• Економічна теорія. Політекономія
• Етика та естетика
• Журналістика та видавнича справа
• Історичні дисципліни
• Культурологія
• Маркетинг та реклама
• Медицина
• Менеджмент та трудові відносини
• Міжнародні відносини та зовнішньоекономічна діяльність
• Педагогіка
• Політологія
• Право. Юридичні дисципліни
• Психологія
• Сільськогосподарська діяльність
• Соціологія
• Туризм та готельна справа
• Українська та зарубіжна література
• Філософія
• Фінанси, гроші та податки

Цивільний процес України: Проблеми і перспективи

4. Докази і попереднє судове засідання

У частині 9 ст.130 ЦПК зазначається, що суд з´ясовує обставини у справі на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього засідання. Слід зазначити, що йдеться тільки про те, що заявлено про подання доказів, тобто не про наявність у справі самих доказів, які вже були подані суду до попереднього судового засідання або під час його проведення. Однак у ч. 9 ст.130 ЦПК не сформульовано, ким було заявлено — позивачем чи відповідачем про необхідність подання таких доказів. Але головне питання стосується того, що при відсутності однієї із сторін суд намагатиметься з´ясувати обставини справи, тобто це положення важко сприймається у контексті підготовчої функції попереднього судового засідання.

У цій нормі не встановлюється, які настануть наслідки, якщо у сторін виникнуть проблеми у витребуванні доказів у справі, а тому потребуватиметься це питання знов узгоджувати в неофіційній обстановці і без заслуховування позиції іншої сторони. Наприклад, коли адвокат звертається до певних установ, що мають свою професійну таємницю, зокрема нотаріуси за ст. 8 Закону України "Про нотаріат" тощо, то у сторони виникатимуть істотні проблеми з отриманням відповідних доказів. Був випадок на практиці, коли позивачка гр. Б., подавши позовну заяву до суду про визнання шлюбу недійсним, просила суд витребувати доказ із консульської установи Німеччини про те, чи подавав відповідач гр. К. документи для оформлення виїзду на постійне місце проживання у Німеччину. У попереднє судове засідання позивачка не з´явилась, не повідомила суд про причини своєї неявки, а в суд із консульської установи Німеччини надійшла відповідь про те, що консульська установа не має права надавати суду такі відомості. Виникає запитання, якщо виходити із положення закону, а саме із змісту ч. 9 ст. 130 нового ЦПК, то яким чином суд буде з´ясовувати обставини у справі? Чи можна у цій ситуації і при наявності відмови консульської установи Німеччини вирішувати справу на підставі інших доказів, зокрема на підставі показань свідків? Цю причину неподання суду доказу гр. Б. можна вважати поважною?

Виходячи із наведеного прикладу, суддя має за ч. 6 ст. 130 нового ЦПК провести підготовку справи до судового розгляду і повторно направити запит до консульської установи Німеччини про надання відомостей за його запитом, оскільки не обґрунтована на нормах законодавства відмова консульської установи не може прийматися судом. Більше того, як свідчить практика, на другий запит консульська установа Німеччини відповіла по суті запиту.

За загальним правилом, яке закріплене у ст. 131 нового ЦПК, йдеться про те, що докази сторони зобов´язані подати до або під час попереднього судового засідання (ч. 1), а у ч. 2 цієї ж норми зазначається, що докази подані з порушенням вимог, передбачених у ч. 1 ст. 131 нового ЦПК, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. Отже, виходячи із наведеного прикладу, сторона чи її представник зобов´язані доводити суду, чому доказ подано несвоєчасно, але це положення супе-речитиме логіці, якщо доказ буде витребовуватися судом.

Автор вважає, що зміст попереднього судового засідання дозволяє формувати предмет доказування у справі. Для цього вважається можливим надати суду повноваження з´ясовувати у сторін та третіх осіб питання, чи визнають вони окремі юридичні обставини, пов´язані із задоволенням позову, встановленими, а також чи не заперечують вони проти них. Зокрема, це положення розкрите у ст. 130 ЦПК так: "визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню". Отже під час судового розгляду увага сторін буде сконцентрована саме на тих фактах і доказах, які доводять право вимоги позивача або заперечення відповідача по суті спору.

Отже, процес збирання і надання суду доказів у справі як сторонами, так і їх адвокатами, за загальним правилом, повинен закінчитися до моменту розгляду справи у судовому засіданні. Це положення нині знайшло своє закріплення у ч. 1 ст. 131 нового ЦПК, де йдеться про те, що сторони зобов´язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі.

Але на практиці, як міг впевнитись читач з вищенаведеного прикладу, можуть мати місце випадки, коли докази подаються із порушенням строків. Тому у кожному конкретному випадку питання про прийняття таких доказів вирішується судом з урахуванням поважності причин пропуску строків, встановлених судом. Зокрема, особа повинна довести суду таку поважність та на її підтвердження подати докази, інакше, суд відмовить їй у прийнятті таких доказів. За ЦПК 1963 р. таке положення не було закріплено у законі, тому призводило на практиці до певних ускладнень і затягування процесу.

Так, у свій час Д.П. Ватман вважав неможливим для адвоката "притримувати" докази, а А.О. Власов залежно від мети допускав притримання доказів . Але нині це питання вирішено однозначно та знайшло своє закріплення в законі. Це положення закону відповідає принципу єдиної процесуальної форми, тобто у юридичній практиці сторони та їх представники і, зокрема, адвокати будуть діяти однаково. Це положення зумовлено й тим, що принцип змагальності має не тільки стимулювати осіб до активної поведінки в процесі доказування та доведення, а й визначати однакові правила (процедуру) для всіх суб´єктів процесу доказування і доведення.