• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільний процес України: Проблеми і перспективи

3. Легалізація рішень іноземних судів як обов`язкова умова їх визнання і виконання

Новітні тенденції міжнародного права, які спрямовані на сприяння розвитку міжнародних відносин, не могли не позначитися на спрощенні процедури взаємного визнання офіційних документів, що надходять до державних установ із-за кордону. Загалом незалежність держави підкреслюється, зазвичай, тим, що будь-яке втручання іноземних органів у внутрішні відносини, що склались у країні, не допускається. Тому рішення, прийняті щодо прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб, які знаходяться під юрисдикцією певної держави, потребують офіційного визнання. Але перед тим, як визнавати таке рішення, необхідно чітко встановлювати правоздатність і дієздатність суб´єкта, який прийняв таке рішення. Тому за загальним правилом рішення іноземних судів мають проходити процедуру легалізації. Такі правила встановлені Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів на Україні і за кордоном, затвердженою наказом Міністерства закордонних справ України від 4 червня 2002 р. № 113.

Зокрема, у ст. 394 нового ЦПК вжито такі терміни: "засвідчена в установленому порядку копія рішення іноземного суду, про примусове виконання подається клопотання" (п. 1 ч. 3), "офіційний документ про те, що рішення іноземного суду набрало законної сили" (якщо це не зазначено в самому рішенні - п. 2 ч. 3), „засвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародними договорами України" (п. 6). Крім того, ч. 4 ст. 394 нового ЦПК передбачно, якщо зазначене клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлені згідно з вимогами, передбаченими ЦПК, відповідний суд України повертає їх стягу вачеві (або його представникові) без розгляду. Але ж у ЦПК не встановлено вимог щодо порядку засвідчення копій рішень іноземного суду, офіційних документів тощо. Тому автор вважає, що під належним засвідченням мається на увазі також легалізація зазначених документів. Тому доцільно ч. 4 ст. 394 нового ЦПК викласти у такій редакції: „Якщо зазначене клопотання і документи, що додаються до нього, не оформлено відповідно до вимог, передбачених законодавством, або до клопотання не додано всі перелічені документи, відповідний суд України повертає їх стягувачеві (або його представникові) та залишає клопотання без розгляду". Такий зміст зазначеної норми дозволить однозначно встановити, що до рішень суду застосовуються загальні правила про легалізацію офіційних документів. Зокрема, за договором з Естонською Республікою переклад засвідчується офіційним перекладачем або нотаріусом, або посадовою особою Договірної Сторони. Приєднання України в лютому 2003 р. до Конвенції 1961 р., що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаазька конвенція), - важливий крок нашої держави на шляху до уніфікації національного законодавства в цій сфері з міжнародними приватноправовими принципами, а також до активної З´часті в Гаазькій конференції з міжнародного приватного права. 10 січня 2002 р. Президентом України підписано Закон України „Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" , але назва цього Закону не завжди правильно сприймається фахівцями в контексті змісту цього нормативного акта. Фактично, Гаазькою конвенцією передбачається лише спрощення процедури засвідчення підпису особи, яка підписала документ, статусу, в якому вона виступала, а також автентичності відбитка печатки чи штампа, а не скасування вимог легалізації взагалі.

Зокрема, фахівці визначають, що нова процедура засвідчення підпису особи, яка затвердила документ, статусу, в якому вона виступала, а також автентичності відбитка печатки чи штампа містить кілька важливих відмінностей. По-перше, будь-яка людина має право подати документ, на якому необхідно проставити апостиль. При цьому уповноважені органи не вправі вимагати документ, що засвідчує особу чи доручення. По-друге, уповноважені органи не перевіряють зміст офіційного документа на його відповідність чинному законодавству України і її міжнародним договорам. Вони з´ясовують, чи підлягає даний документ проставленню на ньому апостиля, завіряють підпис особи, що підписала документ, і статус, в якому вона виступала, а також автентичність відбитка печатки чи штампа. Відповідальність за зміст документа несе особа, що підписала конкретний офіційний документ, чи установа (державний орган, організація тощо), що видала його . Але дане положення свідчить про скасування легалізації засвідчення підпису особи, яка затвердила документ, статусу, в якому вона виступала і тим більше не про альтернативу легалізації, а про спрощення процедури легалізації.

