Цивільний процес України: Проблеми і перспективи

7. Прийняття апеляційної скарги. Чи можливе оскарження ухвали про перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами?

У новому ЦПК процедура подання апеляційної скарги за своєю суттю залишилася практично без змін, оскільки у ст. 296 ЦПК введено лише положення щодо одночасного (разом із подачею апеляційної скарги до суду першої інстанції) направлення копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції. Але основна пробема, яка існувала на практиці до введення у дію нового ЦПК, не ліквідована, оскільки основна скарга апелянта має «пройти» шлях до апеляційного суду через суд першої інстанції. На практиці ж така процедура зумовлює протидію суду першої інстанції, який намагається будь-яким чином не допустити скаргу до апеляційної інстанції.

Так, судді відмовляють у прийнятті апеляційної скарги лише на тій підставі, що вона не відповідає вимогам нового ЦПК щодо можливості оскарження певних ухвал суду, які не передбачені у ст. 293 нового ЦПК. Наприклад, ухвали суду про задоволення заяви про перегляд судового рішення у зв´язку з нововиявленими обставинами (ч. 1 ст. 366 нового ЦПК) чи посилаються на те, що зміст апеляційної скарги не відповідає вимогам закону, тощо.

Але щодо ухвали суду про задоволення заяви про перегляд судового рішення у зв´язку з нововиявленими обставинами, яка за ч. 1 ст. 366 нового ЦПК не підлягає оскарженню, то таке положення нового ЦПК викликає сумнів.

Тобто незалежно від того, чи було дотримано судом встановленого процесуального порядку розгляду заяви про перегляд рішення суду у зв´язку з нововиявленими обставинами, а також, які саме фактичні обставини суд кваліфікував як нововиявлені, така ухвала суду а-ргіогі визнається правомірною. Утім Верховний Суд України у постанові Пленуму "Про практику перегляду судами у зв´язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, що набрали законної сили" від 27 лютого 1981 р. № 1 звертає увагу, що у цій частині у практиці судів мають місце істотні недоліки, до яких, зокрема, відносять помилкову кваліфікацію як нововиявлених обставин нових, тобто таких, що виникли після постановлення рішення, обставин, чи виявлених після розгляду справи нових доказів; розгляд заяви не в одному провадженні зі справою; неповідомлення про розгляд заяви всіх осіб, які брали участь у справі, тощо. Зазначені питання набувають важливого значення, особливо у разі, коли в результаті перегляду рішення у зв´язку з нововиявленими обставинами нове рішення суду за своєю суттю є абсолютно протилежним винесеному раніше, що вже набуло законної сили .

Але таке положення на практиці призводило та буде надалі призводити до порушення прав осіб, оскільки не відповідає праву особи на звернення до суду, яке гарантоване їй Конституцією та ЦПК, коли діями судді при постановленні ухвали про перегляд рішення у зв´язку з нововиявленими обставинами будуть порушуватися права особи. Тобто загальне правило щодо права особи звернутися до суду, встановлене у ст. З нового ЦПК, порушуватиметься при перегляді судових наказів, рішень (заочних рішень) і ухвал у зв´язку з нововиявленими обставинами.

На практиці мають місце випадки, коли суд в ухвалі про скасування рішення у зв´язку з нововиявленими обставинами не тільки не наводить конкретних норм закону, якими він керувався при постановленні такої ухвали (наприклад, як це мало місце, коли у ЦПК 1963 р. містилось положення, передбачене п. 4 ч. 2 ст. 347 ), але й не зазначає жодного доказу, на підставі якого він вважав заяву про перегляд рішення у зв´язку з нововиявленими обставинами, обґрунтованою. Але оскарженню не повинна підлягати, по-перше, правомірна ухвала суду, по-друге, ухвала у частині задоволення вимоги про розгляд заяви про перегляд судового наказу, заочного рішення, рішення, ухвали у зв´язку з нововиявленими, обставинами про що чітко зазначено у ч. 1 ст. 366 нового ЦПК, а не в частині скасування первісного рішення суду, про яке йдеться у ч. 2 ст. 365 нового ЦПК. Нагадаю, що така ухвала складається з двох частин - про задоволення вимоги про розгляд заяви і скасування первісного рішення суду (ч. 2 ст. 365 нового ЦПК).

