Цивільний процес України: Проблеми і перспективи

3. Проблеми сучасного розгляду справ про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів

Процедура визнання і виконання рішень іноземних судів, зокрема й іноземних недержавних установ, до яких відносяться ар бітражні та третейські суди, як вже зазначалось автором, розгля далась в основному науковцями лише крізь призму виконання міжнародних угод. Не заперечуючи належність цього питання до міжнародного права, зокрема до міжнародного цивільного проце су, пропонуємо розглядати й новий підхід до вирішення цієї проблеми, а саме — з урахуванням функції судової влади в дер жаві, структури судових органів та аналізу юридичної практики.

Слід зазначити, що враховуючи важливість цього питання, в Україні досить мало наукових праць, присвячених цій тематиці. В них превалює міжнародний аспект і не враховується взаємо зв´язок міжнародних актів з „внутрішнім" законодавством Ук раїни, а тому не беруться до уваги сучасні напрями вдосконален ня законодавства України.

Тому автором у цій роботі буде приділено увагу не стільки міжнародним угодам України, скільки передумовам і способам вирішення сучасних проблем виконання рішень іноземних судів і арбітражів в Україні.

На сучасному етапі демократизації суспільного ладу в Україні постає досить багато питань з приводу місця і тієї ролі, яку має відігравати судова влада. При цьому це питання є актуальним не тільки для України, а й для інших пострадянських країн. Питан ня судової реформи були підняті ще у 90-х роках XX ст., але вони є актуальними і досі. Існування в радянський період лише судів, які були підпорядковані державі, в тому числі й арбітражних судів, робило систему правосуддя, з одного боку, безальтернатив- ною (як негативний момент), а з іншого боку, чіткою і послідов ною щодо підвідомчості справ судам і певної ієрархії судової вла ди (позитивний момент). Судова влада в той період відігравала незначну роль, оскільки основні повноваження щодо контролю за діяльністю народного господарства, як і в інших сферах суспільного життя, мала Комуністична партія. Тому при відмові від комуністичної ідеології постала значна проблема у створенні справді незалежної судової влади, що на сучасному етапі відтворюється шляхом надання судовій владі певних гарантій незалежності. Так, організаційну структуру судів пропонується будувати навколо Державної судової адміністрації, яка під контролем ор ганів суддівського самоврядування здійснювала б функції щодо регулювання діяльності судів, що перебуває сьогодні в компе тенції Міністерства юстиції .

Отож пропонується відокремити судову владу від впливу на неї виконавчої влади.

З іншого боку, за ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а тому виходить, що один з важелів державної влади відокремлюється від інших органів держави. Тому, на наш погляд, слід з´ясувати, які функції має виконувати судова влада в державі. Тобто перед тим, як запроваджувати глибокі реформаторські концепції, необхідно визначитись, яким суспільство хоче бачити суд та його повноваження у майбутньому.

Судова реформа - це процес, що вимагає підготовки, експеримен тальної перевірки і широкого обговорення. Особливо важливо обго ворити центральну проблему побудови і організації судової влади.

Реформа судової системи і судочинства в Україні відбувається в умовах повсякденної напруженої праці тисяч суддів та працівників судів, так би мовити, "на ходу", оскільки зупинити здійснення правосуддя неможливо. Будь-яка непродумана реформа призводить до серйозних недоліків у функціонуванні судової влади та до порушен ня прав громадян на судовий захист .

Ось далеко не всі аспекти судової реформи, які відтворюються сьогодні на практиці, але, на наш погляд, необхідно також гово рити про ту роль, яку має відігравати суд в сучасному суспільст ві. Якщо існує мета створити незалежний і об´єктивний суд, то необхідно відокремити його функцію від виконання державної влади, надати йому повноваження лише в межах контролю за здійсненням державної влади. Самі ж рішення судової влади мають зумовлюватись не потребою державної влади, а необхід ністю вирішення спірних питань або ліквідацією правопору шень.

