Вивчаючи мову, “видатний здобуток стародавності про все існуюче”, діти засвоюють історичний досвід і культурні цінності народу.
Розглядаючи мову як мистецтво, Й.Песталоцці вважав за необхідне розвивати її у дітей планомірно, дотримуючись певної послідовності. Спочатку потрібно розвинути усну мову. Провідна роль тут належить матері. У результаті попередніх усних вправ, коли мова дитини вже достатньо розвинена, можна навчати спочатку читанню складів, потім слів і, нарешті, зв’язних речень. Педагог запропонував низку прийомів, які сприяли переходу від панівного в сучасних йому школах буквоскладального методу до звукового.
Й.Песталоцці наголошував, що розвиток мови в дитини повинен здійснюватися на основі її чуттєвого і життєвого досвіду. Тому дітей потрібно знайомити з назвами предметів і явищ у галузі природознавства й географії, що сприяє розширенню знань про навколишній світ і поповненню їх словникового запасу; за допомогою мови варто навчити дітей визначати властивості предметів і явищ, зміни в стані предметів у залежності від кількості, часу, обставин, а також їх взаємозв’язку з іншими предметами. Подібні вправи сприятимуть виробленню в дітей умінь виражати за допомогою мови результати їхньої розумової діяльності й озброювати їх корисними для життя знаннями. І хоч не всі вправи однаковою мірою сприяли всебічному аналізу предметів, безсумнівно, педагогічно цінним і плідним було прагнення дослідника виробляти в дитини граматично правильну мову у зв’язку з розширенням кола її уявлень про реальний світ і розвиток мислення. Цінним внеском у теорію і практику початкової школи є також спроба дослідника створити таку систему навчання рідної мови, при якій дитина, беручи за основу найпростіші елементи (звуки і їх поєднання у склади), поступово й послідовно залучатиметься до більш складних конструкцій. При цьому розширюються й уточнюються поняття про навколишній світ та розвивається мислення дитини.
Багато нового для свого часу зробив Й.Песталоцці у галузі вивчення дітьми форми предметів, яку вони пізнають у процесі вимірювання (геометрія), малювання і письма. Початком вивчення форми є лінія, ознайомлення з властивостями прямої лінії в різних її положеннях (горизонтальне, вертикальне тощо), розглядаються паралельні лінії, кути, квадрат і поділ його на частини, здійснюється знайомство з кривими лініями і фігурами, які вони утворюють (коло, круг, овал тощо). Й.Песталоцці орієнтував дітей переважно на вимірювання плоских фігур.
Малювання Й.Песталоцці розглядав як основу для письма дітей, висунувши вимогу, яка не втратила значення і в наш час, тренувати руку в зображенні елементів букв, а потім вже переходити до написання букв і слів. Однак і малювання зводив педагог до зображення переважно плоских геометричних фігур, приділяючи менше уваги творчому вільному малюванню. Але незважаючи на ці недоліки, його методика вивчення форми стимулювала розвиток здібностей до спостереження й порівнювання. Позитивної оцінки заслуговує прагнення Й.Песталоцці розвивати в процесі вивчення дітьми форми їх спостережливості, формуванню уяви про просторові властивості предметів, виробляти правильні судження про них. Дослідникові належить думка про введення в початкову школу елементів геометрії як окремого навчального предмета.
Плідні думки висловив дослідник щодо методики викладання арифметики. Замість навчання, яке зводилося тоді до механічного запам’ятовування учнями чисел і заучування ними правил, він намагався вивчати предмет на основі широкого застосування наочності і розвитку у дітей свідомості й активності. Вивчення форми нерозривно пов’язував з навчанням рахунку. Так, ділення квадрата на частини використовувалося не лише для навчання вимірювань, але й з метою вироблення розуміння співвідношення між цілим і його частинами і таким наочним шляхом засвоїти дріб. Найпростішим елементом числа вважалася одиниця. Шляхом послідовного додавання і віднімання одиниці формувалося у дітей поняття про число, множину. Й.Песталоцці пропонував виконання дітьми арифметичних дій за допомогою предметів: камінців, горошинок, паличок тощо. Таким чином, він добивався чітких уявлень про числові співвідношення і навчав без утруднень рахувати в межах першого десятку.
Для навчання арифметики в початковій школі Й.Песталоцці створив спеціальний дидактичний матеріал - три таблиці, де за допомогою штрихів були зображені цілі числа (від 1 до 100) і квадрати, розділені на частини (для вивчення дробів). Крім того, його послідовники ввели в шкільну практику арифметичний ящик, який використовується і в наші дні.
Недоліком у навчанні рахунку було те, що учні довго не знайомилися з цифрами і не виконували письмових вправ. Але це ніскільки не применшує внеску Й.Песталоцці в розробку проблем методики навчання математики. Вірний основному принципу своєї теорії, що природні сили дитини розвиваються в процесі їх активної діяльності, вчений і при вивченні математики пропонував формувати здібності дитини до мислення за допомогою вправ і порівнювання предметів шляхом чуттєвого сприймання. Він вказував на ті можливості у розвитку логічного мислення, які можуть принести заняття дітей “числом” і “формою”, якщо ці знання ґрунтуються на природовідповідній основі. Внесок Й.Песталоцці у галузі навчання рахунку, арифметики настільки вагомий, що він вважається одним з засновників сучасної методики навчання арифметики.
Не можна обминути і той факт, що Песталоцці написав спеціальні книги для навчання дітей вимірюванням і арифметиці: “Азбука наочності, або наочне вчення про вимірювання” (1803 р.) і иНаочне вчення про число” (1804 p.).
Таким чином, розроблюючи теорію елементарної освіти, Й.Песталоцці започаткував концепцію формальної освіти, головним завданням якої вважається розвиток в учнів уваги, пам’яті, мислення та інших психічних функцій. Розвиткові названих здібностей дітей підпорядковуються завдання озброєння їх знаннями, яке прихильники теорії матеріальної освіти висували на перший план. Між тим, набуття знань і розвиток здібностей - процес єдиний і нерозривний. Але рівень філософських і психологічних знань того часу не дозволив Й.Песталоцці послідовно до кінця розв’язати діалектичну суперечність між знанням і розвитком. Проте, варто наголосити, що теорія формальної освіти за часів Й.Песталоцці була новаторською, прогресивною. Вона заперечувала середньовічне уявлення про навчання як пасивне засвоєння учнями знань, викладених учителем. При всіх недоліках, притаманних теорії елементарної освіти, вона мала на меті надання навчанню істинно розвивального характеру: не лише забезпечення дитині певної сукупності знань, а й розвитку її розуму, здатності самостійно розв’язувати питання, що виникають у процесі пізнання, розвитку всіх її внутрішніх сил. Через всі твори Й.Песталоцці червоною ниткою проводить думку про те, що навчання покликане збуджувати активність учнів, стимулювати розвиток їх задатків і творчих сил, формувати необхідні уміння і внутрішню потребу самостійно здобувати знання.