У противному разі виходить, що правильне рішення може бути скасоване судом і будь-яка інстанція не зможе вплинути на незаконні дії суду, у тому числі й з порушенням правил підсудності та підвідомчості, а апеляційний суд не зможе відновити рішення суду, яке набрало перед цим законної сили, і частково або повною мірою було виконане. Тому на практиці, скасоване ухвалою суду рішення того самого суду необхідно буде знову повертати на ту саму стадію виконання, що зумовлюватиме два повороти виконання.

Тобто парадоксальним буде застосування ч. 1 ст. 366 нового ЦПК щодо неможливості оскарження ухвали суду, постановленої у зв´язку з нововиявленими обставинами. У зв´язку з цим пропонується внести зміни у норми, які регламентують провадження у зв´язку з нововиявленими обставинами у новому ЦПК, оскільки, як в цьому могли впевнитися фахівці, прочитавши цей матеріал, норми нового ЦПК щодо провадження у зв´язку з нововиявленими обставинами не мають істотних відмінностей від ЦПК 1963 р., а тому допускають порушення прав громадян на практиці.

Із аналізу нового ЦПК не можна дати однозначно відповідь, чи підлягає оскарженню рішення суду, яке було постановлене по суті у порядку провадження у зв´язку з нововиявленими обставинами судом першої інстанції, але тут слід виходити із загального порядку оскарження рішення суду, передбаченого ст. 294 нового ЦПК. На практиці з приводу таких апеляційних скарг на рішення суду, постановлене у провадженні у зв´язку з нововиявленими обставинами, судді чинять перешкоди до її прийняття, при цьому надають строки для усунення надуманих недоліків тощо.

До речі, про те, що суди першої інстанції дуже часто неправомірно затримують скарги на свої рішення і під виглядом недоліків в скарзі намагаются їх не допустити до розгляду апелляціиною інстанцією, досить багато написано. Загалом, суд у такій ситуації зрозуміти можна. Процедура подання скарги через суд (суддю), який виніс рішення чи ухвалу, нагадує "знущання" над ними. Справді, кожна людина потенційно може помилитися, адже ніхто не убезпечений від помилок. Банально, але справедливо, що "не помиляється той, хто нічого не робить", але "те, що написано пером, не вирубаєш сокирою". Тому "змушувати" суддю постійнно читати скарги на свої рішення - це, на мій погляд, просто знущання над людиною.

Задовольнити обидві сторони у спорі, коли вони займають прямо протилежні і принципові позиції, неможливо. Тому незадово-лені рішенням суду завжди знайдуться, і скарги на рішення суду у більшості випадків — це природна реакція на рішення суду однієї із сторін. Інша справа, коли при допомозі скарги апелянт має на меті відтягнути виконання рішення або іншим способом уникнути відповідальності, максимально затягуючи час. Зовсім інша справа, коли суд прийняв незаконне рішення і тим самим порушив право громадянина на захист його прав. Така скарга, звичайно, викликатиме негативні емоції у судді.

Неважко собі уявити емоційний стан судді при ознайомленні зі скаргою на рішення, яке він ухвалив, і зрозуміти ту внутрішню, наростаючу напругу, нервовість та негативне ставлення судді до адвокатів та інших учасників процесу, які будуть брати участь у майбутньому при розгляді справ цим суддею, оскільки він бачить у них потенційних скаржників, ще до винесення рішення.

Особливо важко читати судді апеляційну скаргу, коли вона написана грамотно і сторона виявила в діях судді порушення закону, явні помилки, що провокує бажання судді "сховати" ці порушення та помилки і не допустити поширення інформації про них, а тим більше не стати суб´єктом подальшого обговорення, наприклад, у засобах масової інформації.