Однак сьогодні необхідно говорити не тільки про систему дер жавних судових органів, а й про недержавні форми врегулю вання конфліктів і спорів, що виникають в суспільних відноси нах. Наприклад, з прийняттям 24 лютого 1994 р. Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" є можливість говорити навіть про "комерціалізацію" арбітражного врегулю вання спорів. Зрозуміло, що прикметник "комерційний" був спеціально введений для відмежування державного арбітражу від недержавного, який утворювався при Торгово-промисловій палаті України, але при реорганізації арбітражних судів в гос подарські зникла необхідність у додаткових (зайвих) роз´ясненнях.

Отже, на наш погляд, потребує уточнення значення і роль не державних органів у врегулюванні спорів, оскільки з досвіду інших розвинених країн випливає висновок про різноманітні способи врегулювання спорів державними і недержавними суда ми. Наприклад, в Російській Федерації запроваджено новітній спосіб врегулювання спорів мировим судом, який давно існує у правовій системі Англії. Запровадження в Російській Федерації мирових судів свідчить про повернення у цій країні до виборності мирового судді, оскільки у законі передбачена альтернатива, що мирові судді призначаються або обираються на посаду. Ви борність свідчить про більшу увагу з боку держави до місцевого самоврядування.

Тобто демократизація суспільних відносин виявляється не тільки в роздержавленні майна підприємств, а й у наданні недер жавним органам повноважень щодо вирішення конфліктних та спірних правовідносин, територіальним громадам — можливості самим обирати суддю.

За часів Радянської влади існували товариські суди з обмеже ними повноваженнями, що утворювались і були підконтрольни ми партійному апарату та професійним спілкам, але неможли вим вважалось віддавати на розгляд товариських судів вирішен ня юридично значимих питань. Тому вони, по суті, мали незнач ний вплив на життя суспільства.

Автором же пропонується розглянути можливість, корисність та одночасно доцільність створення альтернативи державному судочинству.

Сьогодні існують та створюються поряд з державним судом не державні судові установи , які будуть вирішувати цивільні та господарські справи. Загалом існування альтернативи у варіан тах поведінки та вирішенні проблемних питань — це позитивне явище, але чи можна погодитись із створенням на державному рівні паралельної структури, яка, по суті, дублюватиме функцію державної установи? На погляд автора, ні, кожна держава має дбати про зміцнення власних структур, а щодо недержавних ус танов, то роль держави має полягати у визначенні пріоритетних напрямів розвитку.

За статтею 4 Закону України "Про судоустрій" правосуддя в су дах загальної юрисдикції здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та інших справ, передбачених законом. Отже, при наданні недержавним установам повноважень на розгляд в судовому порядку справ, необхідно встановити межі їх компетенції. Це положення відтворене у частині 1 п. 2 ст. 36 Закону України "Про міжнародний комерційний арбіт раж": об´єкт спору не може бути предметом арбітражного розгля ду за законодавством України; або визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному порядку України. Крім того, система судів загальної юрисдикції, що встановлена ст. 20 Закону України "Про судоустрій", передбачає чітку тристу пеневу ієрархію судів, за якою апеляційні і вищі спеціалізовані суди вправі переглядати рішення місцевих судів на предмет їх відпо відності законодавству. Крім того, громадяни України можуть звертатись до Європейського Суду з прав людини.

Аналізуючи процедуру розгляду справ Міжнародним комер ційним арбітражем при ТПП України, а також наслідки такого розгляду (ст. 6 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж") можна встановити, що не всі суб´єкти залишаються задоволеними його рішеннями, але правове значення таких рішень позбавляє громадян права перегляду їх справи по суті лише на тій підставі, що вони вільно погодились на розгляд справи арбітражем.

Водночас порядок оспорювання рішень цього суду (ст. 34 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж") пе редбачає можливість для судів загальної юрисдикції не лише перевіряти законність і обґрунтованість рішення цього суду за ма теріалами судової справи, а й на засадах змагальності сторін у су дочинстві. А саме: за частиною 2 п. 1 ст. 34 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" сторона, яка заявляє клопотання, має надати докази того, що:

одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у статті 7, була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядковували, а в разі відсутності та кої вказівки - за законом України; або її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої пояснен ня; або рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або

склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповіда ли угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-яко му положенню цього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не відповідали цьому Закону.

