Намагаючись забезпечити в процесі виховання цілісний, гармонійний розвиток підростаючого покоління, Й.Песталоцці надавав особливого значення моральному вихованню. Це випливало з його соціально-педагогічної концепції. Він висував перед школою важливі соціальні завдання: забезпечити дітей знедолених селян життєво необхідними знаннями, навчити їх уміло і плідно працювати, виховати в них працелюбство, бережливість, повагу до людської гідності, прагнення до взаємодопомоги та інші позитивні моральні якості.

Провідна роль морального виховання у здійсненні загальної мети виховання - “формування істинної людяності” - звучить лейтмотивом у творах Й.Песталоцці, виражаючи гуманістичну спрямованість його ідей.

Моральне виховання дітей може бути ефективним лише тоді, коли воно матиме цілеспрямований характер і здійснюватиметься планомірно, починаючи з раннього віку. У багатьох своїх творах Й.Песталоцці висунув надзвичайно цінне в теоретичному і практичному відношенні положення про те, що виховання і навчання повинні здійснюватися в нерозривному взаємозв’язку. Однобічний же розвиток у дітей їхніх розумових здібностей може обумовити те, що вони виростуть черствими, егоїстичними людьми, позбавленими міцних моральних переконань.

Природа людини цілісна, тому між розвитком розуму і формуванням моральних якостей повинна існувати найтісніша взаємодія.

Найважливішими завданнями елементарної моральної освіті є: розвиток у дітей високих моральних почуттів, вироблення в них шляхом безпосередньої участі в добрих і корисних справах відповідних моральних звичок і, нарешті, формування у молодого покоління моральної свідомості, стійких моральних переконань.

З матеріалістичних позицій і з геніальною простотою розкриває Й.Песталоцці першоджерело гуманістичних почуттів людини. Першим паростком моральності, її початком, найпростішим елементом є природне почуття довіри, любові до найближчої їй людини - матері, яка задовольняє її насущні життєві потреби: вгамовує її голод і спрагу, ховає її від холоду і т.д.

За допомогою виховання пропонувалося поступово розширювати коло дитячої любові. Природне почуття довіри і любові переноситься від матері до батька, на безпосереднє оточення - сестер, братів, дідусів і бабусь, на вчителя і шкільних товаришів. Ґрунтуючись на любові до ближнього і повільно, але неухильно просуваючись до більш далекого, дитина на певному етапі свого розвитку починає відчувати любов до свого народу, врешті, до всього людства. Без такої моральної вихованості “неможлива гармонія наших сил, немислимий внутрішній світ ні з самим собою, ні з людьми” [Т. 2. - С. 298]. Людство уявляється Й.Песталоцці як єдине ціле без диференціації на стани, класи, нації тощо. Однак, прагнення виробити у дітей “істинну людяність” і “діяльну любов до людей”, у першу чергу, до бідних і пригноблених, яскраво свідчить про його гуманізм і демократизм.

Й.Песталоцці вважав неприпустимим використовувати в моральному вихованні багатослівні проповіді і заучування дітьми напам’ять незрозумілих їм релігійних текстів, присвячених “доброчинностям”. Те, наскільки людина вихована в моральному відношенні, потрібно оцінювати не за її уміннями виголошувати високі слова про мораль, а за реальними справами.

Початкове природне почуття любові дитини до своєї мами повинне стати ґрунтом для вироблення моральних звичок, які, у свою чергу, потрібно використовувати для формування у дітей моральних навичок, що становлять ґрунт їх морального характеру. Для виховання характеру необхідно навчити дитину володіти собою, вміти в деяких випадках перебороти безпосередні чуттєві бажання з метою досягнення високих моральних завдань. У результаті вся поведінка дитини повинна бути підпорядкована моральним вимогам і обумовлюватися моральною свідомістю. Тому Й.Песталоцці й відзначав, що розум і добра воля вихованця отримують владу над тілом.

Вся система моральної елементарної освіти, як і всього виховання в цілому, ґрунтується на розвитку активності самої дитини. Основи для поступового природовідповідного морального розвитку дитини необхідно закласти ще в сім’ї, яку Й.Песталоцці називав найсвятішим храмом моральної природи людини. Завдяки притаманним людині почуттям материнства і батьківства, з одного боку, і любові дитини до батьків - з другого, в сім’ї виникає особливий душевний стан, що сприяє виникненню і розвитку кращих моральних якостей. Сім’я, де сконцентровані і матеріал, і засоби елементарної ідеї, виявляє надзвичайну турботу про об’єднання цих засобів у дитині, починаючи з раннього віку.

Віддаючи данину релігійному світогляду, Й.Песталоцці пов’язував моральне виховання з релігійним, вбачаючи в релігії, перш за все, утілення моральних цінностей, засуджуючи релігійний догматизм, облуду і зовнішню обрядовість.

Любов і повага один до одного вихователів і вихованців - ось той ґрунт, який педагог-гуманіст вважав необхідним втілити в життя в тих закладах, якими він керував. Вся практична педагогічна діяльність Й.Песталоцці і його теоретична спадщина переконливо довели, що успіхи в моральному вихованні неможливі без повсякденної організації поведінки, яка стимулювала б вироблення позитивних рис характеру на основі самодіяльності й активності дитини. Він вимагав, щоб у громадських виховних закладах дотримувався певний розумний і доведений до свідомості дітей порядок, який підтримувався б переважно засобами морального переконання. Й.Песталоцці негативно ставився до показного порядку і авторитарного режиму, який тримається на надмірній регламентації і примусі дитини. Досвід керівництва притулками в Нейгофі і Станці переконав педагога в тому, що необхідною умовою морально спрямованої діяльності є чітко сформульована і усвідомлена дітьми мета, яка повинна визначати перспективу їх прагнень на шляху морального удосконалення. З його творів випливає, що така мета відповідала обставинам і умовам життя дітей селянської бідноти, з одного боку, і гуманістичним прагненням педагога-демократа - з другого.