Загалом з наведеною позицією можна було б погодитися, якщо не враховувати значне розширення компетенції органів державної влади щодо спрощеної процедури легалізації документів шляхом проставлення апостилю. Так, Постановою Кабінету Міністрів України "Про надання повноважень на проставлення апости-ля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" від 18 січня 2003 р. № 61 повноваження на проставлення апостиля надані: Міністерству освіти і науки України, Міністерству юстиції України та Міністерству закордонних справ України. Зокрема, Міністерство юстиції проставляє апостиль на документах, що видаються органами юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України.

Отже, реалізація положень Гаазької конвенції у правову систему України зумовила не тільки спрощення процедури легалізації офіційних документів, а й розширення кількості державних установ, які вправі фактично легалізувати іноземні офіційні документи, та їх компетенції. З аналізу питання щодо передачі іноземних рішень судів, які підлягають визнанню та виконанню на території України, випливає, що компетенцією щодо проставлення апостиля на таких офіційних документах відповідно до міжнародних угод має бути наділений і Верховний Суд України, якщо рішення по першій інстанції було ним постановлено. Для прикладу візьмемо Російську Федерацію, де на документах, що оформлюються по лінії прокуратури, апостиль проставляється Управлінням справами Генеральної прокуратури РФ. Тому вважаємо необхідним доповнити відповідним положенням Постанову Кабінету Міністрів України "Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів".

Для проставлення апостиля необхідно подати оригінал документа чи його копію, засвідчену у встановленому порядку.

Відповідно до п. 10 вищезазначених Правил у проставленні апостиля на документі відмовляється, якщо:

- документ призначений для використання в країні, що не приєдналася до Конвенції чи є її учасницею, але заперечувала проти приєднання України згідно зі ст. 12 Конвенції;

- текст документа неможливо прочитати внаслідок пошкодження;

- документ написаний чи підписаний олівцем або отриманий через засоби факсимільного зв´язку;

- у документі є необумовлені виправлення чи дописки;

- до повноважень компетентного органа не відноситься проставлення апостилю на цьому документі;

- компетентному органу не вдалося одержати зразки підписів,відбитків печаток і/чи штампів.

Необхідно також враховувати, що процедура спрощеної легалізації офіційних документів має відповідати принципу взаємності, що застосовується у міжнародних відносинах. Так, зазначений порядок підтримується у відносинах між Україною і державами — учасницями Гаазької конвенції, крім ФРН і Бельгії, які згідно зі ст. 12 заперечували проти приєднання України до цієї Конвенції. Відповідно до п. 10 Правил у проставленні апостиля на документі відмовляється, якщо документ призначений для використання в країні, що не приєдналася до Конвенції чи є її учасницею, але заперечувала проти приєднання України згідно зі ст. 12 Конвенції. Звідси випливає, що правила щодо спрощеної легалізації документів зокрема рішень суду, що надходять з ФРН і Бельгії до України, не застосовуються.

Відповідно до вимог щодо терміну розгляду документів для проставлення апостиля передбачається, що апостиль проставляється протягом п´яти робочих днів. У зв´язку з необхідністю одержання зразка підпису, відбитка печатки і/чи штампа, додаткової інформації чи роз´яснень термін розгляду документів для проставлення апостиля може бути продовжений до 20-ти робочих днів. Ці терміни можуть зумовлювати процесуальні строки передачі рішень іноземного суду на розгляд органів, уповноважених вирішувати питання про їх визнання і приведення до виконання рішень судів. Тому автор вважає, що максимальний процесуальний строк проставлення апостилю Верховним Судом України у таких випадках може становити не більше 20-ти робочих днів, Що має бути відображено у законодавстві.

З урахуванням вищезазначеного пропонується назву Закону України „Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" змінити, а також доцільно замінити термін „скасовує" на „спрощує", оскільки сучасна назва Закону на практиці може неадекватно сприйматися в контексті відсутності вимог щодо легалізації документів, які надійшли із-за кордону або направляються за кордон. Для такого сприйняття Закону немає підстав.

Загальний характер легалізації документів, що мають діяти за кордоном, свідчить про те, що проставлення апостилю - це формальність, що надає документам офіційного характеру, а питання про можливість визнання і виконання рішення арбітражного суду має вирішуватися не тільки за формальним принципом, а й враховувати правові властивості таких рішень.