Тому, на нашу думку, необхідно визначитись, чи може самостійна і незалежна держава застосовувати примус до своїх суб´єк тів, коли рішення про це приймається не її установами? Напри клад, коли рішення арбітражу набуває "законності", а в ньому наявна значна помилка і через це особа відмовляється виконувати його у добровільному порядку, чи може воно виконуватись державною виконавчою службою України лише тому, що воно не може бути оскарженим по суті?

Повноваження державної виконавчої служби за ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" стосуються лише випад ку, коли потребується роз´яснення рішення, яке підлягає примусовому виконанню. Повноваження виконавчої служби щодо ви конання рішень шведського арбітражу суттєво відрізняються від української юридичної практики. На відміну від судового рішен ня, арбітражне рішення потребує попередньої оцінки з боку вико навчого органу. Виконавчий орган, дії якого по приведенню до виконання рішень регулюються Виконавчим процесуальним ко дексом 1981 р., перевіряє дійсність рішень згідно зі ст. 20 Арбіт ражного акта . Отже, вся правова система країни має об´єднува тись в єдину взаємодоповнюючу, чітку та послідовну структуру.

Так, різні терміни "третейський суд", "міжнародний ко мерційний арбітраж" не відрізняються правовим змістом, наприклад, спрямування на вирішення цивільних спорів між фізичними особами або господарських спорів між юридичними особами.

При наявності в Україні недержавного суду, наприклад, МКАС при ТПП, не зрозуміло чому його повноваження та факт законно го існування не відображено в Законі України "Про судоустрій".

Отже, автором пропонується, з одного боку, розвивати недер жавні форми врегулювання спорів, а з іншого, розробити чітке ставлення органів державної влади до рішень третейських судів і систему їх регламентації. Автор погоджується з позицією Г.А. Цірата, який вважає, що за своєю правовою природою рішення третейських судів не можуть прирівнюватись до рішень державних судів .

Так, в 1994 р. набрав чинності Закон України "Про міжнарод ний комерційний арбітраж" і з цього часу Київський міський суд (Апеляційний суд м. Києва) розглядав справи — клопотання-скарги на рішення МКАС при ТПП України до введення в дію нового ЦПК 2004 р. та внесення змін 6 вересня 2005 р. у ст. 6 За кону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", який передбачає, що розгляд клопотань здійснюється судами загаль ної юрисдикції за місцем знаходження комерційного арбітражу. З 1997 р. скарги на рішення МКАС розглядалися також Апеляційним судом м. Києва з викликом сторін. При цьому вра ховувався досвід країн Європи (Югославія, Естонія, Чехія та ін.) , де скарги на рішення комерційних арбітражних судів пода ються в порядку апеляції до державних судів загальної юрис дикції і перевіряються відповідно до вимог закону. Саме такий порядок перегляду рішень існував в Україні до введення в дію нового ЦПК.

Так, у 2001 р. до Апеляційного суду м. Києва надійшло 11 клопо тань про скасування рішень МКАС при ТПП України, з яких було розглянуто по суті 4 справи і відмовлено в задоволенні клопотання у 3-х справах. Відмовлено в прийнятті клопотань — у 2-х справах і на 20 травня 2001 р. залишились нерозглянутими 5 справ.

Щодо клопотань про визнання та дозвіл виконання (цей термін вжито відповідно до назви гл. VIII Закону України "Про міжна родний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р., а за Кон венцією про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.) цей термін визначено як "приведен ня до виконання рішення") рішень МКАС при ТПП України, то їх у 2001 р. до Апеляційного суду м. Києва надійшло 9. Розглянуто було по суті 7 клопотань, які судом задоволені, дозволено вико нання їх на території України .

