Ідеї Й.Песталоцці пов’язані, перш за все, з проблемами початкової освіти - її метою, завданнями, змістом, принципами, організацією.

Провідною в педагогічній концепції Й.Песталоцці було нове трактування ідеї природовідповідності виховання, сутність якої полягає в необхідності здійснювати його відповідно до внутрішньої природи дитини і спрямування на розвиток всіх закладених у ній духовних і фізичних сил. У цьому й полягає загальнолюдська сутність і основна мета виховання, хоча на практиці дитина виховується в конкретних соціальних умовах, у межах певного соціального стану і готується до того, щоб зайняти в суспільстві своє місце.

Виховання повинно здійснюватися відповідно до особливостей природи дитини і законів її розвитку. Ця відповідність трактується педагогом як загальнометодологічна основа виховання. У такому розумінні принцип природовідповідності трактувався ще Я. А.Коменським, але в останнього більш натуралістично, ніж психологічно. Й.Песталоцці вперше намагається розкрити природний процес пізнання, звертаючись за допомогою до філософії і психології.

На його думку, природовідповідне навчання повинно ґрунтуватися на розумно організованому, продуманому керівництві спостереженнями учнів над природними процесами і явищами. Воно має на меті забезпечити учневі усвідомлення властивостей предметів та чіткі поняття про них, збудити розум дитини до активної діяльності, розвинути пізнавальні здібності, виробити уміння логічно мислити.

На відміну від Ж.-Ж.Руссо, який вважав, що потрібно менше втручатися в природний процес розвитку дитини, Й.Песталоцці всіляко підкреслював необхідність здійснення прямих педагогічних дій на дитину, починаючи з першого дня її життя: “Час народження дитини є першим часом її навчання”, - писав він [там же, Т. 1, 80], наголошуючи таким чином на вирішальної ролі виховання.

У педагогічній концепції Й.Песталоцці чітко простежується необхідність врахування індивідуальних особливостей дитини і середовища, де дитина росте й розвивається. Ж.-Ж.Руссо пропонував виховувати Еміля на природі, подалі від реально існуючого тогочасного суспільства. Й.Песталоцці ж, навпаки, не уявляв повноцінного розвитку природних сил і здібностей особистості поза соціальним середовищем, під яким розумів сім’ю і встановлені в суспільстві соціальні відносини. І хоча Й.Песталоцці не вникав у їх сутність, думка про соціальну спрямованість при- родовідповідного виховання і його роль у соціальному становленні особистості є досить плідна й прогресивна.

Й.Песталоцці надавав перевагу загальнолюдським завданням виховання, а не становій і професійній освіті. У “Лебединій пісні” він підкреслював, що природа “дитина, що повзає в пилюці” нічим не відрізняється від природи “сина князя”. Тому, одержуючи необхідну для майбутнього життя трудову підготовку, діти трудящих повинні набути розвинених розумових, фізичних і моральних якостей. Цей принцип слугував основою розробленої ним теорії елементарної освіти, яка, за його словами, ґрунтується на властивостях людської природи.

Ідея про гармонійний, всебічний розвиток особистості слугує основою теорії елементарної освіти, яка, як було відзначено, зародилася в Й.Песталоцці у Станці і набула подальшого розвитку в Бургдорфі та Івердоні.

На думку Й.Песталоцці, творець вкладає в дитину ще до моменту її народження певні задатки, потенційні сили, яким властивий саморозвиток. Такими внутрішніми потенційними силами, здібностями й задатками є: здібності до пізнання, що виражаються в схильності до зовнішнього і внутрішнього споглядання; здібності до умінь, які обумовлені задатками до всебічного розвитку тіла; сили душі, які зростають на основі задатків до того, щоб любити, соромитися і володіти собою. “Око хоче бачити, вухо - слухати, нога - ходити, а рука хапати. Але також і серце хоче вірити й кохати. Розум хоче мислити”, - писав Й.Песталоцці. Тому він відповідно диференціював початкову елементарну освіту на розумову, фізичну і моральну, постійно наголошуючи, що всі складові повинні розвиватися у нерозривній узгодженості й взаємозв’язку і щоб хоча б один із аспектів особистості не отримував прискореного розвитку за рахунок інших, а також наголосив, що завдання виховання - постійно збуджувати самостійність і саморозвиток можливостей і задатків. Особливо це важливо в перші роки життя дитини.

Визначаючи гармонію розвитку сил людської природи, ідеалом виховання, Й.Песталоцці визнавав, що цей ідеал реально навряд чи може бути досягнутим через дисгармонію природних сил і задатків окремих людей. Тому мета виховання полягає в тому, щоб сформувати у вихованця певну “сукупну силу”, завдяки якій може встановитися певна рівновага між розумовими, фізичними і моральними силами окремої особистості. Вироблення такої рівноваги сил Й.Песталоцці вважав одним із провідних завдань початкового навчання.