Процедура подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції позитивна лише в тому контексті, що суддя знайомлячись із апеляційною скаргою, буде задумуватися над власними помилками. Але, здається, ефективність такої процедури неможливо порівняти з появою у суддів тієї "ненависті", яка з кожною апеляційною скаргою наростає у них до потенційних скаржників. Крім того, у багатьох початкуючих суддів виявлені в їхніх діях помилки будуть породжувати невпевненість, розгубленість, а це шлях до нових помилок. Природно, що вони стануть радитися з головою суду чи з колегами, а це шлях до втрати самостійності і знову ж таки до нових помилок. Якщо молодого суддю цікавитиме мотивація апеляційної скарги, особливо, якщо справа, яку він роглядав, була неординарною, мала певну специфіку і істотні труднощі, то він може ознайомитися із змістом апеляційної скарги та процесуальних актів інших інстанцій при поверненні справи до суду. Це сприятиме вдосконаленню його знань.

Можливо, подання апеляційної скарги через суд першої інстанції полегшує роботу апеляційного суду, але доцільно все ж таки апеляційну скаргу подавати безпосередньо до суду апеляційної інстанції, як це нині передбачено для касаційної скарги (ст. 327 нового ЦПК). Останнє положення буде відповідати Конституції, оскільки громадяни наділені правом безпосереднього звернення до суду вищестоящої інстанції, а не через суд, рішення якого оскаржується.

Правильність такої пропозиції можна обґрунтувати порівнюючи її з положенням про необов´язковість дотримання позасудового порядку вирішення спорів у випадку оскарження дій органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб у вищестоящі органи та ще й через особу, дії якої оскаржуються. Крім того, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові від 1 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя" у п. 8 дав роз´яснення, що виходячи із конституційного принципу, закріпленого у ст. 124 Конституції, що юрисдикція судів поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, нині не є обов´язковим попередній позасудо-вий порядок вирішення цивільних справ, тобто особи можуть безпосередньо звертатися до суду. Сподіваємося, що попередній розгляд скарги тією самою адміністративною особою або судом, чиї дії та рішення оскаржуються, який мав місце в недавньому минулому, скоро взагалі кане в далеке минуле. Тому положення ст. 124 Конституції необхідно трансформувати і на суди, тобто апеляційна скарга не повинна подаватися до суду першої інстанції, а має надходити одразу до апеляційної інстанції.

Здається, що ті негативні риси сучасного судочинства, коли переписуються протоколи судових засідань чи в матеріалах справи з´являються нові документи вже після винесення рішення, можуть зникнути, якщо анулювати процедуру подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, що розглядав справу. Якщо це положення впровадити одночасно з посиленням відповідальності секретаря судового засідання за непра-ішльність та неповноту протоколу судового засідання, то може зникнути необхідність у дорогій і не зовсім розробленій процедурі фіксації судового процесу.

Тепер необхідно розглянути і питання про повноваження суду першої інстанції, який при здійсненні правосуддя повинен керуватися законом. Такі повноваження при прийнятті апеляційної скарги щодо її змісту та форми чітко встановлені в ст. 295 ЦПК. Це зрозуміло і пов´язане з тим, що суд першої інстанції може лише перевірити відповідність скарги тим формальним вимогам законодавства, що чітко встановлені ст. 295 нового ЦПК і не підлягають розширеному тлумаченню. Ця вимога ЦПК зрозуміла, оскільки суд, який постановив рішення, не повинен розглядати скаргу по суті, але такі випадки мають місце на практиці, коли судді вимагають усувати надумані недоліки апеляційної скарги. Як розцінювати перевищення суддею повноважень, наданих йому законом при вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги та безпідставній відмові у її прийнятті?

Якщо правове питання складне для судді, то навіщо брати насебе його вирішення, коли значно простіше залишити його нарозсуд більш компетентного суду - апеляційного? Відповіді на ціпитання не завжди можна сприйняти без врахування того поло
ження, що саме через суддю, який розглядав справу, звичайнопроходить і апеляційна скарга, тому, захищаючи честь свогомундира, суддя допускає ще цілий ряд помилок і потрапляє в щебільш складну правову ситуацію.