За 2004 р. до Апеляційного суду м. Києва надійшло 19 скарг- клопотань про скасування ріпіення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України, що дещо більше, ніж кількість скарг-клопотань, які надійшли та розглянуті в 2003 р. (17 скарг-клопотань).

За 2004 рік Апеляційним судом м. Києва розглянуто по суті 12 скарг-клопотань, відмовлено в прийнятті однієї скарги-клопо- тання, повернуто позивачу без розгляду на підставі неусунення у встановлений судом строк недоліків 4 скарги-клопотання, повер нуто позивачу без розгляду на підставі неявки заявника в судове засідання тричі та незаявлення клопотання про розгляд його скарги-клопотання у його відсутність — 1.

Станом на 1 січня 2005 р. нерозглянутою залишилася одна скарга-клопотання, за якою надано строк для усунення не доліків.

Узагальнення Апеляційного суду м. Києва щодо скарг-клопотань про скасуван ня рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України за 2001-2005 роки// Архів Апеляційного суду м. Києва за 2001-2005 роки.

Як правило, підставами для відмови в прийнятті скарг-клопотань до розгляду були: несплата скаржником у повному розмірі держав ного мита та ненадання необхідних документів (зокрема, копії рішення арбітражного суду, доручення на подання відповідного клопотання до суду тощо). У одній справі за клопотанням ДПІ у Пе- черському районі м. Києва, ЗАТ "Печерський торговий Центр" про скасування рішення МКАС при ТПП України про стягнення суми на користь фірми "ОзШсп ІлтгЬей Тгазі, Ноизе" було відмовлено в прийнятті клопотання з підстави, що воно подане неналежною сто роною — не стороною за укладеним контрактом.

Відмовляючи у прийнятті клопотання, судді відповідно до ви мог ЦПК України виносили ухвали, надавали зацікавленій сто роні строк для усунення недоліків, а в разі невиконання вимог ухвалою суду приходили до висновку вважати клопотання непо-даним і повернути його без розгляду.

Усі клопотання подавались до суду щодо скасування чи зміни рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України. Питання щодо скасування постанов арбітражного суду не виникало.

Разом з тим у квітні 2004 р. до Апеляційного суду м. Києва на дійшло клопотання ТОВ "Науково-виробнича фірма "Ставро польське насіння" (Росія) про скасування постанови МКАС при ТПП України від 23 лютого 2004 р. про наявність у нього компетенції розгляду спору щодо контракту № 19 від 10 липня 2003 р. на постачання насіння, укладеного між ТОВ "Науково-виробнича фірма "Ставропольське насіння" (Росія) та ТОВ "Новагро" (Ук раїна). Судом було встановлено, що на підставі п.10.1 зовнішньо економічного контракту № 9 від 10 липня 2003 р., всі спори, що виникають з виконання контракту повинні вирішуватися шля хом проведення переговорів, в іншому випадку - вирішуються в Арбітражному суді при ТПП за місцем знаходження позивача. Позивачем у даній справі було ТОВ "Новагро", яке звернулося до МКАС при ТПП України з позовом до ТОВ "Науково-виробнича фірма "Ставропольське насіння" (Росія) про стягнення суми. Ос таннє в свою чергу місяцем пізніше звернулося до Незалежного арбітражного суду при ТПП Ставропольського краю з позовом до ТОВ "Новарго". Відповідно до ст.16 Закону України "Про міжна родний комерційний арбітраж" третейський суд може сам прий няти постанову про свою компетенцію, в тому числі і щодо будь-яких заперечень щодо наявності або дійсності арбітражної угоди. Так, Постановою МКАС при ТПП України від 23 лютого 2004 р. МКАС при ТПП України визнаний компетентним вирішувати спір за позовом ТОВ "Новагро" до ТОВ "Науково-виробнича фірма "Ставропольське насіння" (Росія) про стягнення суми. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 7 червня 2004 р. було від мовлено в задоволенні клопотання ТОВ "Науково-виробнича фір ма "Ставропольське насіння" (Росія) про скасування вищезазна ченої постанови МКАС при ТПП України.