Важливу роль у моральному вихованні дітей відіграє виконання ними, починаючи з раннього віку, доступних видів домашньої праці, що одночасно сприяє пробудженню їхніх фізичних і духовних сил. На близьких, доступних розумінню маленької дитини прикладах мати покликана сприяти виробленню її перших початкових моральних уявлень, роз’ясняти їй моральні відношення, з якими вона зустрінеться у своєму безпосередньому оточенні. Приклад добродіяльної і працелюбної матері є одним з найважливіших факторів правильного морального розвитку дітей, бо “...наявність живого прикладу і практичного досвіду збуджує увагу й інтерес всього кола осіб, що зближуються між собою” [Т. 2. - С. 379].

Одним з найважливіших засобів моральної елементарної освіти є “вправи в доброчинності”, зокрема участь дітей у добрих і корисних справах, що нерідко вимагає з їхнього боку виявлення волі, самоволодіння, витримки. Вправи в доброчинності Й.Песталоцці пропонував розпочинати ще в сім’ї, а потім продовжувати в навчально-виховних закладах. Вправи і моральні вчинки, як їх розумів і використовував Й.Песталоцці, були не штучними вправами у відтворенні моральних приписів катехізису, а реалізувалися в моральній діяльності дітей, що обумовлювалося обставинами безпосереднього життя.

Теоретичне узагальнення власної дослідно-педагогічної діяльності дозволило Й.Песталоцці переконливо довести вирішальне значення гуманно спрямованого виховання і формування повноцінної людської особистості. Він збагатив теорію і практику виховання положенням про необхідність постановки перед дітьми ясної і привабливої для них мети, яку вони здатні осягнути в результаті отриманого ними виховання, про працю як фактор морального виховання, про формування моральних звичок тощо. Відзначені аспекти його теорії отримали своє вираження в наступному положенні: “Всі елементи моральної освіти ґрунтуються взагалі на трьох основах: виробити за допомогою чистих почуттів хороший моральний стан; тренувати моральність на справедливих і добрих справах, переборюючи себе і докладаючи зусилля; і, нарешті, сформувати моральний світогляд через роздуми і співставлення правових та моральних умов, в яких дитина перебуває” [Т. 2. - С. 63].

Й.Песталоцці були притаманні оптимізм, глибока переконаність у тому, що діти, які належать до “низів людства”, не будуть пригнічені несприятливими для їх морального розвитку умовами існування. Навпаки, самі ці умови допоможуть їм загартуватися і в боротьбі з життєвими труднощами виробити в собі позитивні моральні якості. Він вважав за необхідне спрямовувати розвиток позитивних якостей дитини, які стихійно виникають під впливом середовища в потрібне русло, підпорядковувати їх високим, моральним завданням. Як одна з найвеличніших педагогічних заповідей, звучить заклик Й.Песталоцці; “Найвелич- ніше мистецтво людської освіти нерозривно пов’язане з великою справою виховання”.

Вирішального значення Й.Песталоцці надавав бездоганному виконанню вчителем його виховних функцій. Він був глибоко переконаний, що хороший учитель може реалізувати своє покликання не лише у справі навчання, а й у здійсненні активної виховної роботи з дітьми. Й.Песталоцці вважав за необхідне, щоб учитель працював з певною групою учнів, харчувався з ними за одним столом, ночував в одній спальні, брав участь в їхніх іграх і, перебуваючи зі своїми вихованцями в такому тісному контакті, привчав їх дотримуватися порядку, охайності, чистоти, організованості. Крім щирої любові до дітей, без якої не можливо досягти успіху у вихованні, Й.Песталоцці високо цінував в учителі такі якості, як винахідливість, життєрадісність, безпосередність, скромність, моральну чистоту, які допоможуть учителю завоювати симпатії дітей, користуватися у них заслуженою любов’ю і повагою. Тільки за такої умови вчитель буде в змозі слугувати гідним прикладом для дітей.

Професійні знання й уміння нерозривно пов’язані з моральними якостями особистості вчителя і, у першу чергу, з його любов’ю до дітей, бо, як стверджував Й.Песталоцці, завдання розвиваючого шкільного навчання не можливо реалізувати без наявності благотворної сили любові, яка знову-таки тісно пов’язана з прагненням до пізнання.

Процес виховання - це творча справа, в ній не повинно бути рутинних і одноманітних прийомів. До відповідальної справи формування людини, не повинні бути допущені “ремісники від виховання”. В семінаріях, що були організовані при Бургдорфському та Івердонському інститутах, Й.Песталоцці прагнув озброїти учителів своїм методом, переконати їх у необхідності глибоко вивчати особливості дітей, творчо розвивати на основі цього вивчення їх розумові, фізичні і моральні сили. Звертаючись до своїх колег в Івердонському інституті, він переконував їх у тому, що “мистецтво виховання повинно у всіх його аспектах бути піднесене до рівня науки, що ґрунтується на глибоких знаннях людської природи”.