Висуваючи вимогу гармонійного розвитку всіх сил і здібностей дитини, Й.Песталоцці здійснював практичні пошуки організації ефективного фізичного виховання, що знайшло відображення в його творах “Лінгард і Гертруда”, “Як Гертруда навчає своїх дітей”, “Пам’ятна записка Паризьким друзям про сутність і завдання методу”, “Мета і план виховного навчального закладу”, “Про фізичне виховання як основу досвіду організації елементарної гімнастики, що містить послідовний ряд фізичних вправ”.

У цих творах він різко критикував фізичне виховання того часу і висловив глибоку стурбованість незадовільним станом фізичного розвитку трудящого люду, відзначивши, що серед представників імущих приділяється увага виробленню зовнішнього блиску і тренуванню лише окремих фізичних умінь (у танцях, фехтуванні тощо). Однак при цьому не здійснюється різносторонній природовідповідний розвиток фізичних можливостей особистості. Матеріальне становище представників привілейованих класів дає їм можливість турбуватися про здоров’я, незважаючи на свій однобічний фізичний розвиток. Зовсім інший стан справ з фізичним вихованням простого народу. Педагог-демократ не міг залишатися байдужим і турбувався у зв’язку з загрозою фізичної деградації трудящих мас, що була викликана злиденністю, нещадною експлуатацією дитячої і жіночої праці на підприємствах ранньої стадії капіталістичного розвитку з характерним для нього вузьким розподілом праці. Подібні порушення рівноваги розвитку фізичних сил обумовлювали появу “породи слабих і однобічно розвинених людей”.

Як гуманіст-просвітитель, Й.Песталоцці покладав надії на те, щоб належним чином організоване фізичне виховання дітей з народу могло б стати певною противагою тієї шкоди, яка наноситься їхньому організму однобічним розподілом праці на мануфактурах, і відіграти певну роль в оздоровленні народу. Між тим, він змушений був констатувати, що сучасні йому народні школи не лише не сприяли успішному фізичному розвитку дітей, але й завдавали додаткової шкоди, пригнічуючи природне прагнення дітей до руху. Діти народних шкіл не мали права навіть ворухнутися без особливого на те дозволу. Й.Песталоцці вимагав, щоб подібна практика була припинена і з ранніх років життя дитини планомірно здійснювалася її фізична елементарна освіта, яка будувалася б на принципах природовідповідності розвитку особистості дитини і її багатогранних фізичних задатків. Така освіта покликана стимулювати гармонійний розвиток дитини, забезпечувати загальне піднесення фізичних сил. Отримавши елементарну фізичну освіту, дитина не буде вправно володіти яким-небудь одним умінням, однак зможе впевнено й різнобічно оволодіти своїм тілом. Виходячи з того, що природа дитини є органічною єдністю її психічних і духовних можливостей, Й.Песталоцці вимагав, щоб ці потенції розвивалися у взаємодії.

Які ж шляхи здійснення фізичної елементарної освіти пропонував Песталоцці?

Найпростіші елементи гімнастики є нічим іншим як здатністю до руху в суглобах дитини і можливістю довільно виконувати ці рухи. Педагог робить висновок, що основою елементарної фізичної освіти повинні слугувати вправи суглобів, які забезпечують можливість природних рухів дитини. Завдяки цим вправам початкові неупорядковані рухи набудуть цілеспрямованого характеру. Такі вправи мають місце в кожній сім’ї, коли мати, керуючись інстинктом, поступово привчає дитину стояти, робити перші кроки, ходити. При цьому вона спочатку тримає її за обидві руки, потім за одну і, нарешті, протягує їй тільки палець. Ця природна домашня гімнастика, як називає її Й.Песталоцці, не лише розвиває фізичні сили дитини, а й одночасно сприяє її розумовому і моральному росту.

На основі “природної домашньої гімнастики” Й.Песталоцці пропонував здійснювати систему шкільної “елементарної” гімнастики, яка складається з послідовного ряду природних рухів, що здійснюються ними в повсякденному житті і в процесі трудової діяльності. Й.Песталоцці відзначав, що послідовно розташований і нерозривно пов’язаний ряд рухів, від простого до складного, повинен дати школі психологічно обґрунтований засіб пробуджувати і оживляти всі фізичні задатки і можливості дитини, сприяючи послідовності і гармонійності їх розвитку. Таким чином, виконання елементарних гімнастичних вправ аж до повного оволодіння фізичними навичками і досягнення свободи всіх доступних людському тілу рухів у суті своїй знову ж таки торкається сфери розумового і морального виховання. Фізичне виховання перебуває в гармонії з розумовим і моральним вихованням дітей. Підкреслюючи цей взаємозв’язок мети і завдань розвиваючого шкільного навчання, Й.Песталоцці писав, що стан повної самостійності, до якого прагне дитина, що виходить з-під опіки матері, виявляється в трьох напрямах: “В моральному відношенні - це самодіяльність любові, у розумовому - самодіяльність мислення, у фізичному - самодіяльність тіла”.

Змістом фізичної елементарної освіти дітей є розвиток їх органів відчуття, тому гімнастичні вправи в Івердонському інституті поєднувалися з заняттями музикою, співами, малюванням. Широке використання в цьому навчальному закладі отримали ігри, різноманітні види спорту, військові заняття, екскурсії, туристичні походи по Швейцарії. Безперечною заслугою Й.Песталоцці в галузі фізичного виховання є й те, що він був ініціатором введення в школу гімнастики як особливого навчального предмета. Аналіз його ідей про фізичну елементарну освіту дозволяє виявити цінну думку про гармонійний розвиток багатогранних фізичних задатків дитини.