З 12-ти клопотань, які були розглянуті апеляційним судом по суті, за всіма було відмовлено в задоволенні клопотання про ска сування рішення МКАС.

Виникали питання щодо сплати державного мита по даній ка тегорії справ. Якщо раніше при подачі скарг-клопотань про ска сування рішень МКАС зацікавленою стороною сплачувалось дер жавне мито в розмірі 1% від суми позову, як передбачено п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. "Про практику розгляду судами клопотань про визнання та вико нання рішень іноземних судів та арбітражних судів та про відміну рішень, встановлених в порядку міжнародного ко мерційного арбітражу" з посиланням на ст.З Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито". Як правило, розмір дер жавного мита становив 1700 гривень, та з 2003 р. практика суду при розрахунку державного мита стала іншою: судді вимагали сплати державного мита в розмірі 50 % від стягнутого третейсь ким судом арбітражного збору.

Між тим не всі судді дотримувалися цих вимог, тому що були випадки, коли до розгляду приймалися справи з оплатою держав ного мита в розмірі 1700 грн. Так, за скаргою-клопотанням ВАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про скасуван ня рішення МКАС при ТПП України в справі за позовом "Райф- фазен Інвестмент АГ" (Австрія) до ВАТ "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про стягнення 51 566 доларів СІЛА судді вимагали сплати державного мита в розмірі 850 грн., хоча сторо ни сплатили арбітражний збір в значно більшому розмірі.

У справі за клопотанням ТОВ "Ставропольське насіння" про скасування рішення МКАС при ТПП України державне мито бу ло сплачене у розмірі 42 грн., тоді, як сума стягнутого третейським судом арбітражного збору складала 113860 грн. Клопотання було залишене без розгляду.

Ухвали Апеляційного суду м. Києва у справах за клопотанням про скасування рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України оскаржувалися до Верховного Суду України. За 2004 р. було оскаржено 11 ухвал Апеляційного суду м. Києва, з яких на день складання узагальнення 10 не було розглянуто Верховним Судом України, а у одній справі за кло потанням НАК "Нафтогаз України" про скасування рішення МКАС при ТПП України про стягнення суми з компанії "8&Т Зуйіеш Іпіе^гаііоп & Теппо1о£у Бізі;гіЬиі;іоп АС" ухвала Апе ляційного суду м.Києва Верховним Судом України залишена без зміни.

При розгляді справ за клопотаннями про скасування рішення МКАС при ТПП України мали місце випадки постановлення су дових рішень не відповідно до вимог ст.10 Конституції України, в якій зафіксовано, що державною мовою в Україні є українська мова, яка згідно зі ст. 10 Закону України "Про судоустрій", є й мовою судочинства. Виходячи з положень ст.18 Закону України "Про мови в Українській РСР", ст.9 ЦПК 1963 р. (ст. 7 нового ЦПК) судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

Так, у справі за клопотанням ЗАТ "Російська пароплавна компанія на паях" про скасування рішення МКАС при ТПП України про сплату суми на користь Комунальної судноплавної компанії "Київ" було постановлене рішення, яким відмовлено в задоволенні клопотання. Судове рішення постановлене недер жавною мовою - російською, при цьому питання про обрання мови судочинства згідно зі ст.9 ЦПК 1963 р. судом не вирішувалося.

Крім того, постановлене рішення суперечило нормам п. 21 абза- ЦУ 5-6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 грудня 1999 р. "Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного ко мерційного арбітражу на території України", яким визначено, Що "суд постановлює мотивовану ухвалу про відмову у задово ленні клопотання, якщо відсутні підстави для нього, а за їх наявності - про скасування рішення (без будь-яких інших висновків). Оскільки така ухвала за своїм змістом є актом правосуддя, вона відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України постановлюється іменем України". Суддею ці норми не були враховані і замість ух вали було постановлено рішення.

Суди України мусять дотримуватись вимог як чинного законо давства України, так і норм міжнародного права, враховуючи верховенство права.

Нині, новим ЦПК не передбачено порядок розгляду клопотань про скасування рішень Міжнародного комерційного арбітражу при ТПП в Україні (статті 6, 34 Закону України "Про міжнарод ний комерційний арбітраж"). Тому при розгляді таких клопотань суд загальної юрисдикції керується чинним законодавством Ук раїни, а саме Законом України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та нормами міжнародного права, запозичивши при цьому досвід інших країн (зокрема Німеччини, Швеції, Австрії, Швейцарії). На жаль, новий ЦПК України також не розкрив про цедуру розгляду таких справ.

Між тим при розгляді таких справ у судах Європи, де скарги на рішення міжнародних комерційних арбітражних судів розглядають державні суди в кількості трьох суддів, рішення таких судів є остаточними і оскарженню не підлягають. Відповідно до нового ЦПК такі справи розглядаються суддею одноособово. А ухвали суду підлягають оскарженню відповідно до загальних вимог нового ЦПК України.

У практиці Апеляційного суду м. Києва виникало ще багато пи тань щодо розгляду справ, пов´язаних з вирішенням спорів МКАС при ТПП України (оскарження таких рішень), а також при вирішенні питань щодо визнання та надання дозволу на ви конання таких рішень. Це було пов´язано з тим, що за чинним за конодавством України на той час ці питання не були врегульовані і по суті саме Апеляційний суд м. Києва створював судову прак тику розгляду таких справ.

Але практика розгляду подібних справ й нині потребує подальшого узагальнення і теоретичного обґрунтування, оскільки в Ук раїні цій категорії справ приділяється незначна увага. Однак існує нагальна необхідність в аналізі правового значення та ролі рішень третейських та арбітражних судів в Україні. Так, багато авторів вважають, що однією із безспірних переваг розгляду справ Міжнародним комерційним арбітражем є те, що його рішення не підлягають оскарженню . Якщо дотримуватись такої думки, то виходить, що більшість національних судових систем, які передбачають можливість апеляційного та касаційного ос карження рішень суду, є хибними. А також ця позиція не врахо вує можливості перевірки арбітражного рішення, що може здійснюватися судом за місцем його винесення, самою арбітраж ною установою чи іншим органом. На наш погляд, перевірка арбітражних рішень забезпечує їх виконання та додатковий контроль їх „якості", тобто відповідності законодавству. Таке по ложення передбачається арбітражним регламентом Міжнародної торгової палати (надалі - МТП) від 1 січня 1998 р., де йдеться про те, що суд МТП перевіряє винесені рішення і така перевірка є обов´язковою.

Крім того, законодавством різних країн світу передбачаються різні підстави для скасування (відміни) арбітражного рішення за місцем його постановлення, які за певними критеріями можна поєднати у чотири групи:

відсутність компетенції у складу арбітражу;
процесуальні порушення, які допущені при розгляді спору;
неправильне застосування норм матеріального права;
помилки при встановленні фактів, які мають суттєве значен
ня для вирішення спору .

Якщо порівняти підстави для скасування (відміни) рішень арбітражного суду в Україні, то вони стосуються тільки трьох вищезазначених підстав. Звідси випливає, що за принципом взаємності для визнання і виконання рішень іноземних судів суду України необхідно мати відповідну інформацію про позицію влади іноземної країни, з якої походить відповідне рішення суду, щодо визнання і виконання рішень іноземних арбітражів на її території. Наприклад, в Чехії відповідна інформація щодо принци пу взаємності надається Міністерством юстиції .

Так, у ст. З Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.) йдеться, що до визнан ня і приведення до виконання арбітражних рішень, на які поши рюється ця Конвенція, не повинні застосовуватися істотно більш обтяжуючі умови або більш високе мито або збори, ніж ті, які існують для визнання і приведення до виконання внутрішніх арбітражних рішень. Тобто позиція державної влади до рішень іноземних судів має виявлятись через чітку регламентацію визнання і виконання рішень внутрішнього арбітражу, а не навпа ки. На нашу думку, необхідно визначитись, чи може самостійна і незалежна держава застосовувати примус до своїх суб´єктів, ко ли рішення про це приймається не її установами? Думається, що згідно зі ст. З Конституції України, ні.

У зв´язку з тим, що нормами ЦПК України 1963 р. не був пе редбачений розгляд таких справ, спочатку скарги на рішення МКАС при ТПП України перевірялись і розглядались у поряд ку судового нагляду. Але, враховуючи особливість компетенції судів загальної юрисдикції, що уповноважені державою визна вати та приводити до виконання рішення Міжнародних арбіт ражних судів, необхідно, на наш погляд, застосовувати особли ву процедуру їх перегляду. Тобто з урахуванням статей 34, 36 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" необхідно новий ЦПК доповнити положеннями, які регламенту вали б повноваження суду щодо розгляду клопотань про скасу вання рішень Міжнародного комерційного арбітражу при ТПП України та визнання і виконання рішень іноземних арбітражів.

Слід звернути увагу, що у новому ЦПК знайшли відображення положення про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні (розділ VIII ). Така новела заслуговує на увагу. Виходячи із аналізу статей 6, 34 Закону України "Про міжнародний ко мерційний арбітраж", де йдеться про підсудність справ про на дання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду,

такий дозвіл надають суди загальної юрисдикції за місцем пос тійного чи тимчасового проживання або перебування (місцезна ходження) боржника, тому й доцільно передбачати таку процеду ру в новому ЦПК шляхом внесення змін і доповнень.

Раніше при поданні скарг на рішення арбітражних судів скаржником сплачувалось державне мито 50% від суми арбіт ражного збору, який сплачували сторони при поданні позовної заяви до МКАС. Постановою Пленуму Верховного Суду Ук раїни від 24 грудня 1999 р. "Про практику розгляду судами клопотань про визнання та виконання рішень іноземних судів та арбітражних судів та про скасування рішень, постановлених в порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України" визначено питання сплати державного мита при по данні скарг-клопотань про скасування рішень МКАС при ТПП України, яке має встановлюватись відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито". На нашу думку, Міністерством юстиції України має бути проаналізова на міжнародна практика визначення розміру державного мита і, зокрема, в Російській Федерації. Такий аналіз дозволить зас тосовувати принцип взаємності до рішень арбітражних судів відповідних країн.

Іншим проблемним питанням щодо рішень МКАС при ТПП є їх виконання, коли сума стягнення визначається в іноземній ва люті. Як правило, своїм рішенням МКАС при ТПП України зобов´язує підприємство (організацію) сплатити суму боргу в грошовій одиниці країн Європи чи СІЛА. До недавніх пір, тобто до 2003 р., постановляючи ухвалу про надання дозволу виконання такого рішення Апеляційний суд м. Києва не мав єдиної практи ки. Інші такі дозволи надавалися на стягнення суми боргу в ва люті інших держав чи в державній валюті України. Між тим, ор гани державної виконавчої влади - державна виконавча служба не має валютних рахунків і не в змозі виконати рішення або ухвалу суду про стягнення сум у валюті інших держав, тому що немає рахунку для перерахування коштів.

На сьогодні вже прийнято Закон України „Про третейські су ди і, на нашу думку, деякі порушені авторами проблемні питан ня знайшли своє вирішення і законодавче закріплення у цьому Законі з урахуванням єдиної правової системи України. Уяв ляється, що ця пропозиція, разом із попередніми публікаціями автора сприятиме удосконаленню не тільки положень міжна родного права, а й його зв´язків з цивільним і виконавчим проце сами, що вважається перспективним напрямом для подальших досліджень. Високий професіоналізм арбітрів, їх незалежність і безсторонність, міцна законодавча база і відданість основополож ним принципам арбітрування — справедливості й об´єктивності, є гарантією успішного, подальшого розвитку міжнародного ко мерційного арбітражу в Україні, — вважає Т.Сліпачук .